Реферат на тему Письменники України жертви сталінських репресій, Скачать рефераты бесплатно, Реферати українською мовою

Реферат Письменники України - жертви сталінських репресій

Текст:
Та першими цю страшну істину з власного досвіду збагнули українські хлібороби. І цілком резонно звернулися до “отця всіх народів” за роз”ясненнями, як це зробив анонімний мешканець м.Фастова: “Наші трудящі колгоспники не мають ні куска хліба і навіть є такі, що з голоду пухнуть. Коні в колгоспах дохнуть, а люди ділять їх і їдять, що призводить до масових захворювань. Питається: чому у Воронежі, Тифлісі, Москві, Криму є хліб, скільки завгодно і який завгодно, а на Україна – немає?”
“Як ми можемо будувати соціалістичне народне господарство, коли приречені на голодну смерть? Питаємо: за що ми билися на фронтах? За те, щоб сидіти голодними, як умирають діти в корчах голоду?..” – зойк колективного відчаю направили в Кремль колгоспники с.Горби, що на Кременгуччині.
Але в потоці скорботно-благальних послань до генсека траплялися й такі, які пашіли динамітом. Ось для прикладу рядки: “Хіба шлях до соціалізму – це шлях до гнойні й згуби? Кому к чорту потрібен соціалізм, збудований на костях знищених голодом людей?” Чи: “Я колишній партизан, бив буржуїв, а сьогодні згоден різати комуністів. Хіба я повинен здихати з голоду?..”
Проте ні стогін, ні зойки, ні прокльони, ні погрози не долинали до слуху “головного зодчого соціалізму”, слова й почуття приречених він уже вважав набутком могильної землі. Єдине його серйозно непокоїло – аби від імені виморених голодом мільйонів громом не пролунало новоявлене “поховайте та вставайте”. Маючи певне поетичне обдарування Сталін знав ціну ограненого таланту Слова, і прекрасно розумів, що народ без своїх речників – це отара баранів для заплання, до якої нікому нема ніякого діла. Про будь-який народ світ довідується не лише з діянь породжених ним вождів, а й з пісень поетів. Стосовно українських “вождів” Йосип Віссаріонович не мав жодних ілюзій, а от щодо поетів...
Як доносила агентура, останніми роками на Україні ширилися про “батька і вчителя” найобразливішого ґатунку анекдоти, частівки, приповідки. Він здогадувався, чиїх то рук діло, але до пори до часу робив вигляд, що нічого не помічає. А ось на те, що за кордоном на підставі “свідчень уярмлених українців” розпалювався пропагандистський шал компрометації сталінського “раю”, закрити очей не міг. Бо розумів, що перед ним не якийсь там жалюгідний складач анекдотів, а непримиримий класовий ворог.
Маючи серед української інтелігенції таких повпредів, як Володимир Винниченко і Євген Коновалець, той причаяний ворог із пером в руках, організовував по європейських столицях демонстрації протесту проти винищення українства як етносу, заснував міжнародний Комітет допомоги приреченим на згин селянам в червоній імперії. І цим самим пліч-о-пліч зімкнувся з найзапеклішим ненависником Лейбою Троцьким.