Грунт для останньої унії між Польщею та Великим князівством Литовським визрівав від початку ХVI ст. “Польща не залишала своїх планів про приєднання українських земель і про прилучення Литви взагалі. З цією метою вона постійно наполягала на заключенні більш тісного союзу та створила партію, яка протистояла самостійницьким прагненням Литви”
Незважаючи на міжусобні війни між окремими князями, Волинська і Галицька земля здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні взаємини. Ці взаємини стали передумовою об'єднання Волині й Галичини в одному князівстві. Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславович на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися.
В 1654 р. гетьман Б. Хмельницький вступив у союз з Москвою, підписавши Переяславську угоду. Ця угода підписувалась на умовах, що обидві сторони не втрачають своєї незалежності, то була, навіть не автономія, а федерація двох держав. Але Москва мала свої погляди на цю угоду.