* » » Виховання – як батьківський обов’язок

**

Виховання – як батьківський обов’язок

Текст:
Історія людського суспільства поклала на батькову голову відповідальність за своїх дітей, за організацію життя родини, коронувавши їх як найперших і незамінимих вихователів у житті кожної людини. Без батьківської мудрості нема виховуючи силу сім’ї. Батьківська мудрість духовним надбанням дітей, сімейні стосунки побудовані на громадянському обов’язку, відповідальність, мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері, самі стають величезною виховуючого силою.
У сім’ї однаково важлива роль належить як батькові та і матері. Про силу виховного впливу батьків красномовно говорить такі українські народні прислів’я і приказки: “який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина”. “Які мамо й тато, таке й дитятко” слова батька та матері для дитини має авторитетне значення.
Спочатку є тільки любов. Мама – найкраща, найдобріша. Батько – найдужчий, найсміливіший. Хоч би якими вони не виглядали в очах інших, у малюка свій власний погляд. Найближчі, найрідніші – і найкращі. Він ще не зіставляє не порівнює. Просто наділяє їх усіма чеснотами. За старих часів вважали, що влада батька має небесний походження. Про шанування батьків існувала окема заповідь, а хто не дотримувався цієї заповіді, то Бог жорстоко карав дітей. Батьки також відповідають за свою сім’ю перед суспільством і законом. Батьки мають велику владу і повинні мати авторитет у своїй сім’ї. Хоч кожна сім’я є колектив. Все ж батьки і діти відрізняються тим, що перші керують сім’ю а другі використовуються в сім’ї. Народ засуджує тих хто не виконує свої батьківські обов’язки. Дітей повинні виховувати батько з матір’ю. Слово отець – мати, батько – мати належать до одного з найбільш характерних атрибутів українського фольклору .
Мати – найрідніша наймиліша, найдорожча. З якою радісною усмішкою вимовляє дитина це дивовижне, сонячне слово. Ідеал матері яка виносить дитину під своїм серцем і проводить на світ, зігріває теплом, ласкою і палкою любов’ю, виховує в ній доброту і світлий розум, плекає чуєність і доброзичливість, широко втілений в українському фольклорі. Рідна мати – перший педагог, від якого розпочався родовід вихователів та й самого виховання, і її ніким замінити не можна. Справжня мати нічого не пошкодує для своїх малят. Вона ніколи не залишить дитину і біді, а тим більше не кине її на призволяще. Мати завжди зрозуміє дитину, завжди поспішить її на допомогу, не вагаючись віддасть останній шматок хліба, а за врятування дитини – навіть життя. Мати невтомно піклується про своїх дітей. Результати материнського виховання залишають у дитини глибокий слід на все життя. Любов матері до дитини найсильніша в світі. Уявити собі матір без глибокого почуття любові до дітей важко, а то й просто не можливо.
Без глибокої, самовідданої любові до дітей не буває і не може бути повноцінного сімейного виховання світле благодарство і велика любов матері до дітей формує її авторитет і водночас і силу виховного впливу. Однак в любові до дітей треба мати почуття міри, ніколи не впадати в нерозумну, сліпу любов, яка спотворує виховання, калічить дитину. Також батьки не повинні виховувати дітей в суворості за допомогою покарань. Розумно люблять своїх дітей ті батьки, які ніжність не доводять до розпеченості, піклування – до потурання примхам, а вимогливість поєднують з повагою до особистості дитини. Батьки. Які гарно виховували своїх дітей живуть з дітьми в любові і дружбі.
Добре виховати своїх дітей – не тільки найголовніший моральний, а й конституційний обов’язок кожного батька і кожної матері. За виховання своїх синів і дочок вони відповідають перед суспільством. Суть цього прекрасно передав А.С. Макаренко, який писав: “Виховання дітей – найважливіша галузь нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але це – не все: наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це – наші сльози, це – наша провина перед іншими людьми, перед усією країною”.
”Виховання майбутніх матерів і батьків – одно з найважливіших завдань школи” так говорять В.О. Сухомлинський у своїй книжці “Батьківська педагогіка”.
Батько й мати дали тобі життя й живуть для твого щастя – втоми ми дітей. Все, що дають тоді батько й мати, - це їхня праця, піт, втома. Вмій поважати працю батьків. Найбільше щастя для матері й батька твоє чесне життя, працьовитість, а в шкільні роки – любов до навчання, повага до старших, активна участь у суспільно корисній праці. Принось, у дім щастя, оберігай щастя сім’ї. Якщо люди вважають тебе недоброю людиною – це велике горе для твоєї матері і батька. По-справжньому любити матір і батька – означає приносити в дім мир, спокій.
Дорожи честю сім’ї. Твоя сім’я – це не тільки батько й мати. Це й ви, діти. Це твоя поведінка, твої вчинки. З усіма людьми треба бути правдивими, та для матері й батька найменша краплинка неправди – якщо тільки вони дорожать власною честю й честю сім’ї велике нещастя. Запитуй бать й матері дозволу на те, що би з їх волі робити не можна або ж безтактно. Справжня свобода сина й дочки – бути слухняними дітьми. Під кореня воля батьків перша школа громадянського виховання, перша дисципліна твоєї совісті. Якщо ти не навчився підкорятися волі батьків і в цьому підкоренні вбачати справжню свою волю ти не зможеш стати стійким, несхильним громадянином.
“При нещасті є в людини: смерть, старість і лихі діти, - говорить українська народна мудрість. Старість – невідворотна смерть – найвимоглива, перед цими нещасними ніхто не може зачинити двір свого дому. А від лихих дітей дім можна берегти як від вогню. І не залежить не тільки від батьків твоїх а й від вас, дітей.
Бути хорошим дітьми – означає не допускати, щоб старість батька й матері була отруєна, твоєю поганою поведінкою. Будь-яке бажання своє піддавам контролю розуму, думки, свідомості а як це бажання відіб’ється в духовності світі, моїх батьків”. Що воно дасть їм і що відбере в них.
“Хороші діти спокійна старість, лихі діти старість перетворюють в пекло”, - говорить українська народна мудрість. Пам’ятай як ви діти, ставитесь до своїх батьків – матерів, так і ваші діти ставитимуться до вас коли ви станете батьками й марелями. “Без любові й відданості дітей батьківство й материнство перетворюється в гірке похмілля, якому кінець приносить тільки смерть”. Любити людство легше, ніж допомогти сусідові. Якщо доблестю є творення добра для сусіда, то бути добрим сином, доброю дочкою – це має бути в крові дитини, отроцтва, зрілості й старості. До кінця днів своїх людина мусить лишатися ситий. Чим більша її відповідальність за власних дітей, тим вищий її синовний обов’язок – навіть тоді коли вже немає в живих її матері й батька.памятай, що в світі завжди є й будуть люди старші від тебе – не тільки за віком, а й за правом на повагу. Будь здатний по – синовньому ставитися до людей, які є твоїми батьками й матерям.
- Вмій відчувати найтонші рухи матері й батька. Їхня хвороба – твоє горе. Їхні невдачі й неприємності на роботі – твоя біда. Їхня ганьба – не тільки твоя ганьба, а й твоє нещастя, позбавитися його можна тільки подолавши його. Якщо в сім’ї горе, нещастя, неприємності, твоя відповідальність за благополуччя сім’ї зросте в сто раз. Лише наполегливою працею ти можеш полегшити життя своїх батьків. Ця твоя праця – найскладніша й найтонша людська справа. Це труд душі. Нещастя горе, біда матері й батька перемагаються й полегшуються часто вже тим, що і як ти думаєш. Умій думати добре, у думках і почуттях. Це не означає що доброта твоя має бути сліпою. В поведінці в житті своїх батьків діти можуть побачити й зло. До зла треба бути непримиренними. Справжня відповідальність батьком не прощає їм зла.
Бережи здоров’я батьків. Пам’ятай, що рано старість і хвороба твоїй матері й батькові пиносіть не стільки праця, втома, стільки сердечні хвилювання, переживання, тривога прикрощі. Спроби батьків впливати на дітей виявляться марними, якщо батько й мати не є тими людьми, для моральна культура й повнота життя дітей становить істину потребу право веліти і любити дітей – речі залежні. Відчуваючи справжню любов знаюча що це любов оберігає й захищає її дитину з розумінням ставиться до вимогливості, строгості, батька й матері, розуміє, що в поведінці неприпустимі свавілля. А справжня любов – це мудре управління дитячими бажаннями, вміннями не тільки задовольняти, а й обмежувати їх. Повелівання без любові перетворює життя дитини в муки. А чим ніжніша й щедріша батьківська любов тим ліпшою і непохитнішою має бути ваша любов без уміння веліти, особливо обмежувати бажання, виховувати свідоме ставлення до власних бажань перетворює дитину в примхливу свавільну істоту, на яку, як швидко переконується в цьому батько й мати немає ніякої управи. Неслухняність – в переважній більшості випадків є порушенням гармонії любові і волі.
Любові і дружби, взаємна підтримка батьків й матері є для дитини наочним прикладом, що вводить її в світ складних людських відносин. Батько і мати взаємно доповнюють одне одного; дитина по – справжньому бачить батька, якщо в нього хороша дружба з матір’ю. Та все ж перші джерела, перші найтонші корінці морального розвитку стає такою, яка гармонія любові й волі в її духовному віті. Мудрість материнської любові полягає в тому яка воля управляє любов’ю і справжня любов одухотворяє головний благородний стимул волі – почуття відповідальності за майбутьне людини.
Утвердження культури матері в духовному житті дітей – культу, в якому повага пройнята глибоким розумінням і розуміння надихає повагу, пошану, любов, благовіяня, - вимагає від педагога мудро й піднесено говорити з дітьми про високу материнську місію.
Чутливим і співчутливим, здатним по – справжньому любити й жаліти матір і батька може лише те дитя, яке знає не тільки радість. Дитина повинна знати що таке важко. Якщо вона не знатиме що таке материнський біль, вона може ввійти в життя легковажною. Громадянин трудівник, мужній і несхитний воїн готовий покласти голову за своє віру й свої переконання, починається із самовідданої, безкорисливої любові до матері. Без матері – найдорожчої в світі людини світ має здатися дітям убогим і побожним і вони повинні оберігати серце матері, бо воно невичерпне щедре й нескінченне в своїй людові.
Мир і спокій щастя і благословення матері залежить від її дітей. Материнське щастя твориться дитиною, підлітком, юнаком. Повне материнське щастя в тому коли на душі у матері мир, спокій і впевненість у тому, що з дітьми все благополучно.
Биття материнського серця, радість її буття, висока мрія про ідеал, благородний порив до вираження себе в творчості, нової людини, віра у власну несхильність і нездоланність у найтяжчі хвилини життя, радість подолання труднощів усвідомлення власної мужності – все це від матері. Мати не тільки радить, а й продовжує. Якби вона тільки народжувала, вона не була б творцем роду людського. Мати породжує наше буття , мати одухотворяє живу крихітку духом народу, рідним словом, думкою, любов’ю й ненависність, відданість й непримиренність. Мати творить твою неповторну людську особистість – ось у чому смисл, мистецтво й майстерність того, що ми називаємо словом порідним. Завдяки матері своїй ти єдиний із своїм народом ти крапелька крові в його жилах, а водночас і єдиний у світі.

Тип файла: doc
Язык файла: Украинский

Скачать файл: Виховання – як батьківський обов’язок бесплатно

vihovannya__yak_batk.doc [155,5 Kb] (cкачиваний: 10)



Оставить

Отзывы о работе

Популярные работы

Рефераты







Курсовые







Дипломные








Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное