Іван Заруцький, полковник сiверський, наказний гетьман України реферат з історії скачати онлайн

Реферат Іван Заруцький, полковник сiверський, наказний гетьман України

Текст:
Поява на полiтичнiй аренi Лжедмитрiя I, що претендував на московський трон, виявилася чи не найобурливiшим проявом польскої дипломатичної iнтриги. Посадивши на цей трон розстриженого ченця Григорiя Отреп'єва, що видавав себе за сина росiйського царя, Рiч Посполита розраховувала навiчно оволодiти не тiльки росiйською короною, але й усiм потенцiалом цiєї безкрайої землi. Й iнтрига майже вдалася: Лжемитрiй зумiв пробитися до трону i був оголошений царем Московiї.
Оскiльки розвитком цiєї авантюри займалися й урядовцi та сенатори, i сам король Польщi, то чи ж могли козаки виявитися поза нею? Звичайно ж, нi. Поляки дуже й дуже розраховували на козацьку вiйському силу. Для командування українськими вiйськами король навiть призначив спецiального наказного гетьмана України. Ним якраз i став сiверський полковник, тобто адмiнiстратор Новгород- Сiверського полку, Iван Заруцький.
Вибiр на нього впав не випадково. Адже саме тут, на Чернiгiвщинi, на сiверськiй землi, розпочався перший етап цiєї мiжнародної авантюри. В Москвi досить швидко вiдчули, що поява Лжедмитрiя може вкрай дестабiлiзувати ситуацiю в країнi, а возведення його на трон - закiнчитися втратою Росiєю незалежностi. Ось чому царь Борис Годунов, для якого вже давно не було секретом, хто такий насправдi Лжедмитрiй i що, проживаючи в домi сандомирського воєводи Юрiя Мнiшека, Отреп'єв не просто опинився в тенетах батька своєї майбутньої дружини - польки Марiї Мнiшек, - але й заручником польської iмперської полiтики, негайно спорядив вiйська, якi мали зупинити просування полкiв претендента на трон.
Головнi подiї того часу розгорталися в районi росiйського мiста Севська, куди прибуло понад 12 тисяч українських воїнiв, що одразу ж приєдналися до вiйськ полякiв. Та перш нiж розпочати цю битву, вiйська самозванця мусили взяти штурмом Новгород-Сiверський, що опинився в руках росiян. Свiй табiр росiяни розташували за мiськими мурами, прикриваючись обводними ровами. Поляки й українцi теж заклали свiй неподалiк мiста, на березi Солоного озера.
Певний час жодна iз сторiн не наважувалася йти на штурм, отож обмежувалися перестрiлками. Але однiєї ночi гетьман Заруцький повiв своїх пiхотинцiв до росiйського табору i потай заховав їх у ровах та в прилеглих яругах i перелiсках. Поляки знали про цю хитрiсть козакiв i вдарили на росiян в iншому мiстi, вiдволiкаючи на себе основнi сили ворога та увагу його командування. Цим i скористалися українцi. Вискочивши iз засiдок, вони так раптово i навально атакували росiян, що тi навiть не встигли ор-ганiзувати як слiд опору...
Пiсля жорстокої битви росiяни змушенi були залишити свiй табiр, i частина з них вiдходила берегом Десни, а потiм, бiля мiстечка Грем'яча, переправилася через рiчку i тiльки завдяки цьому врятувалася. Iнша ж частина увiрвалася в мiсто, зачинила ворота i спробувала оборонятися за фортечними мурами. Але поляки одразу ж розпочали облогу мiста. Й ось тут погляди на ситуацiю рiзко розiйшлися. Поляки були настроєнi на те, щоб негайно штурмувати Новгород-Сiверський i винищити всiх росiян, якi засiли там. Одначе гетьман Заруцький пам'ятав, що мiсто українське. I якщо вже поляки увiрвуться до нього, постраждає чимало населення.
Розташувавшись табором поблизу Преображенського монастиря, гетьман вирiшив розпочати переговори з мiським головою Березовським. Вiн розраховував, що вдасться обiйтися без кровi. Посли гетьмана зiбрали в мiстi чиновникiв i звернулися до них з пропозицiєю оголосити всiх росiян полоненими та вiдчинити браму. Судячи з того, що козаки пропонували подiбний варiант, росiян було небагато, з ними могли впоратися самi городяни. Принаймнi невеличкий гарнiзон мiста й ополченцi досить легко могли допомогти козакам увiйти в мiсто, захопивши якусь дiлянку муру.

Тип файла:
Язык файла:

Проблема с рефератом