NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Текст:
Із листа: “Його заява про те, що “ідеї пролетаріату нам відомі без московського мистецтва”, його смішна і немарксистська спроба відірвати культуру від політики – все це і багато що інше в устах українського комуніста звучить зараз більше ніж дивно. Український комуніст Хвильовий не мав сказати нічого на користь “Москви” іншого, окрім як закликати українських діячів тікати від “Москви” як можна швидше. І це називається інтернаціоналізмом!”
У вустах Сталіна ці зловісні слова могли означати лише одне – смертний вирок. Ось тому, 26 квітня 1926 року, коли Генсек фактично власними руками відлив кулю, яка згодом обірвала життя Миколі Хвильовому, є всі підстави вважати днем початку великого терору на Україні.
Аби догодити своєму кремлівському покровителеві, Каганович набрався нахабства з високої партійної трибуни дезінформувати громадськість, щоб в рядах партії викритий “особливо небезпечний націоналістичний ухил”. І, як доведений факт, поіменно назвав лідерів цього ухилу – наркомоса Шумського, письменника Хвильового і економіста Волобуєва. Ці троє статечних громадян стараннями партійної преси постали перед суспільством як “рупори ворожих сил”, “ватажки капіталістів”, “наймити імперіалізму”. В побут дуже швидко увійшли, як найганебніша лайка, ярлики типу “шумськізм”, “хвильовім”, “волобуєвщина”.
Не витримавши незаслуженої ганьби і цькування, Шумський назавжди полишив Україну, щоб через десятиліття тюремних поневірянь покінчити на чужині життя самогубством. Хвильовий і Волобуєв змушені були публічно зректися своїх поглядів і покаятися. Щоправда, це їм не допомогло.
Гинули і письменники, і вчені, і митці, й інженери, вчителі, агрономи, лікарі... Розпочався похід проти інтелігенції як “міжкласового прошарку”, аби шляхом її фізичного винищення духовно обезглавити народ, позбавити його перспективи національного відродження. Свідченням цього можуть бути інспіровані судові процеси в справі так званої Спілки Визволення України.
Згідно з розписаним сценарієм, причиною створення СВУ послужило вбивство в травні 1926 року на паризькій вулиці головного отамана Симона Петлюри. На роль основного персонажа майбутнього політичного спектаклю чиновні “сценаристи” намітили не якогось там замухришкуватого контрика, а всесвітньо відомого вченого-літературознавця, віце-президента Всеукраїнської Академії наук Сергія Олександровича Єфремова. Чому саме його? Та тому, що він був одним із керівників УР під час революційного вибуху. Сюди ж включили кілька десятків відомих культурницьких діячів старшого покоління, яких давно тримали в полі свого зору; пристебнули ще й кілька молодиків, котрі мали репрезентувати собою таку ж міфічну “суперконтреволюційну” Спілку української молоді.
На лаві підсудних опинилося 45 осіб (серед них письменники – Сергій Єфремов, Людмила Старицькі-Черняхівська, Михайло Івченко). Всім (інформувалося) інкримінувалося звинувачення: злісна антирадянська пропаганда, контреволюційна діяльність з метою повалення Радянської влади і відновлення буржуазно-поміщицької Української Народної Республіки.



Тип файла:
Язык файла:

Скачать реферат: Письменники України - жертви сталінських репресій бесплатно

Рефераты, История, Історія України, На українській мові