NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Одним із найважливіших видів комуникативно-пізнавальної діяльності людини є читання. Професійна спрямованість навчання передбачає розвиток високої культури читання з метою підготовки вчителя, здатного виховати своїх учнів вдумливими, естетично сприйнятливими читачами. Необхідність досягнення високого рівня професійно-методичної компетенції випускників мовних факультетів інститутів університетів особливо гостро відчувається саме тепер у зв”язку з гуманітаризацією середньої та вищої освіт. Культура людини значною мірою залежіть від її вміння розуміти літературу. Література справляє естетичний вплив на читача, стимулюючи його творчу здатність пізнавати дійсність, зображену в тексті, що спонукає його до самостійних суджень і висновків, дає можливість для розвитку світогляду, допомогає правильно зорієнтуватися в складному процесі самопізнання.
Читання іноземною мовою як комуникативне вміння та засіб спілкування є найрозповсюдженішим способом іншомовної комунікації, яким учні середньої школи мають оволодіти згідно з вимогами чинної програми та Державного стандарту з іноземних мов.
За умови протікання процесу оволодіння іноземною мовою поза межами вторинної мовної спільності, роль художнього тексту значно зростає, оскільки він певною мірою реконструює мовне середовище. Художні тексти відіграють провідну роль і в пізнанні інокультурної дійсності, і у формуванні позитивного ставлення до країни та народу, мова якого вивчається. На старшому ступені середніх шкіл читання набуває вагомого значення у процесі навчання іноземної мови. Уміння читати надає можливість випускникам школи у своїй подальшій діяльності користуватися іншомовною літературою для пошуку інформації за фахом чи інформації, яка цікавить, задоволення своїх читацьких чи творчих потреб, удосконалення умінь усного мовлення і т. ін.
Чинні програми для шкіл з поглибленим вивченням англійської мови (1996) передбачають проведення уроків домашнього читання, протягом яких старшокласники вчаться читати адаптовані та неадаптовані уривки з автентичних творів.

Створення методики покрокового навчання писемного мовлення
передбачає, в першу чергу, характеристику запропонованих кроків, операцій, які вони містять, та обгрунтування їхньої послідовно¬сті. Крім того, серед завдань, вирішення яких вимагає дана система, виділяють наступні: І/ виявлення особливостей покрокової методики навчання кожної КМФ; 2/ створення си¬стеми пам'яток, що містять правила, характеристики явищ, впра¬ви, призначені для оволодіння ними, приклади та iн.
При формуванні методичної системи покрокового навчання ПМ та його композиційно-мовленнєвих форм ми свідомо випускаємо з уваги жанри та функціональні стилі. Це пов"язано, з одного бо¬ку, з універсальним застосуванням елементів КМФ у різних жанрах письмової комунікації, а з іншого, з тим що метою застосування даної си¬стеми є формування у студентів вищої мовної школи комунікативної компетенції з загаль¬ної специфіки організації та використання вказаних форм.
Отже, нашим першочерговим завданням є виявлення специфіки кроків писемного мовлення, співвіднесення їх змісту з відповідними мовленнівими діями психолінгвістичної моделі висловлювання та порівняння з аналогічними кроками, що виявлені у методичній літературi /якщо такі аналоги існують/. Ми дотримуємось традиційно ві¬домих етапів ПМ, серед яких: етапи підготовки до ПМ, письма та редагування. Грунтуючись на вказаних етапах, ми розробили покрокову систему, окремі кроки якої є складовими цих етапів, зумовлюються характером та послідовністю мовленнєвих операцій психолінгвістичної моделі висловлювання, і тому є необхідними та достатніми для ефективного навчання ПМ студен¬тів ІІІ курсу вищої мовної школи. При цьому студенти ознайомлюються з цими етапами у вигляді загального визначення, а потім і з кроками, що їх складають, наочно, у вигляді таблиці 1 (Етапи та кроки писемного мовлення) .

Даний вид індивідуалізації пов’язаний з формуванням у ліцеїстів-старшокласників індивідуального стилю (ІС) оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю з урахуванням індивідуальних особливостей нервової системи (комунікативний/некомунікативний тип) та стиля діяльності який уже склався протягом навчання в середніх класах загальноосвітньої школи.
В вітчизняній і зарубіжній літературі дане питання вивчається протягом багатьох років (С. Ю. Ніколаєва, Н. Ф. Бориско, Н, Д. Соловйова, I. O. Malley, A. U. Chamot, R. L. Oxford, E. Rod, P. Skehan, I. Tudor та ін.). Ми визначаємо ІС оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю як повна модель поведінки, яка включає психологічні, когнитивні та сенсорні індивідуальні особливості, які визначають прийоми та способи, яким учень надає перевагу по вивченні іноземної мови. Одним із завдань вчителя є надання допомоги учню у формуванні ІС.
В методичній літературі існує два підходи до формування ІС. Один з яких базується на організації таких видів діяльності учнів на уроці і вдома, які співпадають з спонтанно обраними учнями способами і прийомами, яким вони надають перевагу в досягненні успіху в навчанні (Willing 1987; 1988). І другий підхід включає додаткові способи і прийоми, які відрізняються від тих яким учні спонтанно надають перевагу, або до яких звикли (O’Malley, Chamot 1990).
На наш погляд прийнятним є другий підхід, тобто ознайомлення з різними стилями навчання з подальшою організацією навчальної діяльності таким чином, щоб учні могли вдосконалювати прийоми і способи такого стилю навчальної діяльності, який відповідає їх індивідуальним особливостям, тобто формувати ІС навчальної діяльності.
Для практичної реалізації навчання ІС необхідно визначити його компонентний склад. В методичній літературі дане питання розглядається в дослідженнях стратегій і стилів навчання. При цьому розрізняють тактику, яка полегшує використання мови (Production strategies i Communication strategies) і яка полегшує вивчення іноземної мови (Learning strategies). В сучасній методиці зустрічається велика кількість класифікацій стилів і стратегій навчання. Назвем деякі з них, прийнятні для ознайомлення з ними ліцеїстів: конкретний, аналітичний, комунікативний, авторитарно-орієнтований (Willing 1987); візуальний, аудитивний, діяльнісний (Reid 1987); послідовний, невпорядкований стилі (Lowes, Target 1998); когнитивні, соціально-ефективні, метокогнітивні стратегії (O’Malley, Chamot 1990), прямі (когнитивні, мнемотехнічні, компенсаторні) і непрямі (метакогнитивні, афективні, соціальні) стратегії (Oxford 1990) та ін. спираючись нароботи вище згаданих авторів, ми виділяємо такі компоненти ІС для навчання ліцеїстів старшокласників...

Мета: Розробка і систематизація вправ для вироблення навички читання мовчки, підготовка методичних рекомендацій з даної проблеми.

Найважливіше завдання початкової школи - навчити дітей вчитися, а це неможливо без уміння питати і працювати з книжкою. В.О.Сухомлинський в своїх працях зазначав, що без високої культури читання немає ні школи, ні справжньої розумової праці, що погане читання - ніби брудне вікно, крізь яке нічого не видно.
У загальному вигляді подібні твнрдження ні в кого не викликають сумнівів. А от з приводу окремих аспектів проблеми читання досить часто виникають суперечки. Взяти, наприклад, розвиток навички читання мовчки. Що повинно переважати? Читання вголос чи мовчки? Щоб з’ясувати це, зроблю невеликий відступ.
Відомо, що читання - настільки складний процес, що суть його важко чи й неможливо визначити однозначно. Адже є стільки різновидів діяльності, яка зветься багатозначним словом читання. Скажімо: читання невідомого твору - перечитування вдруге, втретє добре відомого ("для себе"), читання вголос ("для когось"), перегляд тексту в пошуках певної інформації, читання з метою виконати навчальне завдання (як правило, за текстом, зміст якого невідомий).
Можна вважати безсумнівним, що основою всіх різновидів читання є спроможність перекласти, перекодувати графічні знаки у зміст, втілений у друкованому чи писаному матеріалі. Адже це справжнє диво, що за допломогою невеликої кількості значків (букв, цифр, розділових знаків) люди можуть передавати один одному найрізноманітніші повідомлення, можуть розказати, попередити, застерегти, поділитися враженнями та ін. Взявши до рук цілком невідомий текст (скажімо, свіжу газету або щойно одержаного листа) ми можемо довідатись про те, що там написано.
І очевидно, що такі повідомлення та й інші читаються мовчки. Тому так важливо сформувати в учнів високу техніку читання. А цьому часто стає на заваді перебільшення деякими вчителями ролі читання вголос.

В Україні 90-ті роки стали періодом радикальних змін як в суспільстві, так і в освіті. Виникли оновлені форми освіти, нові типи закладів. З кожним роком посилюється інтернаціоналізація практично всіх аспектів життя в країні, оскільки результати технологічних, економічних, фінансових і політичних змін справляють значний вплив на її розвиток. Тому перед суспільством постала проблема творчих, всебічно розвинутих спеціалістів високої кваліфікації.
На підставі Закону України «Про освіту» з метою забезпечення оптимальних умов для виявлення і розвитку творчих здібностей учнівської молоді, а також цілеспрямованої, професійно орієнтованої підготовки юнаків і дівчат створюються середні загальноосвітні навчально-виховні заклади академічного типу, до яких відносяться гімназії, колегіуми, ліцеї. Вони покликані забезпечити підвищений рівень загальної середньої і професійної освіти учнівської молоді. За їх допомогою частково вирішується проблема інтеграції середньої і вищої освіти, науково-дослідницьких центрів, виробничих об’єднань.
Таким чином ліцеї надають загальну середню освіту за державним стандартом в обсязі загальноосвітньої школи третього ступеню та здійснює поглиблену профільну підготовку учнів, орієнтуючи їх до вступу на відповідні спеціальності вищих закладів освіти.
За 1994-1998 роки на Україні було відкрито понад 200 ліцеїв. Провідні ідеї їх створення — це забезпечення умов для реалізації педагогічних інновацій і технологій, надання учням наукових, техніко-технологічних, інформаційно організаційних знань з основ сучасної трудової діяльності в галузях економіки, інженерії, тощо.
Проаналізувавши нормативні документи кількох ліцеїв України зі спеціальностей математичного профілю, ми можемо зробити висновок, що ці заклади своїм головним завданням визначають розвиток нахилів, здібностей і обдарованості, творчого мислення, потреби і вміння самовдосконалюватися; формування готовності до трудової діяльності, здійснення всебічної кваліфікаційної підготовки учнів до здобуття вищої освіти по спеціальності.

Даний досвід роботи з розвитку та пізнання національної культури рідної мови, розвитку зв’язного мовлення, збагачення словникового запасу учнів на уроках мови та літератури забезпечує:
- розвиток мови як невід’ємної складової мислення;
- формування логічного мислення;
- досвід роботи - результат свідомого пошуку вчителя;
- за рівнем новизни досвід носить раціоналізаторський характер.

Суть його у додержанні таких принципів:
- сприйняття дитиною нових знань має бути осмисленим;
- кожен урок повинен перетворитись на процес відкриття;
- проблемність - основний принцип сучасного навчання;
- мова і література тісно пов’язані між собою;
- література, як і інші види мистецтва, допомагає пізнавати світ;
- мова - складова рухлива система, що є засобом спілкування;
- на уроках літератури вчителька прагне привчити дітей до вдумливого, усвідомленого прочитання тексту, розуміння задуму автора, краси художнього слова;
- використовує метод цілісного аналізу художнього твору;
- перевагу в роботі надає нестандартним урокам, які сприяють розкриттю творчого потенціалу і вчителя і учнів;
- вивчає індивідуальні особливості дітей, сприяє розвитку їхніх здібностей;
- особистим прикладом виховує повагу до моральних принципів;
- своїм педагогічним ідеалом вважає В. Сухомлинського, а педагогічне кредо визначає так: "У серце увійде тільки те, що йде від серця".

Досвід учительки дав свої плоди. Учні одержують високі результати під час проведення контрольних робіт, екзаменів, беруть активну участь в олімпіадах, вирізняються високим рівнем мислення і загальної ерудиції.

Педагогічну практику проходила у 115-й школі м. Києва. У школі було створено всі умови для проходження. практики. Всі вчителі української мови й літератури мають великий стаж роботи, високу фахову й методичну підготовку. Шкільні кабінети української мови і літератури достатньо обладнані технічними засобами навчання, забезпечені наочними посібниками, науковою, навчальною та методичною літературою. Протягом усього перебування в школі я мала змогу отримувати консультації як від учителів-предметників і класних керівників, так і від адміністрації школи.
Під час практики провела 12 контрольних уроків і 5 уроків, які спеціально не оцінювались. Усі уроки були обговорені з учителем і методистом. Практика у школі допомогла виробити багато практичних умінь і навичок. Я навчилася:
1) проводити уроки різних типів з української мови і літератури;
2) перевіряти різні види письмових робіт, оцінювати та аналізувати їх;
3) планувати роботу з розвитку мови;
4) працювати над наочністю у класі, виготовляти дидактичний матеріал для уроків:
5) організовувати позакласну роботу з української мови та літератури;
6) проводити класні години.
При проведенні уроків як із мови, так і з літератури у подачі нового матеріалу, в його закріпленні особливих труднощів не було. Складніше проводити уроки аналізу контрольних робіт чи диктанту, а також уроки з розвитку мовлення.
За час педагогічної практики проводила позакласну роботу із спеціальності: лінгвістичну вікторину, тиждень української мови. До шевченківських свят "В сім'ї вільній, новій..." випустила з учнями стіннівку.