Текст: Антибільшовицький повстанський рух в Україні у 1920-23 рр, був війною українських селянських мас проти комуністичного режиму. І це визнавали самі більшовики. П'ята конференція КП/б/У приписала селянству "економічну ворожість" до робітничого класу і совєтської влади. Збройна боротьба із селянством була оголошена В.Леніним боротьбою з "політичним бандитизмом". В одному з інтерв`ю начальник Надзвичайної Комісії (ЧК) на Україні Манцев у березні 1920 року казав: "З весною банди розходяться на польові роботи (!) по хатах, передчасно зариваючи зброю; в лісах ховаються лише отаман з одним-двома десятками прибічників. На заклик отамана вся банда при повному озброєнні знову починає свою чорну роботу..." Мабуть лише в совєтській державі бандити могли займатись весняними польовими роботами…
Характерними рисами військової тактики українських повстанців була їх здатність до швидких маневрів і висока мобільність. Кіннота і піхота на тачанках з кулеметами могли здійснювати багатокілометрові рейди, швидко проходячи за короткий час велику відстань.
При здійсненні бойових операцій повстанці намагалися діяти напевне. Відомості, необхідні для внзначення часу і об`єкту нападу, командири загонів добували за допомогою добре налагодненої аґентурної розвідки, про що відзначається в багатьох архівних та мемуарних джерелах. Роль аґентів охоче брали на себе селяни і навіть священники (цьому не слід дивуватись, оскільки ворожість комуністів до релігії є загальновідомою – С.Б.). Особливо цінні відомості повстанці одержували від своїх аґентів, які були на служі в різних совєтських установах в тому числі у міліції та ЧК. Роль зв'язкових часто виконували жінки і навіть діти, що більш надійно забезпечувало таємницю акцій.
Здійснюючи напади на населені пункти, промислові і військові об`єкти, повстанські загони спершу порушували лінії зв`язку, позбавляючи місцеву владу можливості викликати допомогу. В момент наскоку спеціальні пікети блокували всі шляхи, що вели до місця операції, створюючи тим самим повне оточення ворога.
Іноді повстанці не без успіху застосовували різного роду маскування. Вони могли прямувати до місця нападу під виглядом селянського обозу або імітувати при цьому різні церемонії (похорон, весілля тощо). Особливо часто під час бойових операцій повстанці переодягалися в красноармійську форму, брали із собою червоні прапори, співали революційних пісень.
Після здійснення операції повстанські загони, як правило, швидко зникали. Збройних сутичок з переважаючими військовими частинами ворога вони уникали. Зустрівшись з невеликими підрозділами червоних повстанці несподівано атакували їх з флангів кіннотою, вміло застосовуючи кулеметний вогонь з тачанок, зосереджуючи його щільність на флангах або супроти цілого його фронту ворожих військ. У випадку невдачі повстанський загін, за поодинокими випадками, до оборони не переходив, а намагався якнайшвидше відірватися від переслідування, часто не припиняючи при цьому руху навіть уночі.
Інколи в операціях застосовувались зведені загони з різних волостей, що після завершення акції швидко розсіювались, чим затруднювали їх пошук. При цьому також, з метою введення переслідувачів у оману, часто розповсюджувалась дезинформація, ніби операція була проведена якимось рейдуючими загонами. Щоб заплутати переслідувачів, загони декілька разів різко змінювали напрямки руху, іноді в кардинально протилежні боки.
Тип файла:
Язык файла:
Скачать реферат: Повстанський рух в Одеській губернії у 1920-1923 рр. бесплатно