NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Утворення Київської держави в 9 ст. допомагає зміцненню зв'язків з греками. Військові походи, дипломатичні зносини й особливо торговельні зв'язки Київської Русі з Візантією утворюють сприятливі обставини для поширення християнства серед наших предків. Спершу приймають його верхи нашого громадянства, а від них воно переходить і в низи. Брак потрібних для того джерел не дає можливості простежити оцей процес повільної християнізації нашого народу. Стародавня традиція наша вказує сліди християнства в Києві ще в 9 ст. у зв'язку з легендою про князів Аскольда та Діра. З певністю можна твердити, що в першій половині 10 ст. в Києві вже була церква Святого пророка Ілії. Болгарські похода Святослава ще дужче збільшують впливи християнства, і в останній чверті 10 ст. кількість його прихильників стає настільки великою, що ставиться питання про перехід державної влади на бік нової релігії. Боротьба партій християнської, з одного боку, і прихильників старих національних вірувань, з другого, часами дуже загострювались.
Великий князь Святий Володимир (980-1015) з мотивів державно-політичного характеру, оцінивши значення міцної організації християнської церкви для державного будівництва, рішуче стає на бік християнства і близько 988 р. охрестився сам зі своєю родиною й почав ширити християнство скрізь по своїй державі. Князь повелів винищувати ідолів: Перуна прив'язали до кінського хвоста і потягли в Дніпро, по дорозі били його палицями. Після винищування ідолів духовенство і князь ходили по місту з проповіддю. Багато киян хрестилися з радістю; другі не хотіли і слухати проповіді; треті коливалися, як коливався колись і сам князь. Тоді Володимир видав повеління, щоб в наступний день усі нехрещені явилися до ріки, а хто не явиться, буде супротивником князю.
Це вирішило здивування тих, що коливалися. “Якби нова віра була б не гарною, – думали вони, – то князь та бояри не прийняли б її”, і пішли хреститися; інші явилися на ріку зі страху. Завзяті язичники бігли від княжого гніву в степи та ліси. На інший день після княжого повеління на Дніпрі відбулося загальне водохрещення народу. Тоді, по слову благочестивого літописця, земля і небо раділи, бачачи велику кількість людей, що рятуються. “Боже великий, сотворивши небо и землю, – волав у радісному захопленні Володимир, – призри на новых людей Своих, дай им. Господи, уведать Тебя, как уведали страны христианские, и утверди в них веру правую и несовратимую”.

1. Вступ.
Питання про первісні релігійні вірування — важливе і досить складне в історії релігії. Передусім це стосується часу появи найдавніших релігійних уявлень. З цією проблемою пов’язана також низка питань про інтелектуальні, емоційно-почуттєві та вольові здібності людини, з якими, в свою чергу, тісно переплітається проблема формування уявлень про надприроднє та віри в нього.
Особливо великою розбіжністю думок позначені питання про причини виникнення, процес становлення та форми ранніх чи первісних релігійних вірувань. Причиною цього є майже повна відсутність прямих свідчень щодо цих вірувань, загалом недостатня наукова опрацьованість проблеми і, зрештою, різна світоглядна орієнтованість дослідників. З’ясування ж цієї проблеми може допомогти у вирішенні багатьох запитань, відповідь на які остаточно не знайдено і по сьогодення.
Саме тому мета цього реферату — спираючись на думки різних дослідників та фактичний матеріал, з’ясувати, а точніше, — дійти більш-менш вірогідної гіпотези щодо формування релігійних уявлень у свідомості первісних людей.
2. Теорії походження релігійних вірувань.
Більшість відомостей про первісні релігійні вірування ми отримуємо на основі порівняльного вивчення релігії. Основоположником цього методу був німецький мовознавець М.Мюллер. Його дослідження відіграли вирішальну роль у становленні релігієзнавства як самостійної наукової дисципліни. Мюллер поставив завдання — зрозуміти, що таке релігія, яке підґрунтя вона має в душі людини, які закони вона наслідує у своєму історичному розвитку. М. Мюллер був переконаний, що знання стародавніх мов дає можливість досліднику проникнути в потаємні закутки людської душі і віднайти справжній зміст релігійної віри стародавніх людей, відтворити відчуття і враження, пов’язані в їхній свідомості з іменами богів, міфами і легендами про них.

Своє відношення до релігії хотілося б подати об’єктивним оглядом релігієзнавства як суспільного утворення.
Історія свідчить, що численні релігійні вірування і культи є продуктами суспільного розвитку, відображають у своїх специфічних вченнях і доктринах суттєві риси різних соціальних епох. У зв'язку з цим релігія є універсальним духовним явищем у житті суспільства. Релігійне вірування об'єднує за допомогою догматів, моральних і духовних цінностей певні верстви населення у ієрархічно побудовані церковні організації, протиставляє за чітко визначеними конфесійними ознаками різні угруповання віруючих і в контексті сучасних соціальних реформ може сприяти консолідації різних громад віруючих у їхній боротьбі проти негативних соціальних відхилень і явищ, виконувати інші функції.
Будь-яку форму релігії доцільно почати розглядати з позицій ретроспективного методу, висвітлюючи історичні особливості виникнення та еволюції релігійних вірувань і вчень, ту роль, яку вони фактично відігравали на певних етапах розвитку суспільства.
Однак історичний аналіз релігії необхідно поєднувати з теоретичним дослідженням її побудови, функцій, системи духовних цінностей. Вивчати релігійне середовище доцільно лише в тісному зв'язку з конкретно-історичними, соціальними, етнічними, культурними явищами, під впливом яких формуються ті чи інші релігійні вірування і культи. Отже, релігія — це історичне явище, яке необхідно вивчати, керуючись науковою точкою зору. Наукове релігієзнавство, яке було започатковане в XIX ст., є комплексом теоретичних поглядів на релігійну свідомість як форму суспільної свідомості, на соціальну природу релігії, закономірності її виникнення і розвитку. Релігієзнавчі знання складають методологічну основу вивчення релігійних явищ у їхнім зв'язку з соціальною практикою.
Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей в цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з врахуванням їхнього догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи інших релігійних ідей.

Всесвітня історія свідчить, що релігії з давніх-давен впливали не тільки на життя окремих осіб і суспільства в цілому, а й на міждержавні відносини. Держави часто намагалися використати конфесійне середовище для реалізації своїх геополітичних інтересів. Україна перебуває з Росією у стратегічному партнерстві, їх взаємини відбиваються на політичному, військовому, фінансово-економічному балансі європейського і світового співтовариства. Певну роль у відносинах між державами, природно, відіграє й конфесійний чинник. Ось чому систематичні дослідження стану та особливостей конфесійної сфери Російської Федерації з урахуванням її взаємин з Україною є важливими для визначення ступеня впливу конфесійного середовища РФ на громадсько-політичне життя країни, а також каналів можливого впливу Росії на Україну через це середовище.
1. Основні тенденції у конфесійному середовищі Російської Федерації
Аналізуючи матеріали засобів масової інформації загальноросійських, регіональних, локальних досліджень, можна виділити певні тенденції у конфесійному середовищі Російської Федерації.
Ще 10-15 років тому найнижчий показник релігійності в Росії був серед молоді (1-2%), серед дорослих – близько 10%. Зараз ці показники майже зрівнялися. Вірять у Бога серед молоді (18-26 р.) – 32,1%, серед дорослих (40-60 р.) – 34,9%. Православ’я чи іслам сприймаються не тільки як, власне, релігійна система, а як природне культурне середовище, національний спосіб життя: росіянин – православний, татарин – мусульманин.
На підтримку духовно-моральної діяльності релігійних організацій виступає 56% православних, 60% мусульман, 64,3% протестантів, 50% буддистів. Але, взагалі, громадяни і Росії, і України відмовили у підтримці політичним партіям, програми яких мають релігійне забарвлення. При цьому треба мати на увазі тенденцію – підвищення кількості православних – 8% і мусульман – 10%, які підтримують діяльність конфесій у громадсько-політичному житті. 11,5% молоді та 16,3% дорослих переконані, що православ’я має бути державною релігією. Рівність релігій перед законом підтримують 40% молоді і 40,8% дорослих.

Впродовж тисячі років після падіння Риму (500-1500 рр.) християнська Церква була єдиним духовним та релігійним монополістом в межах Європейського континенту. Поступово здобуваючи свій авторитет, Церква, вже як суспільна та політична організація, ідеологічно змінила пріоритети в усіх сферах суспільної діяльності, впроваджуючи власну концепцію морально-етичних норм. Як наслідок, цілий період середньовічної європейської історії ми будемо розглядати крізь церковну догму. І саме цей період ми назвемо "Добою папської могутності".
Зрештою піднесенню Церкви як організації та наддержавної інституції сприяли фактори не тільки релігійні чи суспільні, але й насамперед історичні. Однак не слід забувати, що Церква була єдиною організацією, яка стояла над розмаїттям мов, політичних структур та соціальних груп в регіоні, що був поділений на безліч маленьких князівств, що безперервно воювали між собою. Таким чином, мусимо визнати той факт, що єдиною силою, що була здатною в період своєї могутності об'єднати під своєю політичною владою всі європейські країни, була християнська Церква.
Причинами та умовами панування Церкви в суспільно-політичному середньовічному житті стали:
Чітка церковна ієрархія, що, на відміну від інших ієрархій, залишалась незмінною майже весь період існування Церкви.
Запропонована суспільству християнська мораль являла собою досконалу ідейну основу, що не потребувала корекцій, а отже, була доступна всім і в будь-який час.
Церква не залишалась лише релігійною організацією, але й, прагнучи певної стабільності управління, постійно втручалась у внутрідержавні та міждержавні відносини, виступаючи в них арбітром з правом остаточного вирішення того чи іншого питання.
Використовуючи всі надані їй з часів Римської імперії привілеї, Церква в період Середньовіччя стала найбільшим в Європі землевласником і найбагатшим сеньйором.

I Разнолика магія.
Північ. Усе покрито мороком. Примарні фігури в каптурах,як у куклусклановцев, освітлені світлом тільки жертовного вогню, що горить у правому куті печери. У центрі печери - задрапірований чорний вівтар з тілом оголеної жінки. Поруч з вівтарем на кам'яному столі, в оточенні чорних свіч, у лиховісній посмішці скалиться білястий людський череп. Верховна жриця, теж вся в чорному, стискає в правій руці меч, лезо якого, відкидаючи відблиски вогню, здається живим. Вимовляючи заклинання, вона викликає магічні сили Всесвіту. Зверху на неї безмовно і безпристрасно дивиться рогате божество.
Що це? Це не сцена з історичного чи кінофільму фільму жахів про диявола. Немає. Це одні зі збор шанувальників чорної магії. Не секрет, що подібні оргії залучають людей і в даний час. Більш того, вважається, що сучасне суспільство переживає ренесанс окультизму і первісного колдоства. Чарівництво, волхвування, чорнокнижництво, колдоство, окультизм - ці слова нині не сходять зі сторінок журналів і газет.

II Причини виникнення магії.
Існують різні визначення магії. Однак усі вони незмінно відзначають одну її особливість, а саме: у її основі завжди лежить віра в надприродні сили й у здатність людини за допомогою цих сил контролювати навколишній світ.
“Магія - це обряди, зв'язані з вірою в здатність людини надприродним шляхом впливати на людей, тварин, явища природи, а також на уявлюваних парфумів і богів”(Велика радянська энициклопедия, 9, 15, 152).
Магічна дія, як правило, складається з наступних основних елементів: матеріальний предмет (речовина), тобто інструмент; словесне заклинання - чи прохання тпебование, з яким звертаються до надприродних сил; визначені дії і рухи без слів - обряд.

Іслам одна з трьох ( нарівні з буддизмом і християнством ) так званих світових релігій, що має своїх прихильників практично на всіх континентах і в більшості країн світу. Мусульмани складають переважну більшість населення багатьох країн Азії і Африки. Іслам є ідеологічною системою, що впливає значний чином і на міжнародну політику .
У сучасному розумінні іслам – це і релігія, і держава, внаслідок активного втручання релігії в державні справи. Але рогзглянемо історичне коріння цього явища.
"Іслам" в перекладі з арабського означає покірність, "мусульманство" (від арабського " муслим " ) – що віддав себе Алаху.
Засновником ісламу є арабський " пророк " Мухамед (Мухаммед або Магомет), значення якого на загальні долі людства важко переоцінити, тому на цій історичній особистості треба зупинитися особливо.
Муалід – як посланець великого Аллаха
Маулід – день народження пророка Мухамеда – відмічається 12 числа місяця раби ал-аввай по місячному календарю. Це сталося в "рік слона", тобто в 570 р. Маулід співпадає з днем смерті Мухамеда. Символічний збіг дат народження і смерті, тобто народження для вічного життя, був даний Мухамеду Творцем в знак його особливої місії носія Прозріння, останнього, як прочитає іслам, Пророка в історії людства.
Згідно з переказами, народження Мухамеда було передбачене пророками Ібрахимом (Авраамом), Ісмаїлом, Мусой (Моїсеєм) і Ісой (Іїсусом Христом ). У цих "подвійних" іменах немає нічого дивного, оскільки іслам відноситься до так званих авраамічних релігій і мусульмани нарівні з іудеями і християнами шанують одних і тих же старозавітних пророків, а так само Іїсуса Христа як одного з них.
Мухамед був уродженцем Мекки, міста в західній частині Аравійського півострова, де давно осіло сильне плем'я курейш.

Встановлення феодального ладу у різних народів відбувалось не одночасно: в Китаї — у III—II ст. до н. е., в Індії — перші століття нашої ери, у Закавказзі та Середній Азії — у IV—VI ст., у Західній Європі — у V—VI ст., в Україні — у IX ст. Це був період остаточного формування більшості сучасних релігій. Релігійна ідеологія стала загальновизнаною ідеологією феодалізму. За феодальних часів навіть виступи проти релігії часто мали релігійну форму. Однак, незважаючи на виключне становище релігії у феодальному суспільстві, розвиток вільнодумства не припинився.
На Сході визначним його представником був таджицький вчений, поет і філософ О. Хайям (бл. 1040—1131 рр.), який заперечував істинність священних книг ісламу і високо оцінював науку. Вірші Хайяма "Рубаї" не тільки глибоко проникають у світ почуттів людини, вони сповнені філософських роздумів і відвертого вільнодумства. Хайям висміює релігійний заклик відмовитись від земних благ на користь благ, що чекають людину в потойбічному світі. Поет часто повторює і дотепно ілюструє думку, що єдиною реальною дійсністю є дійсність земна, лише вона має цінність.
Вже наприкінці X — початку XI ст. видатний син таджицького народу Ібн Сіна (Авіценна, 980— 1037 рр.) — вчений, філософ, поет, лікар — висуває теорію "двоякої істини", намагаючись довести незалежність науки і філософії від богослов'я і цим самим звільнити розвиток наукової думки від контролю духовенства. У своїх працях він заперечував божественну Ідею створення світу, стверджуючи, що світ має дві субстанції — матеріальну й ідеальну. Його теорія "двоякої істини" мала на той час прогресивне значення. Ідеї Ібн Сіни знайшли свій подальший розвиток у поглядах іншого видатного мислителя арабського світу про вічність матеріального світу, що довів панування в ньому суворої необхідності, відкидаючи, таким чином, чудеса і втручання Бога у звичайний перебіг подій. Продовжуючи розвивати теорію "двоякої істини", Ібн Рошд вважав, що шлях до вдосконалення людини лежить через науково-філософське знання, а не через містику й аскетизм, як твердять богослови.

У VІІІ – ІХ ст. в Арабському халіфаті пожвавлюється інтерес античного світу, його науки, культури, мистецтва. Арабською мовою перекладають грець книжки з логіки, математики, медицини, філософії, астрології, алхімії, коментують Арістотеля, Платона, Галена. Виникає теорія, згідно з якою мудрість грецький мислителів, котрі жили за доісламської доби і були “невірними”, вважалися “світлом від лампади пророцтва”. Антична містика александрійського періоду (гносис), елементи якої є вже у Корані (початок VІІ ст.), поступово стає домінуючою.
Хіба у всесвіті найкращий твір – не ми?
В очах у розуму зіниця й зір – не ми?
Це коло всесвіту скидається на перстень,
А камінь, що горить ясніш од зір, - це ми.
Омар Хайям
Релігійне обґрунтування любові до коханої жінки, до людини, до прекрасного було найвищим виявом гуманізму. Водночас із релігійними ідеалами, інколи вступаючи з ними в суперечності, зароджувалися, зміцнювалися й утверджувалися у свідомості кращих людей того періоду ідеали справжнього гуманізму. Засновник гуманістичної фарсомовної поезії Рудакі, творець монументальної епічної поеми “Шахнаме” Фірдоусі, учений і поет Омар Хайям, неперевершені поети Гафіз, Сааді, Нізамі славили щиру любов до жінки, до земного, грішного, але чесного життя. Цей урочистий гімн коханню і людині був для них засобом утвердження гуманістичних ідеалів людської свободи, гідності та доброти. Тому цю величну добу в історії людства і називають мусульманським Ренесансом – відродження.

Вступ
Людей приваблювало все таємниче і загадкове, усе незвичайне, котре не знаходило відповіді, одним словом – містика.
Містика (від гр. слова таїнство) – це віра в надприродне, божественне, зверхчутливе, віра в можливість безпосередньо спілкування людини з “надприродними силами” невід'ємний елемент усіх релігійних вірувань.
У кожен період розвитку людства формується наукова картина світу, що відбивала світ з тією істинністю, що доступна людині. Крім цього картина світу містить і щось таке, що на даному етапі наукою не доведено, але є деякі представлення і гіпотези, що у майбутньому можуть бути доведені, а може бути і немає.
У стародавності природа досліджувалася силою розуму, а досвіди ігнорувалися. Наукові узагальнення будувалися на початкових узагальненнях, і в барвистих картинах світу мирно вживалися реальність і вимисел, що зараз здається несумісним з мудрістю древніх. Однак багато чого в представленнях древніх містиків було вірним і сучасні люди, так чи інакше, часом повертаються до того, що здавалося смішним і безглуздої ще десятиліття назад.
Представлення древніх.
Древні мислителі часто виявлялися містиками і по-своєму шукали єдине в різноманітті навколишнього світу. Так Фалес ототожнював з "душами" діючі у світі сили. Наприклад, на його думку, магніт має душу, тому що він притягає залізо. Фалес учив, що всі знання треба зводити до єдиної основи - душі.
Інший мислитель стародавності Анаксимандр першоосновою всього сущих вважав "алейрон" - деякий нескінченний і невизначений початок. Усі складається з алейрону і з нього виникає. Алейрон усі із себе робить сам. Земля виявляється в центрі як найважче. Навколо Землі розташовані три кільця, як три колеса. Живе зародилося на границі моря і суші з мулу під впливом небесного вогню. Людина зародилася у величезній морській рибі і вже дорослим вийшла на сушу.
Навіть Аристотель, що створив досить вірну матеріалістичну картину світу, створював щось, що створило цей світ. Бог в Аристотеля безособовий, але він не зміг обійтися без нього, тому що неможливо було пояснити рух зірок, планет, Місяці і Сонця.