Текст: Вступ.
Найбільшими пам'ятником російського права є «Руська правда». Списки Руської правди дійшли до нас у великій кількості, але їхня єдина класифікація відсутня.
Руська правда була кодексом давньоруського феодального права. Її норми лежать в основі Псковської і Новгородський судних грамот і наступних законодавчих актів не тільки російського але і литовського права.
У статтях Руської правди говориться про встановлення права феодальної власності не тільки на землю й угіддя, але і на рухоме майно: коней, бобрів, знаряддя виробництва та ін.
Для епохи Руської правди характерним об'єднанням сільського населення була сусідська громада. Вона виросла в процесі розкладання сімейної громади.
Найдавніша частина Руської правди - є записом більш старих норм зробленої при князі Ярославі Володимировичі. Її іноді називають «Правдою Ярослава». Ця частина складається з перших 16 статей «Короткої Правди». За нею випливає «Правда Ярославичей», тобто синів Ярослава Великого, редакція більш складна по складу і містить у собі безліч князівських законів виданих між серединою XI і початком XIII ст., систематизованих і хронологічно перемішаних.
Основний зміст Руської правди відбиває інтереси князівського господарювання. При порівнянні окремих її частин чітко видний ріст князівської влади і розширення князівського суду.
Правове положення населення.
Усі прошарки суспільства були строго стратифіковані, тобто, складалися зі станів, права й обов'язки яких чітко визначені законом як нерівні по відношенню друг до друга і до держави. Іншими словами, кожен стан мав свій юридичний статус. Було б великим спрощенням розглядати суспільство з погляду визискувачів і експлуатованих. Стан феодалів, складаючи бойову силу князівських дружин, незважаючи на усі свої матеріальні вигоди, могло втратити життя - саме коштовне - простіше й імовірніше, ніж бідний стан селян.
Феодальне суспільство було релігійно-статичним, не схильним до різкої еволюції. Прагнучи закріпити цю статичність, державу консервували відносини зі станами в законодавчому порядку.
Не склавшись у глобальну систему виробництва, рабство Русі одержало поширення як суспільний уклад. Джерелом рабства був насамперед полон,або народження від рабині. У рабство попадали за тяжкі карні злочини (потік і розгарбунок), залежний закуп звертався в раба у випадку утечі від хазяїна і крадіжки, у рабство звертався злісний банкрут (ст. ст. 56, 64, 55 Великої Правди). Стаття 110 Великої Правди встановлює ще три випадки холопства: одруження на рабі без договору, надходження в служіння ключником-тіуном без договору про волю, самопродаж у рабство хоча б за «наготу».
У першому тисячолітті н.е. рабство в слов'ян, за повідомленнями римських авторів, носило патріархальний характер, полонених рабів відпускали за викуп виключаючи зі складу племені; Самі тверді форми рабства на ранніх етапах державності, в ІХ-Х ст. раби у слов'ян є предметом продажу і збагачення. У договорах з Візантією (Х ст.) фігурує спеціальна «челядинна ціна». У XI ст. у російському праві вже діє принцип, відповідно до якого раб не може бути суб'єктом правовідносин, вступати в договори. Російська Правда вважала холопів власністю пана, самі вони не мали власність. За карні злочини холопів і нанесений ними майновий збиток відповідальність по його відшкодуванню несли хазяїни. За вбивство холопа покладалося відшкодування збитку в 5-6 гривень (як за знищення речі). Хазяїн холопа за його вбивство не залучався до відповідальності - за подібні випадки призначалося церковне покаяння.
Тип файла:
Язык файла:
Скачать реферат: Руська Правда - кодекс давньоруського права бесплатно