*Реферати, курсові, дипломні роботи » Матеріали за 15.03.2013

**

Іслам – шиїти і суніти

Людське життя складається з постійного протистояння, неспівпадіння думок, розбіжностей у світосприйняттях. Не обійшло це і релігії. Мусульманський релігійний світ також протягом всього часу свого існування відрізнявся тим, що у ньому постійно відбувалися поділи, виникнення нових напрямків і сект. Головною причиною такого поділу можна вважати тісний зв’язок в минулому державної влади і релігійного життя, мирські амбіції переносилися у сферу духовного життя, підкріплювалися різноманітним трактуванням священних писань та возвеличуванням “своїх” пророків.
Виникнення сунізму і шиїзму – найбільших течій в ісламському світі – яскраве підтвердження таким процесам.
У даній роботі ставлю перед собою мету дослідити загальні причини розколу релігійного світу мусульман, дослідити процес виникнення сунізму і шиїзму, дати їм характеристику і, окрім того, прослідкувати більш глибокого розколи в шиїтському русі, який на відміну від сунізму, продовжує і по сьогоднішній день постійно подрібнюватися на різні частинки.

1. Розділення релігійного мусульманського світу, його причини
У хадисі (священному писанні мусульман) говориться, що Мухаммед напророкував: після його смерті громада розпадеться на 73 секти, але тільки одна з них буде врятована. Він виявився прав: умма недовго залишалася єдиною. Величезний авторитет першого халіфа – Абу Бакра і залізна воля другого халіфа – Умара якийсь час тримали мусульман разом, але вже при третьому халіфі – Усмані Ібн ал-Аффані в ісламському світі намітився розкол.
Слово “секта” у світі християнської культури має виразний негативний відтінок. Відхилення від ортодоксального – правильного – шляху вважається небезпечним, аморальним і заслуговуючим різкого осуду. В Ісламському світі це слово не звучить настільки лякаючи. Справа в тому, що іслам у принципі не знає ортодоксії. Відсутність церкви, інституту священства робить кожного мусульманина відповідальним за свої відносини з Аллахом і до визначеного ступеня залишає під його відповідальність тлумачення Священного писання і Священного переказу.
Читать подробнее

Податкове навантаження і податковий тягар

Податки існували з найдавніших часів для наповнення казни правителів і держав. Основною функцією податків є регулювання економіки. За допомогою податкової політики різноманітні державні утворення впливають на стан господарської кон’юнктури, стимулюють економічний зріст та перерозподіляють грошові потоки. У багатьох розвинених країнах податкове законодавство зведене до податкових кодексів – єдиного законодавчого акту, що систематизує норми податкового права. Створення податкової служби було викликане стрімким зростанням кількості суб'єктів господарювання в ринкових умовах.
Податкова політика провадиться, виходячи з певних принципів, які відображають її завдання.
Принципи оподаткування, що вперше були сформульовані А.Смітом в його класичній роботі “Дослідження про природу та причини багатства народів”, із якими в послідуючому, погоджувались економісти, зводяться до чотирьох понять: всезагальність, справедливість, визначеність і зручність.
Принципи Адама Сміта, дякуючи їх простоті й зрозумілості, не потребують ніяких інших пояснень, окрім тих, які є в них самих. Вони стали аксіомами податкової політики.Заслуга німецького економіста А.Вагнера в доповненні й обгрунтуванні цих принципів. Він запропонував 9 основних принципів, які класифікує в 4 групи:
1. Фінансові принципи оподаткування:
- достатність обкладання податками;
- еластичність, тобто здатність адаптуватися до державних потреб.
2. Народно-господарські принципи:
- правильний вибір об’єкта оподаткування;
- вірна комбінація різних податків у таку систему, яка б рахувалася з наслідками й умовами їх перекладання.
3. Етичні принципи:
- всезагальність оподаткування;
- рівномірність.
4. Принципи податкового управління:
- визначеність;
- зручність сплати податку;
- максимальне зменшення витрат на стягнення податків.
Читать подробнее

Індуїзм(вішнуїзм та шиванізм)

Індуїзм, як древня релігія склалася на базі давнього брахмаїзму, точніше як підсумок суперництва, як результат його перемоги і виник індуїзм. Основи індуїзму походять від вед та пов‘язаних з ними легенд та текстів.
Більшість ведичних богів ввійшли в минуле і тільки незначна їх частина, головним чином завдяки згадуванню в міфах і легендах, збереглася у людській пам‘яті. Тому не дивно, що у спрощеному і переробленомі індуїзмі на перший план увійшли нові божества, точніше нові іпоастаті тих самих давно відомих державних богів, які набули нового життя в релігійній системі індуїзму. Ці боги були ближчими і зрозумілішими людям, їх інакше і шанували. Кривава ведична жертва була витіснена богослужінням без жертв хоч теза убивство заради бога – це вбивство остаточно не знята ще досі.
Найважливішими з числених богів важають трьох (тримурті) – Брахму, Шаву і Вішну. Як правило в системі індуїзму поділили між собою повні, властиві верховному богові функції: творчу, руйнівну, охоронну, хоча нерідко вони збігаються. Кожен з цієї трійці має власні обличчя, характер і сферу дії.
Першим з трійці вважають Брахму, основна функція якого – це творець Він створив світ у багатоманітні жирового і минущого, тобто протилежне тому, чого прагнули індійські релігії (досягнення мокші, нірвани, розчинене у вічному: Єдиному). Брахма як обов‘язковий і перший1 член триметрі був необхідний, без нього нічого не було б , але заслуги його перед ссітом живого, перед людьми, перед індійцем вважалася не дуже значними, а інших функцій у цього бога не було. Брахмі присвячували одинокі храми, а у повсякденних обрядах, як правило про нього не згадують.
Більшість індуїстів розподілилися на шіваїстів і вішнуїстів, які віддають відповідно перевагу відповідно Шиві або Вішну. Шіва дуже суперечливий. Головною його функцією вважають руйнівну (бог смерті, розорення й зміни), що частково пов‘язане з тим, що шіва – покровитель аскетів, які прагнуть такого розорення й змін, що веде начебто до злиття з Вічністю, з Абсолютом. Проте фактично в культі Шіви на перший план ввійшов творчий момент: культ життєвої сили і чоловічого начала став основним в індуїзмі. Культ лінгама – чоловічого творчого начала – найпопулярніший. Бичок – Нанді – атрибут Шіви – символізує силу і животворність потенції Шиви. До Шіви, що символізує його лінгаму, звертаються спраглі потомства, у його храм ходяться бездітні жінки, які чекають від його сили реального втілення їхніх мрій.
Читать подробнее

Бахаїзм

На сьогоднішній день набули поширення, так звані нові культи або релігії “нового віку”. Ці новоутворення у духовному житті суспільства у шістдесяті роки виникли поширилися у Сполучених Штатах Америки, а згодом у Західній Європі. Дана нетрадиційна релігійність небезпідставно може розглядатись, як симптоматичний прояв глибоких кризових процесів у ідеології та масовій свідомості Заходу, як несподівані метаморфози, що їх переживає релігія в сучасному світі.
Певним чином ці культи можна розглядати, як єдину ідейно політичну течію, як продукти саме сучасного етапу розвитку суспільства, що породжені спільними причинами і мають спільні характерні ознаки і особливості.
Перейдемо до змістовної характеристики і критики окремих культів, але перед цим дамо їхню класифікацію, щоб обґрунтувати вибір конкретних релігійних течій, як об’єкта критичного розгляду.
Умовно дослідники релігій “нового віку “ поділяють їх на три великі групи. До першої носять культи, що проголошують себе варіантами християнства і пропонують унікальну богоодкровенну істину, рекламуючи власний шлях до спасіння людства. Серед них: “Сім’я любові”, ”Церква Армагедона”, “Церква уніфікацій”, “Місцева церква”. Другу значну групу становлять культи, що ведуть свій родовід зі Сходу. Найбільші серед них: “Рух Харе Крішна”(Міжнародне товариство усвідомлення Харе Крішни), “Дзен-Буддизм”, “Місія божественного світла”, “Ананда Марга”, бахаїзм.
Бахаїзм – релігія послідовників Баха-Улли, ім’я якого перекладається як “Слава Господа”. Виникнувши в 1844 році в Ірані, ця релігія й сьогодні об’єднує до п’яти мільйонів чоловік , котрі жувуть у 166 країнах . Бахаїстську літературу перекладено приблизно на 800 мов світу .
Засновником основних положень бахаїзму вважається ширазький торговець Алі Муххамед, який 22 травня проголосив початок нової ери в історії людства . Слово “Баб” на арабській значить “ ворота”, тобто Баб заявив про себе як про ворота новою ери світу і всесвітнього братства. Його місія -- випередити появу іншого , більш вагомого Посланця , який обєднає всі народи і установить на Землі в справедливий і вічний мир .
Читать подробнее

Запровадження християнства на Русі

В чорноморських грецьких містах, так само на Подунав’ю християнство почало поширювати ся вже в перших віках, і звідти заносило ся в наші сторони, через купців і всякий мандрівний люд. Нема сумніву, що вже в ІХ віці християнська віра стала ширити ся в головніших містах України, де було багато такого мандрівного люду, й захоплювала вищі верстви громадянства. Знаємо, що в 860-х роках вислані на Русь грецькі духовні охрестили богато людей, так що на Русь вислано потім осібного владику для всіх руських християн. В першій половині Х ст. згадується церква святого Ілі в Київі на Подолі — в трактаті Ігоря з греками, і церед Ігоревої дружини в тім же трактаті згадується Русь християнська і Русь поганська. На княжім дворі і в кругах боярських було чимало християн, і не дивно було, що й жінка Ігорева, княгиня Ольга охрестилася теж. В Києві оповідали потім, що вона їздила хреститися до Царгороду. І послав своїх послів в різні краї — оглянути ті різні віри. Посли вертаються і оповідають, що найбільше їм сподобалася грецька віра; бояре теж кажуть, що мабуть таки грецька віра найкраща, коли на сю віру перейшла Ольга, що була наймудрійша з усіх людей". Володимир постановляє охреститися, але не хоче просити греків, щоб прислали йому для цього духовних, а зачіпає їх іншим способом: іде на Корсунь, здобуває і посилає до візантийського цісаря Василя й його брата Константина, що правили в двох, аби видали за нього цестру, бо інакше піде й на Царгород. Цісарі відповідають, що не можуть видати цестри за поганина - хіба як вихреститься Володимир відписує їм, що радо охреститься, бо знає вже християнську віру й сподобав її собі. Тоді цісарі посилають цестру свою Ганну до Володимира в Корсунь. Володимир одначе ще не похочує хреститись; але захорував на очі, і цісарівна Ганна намовила його, аби скорше хрестився, щоб подужати. Охрестившися, виздоровів справді, повінчався з цісарівною і забравши грецьких духовних з Корсуня, поїхав до Київа — хрестити киян і всю землю. В сїм оповіданню задержало ся тільки дещо з дійсних подій.
Читать подробнее

Прокопович Феофан

Феофан Прокопович (Єлеазар) народився у Києві 7 червня 1681 року в родині крамаря Церейського. Після смерті батька й матері його опікуном став дядько по матері Феофан Прокопович, намісник київського Братського Богоявленського монастиря, професор і ректор Києво-Могилянського колегіуму. Дядько віддав Єлеазара до початкової школи при монастирі. По закінченні її, Єлеазар стає студентом Києво-Могилянського колегіуму. В роки навчання був одним з кращих учнів, добре опанував церковнослов’янську, грецьку та латинську мови, не раз перемагав у наукових диспутах, крім традиційних для колегіуму дисциплін вивчав твори європейських філософів. Після смерті дядька, Феофана Прокоповича, його підтримував київський митрополит Варлаам Ясинський. 1698 року Єлеазар закінчує Києво-Могилянський колегіум і вирішує продовжити освіту.
Того самого року вступає до Володимир-Волинського уніатського колегіуму, живе у базиліянському монастирі, де приймає унію й постригається у ченці під іменем Єлисея. Уніатський володимир-волинський єпископ Заленський помітив незвичайні здібності молодого ченця і сприяв його переведенню до Римської католицької академії св. Афанасія, в якій готували богословів для поширення католицтва серед прихильників східного православ’я.
У Римі Єлисей користувався ватиканською бібліотекою, крім богословських наук вивчав твори древніх латинських та грецьких філософів, істориків, пам’ятки старого й нового Рима, засади католицької віри та організації папської церкви, знайомився з творами Томмазо Кампанелли, Галілео Галілея, Джордано Бруно, Миколая Коперника. 28 жовтня 1701 року залишає Рим, не закінчивши повного курсу академії. Пішки проходить Францію, Швейцарію, Німеччину, деякий час студіює в місті Галле, де знайомиться з ідеями реформаторства. 1704 року повертається в Україну, спершу в Почаївський монастир, потім у Київ, зрікається католицької віри, проходить епітимію і постригається у православні ченці, прийнявши ім’я Феофана в пам’ять про свого дядька.
Читать подробнее

Нестор-літописець

Народився 1056 року в Києві.У той час, коли преподобний Антоній у безмовній тиші печери вимолював прощення для роду людського, а блаженний Феодосій розбудовував монастир, прийшов Нестор сімнадцятирічним юнаком до святої обителі.
З молодих літ він явив навики в усіх чернечих чеснотах: у постійному прагненні і дотриманні чистоти тілесної й душевної, в добровільній бідності, глибокому смиренні, безвідмовній покорі, суворому пості, безперервній молитві на вічних рівноангельських подвигах, яскравим прикладом яких служили життя перших святих Печерських — Антонія і Феодосія.
Свій постриг Нестор прийняв за ігумена Стефана (1074-1075) і згодом був висвячений на ієродиякона. Маючи перед собою великі праведні діла двох світил Православія, він натхненно возвеличував і прославляв Бога «в тілесі своїм і в душі своїй».
З роками гамуючи тілесні пристрасті, чесноти його зростали, але ченцеві хотілося зовсім звільнитися тілесної плоті і досягти абсолютної духовності, аби стати істинним достойником Бога. Він добре пам’ятав слова, сказані самим Господом: «Дух є Бог». Головним його послушенством у монастирі стала книжна справа. «Велика буває користь від учення книжного,— говорив він, — книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості... Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами».
Тернистий і багатотрудний свій шлях до істини Нестор яскраво і повно висвітлив у літописних працях. Він завжди виявляє глибоку смиренність та постійно змиряє себе, самохарактеризуючись «недостойним, грубим, ницим та переповненим численних гріхів». Історія безпомилково розставляє свої оцінки, а особливо — духовна.
Преподобний Нестор належить до найосвіченіших людей Київської Русі кінця XI — початку XII століття. Окрім богословських знань, мав виняткові здібності до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою.
Читать подробнее

Туптало Данило Савич (Димитрій Ростовський)

Святитель Димитрій народився у грудні 1651 року в містечку Макарові на Київщині. Батьками його були сотник Сава Туптало, «честь і слава війська Запорозького», та благочестива Марія. Обоє вони були людьми поважними і побожними. У благочестивому дусі виховували і своїх дітей, з яких, окрім сина Данила (таким було мирське ім’я святителя), ще три доньки стали черницями.
Через суворі козацькі будні батько не міг приділяти синові належної уваги, а тому доглядати й виховувати дітей доводилося Марії Михайлівні самотужки. Під впливом доброї і чуйної материнської душі зростав Данило у страх Божому та благочесті.
Згодом родина Тупталів переїхала до Києва, а коли Данилу виповнилося одинадцять років, його віддали на навчання до Києво-Могилянської колегії.
Вроджений хист, старанність, невтолиме прагнення знань невдовзі виокремили його з кола однолітків. У класах риторики він виділявся талантом віршування. Під орудою знаменитого проповідника, полеміста й богослова Іоаникія Галятовського Данило блискуче засвоїв ті прийоми та звороти мови, що пізніше нестимуть захоплення слухачам його проповідей, надаватимуть переконливості його аргументам, вражатимуть емоційністю та силою доказів.
Виявляючи схильність до науки, Данило водночас відзначався і рев-ністю до життя побожного. Більше того, це згодом переростало в нестримне бажання жити саме таким життям.
У 1668 році Данило приймає чернецтво під ім’ям Димитрія в Кирилівському монастирі в Києві з рук свого улюбленого вчителя ігумена Мелетія Дзика, щирого українського патріота, прибічника гетьмана Петра Дорошенка та Київського митрополита Йосифа Нелюбовича-Тупальського, які боролися в той час за незалежність України.
Читать подробнее

Феодосій, преподобний Печерський

Після преподобного Антонія Печерського великим світильником православної віри і доблесним подвижником Києво-Печерської лаври був преподобний Феодосій, прославлений від Бога численними подвигами й чудесами.
Народився він близько тридцятих років ХI століття у Василеві (нині місто Васильків), неподалік від Києва, у родині княжого службовця.
Ще з малолітства дивував він оточення розумом та не відповідною своєму вікові мудрістю. Виховувався Феодосій у благочесті, рано й швидко почав осягати Божественне Письмо. Відзначався при тому особливою ревністю в молитві, з радістю відвідував храм, уважно й з любов’ю вистоював служби, осягаючи глибини літургії.
Праведне життя настільки приваблювало й полонило його душу, що вже з цього часу він став сторонитися однолітків, цураючись дитячих ігор та розваг.
Незабаром його батькам довелося переїхати до Курська, де й пройшли молоді роки Феодосія. Невдовзі після переїзду на нове місце мешкання помер батько Феодосія. Своєю побожністю він справляв на світоглядне формування сина надзвичайно велике і сильне враження. Приклад благочестивого життя батька був гідним наслідування і відбився на успіхах Феодосія як у шкільній грамоті, так і в релігійній науці.
Мати ж мріяла про мирську кар’єру сина, не розуміючи і не приймаючи його зацікавлень і уподобань. Чотирнадцятирічний юнак продовжував самотужки укріплюватися у вірі з єдиною метою — досягти спасіння.
Якось йому довелося зустріти прочан з Єрусалима. Захоплений натхненними оповідями, юнак ублагав взяти його з собою до Святої Землі. Йому невимовно хотілося хоч краєчком ока глянути на ті місця, де жив і пролив Свою безцінну кров заради нас Спаситель. Таємно від матері, вночі, Феодосій вирушає у дальній путь.
Читать подробнее

Релігія первісного суспільства

1.Проблема походження релігії

Релігія – одна з найдревніших форм суспільної свідомості ,
це одна з форм своєрідного відображення світу. Час виникнення
і становлення релігійних вірувань охоплює величезний період
в сотні тисяч років.
Датування – виникнення тих , чи інших форм релігії ускладнюється також і нерівномірністю розвитку матеріальної
і духовної культури в різних областях ойкумени. Тому датування
виникнення релігії не може бути витримане в єдиній часовій системі .
Релігія - є однією з найбільш давніх форм духовного освоєння світу, яка випливає з властивостей процесу пізнання.
У свідомості первісної людини панували міфологічні та магічні уявлення. З часом магію змінює релігія , як нова панівна форма суспільної свідомості.
Дані археології та антропології засвідчуют , що в історії людства існував тривалий безрелігійний період , а перші релігійні уявлення в сучасному розумінні склалися у верхньому палеоліті приблизно 40-20 тис. років до н.е., коли жили кроманьйонці- це люди сучасного антропологічного типу.
Читать подробнее
Назад 1 2 3 Вперед

Популярные работы

Рефераты







Курсовые







Дипломные








Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

    • Интересное