NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Текст:
Активну партизанську війну бандерівська УПА розпочала навесні 1943 р. на території Волинської і Рівненської областей. Армію відчутно поповнили й різко підвищили її боєздатність, стали її кістяком уламки української допоміжної поліції, що у березні – квітні покинули службу в німців та зі зброєю в руках організовано перейшли до лісу [9, 29]. Хвилі цієї боротьби незабаром докотилися до Житомирщини. Так, на початку квітня 1943 р. під Берездовом (теперішньої Хмельницької області, поряд із Житомирською) відділ УПА мав сутичку з поліцією. Противник втратив 7 убитими, решта розбіглася, а повстанці втрат не мали – так сказано в упівському джерелі [9, 16]. Згодом у край прийшли послані з Рівненщини зміцнені рейдуючі відділи УПА. Один з них за час тритижневого маршу Житомирщиною і західною Київщиною провів 15 “успішних” боїв з поліцією та радянськими партизанами. У червні він знищив німецьку поліційну школу поблизу обласного центру, що нараховувала 260 (чи 200) осіб. А 26 липня 1943 р. розгромив гітлерівські частини під с. Устинівка Потиївського району, вбивши і поранивши понад 100 ворожих солдатів. Того ж місяця в с. Кам’янка Ярунського району упівці завдали поразки червоним партизанам, які мали 66 убитих і багато поранених [4, 54, 56; 6, 37]. Водночас обидві ОУН, незважаючи на масові репресії щодо них німців, продовжували творити по всій Україні підпільні осередки, зокрема прибічники С.Бандери значно посилили цю роботу [9, 12-13].
Навесні і влітку 1943 р. на Волині й Рівненщині розгорівся українсько-польський міжнаціональний збройний конфлікт. У бойовому звіті про рейд з’єднання радянських партизанських загонів Я.Мельника за червень – серпень того ж року сказано, що українські націоналісти у зазначений час з метою очищення охоплюваної ними території від поляків проводили над тими “звірячу розправу”: людей убивали, їхнє майно конфісковували а будівлі палили. Тому “значна кількість польських сімей втекла до Житомирської області, де націоналісти впливу не мають” [1, спр. 100, арк. 77-78]. Коли ж підлеглі ОУН(Б) рейдуючі загони почали проникати на Осередньо-Східні Українські землі, в тому числі на Житомирщину, то, як зауважено в підпільній бандерівській газеті “Самостійник” за 23 грудня 1943 р., “серед фольксдойчів та поляків поява відділів УПА викликала загальний стан пригноблення й жаху” [6, 297].
УПА дедалі збільшувалася, й у серпні – вересні 1943 р. тодішній командир військових формувань ОУН(Б) Д.Клячківський (“Клим Савур”) провів доконечну структуризацію її за територіальним принципом, тобто закріпив за різними структурними одиницями армії відповідні терени оперування. Житомирська область опинилася в зоні діяльності групи УПА – Північ, її “воєнної округи” (ВО) “Тютюнник”, яка поділялася на Овруцький, Новоград-Волинський, Житомирський, Бердичівський, Андрушівський і Фастівський (цей уже на Київщині) надрайони. Командиром цієї ВО став Ф.Воробій (“Верещака”). ВО “Тютюнник” зі з’ясованих вище причин була слабо розвинена, не мала великих місцевих відділів УПА, тому приймала рейдуючі частини з сусідніх воєнних округ – “Заграва” (південні райони Білорусії та Північна Рівненщина) й “Богун” (або ж “Волинь – Південь”; Південна Рівненщина і Крем’янеччина). Планувалося, що пізніше, в процесі розвитку армії, північ області відійде до УПА – Схід, а південь – до УПА – Південь. Однак це не встигло реалізуватися [6, 195, 203-204; 11, 27-28].




Тип файла:
Язык файла:

Скачать реферат: Національно-визвольний рух на Житомирщині в роки німецько-радянської війни бесплатно

Рефераты, История, Історія України, На українській мові