*Все для студентов - скачать Рефераты, курсовые, дипломные работы » Материалы за 05.03.2013

**

Глобальна та регіональна конкурентоспроможність України в парфумерній промисловості

Перш за все, розглядаючи конкурентоспроможність України в парфумерній промисловості, варто зазначити, що дана галузь в країні почала по-новому розвиватись лише протягом останніх років і тому не досягла ще такого рівня, коли могла б вдало конкурувати з іноземними виробниками. Але, незважаючи на це, вже з’явились перші ластівки, які виробляють якісну недорогу продукцію, правда з деякими недоліками, які автор роботи спробує висвітлити нижче.
Нажаль, у нас в країні ще не було зроблено ґрунтовного дослідження відносно проблеми підвищення конкурентоспроможності підприємств парфумерної промисловості можливо через те, що ця галузь лише почала розвиватись, а можливо і через недостатню кількість інформації стосовно підприємств-виробників. Тому метою цієї роботи є огляд та аналіз розвитку української парфумерної промисловості, порівняння переваг в технічному оснащенні та ресурсному забезпеченні регіонів України, визначення недоліків парфумерної промисловості в порівнянні з іноземними виробниками та знаходження шляхів вирішення зазначених проблем.

Постановка проблеми
Діяльність парфумерної промисловості Україні на засадах ринкової економіки лише почала формуватись, особливо в сфері виготовлення жіночих та чоловічих елітних та недешевих парфумів. Встановлення взаємозв’язків з постачальниками сировини та реалізаторами продукції виробників налагодилось лише останнім часом; свою продукцію виробники збувають на території України, а також колишніх країн Радянського Союзу, особливо Росії. Про це свідчать дані Держкомстату: в 2000 році експортні поставки в кількісному вираженні збільшились більше ніж в 2 рази (з 6452 т в 1999 році до 14013 т в 2000 році), в грошовому – на 62% (з 4831,6 тис. дол. до 7839,16 тис. дол.)

Еволюція грошей у XX столітті

У ринковій економіці грошам належить визначне місце. Вони забезпечують життєдіяльність суб”єктів держави, огортаючи всі клітини системи виробничих відносин.
Справді, величезна кількість людей у світі щоденно розраховуються грошима за придбані товари чи послуги. Проте не кожна людина задумується про те, яке важливе значення мають гроші. А вони необхідні для функціонування економіки, оскільки саме гроші можуть привести в рух фінансовий механізм, здатний забезпечити розвиток сиробничих сил.
Отже, будучи предметом попиту, гроші впливають на ринок товарів і послуг. Стан грошового обігу може привести до змін умов економічної рівноваги. Так, при інфляції люди по-іншому підходять до розподілу своїх доходів між заощадженням і споживанням, ніж у періоди стабілізації цін.
Особливого значення вивчення грошей набуває для розуміння функціонування ринкової системи економіки. Оскілбки Україна йде до ринкової економіки сучасного типу, регулююча економічна роль держави достатньо велика, то гроші, грошовий обіг є головними інструментами в механізмі державного регулювання, який веде до економічного і соціального прогресу.
Метою моєї курсової роботи є в межах запропонованого обсягу розглянути основні питання, що стосуються еволюції грошей з економічної точки зору.
Основна частина роботи складається з трьох розділів, присвячених розкриттю суті і функцій грошей, їх походженню і
розвитку, основним концепціям грошей. Окрім того, я вважаю за доцільне ознайомити з новою валютою євро, на яку великі надії покладають наші сусіди – розвинуті країни Західної Європи.
У роботі я намагався простежити проблеми розвитку грошових відносин, як у світовій теорії і практиці, так і у вітчизняній. З цією метою опрацював ряд наукових досліджень і праці зарубіжних та українських економістів.
Аналіз наукових праць засвідчив, що “гроші завжди визначали головний стрижень, навколо якого концентрувала свою увагу економічна наука”.

Феодальні відносини у східних слов’ян

В рефераті розглядається розвиток економічних відносин на території України від періоду зародження феодальних відносин до середини XVII ст., коли в результаті Визвольної війни українського народ на більшій території України кардинально змінились політичні та економіко-соціальні відносини.
За VI-XVII ст. економічні та виробничі відносини пройшли складний шлях еволюції та розвитку – від розкладу первісного родового укладу до передумов зародження капіталізму західного зразка через довгу епоху феодалізму. В цей час виникло багато міст – центрів ремесла, торгівлі та культури. Причиною їх виникнення було поглиблення розмежування між сільським господарством та ремеслом і торгівлею, суспільним та територіальними поділами праці. Разом з вдосконаленням знарядь праці, збільшенням кількості ремісничих виробів та продукції сільського господарства поглиблювалася майнова диференціація, виникли суспільні класи, держава.
Позбавлена власної державності та більшої частини економічного потенціалу через монголо-татарську навалу, Україна на довгі роки потрапила під владу сусідніх держав. Така політична поразка не могла згубно не відбитися на економіці України, яка на довгі роки була спрямована на задоволення потреб інших націй. Саме ця залежність зумовила відставання від європейських держав, сільськогосподарський характер української економіки.
Слабкість і не самодостатність української економіки (майже повна відсутність національної промисловості), відсутність власної ефективної податкової і державно-репресивної системи і стали, на мою думку, головними причинами поразки 1654 року та захоплення України Московською державою, адже українці не поступалися сусіднім державам людськими ресурсами, воєнним потенціалом, проте була відсутня система поповнення армії, постачання її продовольством та амуніцією. Отже, Україна поступилася перш за все в економічному плані. Саме тому економічний розвиток є надзвичайно важливим для розуміння тих процесів, які відбувалися в політичному, суспільному та культурному житі українського народу в минулому.

Економічне життя України у складі Речі Посполитої

На економічний розвиток України XVI— першої половини XVII ст. визначальний вплив справила зміна економічної ситуації в Європі. На XVI ст. виробничі можливості країн Центральної та Південної Європи були суттєво підірвані. Зникли великі масиви лісів, сільське господарство житниці Європи Іспанії занепало. Одночасно з відкриттям Америки й морського шляху в Індію небувале зростає попит на сільськогосподарську та промислову продукцію. Втягуючися в торгівлю із Західною Європою, шляхта проявляла щодалі більшу зацікавленість у багатих українських землях. Найбільші можливості для розвитку товарного господарства мали магнати. Щоб поширити фільваркову систему й збільшити продуктивність панських господарств, у 1557 р. була проведена аграрна реформа, відома під назвою “Устава на волоки”. Спеціально призначені ревізори переміряли землі й поділили їх на так звані волоки, ділянки землі розміром 16—21 га. Під фільварок відводилися кращі землі й в одному місці. Селянам виділялися три смуги на різних полях; передбачалося ведення трипільної системи господарювання. Володільник волоки мав відробити два дні на тиждень у фільварку, платити щорічно грошовий чинш у розмірі 12 грошів, давати данину продуктами не менш як на 18 грошів. За селянами залишалися також “мостова”, “візницька”, “сторожова” та інші повинності.
За своїми соціально-економічними наслідками “Устава на волоки” мала двоїсте значення. Вона остаточно ліквідовувала залишки прав власності вільних селян на землю і перетворювала їх на володільників панських наділів. Запровадження панщини зв'язувало ініціативу та підприємливість працівника, вело до занепаду селянського господарства. В той же час використання праці залежного селянина, забезпеченого тягловою силою й сільськогосподарським реманентом, супроводжувалося піднесенням фільваркового господарства. Помірна панщина й фільварок перетворили Україну в другій половині XVI ст. на годувальницю всієї Європи. Якщо спочатку фільварки існували переважно в Галичині, Волині та Поділлі, то після Люблінської унії поширилися на Подніпров'я. Лани заколосилися хлібами, поля наповнилися кіньми, волами, коровами, стави й озера — рибою, а ліси — стукотом сокир і голосами людей. У небі час від часу з'являлися клуби диму від спалюваних на поташ і дьоготь дерев. Залежно від розміру фільварків окремі шляхтичі в різні роки збирали від трьох до 50 тис. пудів зерна. В 1615 р. лише з Костянтинівського й Степанського ключів спадкоємців Острозьких надійшло 300 тис. пудів пшениці, жита, ячменю, вівса, гречки, проса й гороху. Успіхи в зерновому землеробстві сприяли розвитку тваринництва. Магнату Ружинському лише в с. Вчорайшому на Київщині в 1609 р. належало щонайменше 100 дійних корів, 60 ялівок, 40 волів, 300 овець, 250 свиней, 500 вуликів. Приблизно таку саму структуру мало тваринництво й інших магнатів та шляхти.

Економічне становище в Україні в 50-60-х роках ХХ століття

1. ВІДБУДОВА ТА РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ У 50-Х – 60-Х РОКАХ
Відбудова та розвиток господарства України в повоєнні роки відбувалися в умовах, коли всі українські землі (крім крайніх західних, що залишилися у складі Польщі) опинилися у межах однієї держави. Територія України на кінець 1945 р. розширилася до понад 580 тис. км2. У 1954 р. до України включено Крим.
Після війни залишилося лише 17% довоєнної кількості робітників, а весь промислово-виробничий потенціал становив 48% проти 1940 р. У 1950 р. цей показник становив 81%. Протягом 50—б0-х років гострої нестачі робочої сили не відчувалося внаслідок відносного аграрного перенаселення, особливо у західних областях. У структурі зайнятості істотних змін не відбулося. Більшість робітників працювало у галузях матеріального виробництва (81,5% в 1960 р.). У промисловості, будівництві, на транспорті було зайнято 38,8%. Зберігалася висока частка зайнятих у сільському господарстві — 42,7%, а у сфері торгівлі, послуг, державного управління — 18,5%.
Господарство розвивалося на основі директивних п'ятирічних планів: п'ятого (1951—1956 рр.), шостого (1956—1960 рр.). сьомого (1961 —1965 рр.) У сталінську добу відправною точкою розвитку було твердження про те, що у СРСР побудовано соціалістичне суспільство і почався перехід до комунізму, який можна побудувати в одній країні. Ідея догнати і перегнати індустріальні країни була підтримана М. С. Хрущовим, який проголосив курс на досягнення в СРСР найвищого в світі добробуту людей. Це було авантюрне рішення, оскільки за якісними показниками господарство СРСР відставало від США, інших економічно розвинених країн. Результатом функціонування командно-адміністративної системи, партійного керівництва, дефіциту демократії була екстенсивна спрямованість розвитку господарства країни, що відбувався за довоєнною схемою.

Етнографічне районування України

ПОНЯТТЯ ПРО ЕТНОГРАФІЮ ТА ЕТНОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ
Етнографія (від грецького етнос — народ і графо — пишу) — це наука, яка вивчає культуру і побут народів світу, їхній етногенез, розселення та культурно-побутові взаємозв’язки.
Як рівнозначний з етнографією вживається ще й термін етнологія (етнос — народ, логос — наука, вчення). Як бачимо, етнографія позначає науку описову, а етнологія — загальнотеоретичну, яка розв’язує загальні народознавчі проблеми. Проте таке розмежування досить умовне, бо етнографія не виключає узагальнень теоретичного плану, так само як етнологія застосовує методи опису.
Безпосереднє спостереження і опис звичаїв, побуту, світогляду народу — це основний метод етнографії. Крім того, вона широко використовує писемні джерела, речові пам’ятки, дані археології, антропології, географії, фольклористики, мовознавства.
Першою спробою описати етнографічні особливості племен і народів в Україні можемо вважати “Повість врем’яних літ”. Літописець намагається накреслити генеалогію народів світу, іноді подаючи їхні культурно-побутові особливості, а також описує староукраїнські племена Київської Русі, вказуючи місця їхнього розселення, відмінності у звичаях, обрядах тощо. Такі спроби етнографічних описів наявні в деяких інших писемних пам’ятках. Наприклад, у “Галицько-Волинському літописі” згадуються народи, які межують з Руссю: ляхи, литовці, угри, чехи, половці, жмудь, ятвяги,
татари, німці, ізраїльтяни. Тут же знаходимо відомості про звичаї кожного народу, описи костюмів тощо (напр., костюм князя Володимира Васильковича).
До цінних етнографічних джерел можна віднести стародавні малюнки, ілюстрації до книжок, фрески, скульптурні чи рельєфні зображення людей, споруд, предметів побуту тощо.

Популярные работы

Рефераты







Курсовые







Дипломные








Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное