NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Текст:
Намагалися від столичних судочинців і українська Феміда. 27 - 28 березня 1935 року перед Військовою Колегією були поставлені члени мефічного "Центру боротьбистської організації" в складі 15 осіб. Хто ж вони, оті "терористи"?
Це - Петро Ванченко, Василь Вражливий, Григорій Єпін, Олександр Ковінка, Левко Ковалів, Микола Куліш, Микола Любченко, Григорій Майорет, Андрій Панів, Валер'ян Підмогильний Євген Плужник, Валер'ян Поліщук, Володимир Штангей. Всі вони одержали - по десять років позбавлення волі.
Щоправда, трійка УНКВС по Ленінградській області підправила м'якотілих київських колег і наприкінці 1937 року без додаткового слідства винесла смертний вирок Кулішу, Любченку, Вражливому, Єпіну, Паніву, Підмогильному, Штангею. Вони були, до речі, розстріляні разом із своїми побратимами по перу Миколою Зеровим, Марком Вороним і Павлом Фалиновичем.
У жодній із вивчених судових справ репресованих українських письменників не виявлено жодного речового доказу, жодного висновку експертизи чи якогось іншого вирогідного документа, який би довів провину підсудного. Жодного! Всі звинувачення базувалися на словах - наклепах анонімників, обмовах підставних "свідків", самообмовах арештованих, які з благословення тодішнього генерального прокурора Вишинського вважалися "царицею доказів". А виривалася ота "цариця" з вуст приречених засобами запозиченими в середньоаічні інквізиції та нацистського гестапо.
Люди , яким пощастило пережити кошмари сталінських катівень і концтаборів, засвідчують, що тюремники з паталогічною насолодою знущалися над "ворогами народу". Багато хто божеволів на допитах, інші кінчали в камерах життя самогубством, хоч такі факти ще й досі тримаються в секреті за десятьма замками. А скільки їх сконало, не доживши до суду, як, скажімо, поет Світзинськй, академік Кримський, сестри старицькі?
За чверть століття ні разу не траплялося, щоб хтось із арештованих був виправданий і звільнений з-під варти за вдсутністю складу злочина чи за недостатністю обвинувачення. Зате було скільки завгодно випадків, коли засідання трійки чи особливої наради починалося, скажімо, о 10 годині ранку, за 15 хвилин підсудним оголошувався смертний вирок, а вже о 10 годині 30 хвилин вони були розстріляні…
А скільки пекельних мук і страждань довелося знести в'язням у сталінських тюрмах, концтаборах, у зонах спецпоселення!
"Зпорога смерті благаю вас: дайте хоч ковток свободи !" - зойк мольби і болю, й розпачу проривався крізь колючі дроти на волю в словах до найвищї посадової особи Зінаїди Тулуб.
Про безмірний трагізм заживо похованих у Соловецьких казематах синів України з відвертістю фаталіста повідав у своїй заяві-протесті до Центральної статистичної комісії в'язень табірного пункту "Кремль" незламний академік Матвій Іванович Яворський, який цією заявою-протестом підписав собі смертний вирок: "…сталінське "правосуддя" спочатку кидає до в'язниці за те, що ти - українець, який не підмінив до своєї батьківщини на російській патріотизм, "підфарбований" інтернаціоналізм; кожного назване "правосуддя" без суду засуджує за неінуючу справу на повільне знищення в таборі в умовах тяжкої праці з напівгоодним пайком, у сітях ганебної провокації і морольних мук…".



Тип файлу:
Мова файлу:

Скачати реферат: Письменники України - жертви сталінських репресій безкоштовно

Рефераты, История, Історія України, На українській мові