*Все для студентов - скачать Рефераты, курсовые, дипломные работы » Материалы за 08.03.2013

**

Розвиток техніки мовчазного читання

Мета: Розробка і систематизація вправ для вироблення навички читання мовчки, підготовка методичних рекомендацій з даної проблеми.

Найважливіше завдання початкової школи - навчити дітей вчитися, а це неможливо без уміння питати і працювати з книжкою. В.О.Сухомлинський в своїх працях зазначав, що без високої культури читання немає ні школи, ні справжньої розумової праці, що погане читання - ніби брудне вікно, крізь яке нічого не видно.
У загальному вигляді подібні твнрдження ні в кого не викликають сумнівів. А от з приводу окремих аспектів проблеми читання досить часто виникають суперечки. Взяти, наприклад, розвиток навички читання мовчки. Що повинно переважати? Читання вголос чи мовчки? Щоб з’ясувати це, зроблю невеликий відступ.
Відомо, що читання - настільки складний процес, що суть його важко чи й неможливо визначити однозначно. Адже є стільки різновидів діяльності, яка зветься багатозначним словом читання. Скажімо: читання невідомого твору - перечитування вдруге, втретє добре відомого ("для себе"), читання вголос ("для когось"), перегляд тексту в пошуках певної інформації, читання з метою виконати навчальне завдання (як правило, за текстом, зміст якого невідомий).
Можна вважати безсумнівним, що основою всіх різновидів читання є спроможність перекласти, перекодувати графічні знаки у зміст, втілений у друкованому чи писаному матеріалі. Адже це справжнє диво, що за допломогою невеликої кількості значків (букв, цифр, розділових знаків) люди можуть передавати один одному найрізноманітніші повідомлення, можуть розказати, попередити, застерегти, поділитися враженнями та ін. Взявши до рук цілком невідомий текст (скажімо, свіжу газету або щойно одержаного листа) ми можемо довідатись про те, що там написано.
І очевидно, що такі повідомлення та й інші читаються мовчки. Тому так важливо сформувати в учнів високу техніку читання. А цьому часто стає на заваді перебільшення деякими вчителями ролі читання вголос.

Розвиток розумових здібностей та психологічних особливостей учнів молодших класів у процесі впровадження курсу “Розвиваючі ігри”

Основною характеристикою традиційної системи освіти є конкретно-практичні знання, викладені у вигляді готових зразків. Традиційна методика викладання предметів початкової ланки спрямована здебільшого на запам’ятовування програмового матеріалу і відтворення його.
Нині у початкових класах потрібно змінювати пріоритети цілей навчання: на перший план треба висувати його розвиваючу функцію, культ самостійності і нестандартності думок.
У північних народів є простий і мудрий афоризм: “Якщо подарувати людині одну рибину, вона буде ситою один день. Якщо подарувати дві, буде ситою два дні. А якщо навчити ловити рибу – буде ситою все життя.” Так і в навчанні: скільки б у школяра не було предметних знань і вмінь, старанності, сумлінності – їх все одно буде замало для подальшого успішного навчання і розвитку.
Стратегія розвитку освіти в Україні відповідно до національної програми “Освіта” передбачає використання світового досвіду для створення системи освіти, яка б відповідала стандартам ХХІ ст. До таких наукових розробок належить система розвивального навчання, що є прообразом принципово нової системи освіти. Його основна мета – розвиток здібностей дитини, на відміну від “навчання”, де відбувається механічне засвоєння знань.
Розвивальна мета реалізується на всіх уроках в початкових класах. Якщо учень залишається звичайним виконавцем і йому не вдається відчути задоволення від творчості, то сформувати стійкі пізнавальні інтереси не можливо. Розвивальні можливості уроку мають такі важливі напрями роботи:
1) розвиток процесів сприймання;
2) оволодіння загальнонавчальних умінь і навичок;
3) нагромадження індивідуального досвіду пошукової діяльності;
4) розвиток уяви, уваги.

Плани семінарських занять з педагогіки

СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ.
Семінарське заняття №1.
ТЕМА: ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ПЕДАГОГІКИ
План.
1. Педагогіка як наука про виховання.
2. Предмет педагогіки, її основні категорії.
3. Методологія педагогіки.
4. Структура педагогіки. Зв’язок її з іншими науками. Завдання педагогіки.
5. Різноманітність течії зарубіжної педагогіки.
АЛГОРИТМ САМОПІДГОТОВКИ.
І. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ЗМІСТ ЛЕКЦІЙ. ДАЙТЕ ВІДПОВІДІ НА ТАКІ ЗАПИТАННЯ.
1. Охарактеризуйте властивості виховання як суспільного явища.
2. Перерахуйте стадії розвитку педагогіки.
3. Розкрийте зміст поняття народна педагогіка. Хто і в якому році вперше ввів цей термін?
4. Розкрийте зміст поняття “етнопедагогіка”. Хто вперше ввів цей термін?
5. Доведіть, що педагогіка народознавства важливий напрям у сучасній педагогіці і шкільній практиці.
6. Проаналізуйте основні завдання козацької педагогіки.
7. Дайте характеристику ступенів козацького виховання.
8. Доведіть, що праці Я. А. Краменського заклали основу для розгляду педагогіки як самостійної науки.
9. Обґрунтуйте властивості духовної педагогіки.
10. Визначіть структуру та джерела педагогіки.
11. Спробуйте визначити предмет педагогіки.
12. Перерахуйте категорії педагогіки, доведіть їх взаємозв’язок і взаємообумовленість?
13. Чому справжнє виховання є глибоко національним за своєю суттю, змістом і характером?
14. Поясніть сутність національного виховання.
15. Розкрийте сутність навчання і освіти.
16. Доведіть, що фундамент української педагогіки становлять українська народна філософія, праці та ідеї українських філософів.
17. Перерахуйте ідеї української народної філософії.
18. Назвіть педагогічні науки.
19. Чому, останнім часом бурхливо стала розвиватися соціальна педагогіка? Проаналізуйте її структуру.
20. Обґрунтуйте важливість і необхідність міжпредметних зв’язків педагогіки з філософією і анатомією людини.
21. Визначіть об’єкти, типи та форми зв’язку педагогіки з іншими науками.
22. Спробуйте обґрунтувати завдання педагогіки на сучасному етапі.
23. Охарактеризуйте різноманітні течії зарубіжної педагогіки.

Особливості навчання усного монологічного мовлення ліцеїстів старших класів

В Україні 90-ті роки стали періодом радикальних змін як в суспільстві, так і в освіті. Виникли оновлені форми освіти, нові типи закладів. З кожним роком посилюється інтернаціоналізація практично всіх аспектів життя в країні, оскільки результати технологічних, економічних, фінансових і політичних змін справляють значний вплив на її розвиток. Тому перед суспільством постала проблема творчих, всебічно розвинутих спеціалістів високої кваліфікації.
На підставі Закону України «Про освіту» з метою забезпечення оптимальних умов для виявлення і розвитку творчих здібностей учнівської молоді, а також цілеспрямованої, професійно орієнтованої підготовки юнаків і дівчат створюються середні загальноосвітні навчально-виховні заклади академічного типу, до яких відносяться гімназії, колегіуми, ліцеї. Вони покликані забезпечити підвищений рівень загальної середньої і професійної освіти учнівської молоді. За їх допомогою частково вирішується проблема інтеграції середньої і вищої освіти, науково-дослідницьких центрів, виробничих об’єднань.
Таким чином ліцеї надають загальну середню освіту за державним стандартом в обсязі загальноосвітньої школи третього ступеню та здійснює поглиблену профільну підготовку учнів, орієнтуючи їх до вступу на відповідні спеціальності вищих закладів освіти.
За 1994-1998 роки на Україні було відкрито понад 200 ліцеїв. Провідні ідеї їх створення — це забезпечення умов для реалізації педагогічних інновацій і технологій, надання учням наукових, техніко-технологічних, інформаційно організаційних знань з основ сучасної трудової діяльності в галузях економіки, інженерії, тощо.
Проаналізувавши нормативні документи кількох ліцеїв України зі спеціальностей математичного профілю, ми можемо зробити висновок, що ці заклади своїм головним завданням визначають розвиток нахилів, здібностей і обдарованості, творчого мислення, потреби і вміння самовдосконалюватися; формування готовності до трудової діяльності, здійснення всебічної кваліфікаційної підготовки учнів до здобуття вищої освіти по спеціальності.

Роль Олександра Васильовича Духновича у розвитку педагогічної думки в Україні

Добу, в якій жив і творив один із визначних діячів-культорологів на Закарпатті Олександр Духнович, дослідники називали церковнослов’янськоруською. Одні письменники виступали з вимаганнями вживати в літературі церковнослов’янську мову, другі, як і О. Духнович, обстоювали „руську”, треті обороняли народну мову. О. Духнович виступав за релігійну і народну єдність, показав приклад змагання підкарпатських русинів до культурно-просвітньої та релігійної єдності з галичанами.
Духнович Олександр Васильович народився 24 квітня 1803 р. В с. Тополя в сім’ї священника. Письменник згадував, що по смерті батька дід розкрив йому таємницю їхнього роду: нібито один з предків був Черкаським князем, служив Петрові І, але, будучи замішаним у якійсь ворохобі проти царя, змушений був тікати. Таким чином і опинився в с. Тополя, там назвався Духновичем, став дякувати, згодом висвятився в Мукачеві на священника. Наскільки ця версія правдоподібна, сьогодні важко сказати. У новіші часи історією роду Духновичів займався вчений Іван Панькевич, який розшукав чимало документів про те, що рід Духновичів проявляє себе на Закарпатті в середині XVIII ст.
Мати Марія теж походила із священницької родини Герберіїв. Зрозуміло, що сімейний мікроклімат сприяв, за спогадом О. Духновича, вихованню „в руському національному дусі”. Згодом вихованням хлопця займався дядько Герберій, священик в Старині, а потім – дід, Іван Герберій, священик у Клокочові.
По закінченні сільської школи (1813) навчався в Ужгородській нормальній школі, гімназії. Після раптової смерті батька в сім’ї залишилося шестеро дітей, і Олександр, що був другим сином, хоч і мріяв „присвятити себе студіям землемірства”, був змушений послухатися матері й зайнятися богословськими студіями. Після філософських студій в Кошіцях та богословської семінарії в Ужгороді О. Духновича посвячено по целібату (неодруженим) у священики. Призначили його архіваріусом єпархіальної канцелярії в Пряшеві. Тут юнак жив у матеріальній скруті, і доведений майже до відчаю, наприкінці жовтня 1830 р. Подався до Ужгорода. Місцевий єпископ, котрий знав молодого Духновича ще з семінарії, радо привітав скитальця й призначив його священиком Мукачевської єпархії. Але пряшівський єпископ не давав згоди на звільнення, і О. Духнович фактично зостався без шматка хліба. Допоміг йому віцежупан Ужгородської жупи Степан Петровай: він найняв Духновича для навчання свого семирічного сина. В помешканні С. Петровая Духнович мав заробіток і харч протягом 1830- 1833 рр. Потім пряшівський єпископ Таркович змусив О. Духновича повернутися на старе місце под загрозою позбавлення сану священника. Через якийсь час його переводять до Біловежі, де він замешкав чотири роки, займаючись крім основної роботи вивченням ботаніки, городництвом.

Література рідного краю в концепції мовної освіти в Україні та виховання громадянськості і національної самосвідомості

Даний досвід роботи з розвитку та пізнання національної культури рідної мови, розвитку зв’язного мовлення, збагачення словникового запасу учнів на уроках мови та літератури забезпечує:
- розвиток мови як невід’ємної складової мислення;
- формування логічного мислення;
- досвід роботи - результат свідомого пошуку вчителя;
- за рівнем новизни досвід носить раціоналізаторський характер.

Суть його у додержанні таких принципів:
- сприйняття дитиною нових знань має бути осмисленим;
- кожен урок повинен перетворитись на процес відкриття;
- проблемність - основний принцип сучасного навчання;
- мова і література тісно пов’язані між собою;
- література, як і інші види мистецтва, допомагає пізнавати світ;
- мова - складова рухлива система, що є засобом спілкування;
- на уроках літератури вчителька прагне привчити дітей до вдумливого, усвідомленого прочитання тексту, розуміння задуму автора, краси художнього слова;
- використовує метод цілісного аналізу художнього твору;
- перевагу в роботі надає нестандартним урокам, які сприяють розкриттю творчого потенціалу і вчителя і учнів;
- вивчає індивідуальні особливості дітей, сприяє розвитку їхніх здібностей;
- особистим прикладом виховує повагу до моральних принципів;
- своїм педагогічним ідеалом вважає В. Сухомлинського, а педагогічне кредо визначає так: "У серце увійде тільки те, що йде від серця".

Досвід учительки дав свої плоди. Учні одержують високі результати під час проведення контрольних робіт, екзаменів, беруть активну участь в олімпіадах, вирізняються високим рівнем мислення і загальної ерудиції.

Значення моделювання природних явищ на уроках географії

Сучасна школа покликана сформувати в учнів міцні знання з різних предметів. При цьому учень повинен не тільки засвоїти програмний матеріал, а й розуміти його, вміти використати набуті знання на практиці. Тільки в такому разі можна говорити, що мета навчання досягнута.
Цілком зрозуміло, що процес формування наукового досвіду неможливий без розвитку інтелектуальної сфери. Її генезис відбувається паралельно процесу засвоєння знань. Цим самим забезпечується ефективність навчання та продуктивність у використанні понять.
Формування в учнів науково-теоретичного мислення передбачає розвиток змістовних узагальнень на базі оволодіння учбовими діями, в основі яких має лежати принцип від “загального до часткового”. Завдяки цьому суттєво змінюється методика формування понять, оскільки вузловим моментом тут є предметна дія. Вона допоможе встановити внутрішнє відношення об’єктів і побудувати модель, що фіксуватиме це відношення. /1/
Таким чином, науково-теоретичне мислення також володіє певними матеріальними засобами в побудові специфічної предметності. Це символи, знаки, моделі, завдяки яким відбувається відділення людиною від себе певної форми суб’єктивної діяльності і винесення її назовні в якості речового об’єкта і речових умов інтелектуальної праці. Так будуються ідеалізовані об’єкти, які відтворюють суттєві для практичної діяльності сторони дійсності.
Отже, на основі попередньо сказаного можна стверджувати, що формування понять теоретичного змісту повинне містити у собі процес формування навичок побудови специфічної предметності та мислення про дійсність за її допомогою, і через неї. Засобами за допомогою яких відбувається створення специфічної предметності є символи і знаки, а також результат особливого виду символо-знакової ідеалізації - модель.
В психолого-педагогічній практиці існують два класи знаково-символічних засобів. Це - природні знаки і системи, які з них виходять. На основі цього розрізняють: 1) фонетичну мову; 2) довільні засоби як прямий переклад звукової мови; 3) довільні засоби для позначення термінів, що використовуються у науковому світі; 4) іконічні засоби, що використовуються для позначення явища шляхом відтворення окремих сторін у вигляді графічної схеми, або малюнка.
Особливим видом символо-знакової ідеалізації є модель.

Звіт про педагогічну практику студентки філологічного факультету

Педагогічну практику проходила у 115-й школі м. Києва. У школі було створено всі умови для проходження. практики. Всі вчителі української мови й літератури мають великий стаж роботи, високу фахову й методичну підготовку. Шкільні кабінети української мови і літератури достатньо обладнані технічними засобами навчання, забезпечені наочними посібниками, науковою, навчальною та методичною літературою. Протягом усього перебування в школі я мала змогу отримувати консультації як від учителів-предметників і класних керівників, так і від адміністрації школи.
Під час практики провела 12 контрольних уроків і 5 уроків, які спеціально не оцінювались. Усі уроки були обговорені з учителем і методистом. Практика у школі допомогла виробити багато практичних умінь і навичок. Я навчилася:
1) проводити уроки різних типів з української мови і літератури;
2) перевіряти різні види письмових робіт, оцінювати та аналізувати їх;
3) планувати роботу з розвитку мови;
4) працювати над наочністю у класі, виготовляти дидактичний матеріал для уроків:
5) організовувати позакласну роботу з української мови та літератури;
6) проводити класні години.
При проведенні уроків як із мови, так і з літератури у подачі нового матеріалу, в його закріпленні особливих труднощів не було. Складніше проводити уроки аналізу контрольних робіт чи диктанту, а також уроки з розвитку мовлення.
За час педагогічної практики проводила позакласну роботу із спеціальності: лінгвістичну вікторину, тиждень української мови. До шевченківських свят "В сім'ї вільній, новій..." випустила з учнями стіннівку.

Захист фахових інтересів педагогів “Взаємна поміч українських вчителів”

Товариство “Взаємна поміч українського вчительства” – унікальне явище в історії українського вчительського руху, української школи і педагогіки. Воно стало справді національно-професійною організацією, яку очолювали чесні, компетентні, патріотично настроєні діячі.
Підготовчий етап, що проходив до 28 серпня 1905 року, дня заснування Товариства, відзначився загостренням необхідності створення професійної організації вчительства, бо воно займало найнижчий щабель соціального забезпечення. В § 55 закону про освіту від 14 травня 1869р. зазначалося: “найнижча платня, нижче якої жодній громаді зійти невільно, щоб старші й молодші вчителі, вільні від побічних занять, могли всі свої сили посвятити своїй праці, а перші з них (старші вчителі) могли також забезпечити свої родини згідно з місцевими умовами”. Але на практиці все було інакше. Утримання злочинця в тюрмі з доглядом коштувало державний бюджет 300 золотих ринських. Учителів, на яких уряд видавав менше, як на втримання одного злочинця, було 2.318 або 36% всього вчительського загалу”.[14; с.13]
Це спонукало вчителів до організованої боротьби за свої фахові права. “Товариство педагогічне”, що діяло у Львові з 1868 р. і до котрого входили польські і українські педагоги мало уваги приділяло соціальним проблемам педагогів. На знак протесту проти цього в 1896 р. виникла в Галичині незалежна організація “Товариство народних вчителів в Галичині”, котре ставило собі за мету боротьбу за поліпшення матеріального становища вчителів. 5 березня 1897 р. відбувся його перший з’їзд, в якому брали участь і представники українського народного вчительства. Було ухвалено резолюцію, в якій, зокрема, була вимога зрівняти заробітну плату вчителя із зарплатою державних урядовців нижчого рангу, зменшити термін обов’язкової праці від 40 до 35 років. Брали участь українські педагоги і в інших заходах разом з народними вчителями Австрії. Неодноразово піднімалося питання про збільшення вчительської платні і скорочення терміну служби, робилися спроби шляхом парламентської боротьби покращити становище народних вчителів, що не приносило позитивних результатів.

Диференційний підхід в системі навчання

Система навчання – це цілеспрямована учні здобувають вміння і навички, у них формується світогляд, розиваються пізнавальні та творчі сили. Навчання тісно взаємопов’язане з вихованням – процесом впливу вихователя на вихованця з метою формування в нього совісті, честі, людяності, правдивості та інших рис характеру, які визначатимуть особистість школяра, студента як майбутнього громадянина незалежної країни. В умовах швидко змінюваної соціальної обстановки та інформаційного середовища середня школа призвана зіграти неоднозначну і вирішальну роль у процесі розвитку учнів. Останні досягнення в сфері комунікаційних технологій надають можливість не тільки для розробки нових методів накопичення інформації, а також і для перегляду традиційних підходів до процесів учіння і викладання.
Сьогодні, в епоху інформаційних технологій, особливе місце займає проблема формування самостійності мислення учнів, їхньої здатності осмислювати одержувану інформацію, відтворювати і відображати її у різних зв'язках та ситуаціях, генерувати різного роду ідеї. Сучасна середня школа повинна підготувати учнів до подальшого навчання протягом усього життя і розвивати відповідні здібності.
З метою розвитку мислення учнів, їхніх пізнавальних інтересів і здібностей необхідно приділяти особливу увагу глибокому розумінню матеріалу, який вивчається на уроках. Так, особлива роль повинна приділятися роботі з основними фізичними термінами і поняттями, що є їх змістовними значеннями і визначають розуміння викладеного матеріалу. Актуальність і необхідність проведення такої роботи на уроках зумовлена існуванням того факту, що “…словниковий запас більшості учнів бідний: вони оперують дуже обмеженою кількістю термінів”, не можуть відтворювати основні поняття теми, роз'ясняти, що вони означають і не завжди розуміють зміст матервалу, що вивчається.
На першому етапі навчання, коли знання вперше вводяться в пам'ять учнів, вони засвоюються не в повному об'ємі і далеко не в тій формі, що є метою навчання. Тому вчителем повинна систематично проводитися спеціальна термінологічна робота, у ході якої вихідні поняття піддаються “багатоланкової та багатоаспектної диференціації”, і у результаті формується нова система знань. Така робота може проводитися у вигляді тренування, що ні в якому разі не повинне бути механічним повторенням заученого матеріалу, а є процесом пошуково-творчим, що призводить до створення в пам'яті принципово нового – відсутньої до тренування системи фізичних понять.
Назад 1 2 Вперед


Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное