NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Текст:
Цікаво, що багато істориків продовжували залишатися прихильниками теорії модернізації ще якийсь час після 1917 р. Так, 23 червня 1924 р. на засіданні предметної історичної комісії в Білоруському державному університеті учнем Р.Ю.Віппера професором Володимиром Перцевим було представлено звіт про прочитані ним протягом року курси. Серед інших був прочитаний курс по історії Греції. У пояснювальній записці, поданій на розгляд комісії, В.М.Перцев, зокрема, зазначав: “...гомерівська епоха характеризується як епоха грецького середньовіччя з усіма характерними рисами феодального устрою. Початок розкладання грецького феодалізму падає на епоху колонізації середземно- та чорноморського узбережжя, протягом якої в Греції назрівають нові сили у вигляді торгового капіталізму, що почав утворюватися, і грошового господарства... П’яте століття – століття грецької демократії – розглядається як час торжества торгово-промислових елементів над землевласницьким класом…” [1, 495].
Теорія модернізації призвела до появи і досить широкого поширення ідеї занепаду новоєвропейської цивілізації і можливого повернення європейської культури до середньовіччя. Її відстоювали такі відомі вчені, як О.Шпенглер, М.А.Бердяєв та інші. М.Бердяєв, зокрема, писав у своїй роботі “Нове середньовіччя”: “Ідея прогресу буде відкинута. “Прогрес” припиниться з закінченням нової історії” [2, 4].
Критикуючи із сучасних позицій автора теорії модернізації – Роберта Віппера, професор Гродненського університету (Республіка Білорусь) О.М.Нечухрін зазначав, що його теоретична позиція означала порушення принципу історизму, відмову в специфіці, певній замкнутості історичним епохам. “Віппер ігнорував той факт, що кожна цивілізація характеризується своїм особливим способом сприйняття світу, що ті самі події виглядали для сучасників зовсім не так, як для нас. Проблема модернізації є не лише питанням подолання мовного (понятійного) бар’єра між теперішнім і минулим, але й бар’єра психологічного і світоглядного” [10, 115]. Проте на початку ХХ ст. таку помилку допускали не тільки російські, але й закордонні вчені.
У цілому, потрібно відзначити, що до 20-х років ХХ ст. історико-соціологічна думка в Росії і на Заході розвивалася паралельно. Усе змінилося з моменту посилення ідеологічного контролю в СРСР. Ортодоксальна марксистська теорія, покладена в основу радянської історичної науки, за словами А.Гуревича, являла собою “одягнений у марксистську фразеологію позитивізм” і прирікала її на консервування позицій науки кінця ХIХ ст. Відсталість і застій посилювалися майже повним невіданням того, що було зроблено сучасною історичною наукою за рубежем.
На Заході ж велику популярність завоював у ХХ ст. саме цивілізаційний підхід, особливо після виходу у світ у 1918 р. книги Освальда Шпенглера “Захід Європи”. У своїй роботі Шпенглер заявив, що єдність людської історії – міф, а насправді був розвиток 8 абсолютно ізольованих одна від іншої культур.
Потрібно зазначити, що радянські історики не визнавали цивілізаційний підхід. Так відомий учений М.А.Барг перерахував у своїй досить відомій книзі “Категорії і методи історичної науки” недоліки циклічної теорії, серед яких він назвав крайню розмитість понять, на яких базується теорія, суб’єктивізм у класифікації культур або цивілізацій та непридатність теорії для аналізу традиційних суспільств, що вступили до індустріальної епохи. Все це, на думку автора, сприяло тому, що популярність циклічних концепцій останнім часом почала зменшуватися, а на зміну їм прийшов новий напрямок – неоеволюціонізм. Проте Барг сам собі суперечить, зауважуючи, що цей новий напрям продовжує трактувати суспільство як організовану, інтегровану систему культури, а історичний процес – як зміну типів культури.
Однак потрібно зауважити, що зміни в концепції все ж відбулися. Під впливом “Заходу Європи” з’явилася книга англійського історика і соціолога Арнольда Дж. Тойнбі. Проте, на відміну від Шпенглера, він не тільки виділив 21 цивілізацію, але й розглянув їх не замкнутими в собі, а в багатосторонніх зв’язках з іншими.
На думку А.Марцинюка, Тойнбі прагнув до синтезу позитивних положень теорій Шпенглера і Маркса. У перспективі, на думку Тойнбі, зв’язки між різноманітними цивілізаціями призведуть до злиття всіх цивілізацій в одну. Таким чином, Тойнбі одним із перших враховував той факт, що людство розвивається не тільки в часі, але й у просторі. Над концепцією локальних цивілізацій працювали також Ф.Бродель, Л.Гумільов і багато інших відомих істориків.
За багато років було більш-менш чітко сформульовано і визначення цивілізації як способу соціальної організації, заснованому на усталеній нормативності способу життя і мінімальному рівні масових уявлень, які підтримувалися авторитетними письмовими текстами. Втім, це стосується лише класичних цивілізацій. Розвинута за останні 3,5 століття система “глобальної космополітичності”, заснована на інтенсивній системі комунікацій, переборює лінгвістичні й політичні бар’єри, що приводить до кінця “історичної ери множинності цивілізацій” і формування сучасної світової системи.
На думку Б.Єрасова, такий висновок означає вже перехід від власне цивілізаційної до світо-системної теорії, і між прихильниками цих двох підходів відбуваються інтенсивні дискусії.



Тип файлу:
Мова файлу:

Скачати реферат: Етапи вивчення історичного процесу безкоштовно

Рефераты, История, Історія України, На українській мові