Київ перестав притягати до себе увагу князів, Суздаль взагалі перестав цікавитися українськими ділами, Галич був далеко й мав досить- свого клопоту. Початок доби литовської політичної зверхності на Південною Руссю був покладенний у 1340р. коли син Гедиміна Любарт закнязював на Волині й Галичині. Остання після 40 років запеклої воєнно-політичної боротьби відійшла до Польщи. Таким чином, Волинь стала першим реальним надбанням Литви на Українських землях. Потім упродовж одного-двух десятиліть до Літовського князівства перейшли Київщина, Сіверщина та Поділля. Більшість Українських земель було приєднано до Литви за часів правління князя Ольгерда.
Протягом майже 150 років від кінця XVIII до початку XX ст. українці перебували під владою двох імперій: 80 % із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів. Так на світанку новітньої доби українці опинилися у складі політичної системи, що радикально відрізнялася від устрою, до якого вони звикли. Як усі імперії, Російська імперія Романових та Австрійська Габсбургів являли собою величезні територіальні конгломерати, численне населення яких складалося із етнічно й культурно різноманітних народів.
а) Шкільництво. Мало відомо про стан шкільництва в литовсько-польській добі. Безперечно, в манастирях, при церквах школи існували по-старому, в кращих школах можна було не лише навчитися читати та писати, але й набути деякі відомості з теології, літератури, грецької мови. В XVI ст. такі школи при церквах та манастирях стали загальнопоширений.