*Реферати, курсові, дипломні роботи » Матеріали за 12.04.2013

**

Ярослав Мудрий

Заклав Ярослав місто велике, біля того міста Золоті Ворота. Заклав і церкву Святої Софії, митрополичу, потім церкву на Золотих Воротах, а потім монастир Святого Георгія і святої Ірини, і стала при ньому віра християнська плодитися і поширюватися.
«Повість минулих літ».Кінець XI — початок XII ст.
Володимир... землю зорав і розпушив її, тобто просвітив християнством. А син же його Ярослав засіяв книжними словами, а ми тепер пожинаємо, приємлемо серцем книжну науку. Велика-бо користь від навчання книжного. Книги — мов ріки, які напоюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах — бездонна глибина... в книгах знайдеш велику втіху і користь для своєї душі, бо той, хто часто читає книги, той веде бесіду з Богом і наймудрішими мужами.
«Повість минулих літ». Кінець XI — початок XII ст.
Ярослав над усе полишив по собі пам’ять в руській історії своїми справами внутрішнього устрою.
М.Костомаров. 1873.

Великий князь київський, син Володимира Святославича, святителя Київської Русі. Народився близько 978 року. У 988-му батько посадив його намісником у Ростові. По смерті у Новгороді брата, князя Вишеслава, став новгородським князем. 1014 року, прагнучи утвердити незалежність Новгорода від Києва, відмовився виплачувати батькові, щорічну данину, за що Володимир зібрався йти походом на Новгород, але перед цим помер 15 липня 1015 року. На престол у Києві сів Ярославів старший син Святополк, який, перебуваючи у Вишгороді, дізнавшись першим про смерть батька, вбив своїх братів Бориса, Гліба та Святослава і захопив владу. Після смерті батька Ярослав тривалий час веде боротьбу за київський стіл. 1019 року він переміг головного суперника, Святополка, прозваного в народі Окаянним, і став великим князем київським. Вів також боротьбу проти Мстислава Володимировича, внаслідок якої змушений був поступитися йому Чернігівщиною та деякими землями на схід від Дніпра.
Читать подробнее

Александр Македонський

ДИТИНСТВО ТА ЮНІСТЬ
Дельфійським оракулом у сиву давнину було передвіщено Македонії, що як тільки Боттіеє, закладаючи табір, побачить уві сні череду кіз, то відтоді на тому місці буде закладене велике місто. Перекази говорили, що тільки завдяки тому самому дельфійському оракулові й змогла виникнути древня столиця Македонії. Раніше вона називалася «Едесса», а люди її знали як місто «багате на воду». Для самих македонян воно було «козячим містом», і вони називали його коротко — Егі. Саме в цьому місті народився найвідоміший завойовник усіх часів — Александр Великий.
Щоб зрозуміти, як формувався характер майбутнього великого полководця, необхідно розглянути умови його життя, які, без сумніву, відіграли роль у його життєвому самовизначенні. Відповідно до спогадів сучасників Александра, у дитинстві він був дуже непосидющим хлопчиком. Його весь час тягло на простір. Він був волелюбний, чутливий і дуже легко збуджувався. Викладачі, які займалися з Александром, вважали його то відверто зухвалим, то сповненим щирого послуху. Це пояснювалося дуже просто. Александр не витримував, коли йому наказували, домагаючись цим його слухняності. На уроках .таких учителів він був особливо зухвалим і нахабним. А тим, хто ставився до нього з повагою й розумінням, хто цінував у ньому людину й намагався впливати на нього добром, з Александром було дуже легко. Хлопчик мав дуже чутливу натуру, схильну як до гніву, так і до щирої любові. Пристрасті іноді просто зводили його з розуму, хоча він усе-таки міг їх контролювати завдяки своїй залізній волі й гордому духові. Чимало своїх рис, зокрема непохитність, уміння опановувати себе, невблаганність, юний Александр, очевидно, успадкував від своєї матері.
Читать подробнее

Грецька цивілізація

ПРИЧИНИ РОЗКВІТУ ГРЕЦЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ
'Світова історія дуже високо оцінює культуру Давньої Греції. Практично всі відомі мислителі, незалежно від приналежності до різних епох, переконані в тому, що давньогрецька культура за правом посідає особливе місце. «Грецьким чудом* назвав цивілізацію давньої Еллади французький історик XIX століття Ернест Ренан. І це аж ніяк не здається перебільшенням. Що ж спонукає людей так високо оцінювати грецьку культуру? Адже всім відомо, що грецькій цивілізації не належить право називатися найдавнішою культурною цивілізацією. І притому вона далеко не єдина. Здавалося б, що Давньому Сходові треба було б віддати пальму першості. Наприклад, Давньому Єгиптові або цивілізації ва-вилонян.«Чудо» грецької цивілізації пояснюється надзвичайно швидким ЇЇ розквітом. Давній Єгипет знаходився вже на початку III тис. до н. е. на такому ступені розвитку, що дає право вважати її перехідною від варварства до цивілізації. У VII—V ст. до н. е., у так званий період «культурного перевороту», створюється грецька цивілізація. Саме в Греції виникає перша в історії демократії нова форма держави. Греція випередила всі давньосхідні держави в усьому: у науці, у філософії, у літературі, в образотворчому мистецтві. І Це незважаючи на те, що ці цивілізації вже розвивалися протягом трьох тисяч років.
Ніхто поки ще не зміг пояснити загадку такого швидкого розквіту грецької культури. Перші спроби були здійснені самими греками вже в V ст. до н. е. Треки були впевнені, що багатьма досягненнями своєї культури вони зобов'язані саме Дав- ньому Єгиптові. Серед перших греків, які визнали вплив Єгипту на грецьку культуру, був відомий історик Геродот. Він високо цінував досягнення єгиптян. Сократу належить твердження, що Піфагор повинен бути вдячний філософам Єгипту за розшифровку багатьох понять. Арістотель був упевнений, що саме ця країна стала батьківщиною теоретичної математики. Фалес, родоначальник грецької філософії, за походженням;був фінікійцем. Йому пощастило побувати в Єгипті, де він учився в жерців, запозичив у них уявлення про воду як першооснову всього сущого, а також знання з геометрії й астрономії.
Читать подробнее

Християнство на Русі

ПРАВЛІННЯ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА
Язичницькі вірування наших предків досить мало відомі. Як і всі арійці, руські слов'яни поклонялися силам видимої природи й шанували предків. Для Русі торговельні відносини з Грецією полегшували знайомство з Христовою вірою. Варязькі купці й дружинники, які частіше, ніж слов'яни, бувають у Царгороді, задовго до слов'ян почали там навертатися до християнства й приносили на Русь нове вчення, передаючи його слов'янам. За часів князювання Ігоря в Києві була вже християнська церква св. Іллі. Та. й у війську самого князя Ігоря було багато християн. Дружина князя княгиня Ольга також була християнкою. Словом, християнська віра була добре знайома киянам ще при перших варязьких князях. Правда, Святослав ставився досить прохолодно до грецької віри; а при сині його Володимирі в Києві ще стояли язичницькі кумири (ідоли), яким приносили людські «треби», або жертви.
Прийняття християнства стало найважливішою подією в історії Київської Русі. Відбулося воно за часів правління київського князя Володимира (978—1015) і стало визначальним фактором для всієї Русі. Церква дуже часта в ті часи порівнювала київського князя з апостолом Павлом. І справа не стільки в тому, що йому вдалося чудовим чином позбутися сліпоти, скільки в тому, що князь Володимир із язичника став щирим християнином. І це після того, як язичники намагалися всіма можливими способами очорнити ім'я Христа. Князь Володимир став пізніше ревним прихильником християнства й так само ревно намагався всіх язичників перетворити на християн.
Читать подробнее

Лицарство

ПЕРШІ ЛИЦАРІ
Лицарі завжди викликали до себе невичерпний інтерес. Відомості про них дуже суперечливі. Одні вважають їх безкорисливими захисниками пригноблених, галантними слугами прекрасних дам, вірними васалами. В інших про них склалася абсолютно протилежна думка. Лицарі, на їхній погляд, були жорстокими грабіжниками, безрозсудними неуками й Ґвалтівниками. Ці суперечливі погляди були наслідком того, що лицарі за часів середньовіччя були єдиною силою, здатною діяти. Усі королі вимагали допомоги своїх відданих васалів, їм потрібно було втихомирювати своїх сусідів і непокірних підлеглих, тримати в покорі селян і церкву. Сама церква прагнула протистояти іновірцям, королям, селянам і "городянам. Сюзерени хотіли захиститися від сусідів, короля й селян. А селяни мріяли жити в мирі з лицарями сусідніх князівств. Тільки городянам не було потреби використовувати лицарську відвагу, хоча вони й намагалися використовувати їхній військовий досвід.
Відомо, що професійний воїн — це і є лицар. Інакше лицарів ще називають рейтерами, шевальє. Але на всіх мовах ці слова означають «вершник», який має при собі шолом, панцир, спис, щит і меч.
Спорядження лицарів коштувало дуже дорого. Наприкінці X століття розраховувалися не грішми, а худобою. І тоді, щоб придбати комплект зброї, необхідно було «заплатити» 45 корів або 15 коней. Таку кількість худоби могли мати тільки багатії. У селян на ціле село ледве набиралася така кількість корів і коней.
Одержати зброю — не найголовніше. Основним було вміння нею користуватися, для цього потрібно було постійно тренуватися, починаючи з дитинства. Тому хлопчиків із родин лицарів з юного віку .намагалися прилучити до лицарства: їм купували обладунки, спеціально пристосовані для їхнього віку. Отже, лицарями могли стати тільки люди багаті, які мали вдосталь вільного часу. Навіть великі сюзерени мали можливість тримати при дворі лише декількох лицарів.
Читать подробнее

Повстання декабристів

ПРИЧИНИ ПОВСТАННЯ ДЕКАБРИСТІВ
Декабристи запланували свій виступ на Сенатській площі на 14 грудня 1825 р. Щоб зрозуміти, чому їхній виступ провалився, з якої причини термін повстання був перенесений на більш ранній,'слід розглянути події, що передували повстанню.
Ситуація різко змінилася восени 1825 р. Зненацька для всіх у листопаді 1825 р. у м. Таганрозі вмирає імператор Олександр І. У зв'язку з тим, що синів у нього не було, престол повинен був перейти в спадщину до його брата Костянтина, який сам перекреслив собі можливість правити державою. Провиною стало його необачне одруження з простою дворянкою. Отже, Костянтин не мав права передавати право на царювання своїм спадкоємцям. Він визнав за потрібне зректися престолу.
Наступним на престол претендував ще один брат Олександра І — Микола. Усім було відомо про його безпричинну жорстокість і брутальність. Армія ненавиділа цю людину. Про зречення Костянтина знали лише члени царської родини. З якоїсь причини вони не хотіли обнародувати це зречення, отже, воно не отримало законної сили. Костянтин продовжував вважатися спадкоємцем престолу, і 27 листопада все населення Росії було приведене до присяги Костянтину.
Костянтин став формальним імператором. У банках з'явилося навіть кілька монет із його зображенням, магазини виставили його портрети. Костянтин вчинив не найкраще: не прийнявши престолу, він одночасно й не бажав принародно його зректися, адже формально він значився імператором, якому вже принесена присяга.
Читать подробнее

Перша світова війна

ІМПЕРІАЛІСТИЧНИЙ ХАРАКТЕР ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
28 липня 1914 р. АвстроУгорщина оголосила Сербії війну. А вже протягом тижня у війну були втягнуті практично всі великі держави Європи. Однак Болгарія, Греція, Іспанія, Португалія, Голландія, Швеція, Данія, Норвегія, Італія та Румунія, США, а також деякі з держав Азії й Латинської Америки — союзники австронімецького блоку — заявили про свій нейтралітет. Так само вчинив й уряд Туреччини, однак 2 серпня він уклав із Німеччиною таємну угоду, після чого зайнявся мобілізацією своїх збройних сил. З'ясувалося, що Туреччина надає в розпорядження німецького Генерального штабу всі свої війська.
У результаті такого розміщення сил організувався російськотурецький Кавказький фронт, що дозволив Німеччині відвернути значну частину російських військ від ведення з нею воєнних дій.
Увага всіх західноєвропейських держав було прикута до напруженої боротьби на цьому фронті. У той самий час Японія висунула ультиматум Німеччині. У ньому німецькій державі було запропоновано вивести з вод Тихого океану й далекосхідних вод усі німецькі війська, а також передати Японії територію Цзяочжоу з портом і фортецею Ціндао, орендовану свого часу німецькою стороною.
Німеччину не влаштовували умови, запропоновані Японією, і ультиматум був відхилений. Японія 23 серпня 1914 р. оголосила Німеччині війну. Фортеця Ціндао не витримала тривалої облоги, і незабаром Японія повернула собі втрачені позиції. Потім прийшла черга Маршаллових, Каролінських і Маріанських островів в Океанії, які до цього належали Німеччині
Читать подробнее

Густав І Адольф і перехід до армії Нового часу

XVII сторіччя стало свідком народження сучасного військового мистецтва. Якщо на початку Тридцятирічної війни битви відбувалися за схемою: мушкетери і пікінери в широких колонах, прикриті з фронту неточною неповороткою артилерією і лицарською кавалерією на флангах (“Іспанський квадрат”), то після вступу у війну шведської армії у 1630 році по Європі хвилею прокотилися військові реформи, наслідком яких стали: поступове зникнення пікінерів, поява лінійних формацій піхоти, набуття артилерією характеру як оборонної так і наступальної бойової сили, що у кооперації з кавалерією вирішувала долю битви.
Метою цього реферата є: по-перше, детально дослідити інновації в артилерії, кавалерії і піхоті, запроваджені королем Швеції Густавом І Адольфом; по-друге, оцінити ефективність шведських нововведень на прикладі військових подій Тридцятирічної війни (битва під Бреітенфельдом); по-третє, виявити елементи шведської військової системи, запозичені Валенштейном, французами, прусаками і іншими європейськими силами; нарешті, на підставі вищенаведенного спробувати дати відповідь, чи можна вважати Густава Адольфа особисто відповідальним за перехід до війни Нового часу, як про це стверджують деякі дослідники (2, p. 12 ), чи все ж таки перехід відбувся через об’єктивні історичні причини, незалежно від участі шведського короля.

Густав І Адольф став королем у 1611 році, коли Швеція не представляла собою великої держави. Її армія була слабким, погано озброєнним і погано тренованим натовпом солдатні, набраної переважно з люмпен-пролетаріату (1, с. 527) – на той час ситуація типова. Протягом менше 20 років Густаву Адольфу вдалося претворити шведських військових на взірець для всієї Європи. Його першою і основною задачею стала реформа артилерієї. Європейські стратеги ще до Густава І розуміли високий потенціал важкої артилерії у підтримці кавалерії і піхоти, але низька точність пострілів і надзвичайна іммобільність тогочасної артилерії сводили її участь в бою до статичних батарей, непридатних до атакуючих дій.
Читать подробнее

Атлантида

За даними бібліографії на сьогоднішній день про Атлантиду, таємничий материк, що похований десь на дні океану, написано понад 20000 наукових праць і пригодницьких творів. Висуното понад 1700 гіпотез про її місцеперебування й причини безслідного зникнення. Та чи справді безслідного?
Видатний учений Стародавньої Греції Платон у своєму творі «Тімей і Критій» посилається на афінського державного діяча й поета Солона, якому один єгипетський жрець розповів про велику країну атлантів, що існувала за 9000 років до Платона і навіть воювала з греками . За цими досить скупими відомостями, країна атлантів була розташована десь за Геракловими стовпами – тобто за Гібралтарською протокою.
Як писав Платон, це була федерація з 10 царств, велика й багата держава з розвинутим, як на ті часи, господарством, з великими містами. Мальовничу, вкриту лісами територію країни перетинали численні зрошувальні канали. Атланти підкорили весь захід Європи і намагалися захопити Афіни та Єгипет, але в запеклій боротьбі з афінянами зазнали поразки. Повідомляється також, що високо розвинута цивілізація острова загинула в результаті гіганської природньої катастрофи, яка сталася 11500 років назад, чи трохи пізніше. Платон докладно описав Атлантиду, визначив місцезнаходження острова і час існування цивілізації на ньому.
Проте вчені щодо вірогідності розповіді Платона не склали єдиної думки. Й саме слово «Атлантида» давно вже стало символом незбагненної загадки.
Як знати, чи не була Атлантида витвором однієї з грецьких легенд? Адже розповідям Платона не завжди вірили навіть його сучасники та друзі. Згадайте крилатий вислів великого вченого давнини Арістотеля: «Платон мені друг, але істина дорожча». На думку ряду вчених, за 9000 років до Платона ніяк не могла існувати висока культура. Адже це був кінець льодовикового періоду. Навряд чи могли бути сучасниками дикі печерні мешканці й мореплавці-атланти. Неймовірним здається, щоб ціла країна безслідно зникла всього за одну добу. Проте більшість дослідників вважає, що Атлантида справді існувала.
Читать подробнее

Беніто Мусоліні

Беніто Мусоліні-основоположник італійського і фактично європейського фашизму, що приніс незліченні біди мільйонам людей і що поставив людство на грань катастрофи. У 1920-1930е рр. ім'я Муссоліні знала вся Італія від малого до старого. Його профіль з голеною головою і випненою нижньою щелепою чеканився на монетах, його численні портрети, погруддя, фотографії красувалися у всіх державних установах і житлових будинках. Його ім'я набиралося великим шрифтом на кожній сторінці, у всіх газетах. Це був найбільший в Європі культ особистості, неподільно пануючий в Італії з жовтня 1922 р. по липень 1943 р.
Народу Мусоліні представлявся людиною сміливою, всемогутнім постійно що думає про громадян Італії. Йдучи з свого кабінету, він любив залишати засвіченим світло, щоб перехожі думали про вождя, працюючим до ночі.
Беніто Мусоліні народився в 1883 р. в сім'ї сільського коваля в провінції Форлі області Емілія-Романья, в невеликому селі Довіа. Його мати була шкільною учителькою, віруючою, батько - ярим анархістом і безбожником. Ім'я Бенедетто, запропоноване матір'ю, що в перекладі означає «благословенний», батько при хрещенні переробив на Беніто в честь відомого на той час мексіканського ліберала Беніто Хуареса. Дитячі роки Беніто Муссоліні нічим особливим відмічені не були. Він любив підкреслювати свою винятковість, вибраність.
Читать подробнее
Назад 1 2 Вперед


Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

    • Интересное