* » » Ієремія Вишневецький

**

Ієремія Вишневецький

Текст:
Актуальність даної праці можна розглядати в контексті реабілітації історичних осіб, що досі вважалися викресленими з нашої історії. Однак якщо такі постаті як Іван Мазепа, Іван Виговський, уже давно стали, так би мовити, “своїми” , то з Ієремією Вишневецьким справа складніша, враховуючи його славу cosacorum terror (постраху козацтва). І тут, природно, виникає запитання: а навіщо потрібно реабілітувати князя Ієремію (Ярему)? Чи зможе цей один з найзапекліших противників Б.Хмельницького стати в очах українців якщо не героєм, то видатним діячем, гідним шани, поваги, а бодай простого розуміння, чому він став таким, яким його знають на Україні. Аби відповісти на це запитання, потрібно поставити інше: а що ми, власне, знаємо про князя Ієремію? І ось тут натикаємося на відсутність в українській історіографії цілеспрямованих праць на цю тему – досліджувати ворогів якось “не прийнято”. Загальноприйнятою на Україні точкою зору є та, що поляки, мовляв, трактують Ієремію героєм, а українці – перевертнем, зрадником, ворогом народу. Але, виявляється, з поляками не все так просто, як здається. Протягом останніх півтора століття суспільно-політична кон’юнктура породжувала щоразу різні погляди на князя Ярему в польській історіографії (ми не беремо до уваги різного роду панегірики). В 60-х рр. минулого століття борці за відновлення польської державності бодай символічно починають зважати на українське питання, тож героїзувати постать Ієремії Вишневецького було недоречно і невигідно. Пізніша польська історична думка породжує критичні, різкі погляди на минуле шляхетської Польщі. Представник т. зв. “позитивістського” напрямку в польській історіографії 19 ст. Кароль Шайноха, віддаючи належне відвазі й заповзятості князя І.Вишневецького, не обходить увагу його сваволю, що не зважала ані на закон, ані на короля.
“Історія благословляє лише мужів творчого духу- писав К.Шайноха, - а Ієремії Вишневецькому не була властива жодна іскра творчості”. Сучасник Шайнохи Юзеф Шуйський, хоч і писав про князя не без симпатії, зазначав однак: “Непоодинокі бузувірства сплямували пам’ять удатного Ієремії”. Інший автор, Зигмунт Качковський, полемізуючи з Г.Сенкевичем, позбавляв князя взагалі будь-яких чеснот, представляючи його як одного з найвидатніших типів олігарха-свавільника з тією лише різницею від інших, що був виключно жорстоким – цілком, як бачимо, в дусі української “народницької” історіографії, що отримала своє продовження в радянській. Вже в тридцяті роки історик Ольгерд Гурка не лише акцентував увагу на сваволі й жорстокості князя, але й висував гіпотезу змови І.Вишневецького з Б.Хмельницьким. Однак у ті ж таки 30-ті з’являються монографії професора Владіслава Томкевича, присвячені князю Ієремії – перші справді наукові розробки, результати ретельного аналізу історичних джерел. У Томкевича простежуємо думку про духовне переродження князя І. Вишневецького під впливом особистих нещасть через козацьку “ребелію” із свавільника в патріота, який жертвує власною амбітністю заради захисту вітчизни. В часи панування в Польщі комуністичної ідеології, принаймні до 1956 р., князь Ієремія вважався “ворогом народу”.
В 1993 році виходить монографія Яна Відацького “Князь Ярема” (Warszawa, 1997). Її автор – не професійний історик, завідуючий кафедрою криміналістики Шльонського університету (Катовіце). Книга ця – своєрідна спроба психологічного портрету князя на тлі його епохи. Вона містить не лише багатий фактаж, але й роздуми про історичну долю Польщі та її народу, про непрості стосунки поляків і українців. Варто відзначити доброзичливе ставлення Яна Відацького, безперечно, польського патріота, до українського народу. Той факт, що книга Яна Відацького була перевидана в 1997 році, свідчить про стійкий інтерес у Польщі до її героя. “Однак одна справа – масові сентименти, - зазначав у листі до автора голова громадської організації Zwiazek Szlachty Polskiej Марцін Міхал Вішоватий, - інша – наука… Більшість поляків і досі мають уявлення про князя Ієремію з трилогії Сенкевича, а не з наукових книжок”.
Так само більшість українців має уявлення про князя Ієремію з мистецьких творів, зокрема відомої трилогії М.Старицького “Хмельницький”, або роману І.Нечуя –Левицького “Князь Єремія Вишневецький”, котрі подають князя в “хрестоматійному” для українців образі відчайдуха, свавільника й бузувіра, подекуди із завдатками до психічних відхилень. Проте хоча Нечуй-Левицький опрацював чимало джерел, зокрема твори О.Лазаревського, роман вийшов поверхово-примітивним – фабула на рівні поганенького “лубка”, чітке розмежування на “наших” і “не наших”, на “хороших” козаків та селян і на “поганих” шляхтичів тощо. Така прямолінійна, сказати б навіть, нав’язлива подача автором своєї точки зору не лишає місця для аналізу й роздуму, і сама по собі здатна відштовхнути вдумливого читача, особливо сучасного. Роман цей так і не був опублікований за життя письменника – його відкинули навіть прихильні до “української ідеї” видання. Втім, М.Старицький подекуди віддає належне рицарським якостям князя Ієремії, чим викликав нарікання з боку деяких українських критиків. Принагідно також згадати картину М.Самокиша “Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким під Махнівкою”, написану за мотивами епізоду з літопису Самійла Величка. Але жодний відомий на разі історичний документ не засвідчує того, що ці два ватажки зустрічалися в бою віч-на-віч, а Величко змалював цей епізод лише з непідтверджених переказів (варто зазначити, що М.Грушевський не приховував свого скептичного ставлення до Величкового літопису); по-друге, Кривоноса під час того бою взагалі не було під Махнівкою, і військами повстанців командував полковник Гиря. “Таким чином, - вважає Ян Відацький, - весь цей епізод разом з його іконографією можна спокійно віднести до байок” (J.Widacki, “Kniaz Jarema”, Warszawa, 1997, s.120). Таким же однозначним було трактування постаті І.Вишневецького в українській історіографії - як “народницькій” (М.Аркас, М.Костомаров), так і “державницькій” (В.Липинський, І.Крип’якевич). Князю традиційно інкримінувалася “національна зрада” (“недоляшок” – так характеризував князя В.Липинський) в формі зречення і переслідування православної віри, української мови, насадження католицизму, експлуатація простолюду, жорстокість до повстанців тощо. Втім,повторимося, жодної роботи в українській історіографії, присвяченої від початку до кінця князю І.Вишневецькому, ми не знаходимо у вітчизняних істориків. Більше чи менше він згадується в контексті тих чи інших творів. Варто згадати працю Ф.Миколайчика “Початок і зростання полтавських володінь князів Вишневецьких за даними Литовської метрики”( М., 1901; “Труды 11-го Археологического съезда”, т.2, М., 1902 – ст. 95-104), котрий, торкаючись особи князя, трактував його лише як загарбника чужих земель. Не обійти увагою і відому монографію О. Лазаревського “Лубенщина и князья Вишневецкие” (“Киевская старина”, 1896, №1-3). Чимало фактів, наведених у ній, протирічать “народницькій” традиції, а то й взагалі спростовують її. Однак, мабуть віддаючи належне, так би мовити, “середовищу існування”, вчений вміщує наприкінці своєї праці докір князю у “зрадництві”. При всьому своєму об’єктивізмі й науковій нещадності до “народних героїв” України не утримується від “шпильок” на адресу Ієремії і М.Грушевський. Виняток становить хіба що праця полтавського вченого Кирила Бочкарьова “Очерки Лубенской старины” (М., 1900). Слід зазначити, що за К.Бочкарьовим у Львівському науковому товаристві ім. Шевченка зберігалася стійка репутація професіонала і патріота. І ось дивна річ: саме Кирило Бочкарьов у своїх нарисах, присвячених приблизно на третину князю Ієремїі, на тридцять років раніше від поляка В. Томкевича недвозначно визнав за І.Вишневецьким моральний потенціал, причому не лише як за воїном, але насамперед як за будівничим, котрий зробив значний внесок в освоєння й розбудову українських земель. “Хозяйственная ретивость князя, необычная в среде разгульного польского панства того времени, его личное, непосредственное участие в упорядочении края указывают, что намерения юноши-магната преследовали не личный интерес, но благо народа и культуру края” (К. Бочкарев, “Очерки Лубенской старины” , М., 1900, ст.32).
Не дивно, що на Україні “Очерки…” майже не відомі – про який моральний потенціал визнаного “ворога України” могло йтися? Адже в такому разі він набирав рис такого собі невдахи-експериментатора, чиї спроби побудувати під впливом європейської освіти острівець “просвіщенноі Європи” на кордоні з напівазійською Москвою звела нанівець невдячна чернь.
Не таким вже й чужим для України виявлявся в такому разі вірний рицар Речі Посполитої князь Ярема. Сучасні українські автори так само не балують увагою Ієремію, якщо не брати до уваги статтю львівського автора Юрія Винничука “Малоросійський мазохізм” (“Пост-поступ”, №44-46, Львів,1993), автор якої висунув думку про можливість відродження української державності в формі класичної монархії з князем І.Вишневецьким на троні.
Однак попри цікаві спостереження й неординарні тлумачення пану Винничуку забракло вагоміших аргументів, аби достатньо обгрунтувати свою версію, тому мабуть відомий історик, доктор історичних наук Наталія Яковенко побачила в ній не більше як пост-модерністський перегин. Забігаючи наперед, дозволимо собі висловити власне припущення: нам поки що залишається лише здогадуватися, наскільки далеко сягнули б сепаратистські аспірації князя І.Вишневецького, але те, що Вишневеччина мала свої особливості, а Ієремія діяв у багатьох випадках як самостійний володар, користуючись законодавчою анархією в Польсько-Литовській державі, можна стверджувати не без упевненості. Гадається, відомий польський історик Олександр Яблоновський мав досить підстав стверджувати, що Вишневеччину скоріше слід вважати окремим уділовим князівством, аніж звичайною магнатською латифундією. Хоча, гадається, не можна поки що однозначно визначити характер і суть України-Вишневеччини (дозволимо собі вжити такий термін) - чи то як втрачений шанс (як то вважає Ю.Винничук), чи то як занадто нетипове породження магнатської сваволі. В своєму дослідженні автор прагнув керуватися тим, що будь-яка історична особа, втім, як і кожен з нас – породження своєї епохи і свого часу. Лише враховуючи епохальний контекст, можна вести історичні розвідки.

Тип файла: doc
Язык файла: Украинский

Скачать файл: Ієремія Вишневецький бесплатно

yeremya_vishneveckiy.doc [121,5 Kb] (cкачиваний: 3)



Оставить

Отзывы о работе

Популярные работы

Рефераты







Курсовые







Дипломные








Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное