*Все для студентов - скачать Рефераты, курсовые, дипломные работы » История » История Украины » Страница 20

**

Зусилля Радянського режиму

Розмірковуючи про саму кровопролитну в історії людства війну, ми мимоволі повертаємося до передвоєнного часу, запам’ятавшимся в історії як передвоєнна політична криза, із тим щоб зрозуміти ту міжнародну обстановку в який війна готувалася і була развязана. У результаті підготування і часткового здійснення Німеччиною агресивних планів по завоювання світового панування при попуску з боку Англії і Франції, продемонстрованому в Мюнхені.
Я вирішила вибрати дану тему для мого реферату, тому що мені було цікаво дізнатися правду про Радянську зовнішню політику, ким і чим вона визначалася, як впливала на положення Радянського Союзу в міжнародній ситуації. У наші дні можна по-новому глянути на різні сторони зовнішньої політики СРСР, її зв'язок із внутрішньою політикою, дати на основі дослідження раніше закритих документів оцінки і висновки, що дозволяють відновити реальну картину того що діялось.
У перші роки так називаного мирного існування СРСР боровся за встановлення більш-менш прийнятних дипломатичних відносин із капіталістичними країнами. Протягом 20-их і 30-их років зовнішній торгівлі придавалось не тільки економічне, але і політичне значення.
У 30-их роках радянський уряд активно розвивав відношення з фашистською Німеччиною, що переростили в активну діяльність по організації колективного опору агресивним фашистським державам. Ідея створення системи колективної безпеки і практичної роботи радянської дипломатії одержали високу оцінку і визнання прогресивної світової громадськості. Вступ у Лігу Націй у 1934 р., висновок союзних договорів із Францією і Чехословаччиною в 1935 р., призови і конкретні акції в підтримку однієї з держав, що піддалися агресії, - Ефіопії, дипломатична й інша помічь законному республіканському уряду Іспанії в період італо-німецької інтервенції. Готовність зробити військову поміч за договором Чехословаччини проти фашистської Німеччини в 1938 р., нарешті, щире прагнення виробити спільні міри опори агресії напередодні другої світової війни - така стисла летопись послідовної боротьби Радянського Союзу за світ і безпеку.

Значення періоду XVI – першої половини XVII cтоліття

Люблінська унія, усуваючи з українських земель литовську владу, знищила також рештки українських державних традицій, що заховалися під формами автономії у Великому князівстві Литовському. В дальшому часі національно-політичне життя України не зв'язувалось уже з державою, а мусило творити собі нові Оганізаційні форми. Весь розвиток життя ішов Під важким наступом Польщі. Західний кордон, що в князівській епосі мав другорядне значення, тепер став головним бойовим фондом, українському народові загрожувало повне національне знищення, тому всю народну енергію довелося скерувати на те, щоб не дати себе знищити чужій силі. Національна організація набрала в значній мірі оборонного характеру. Тільки по тому, як уже забезпечено було основи існування, міг прийти нормальний розвиток життя.
Наступ Польщі йшов так само в господарській ділянці, як і в культурній. У колонізаційному поході провід вели польскі магнати. Опанувавши Холмщину, Галичину і Поділля, вони перейшли після Люблінської унії на Волинь, Брацлавщину, Київщиіу і врешті на Лівобережжя, займаючи порожні землі або витискаючі з них місцевих власників. Струсі, Язловецькі, Замойські, Сінявскі, Жолкєвські, Калиновські, Потоцькі, Конєцпольські та інші магнатські роди зайняли величезні простори, творячи справжні латифунд до яких належали сотні сіл, десятки містечок і замків,— цілі піосторі провінції. Ці “короленята” були необмеженими володарями областей, бо звичайно тримали і найвищі становища в адміністрації — воєвод, каштелянів, старостів; вони безоглядно проводили свої плани, не рахуючись ні з якими перешкодами. Дрібні землевласщки були супроти них безборонні — давні осілі бояри, міщани чи козаки мусили коритися їм і або добровільно віддавати їм свої землі та ставати панськими васалами, або під загрозою втрати життя втікати світзаочі. Всякі скарги до влади чи судові процеси не доводи/й ні до чого, бо магнати всю екзекутиву мали у своїх руках.

Звичаї українського народу

Кожна нація , кожен народ , навіть кожна соціальна група має свої звичаї , що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками .
Але звичаї - це не відокремлене явище в житті народу , це - втілені в рухи і дію світовідчуття , світосприймання та взаємини між окремими людьми . А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу , що в свою чергу впливає на процес постання народньої
творчості.Саме тому народна творчість нерозривно зв`язана з звичаями народу .
Звичаї народу - це ті прикмети по яких розпізнається народ не тільки в сучасному , а і в його історичному минулому.
Звичаї - це ті неписані закони , якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах . Звичаї , а також мова - це ті найміцніші
елементи ,що об`єднують окремих людей в один народ ,в одну націю .Звичаї , як і мова ,виробилися протягом усього довгого життя і розвитку кожногонароду .
В усіх народів світу існує повір`я , що той хто забув звичаї своїх батьків , карається людьми і Богом . Він блукає по світі , як блудний син , і ніде не може знайти собі притулку та пристановища , бо він загублений для свого народу .

Запровадження християнства на Русі

Перше питання, яке було б цікаво розглянути, - коли саме починається проникнення нової віри у Східну Європу та її розповсюдження серед місцевих племен.
“ Обыкновенно у нас насчитывают до пяти эпох в деле просвещения России Евангелием – до пяти крещений. Первою эпохою признается проповедь святого апостола Андрея в странах наших; второю – проповедь славянских апостолов Кирилла и Мефодия в Болгарии и Моравии и в особенности важнейший труд их – перевод Священного Писания и богослужебных книг на славянский язык; третьего – крещение первых князей киевских Аскольда и Дира; четвертою – крещение великой княгини Ольги; пятою и окончательною – крещение великого князя Владимира» – так пише у своїй “Истории Русской церкви» митрополит Макарій.
Апокрифічне сказання про похід апостола Андрія та його брата Матфея (вибраного дванадцятим апостолом після самогубства Іуди Іскаріота) в країну мармидонян. У кінці І тис. н.е. мармидонянами візантійці називали Русь. Звідси – легенда про відвідання “гір Київських” апостолом Андрієм; розповідь про те, як він поставив тут хрест, що символізує майбутній розквіт нової віри, та про пророцтво сяючого розквіту міста. Ця легенда є типовою церковною легендою, яка не має історичного характеру. Але було б помилкою заперечувати присутність у неї будь – якої історичної основи. Достовірні спогади про древні християнські традиції в нашій країні, які відносяться до перших сторіч християнської ери. В літературі можна зустріти погляди про древнє походження історії, описаної “Андріївською легендою”. Так С.В.Петровський припускав, що початок цієї традиції може відноситись до ІV ст. В будь-якому разі, можна з упевненістю стверджувати, що легенда виникла до появи слов’янської письменності та літератури.

Життя і політична діяльність Петра Кононовича Сагайдачного

Життя і політична діяльність Петра Кононовича Сагайдачного (Конашевича-Сагайдачного) багато в чому суголосна з історією України першої чверті XVII ст.— складного, все ще недостатньо дослідженого періоду. Це був час жорстокого соціального і наіонально-релігійного гноблення українського народу, бурхливого зростання визвольного руху, героїчних походів козаків на турецькі фортеці, нових явищ у розвитку культури тощо.
Свідком і навіть безпосереднім учасником багатьох тогочасних подій став Петро Сагайдачний - особистість суперечлива й неоднозначна. Яких тільки епітетів - від піднесених до принизливих,- яких характеристик -справедливих і упереджених - не довелося вислухати йому за життя. Сагайдачний обирався гетьманом і знову втрачав гетьманську булаву, знаходив спільну мову з можновладцями й одночасно мав авторитет серед широких кіл козацтва. Його політична діяльність привертала увагу літописців та істориків, мемуаристів і поетів. І знову неоднозначність оцінок - від апологетики до прямого заперечення впливу гетьмана на події першої половини XVII ст. Так у чому ж причини такого суперечливого ставлення до цієї особи з боку сучасників і нинішніх дослідників?
Скупі дані джерел дають можливість лише ескізно реконструювати ранній період життя Петра Сагайдачного. З «Віршів на жалісний погреб» гетьмана, написаних ректором Київської братської школи Касіяном Саковичем, дізнаємося, що він народився поблизу Перемишля (мабуть, у с. Кульчинці біля Самбора), в сім'ї православного шляхтича. Наступною віхою в його житті стало перебування у знаменитій Острозькій школі (у «Віршах» говориться, що Сагайдачний попрямував «потім до Острога, для наук чемних»). Очевидно, він пройшов повний курс навчання (інакше важко пояснити слова К. Саковича, що «там тоді Конашевич час немалий жив»). Враховуючи той факт, що в засадах Острозької школи простежуються риси навчального закладу вищого типу, можна гадати, що Сагайдачний одержав у її стінах добру, як на той час, освіту. Атмосфера, яка панувала в Острозі, високий рівень викладання предметів залишили, безсумнівно, невитравний слід у душі юнака.

Етнічні та географічні назви української землі

Як людина немислима в суспільстві без власної назви, так і плем’я, народ, нація не може існувати серед сусідів без своєї етнічної назви. Потреба ідентифікації етнічних груп, племен і народів з’являється уже на ранніх етапах людської історії. Найтиповішою причиною цього є насамперед протиставлення “ми — вони”. Відрізняючи представників свого племені від представників інших (чужих) племен, люди надавали їм імена.
Серед власних імен прийнято розрізняти кілька груп:
етноніми — назви народів, племен, етнічних груп;
антропоніми — імена та прізвища людей;
топоніми — назви населених пунктів, місцевостей;
гідроніми — назви річок, озер, морів.
Отже, є невід’ємною частиною національної свідомості кожного народу.
Перші писемні відомості про етнічні назви племен подають “Велесова книга” 1 та “Повість врем’яних літ”. Нестор-літописець подав не тільки назви племен, але і особливості їхнього характеру, побуту, місця локалізації, а також зазначив, що їхнім найбільш загальним іменем було слов'яни (словёни). Методологія Нестора (пояснення імені народу за місцем його проживання: поляни — в полі, бужани — по Бугові тощо) була успадкована пізнішими дослідниками.

Дії УПА в роки ВВВ і в післявоєнний період

Початок ВВВ став поштовхом до нового розвитку подiй на Україні: повне завоювання українських земель нiмцями i досить-таки лiберальна полiтика окупацiйної влади до населення.
Також спостерiгалась активнiсть всiх тих рухiв, котрi при радянськiй владi працювали у підпіллю.
Та перше захоплення нiмцями ("хай буде сам чорт, аби лише не бiльшовик") змiнилось більш реалістичними поглядами на новоявленого окупанта України. В зв'язку з цим виникає ситуацiя iснування української офiцiальної i неофiцiальної полiтики, котру пiдтримує уряд Української Народній Республiки, ОУН, Союз Монархiстiв. Та ОУН (С.Бендери) не чекаючи розвитку подiй 30 червня 1941 року проголосила (прийняла) полiтичний акт:"Акт проголошення Української держави" i "Акт консолiдацiї українських полiтичних сил".
Змiст цих документiв заключався в тому, що необхiдно тримати зброю в руках до тих пiр, поки не буде створена Суверенна Українська влада. Робився акцент на спiльну роботу з нiмцями. Цiкаве те, що цю iдею створення влади пiд нiмецьким протекторатом пiдтримував (благословив) сам митрополит Шепетицький. На чолi виконання цього "декретом" С.Бендери було поставлено Ярослава Стецька. Але, як потiм виявилось, то були несерйознi кроки, митрополита було введено в оману, та й самi нiмецькi властi не маючи спочатку нiчого проти акту про українську незалежну державу, почали проводити реакцiйнi заходи щодо "Влади Стецька". На горизонтi iсторiї в той час з'являється Iван Легенда, "Лейтенант Легенда", провiдник групи С.Бендери, який став мiнiстром полiтичної координацiї у військових сил, своїми указами наробивший таких справ, що репутацiю актiв було сильно пiдмочено (наприклад, було анульовано 4-й унiверсал Української Центральної Ради вiд 22.01.1918 року).

Державотворчість І. Мазепи. Міфи і реалії

“Особа Мазепи ще чекає безсторонньої історії, яка б змалювала його не під впливом погляду вибаченого в першій половині XVIII ст.” – писав 1860 року М. Костомаров. Минуло 140 років, але Мазепа залишається найбільш загадковою і неоднозначною особою в українській історіографіі.
У праці “Іван Мазепа” В. Шевчук зазначив, що в історичній літературі існує три погляди на гетьмана Мазепу: патріотичний, антипатріотичний та псевдооб’єктивний (С.5). Традиційно у російській та радянській історіографії діяльність гетьмана змальовувалася у найчорніших барвах, а “мазепинець” слугувало синонімом зрадника і ворога до появи “петлюровця” і “бандеровця”. Костомаров, хоча й писав, що “Він [Мазепа] хотів незалежності й свободи своєї батьківщини…”, але у своїй монографії розтрощив “Мазепу і мазепінців" На противагу російській, в українській історіографії Мазепу було реабілітовано і навіть у деяких працях створено образ національного героя – борця за Незалежність України, видатного діяча, який найвищою метою ставив добробут населення України, але відповідь на питання хто він, герой чи зрадник залишається відкритим. Між тим Мазепа є найбільш значущою після Богдана Хмельницького особою в історії України у Нову добу. Цей реферат є ще однією спробою оцінити події кінця XVII – початку XVIII сторічь і дати відповідь на питання, якими ж були мотиви і наслідки діяльності Івана Степановича Мазепи.

Давньоукраїнська культура

Співаємо, — писав автор «Велесової криги», — адже ми руси — про славні дні, і маємо співи ті про отців наших, про красне життя в степах і про славу отців».
Але та слава бачиться й через призму гірких уроків. Автор нещадний до всього потворного й антиморального, тим більше, що підстав, як бачимо, антипатріотичного, антиморального, антиестетичного, зрештою — антикультурного плану більше, ніж того хотілося б і нам. І, до всього, автор тільки силу приписує богам. За безсилля і рабство, відсутність волі та гідності він звинувачує самих людей.
Зауважимо: нині також стало звичним писати найдошкульніші інвективи на адресу українства. Але з яких позицій?
Коли для одних, як для творця «Велесової книги», рани і біль, ганьба України — це їхня печаль, і вони бачать їх у комплексному співвідношенні з явищами позитивного плану (які й визначають шану до України та її славу у всепланетарному масштабі), — то інші бачать лише негатив, на основі чого й проголошують вирок: Україна не може бути суверенною нацією-державою, бо українці за самою своєю суттю є народом бездуржавної ментальності (психіки, мови, культури) та історії.

Господарство України

Характер селянського землеволодіння мав свої особливості. В Галичині земля доміній поділялася на двірську і селянського користування. Залежні українські селяни не мали права спадкового володіння та розпорядження землею.
У Придністровських районах зберігалося перемінне землекористування. Щороку селянським дворам надавалося стільки землі, скільки вони могли обробити, виходячи з наявності робочої сили, худоби.
Селянські господарства різнилися між собою і за господарськими функціями в фільварково-панщинній системі. Розміри землі, що перебували в користуванні селянських господарств на Правобережжі, були різними. У Подільському воєводстві паровий наділ дорівнював 7,5—13 десятин, по-єдинковий — 2,7—7,5, піший — 1,8—0,3 десятини. Були селяни, які володіли наділами в 15—25 десятин, 58 % се¬лянських господарств не мали землі. Середня забезпеченість селянських господарств робочою худобою була низькою — 1—2,5 голови. Так, у маєтках лівденно-східного Правобе¬режжя 67,3 % селянських господарств були безтягловими або однотягловими, 30,7 % мали по 2—3 воли і лише 2 % господарств — від 4 до 17 волів.
Посетите прекрасный новостной сайт htc, на котором Вы узнаете актуальные новости htc и можете узнать про все модели htc. На сайте скачать apk игры на Android и лучшие приложения для Android. Мобильная платформа Ubuntu Touch OS от Canonical и свежые мобильные новости про Apple iPhone и смартфоны htc.
Назад 1 ... 16 17 18 19 20 21 22 23 24 ... 33 Вперед

Популярные работы

Рефераты







Курсовые







Дипломные








Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное