*Реферати, курсові, дипломні роботи » Історія » Сторінка 17

**

Західно-Українська Народня Республика

Перша світова війна призвела до різкого загострення обстановки на західноукраїнських землях, поглиблення соціально-економічної й політичної кризи в Австро-Угорщині. Після закінчення першої світової війни в імперії Габсбургів розгорнувся рух за утворення самостійних національних держав.
І на західноукраїнських землях настав якісно новий етап народних змагань. На західноукраїнських землях активізувалися виступи за створення незалежної Української держави. Здійнявшись у Галичині, хвиля загальнонаціонального повстання прокотилася Буковиною, Волинню, Закарпаттям. Українці, як і інші народи Австро-Угорщини, виступали за ліквідацію ненависної монархії на своїх землях. Революційні виступи у Східній Галичині, Буковині, Закарпатті та на Волині швидко переросли в оборонну війну проти військ новостворених держав (у першу чергу, Польщі) і тих, котрі існували й раніше (передусім Румунії). Гостроти й міжнародного резонансу набула збройна боротьба у Прикарпатті. Лютнева революція в Росії, проголошення в Києві Української Народної Республіки посилили прагнення населення Галичини, Буковини та Закарпаття до об'єднання зі Східною Україною. Це пояснювалося, з одного боку, стратегічним, політичним і культурним значенням Східної Галичини та її центру - Львова - в історичному житті українського народу, а з іншого тим, що Прикарпаття було найважливішим регіоном територіальних домагань Польщі на сході. Революційне оновлення, розпочате на етнічних українських територіях, являло собою взаємопов'язаний процес і зосереджувалося на досягненні незалежності України, державному об'єднанні її земель. На зборах українського студентства, що відбулися у Львові 13 жовтня 1917 р., в ухваленій резолюції заявлялося про необхідність домагатися об'єднання всіх земель, заселених українським народом, в одну державну цілісність, в ні від кого не залежну демократичну Українську державу”.

Володимир Вернадський

Нині багато хто з нас сповідує прагматично-конкретний підхід до життя. Його можна виразити лише двома словами: «тут і зараз!». Але горе тому суспільству, де перестають «бути в ціні» люди, які осягають найбільш загальні, фундаментальні, вічні закони світобудови, закони «живої речовини» та людини. Адже саме такі подвижники й визначають внесок кожного народу, кожної країни (і Україна – не виняток) у світову цивілізацію, у сукупну свідомість людства. До речі, герой нашої розповіді, геніальний геохімік, біолог, великий філософ та громадянин, академік Володимир Іванович Вернадський (1863 – 1945), у відповідь на прохання дати найкоротше та найточніше визначення цивілізації, написав у 1934 році лише три слова: «Цивілізація є свідомість». Розумна свідомість, додали б ми. Можливо, цивілізація, що розуміється саме таким чином, й потрібна усьому людству та нашій Батьківщині в епоху глобального насильства, екологічного безумства, втрати основних духовних орієнтирів і поваги до людини...

«Усвідомлення народом свого буття є, можливо,
найбільшою силою, що рухає життя»
В.І.Вернадський, 1927 рік
Український народ по праву пишається славою героїв своєї історії – подвигами козацтва, великими вчинками державних мужів й творців культури. Але якось дуже рідко називають у цій «незабутній шерензі» ім’я Вернадського. Адже цей найвидатніший натураліст ХХ століття був нащадком славного роду запорізьких козаків, завжди вважав Україну рідною для себе землею, у його листуванні можна зустріти безліч висловлювань на кшталт: «Я так сильно відчуваю свій зв’язок і з Україною, і з Києвом» (лист до академіка Н.П.Василенка, вересень 1921 року). Риси громадянина України та Росії й мислителя світового, навіть космічного масштабу поєднувалися в натурі Вернадського цілком органічно.

Поняття соціальної структури суспільства та її елементи. Соціальні спільноти, їх різновиди в Україні

Суспільство в соціології розглядається як певна історична, інтегративна та системна цілісність, яка складається з різних підсистем, способів взаємодії та форм об'єднання людей. Центральною проблемою соціології є аналіз та форм соціальної структури суспільства.
Поняття соціальної структури суспільства в науковій літературі розглядається в декількох аспектах.
Соціальна структура суспільства - система взаємозв'язаних та взаємодіючих спільнот або побудова суспільства в цілому. Соціальна структура характеризує різні види соціальних спільнот і відносини між ними. Це, зокрема, соціально-демографічні, класові, соціально-етнічні та інші спільноти. Тому ключовим у розумінні соціальної структури суспільства є поняття соціальної спільноти, соціальної групи.
Соціальні групи - це відносно сталі спільності людей, що склалися історично і відрізняються роллю і місцем у системі соціальних зв'язків суспільства. Соціальні групи виникають .на базі об'єднання людей за певною об'єктивною ознакою та відстоюючи їх інтереси.
Соціальні групи поділяються, на первинні і вторинні. Первинні соціальні групи це такі, члени яких контактують між собою безпосередньо. Ці групи відзначаються стабільністю і згуртованістю, емоційним забарвленням контактів між членами. Їх ще називають малими соціальними групами. До малої соціальної групи соціологи відносять: сім'ю, навчальний чи трудовий колектив - академічну групу, бригаду, сусідів і т.д. Вторинні соціальні групи складаються з окремих малих груп: нація, жінки, колектив вузу і т.д. Вони не можуть забезпечити безпосередніх особистих контактів між індивідами, І які до них включені. Масовість вторинних соціальних груп дозволяє їм істотно впливати на життєдіяльність суспільства.
Соціальні групи формуються в силу певних об'єктивних обставин, а належність до певної групи пов'язана з об'єктивним становищем людей у системі соціальних зв'язків, виконанням певних соціальних ролей.

Японія у ХХ столітті

Японія - держава в Східній Азії, розташовано на островах Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю і численних, що примикають до них дрібних островах. Територія Японії складає 372,2 тис. км. Столиця - Токіо, інші великі міста - Йокогама, Осака, Нагоя, Кіото, Саппоро, Хіросіма, Фукуока, Китакюсю.
Адміністративно-територіальний розподіл - 47 префектур.
Населення Японії складає 124,1 млн. чоловік (1992р.); 99,4% - японці, інше населення - це корейці, китайці, американці, айни ( нащадки древнього населення країни) і т.д. Офіційна мова - японська.
Основні релігії - синтоізм і буддизм.
Японія на початку ХХ століття
Революція Мейдзи відкрила шлях до прискореної модернізації японського суспільства.
Японський уряд проводив політику, спрямовану на збільшення військової сили (проводилося кардинальне переозброєння армії) з метою стати головною державою на Далекому Сході.
Збройні сили були перебудовані по європейському зразку. Японська промисловість була поставлена на військові рейки. У країні припинялося всяке інакомислення, не визнавалася ніяка опозиція. Проводилася консолідація суспільства за рахунок держави.
У війні 1904 – 1905 року Японія перемогла Росію.
До цього Росія залишалася її головним суперником на Далекому Сході. Росія була сильніша чим Японія і перемогти її можна було лише за рахунок того, що в середовищі європейських країн були великі розбіжності.

Релігійні вірування найдавніших мешканців Крилоської гори та її історичних околиць

Знаменитий дослідних старожитностей Галича, археолог Ярослав Пастернак, дошукуючись першоджерел релігійних вірувань древнього населення Українських Карпат, звернув увагу на поховальні звичаї та обряди носіїв різноманітних археологічних культур. У них він бачив ключ до розгадки зародження та еволюції релігійних вірувань стародавніх мешканців України. На думку вченого, історія поховального обряду це водночас — історія розвитку релігійних вірувань людства. „Згідно з повсякчасною вірою цілого людства та, з навчанням Христової церкви факт позагробового життя є незаперечний. Одні уявляють І собі його більш фізично, другі вірять, правильно, тільки в безсмертність душі, але всі разом вірять, що життя людини не кінчиться з її фізичною смертю на цім світі, бо матерія є незнищима, а дух безсмертний", — до такого висновку приходить дослідник.
За найновішими археологічними даними, заселення праісторичних околиць Галича розпочалося в час пізнього палеоліту (38-11 тисяч років тому). Якраз на цей час у стародавніх мешканців Європи сформувалися виразні релігійні уявлення.
Розкопуючи найдавніші поховання, археологи виявляють прямокутні гроби, вкопані в землю або видовбані у кам'яних породах. Дбайливе ставлення до покійників на світанку праісторичної доби свідчить про появу віри в давньої людини у позагробове життя. Небіжчиків складали як до сну, згинаючи відповідно руки і ноги, часом сильно скорчивши їх, або ж зв'язавши докупи. Частина вчених пояснює такий обряд бажанням мешканців старого континенту віддати покійників в лоно землі, подібно до позиції, у котрій людина приходить на світ з лона матері. Я. Пастернак вважав причиною скорчування і зв'язування померлих страх живих перед тим, аби мерці не ходили по світу і не турбували земне життя .

Християнська церква i духовне життя українського народу в ХІХ - ХХ ст.

В рiзнi перiоди ХIХ - ХХ ст. украiнська культура зазнала великого впливу цiлого комплексу iдей, вироблених про гресивними дiячами як православноi, так i греко-католицькоi церков, якi сприяли формуванню своэрiдноi ii самобутньоi нацiональноi iдеологii украiнського народу зорiэнтованоi на визрiвання його нацiональноi самосвiдомостi. Так, в першiй половинi ХIХ ст. в умовах украiнського вiдроження в Галичинi серед нового унiатського духовенства, вихованого в кращих культурних традициях , з'являються такi освiченi й енергiйнi постатi, як випускники Львiвськоi духовноi греко-кятолицькоi семiнарii, дiячi прогресивного лiтературного угруповання М. Шашкевич, I. Вагилезич, Я.Головацький, якi дбали не лише про iнтереси власноi церкви. а й про народнi, нацiональнi потреби, намагаючись сприяти пiднесенню народноi освiти, нацiональноi культури. Зразком такоi турботи за духовне вiдродження украiнського населення Галичини став iх вiдомий альманах , укладений з на родних пiсень, поезiй та наукових статей.

Особливий перiод культурно-просвiтницькоi дiяльностi Украiнськоi греко-католицькоi церкви пов'язаний з iм'ям митрополита А. Шептицького, який очолював ii протягом майже всiэi першоi половини ХХ ст. (1901 - 1944 рр.) . В цей час на захiдноукраiнських землях вiдчутними були, з одного боку, вплив римського католицизму, а з iншого - не менша загроза вiд польського уряду, який намагався полонiзувати украiнцiв через iх покатоличення. I в тому, що за таких умов украiиський народ зумiв вистояти i зберегти свою вiру, мову, культуру, велика роль належить греко-католицькiй церквi, яка стала в тi часи украiнською нацiональною церквою пiд проводом А. Шептицького. Сучаснi дослiдники iсторii греко-католицькоi церкви вiддають йому належне за великi заслуги у розвитку системи нацiональних украiнських шкiл, культурно-просвiтницьких установ (, ) та молодiжних органiзацiй (), заснуваннi украiнського Нацiонального музею у Львовi (1905 р.).

Особливості релігійності запорозьких козаків 2

Характер церковного будівництва, управління духовною справою i, як наслідок, церковного устрою Запорозьких Вольностей великою мірою визначалися особливостями релігійності населення цього регіону. Особливості складу козацтва, історична традиція, геополітичні i природні умови його існування призвели до складання своєрідного світогляду запорожців, відмінного від будьякого іншого.
В світосприйманні запорозького козацтва, що формувалось протягом кількох століть, поєднались елементи російського, українського розуміння православ'я i оригінальних релігійних поглядів, що виникли в самому козацькому середовищі. Тому не можна вслід за історичною традицією категорично казати про запорожців ні як про лицарів православної віри, ні як про людей religionis nullius, "єретичих синів".
Безумовно має рацію О.М.Апанович, наголошуючи на тому, що в часи існування запорозького козацтва весь світ був віруючим [3; 14, 4; 208209]. Таке становище на той час було природнім i зрозумілим. Релiгiя була основною формою світосприймання, i тому навіть атеїстичні ідеї носили форму релігійних сект. Нацiональновизвольнi рухи, політичні, військові конфлікти мали релігійний характер i форму. Релiгiя супроводжувала людину протягом всього її життя. На релігійних темах будувалося мистецтво, значна частина книг, що виходили в ті часи, мала релігійний характер. Свята, під час яких люди відпочивали i спілкувалися зі своїми близькими, були релігійними. Тому світогляд запорозького козацтва теж мав релігійний характер i ззовні він проявлявся в формі православ'я.
Запорожжя знаходилось на перехресті трьох релігій i конфесій ісламу, православ'я i католицтва. Чому ж козацтво традиційно дотримувалось саме православ'я? На Запорожжя приходили люди в основному з українських земель, що входили до складу Росiї i Польщi. Для них, мало знайомих навіть з тонкощами православної релігії, іслам був зовсім чужим i незрозумілим. Крiм того, історично склалося так, що представники ісламської віри татари i турки були ворогами як України, так Росiї i Польщi. Вони здійснювали набіги на їхні землі i спричиняли значну шкодунаселенню. Звичайно, що татари i турки, а разом з ними i їхня релігія не могли не сприйматися запорожцями вороже.

Заснування Києво-Печерської лаври

Найдавніші джерела, в яких містяться відомості про походження Києво-Печерського монастиря, – це пам’ятки давньоруської писемності “Повість временних літ” та “Києво-Печерський патерик”. Автори цих рукописних книг були сучасниками подій, пов’язаних з виникненням монастиря. Більше того, вони були його мешканцями – ченцями, а деякі з них відігравали значну роль у суспільно-політичному житті.
У “Повісті” під 1051 роком говориться, що якийсь чоловік з міста Любеча, на Чернігівщині, відправився на Афон у Грецію, де був пострижений у ченці під ім’ям Антонія, після чого повернувся на батьківщину і опинивсь у Києві. Тут, після довгого блукання по монастирях, поселився в печері, виконаній пресвітером Іларіоном, якого у 1051 році Ярослав Мудрий поставив митрополитом.
Незабаром до відлюднтка почали збиратися ченці, і коли їх стало вже 12 чоловік, Антоній призначив їм ігуменом Варлама , а сам подався на сусідню гору і викопав там другу печеру , яка тепер називається Ближньою печерою. Там-таки, за свідченням літописця, засновник монастиря й помер.
Залишена Антонієм чернеча ггромада швидко розросталася. З часом її ігумен звернувся до великого князя Ізяслава Ярославича з чолобитною, вимолюючи в нього надпечерну гору. Коли князь задовільнив це прохання, ченці побудували там надпечерний монастир з церквою, келіями та іншими будовами. За твердженням літописця, це був початок існування монастиря, а оскільки раніше ченці жили в печері, то він “прозвався Печерський монастир”.
З цього видно, що Печерський монастир як чернеча община з усіма будовами сформувався за часів ігуменства Варлама при активній участі Антонія.
У “Києво-Печерському патерику” обставини виникнення Печерського монастиря викладені трохи інакше, ніж у “Повісті временних літ”.

Kиєво-Могилянська Академія- перша вища школа України

Протягом всієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури ніж Києво-Могилянська академія.Впродовж віків вона була виразником і носієм специфічних рис духовності українського народу , могутнім чинником формування його самоствідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу.Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд для англійців, Сорбона для французів, Карловий університет для чехів, Ягеллонський- для поляків.
Ще до виникнення Києво-Могилянськой колегії, згодом Академії, на землях, населених українцями, вже існували школи вищого типу, засновані переважно домініканами та ієзуїтами.З книги Антуана Жобера "Лютер і Могила" (Париж, 1874) дізнаємось, що в кінці 16 на початку 17 ст в Україні існувало близько десяти таких колегій. А генуезці заснували свою колегію в Києві ще століттям раніше.Всі ці заклади не могли не підносити і не поширювати серед місцевого населення ідеї значення освіти і науки в суспільному житті.Але через конфесійно-культурну відмінність и відчуженість від духовних традицій життя українського народу, ці ідеї не могли тут глибоко вкорінитися.Попри всю їх привабливість, вони слугували справі покатоличення та полонізації української молоді, відривали її від мови, віри, звичаїв, духовних і моральних традицій власного народу, вели до втрати нею національної ідентичності.Прилучення до униіверсалій європейскої культури здійснювалося в цих колегіях не через органічне поєднання загальнолюдського і національно, а через відторгнення від вітчизняної основи.Для українського народу, який боровся за своє виживання, збереження й передачу наступним поколінням своєї культури і школи боли непридатними, оскількивели до цілком протилежних результатів.Тому українські інтелектуали шукали шляхів до піднесення рівня власної освіти і використання нею здобутків в галузі науки і культури інших народів.
Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом, що відповідав запитам і потребам духовного життя українського народу в період радикальних світоглядних і суспільно-політичних змін, народно-визвольної боротьби, формування національної церкви і держави.

Православна церква на Волині у ХІХ – ХХ ст.

Суспільно-політичні процеси останніх років в Україні закономірно знайшли своє відображення і в церковній сфері. Тут визначився ряд тенденцій: як позитивних - активізація релігійного життя, прихильність громадської думки до релігії, спалах інтересу до релігії як до неосвоєної ділянки духовної культури; так і негативних - конфронтація віруючих різних конфесій, загострення міжцерковних відносин, конфліктів тощо. Сучасна релігійна ситуація в державі висуває на перший план проблему розв'язання кризи Православної церкви. Актуальність питання обумовлена тим, що ця криза виходить за межі звичайних міжцерковних стосунків і має під собою соціально-політичне підґрунтя. В основі кризи Православної церкви в Україні лежить боротьба між Українською православною церквою Київського патріархату і православною церквою Московського патріархату.
Донедавна на терені колишнього СРСР існувала єдина Російська Православна церква з патріаршим центром у Москві. З розпадом тоталітарної системи СРСР Україна здобула політичну незалежність від Росії і стала на шлях свого державного будівництва. Водночас більш національно-свідома частина духовенства і віруючих розпочала боротьбу за незалежність української церкви від Московського патріархату, що в кінцевому підсумку привело до утворення
самостійної Української Православної церкви - Київський патріархат. Це
закономірний процес, який випливає із самої практики утворення й існування діючих сьогодні в світі православних церков. Так, майже всі православні церкви: Болгарська, Румунська, Елладська (Грецька), Польська та інші проголосили свою самостійність після здобуття цими країнами державності.
Становлення незалежної Української Православної церкви виявилося непростим. Більшість духовенства і віруючих залишилася в структурі Московського патріархату. Далася взнаки тривала і послідовна політика національного гноблення - мовної і духовної русифікації українського народу, яка призвела до повної втрати серед значної частини населення усвідомлення необхідності свого національного самовизначення як в політичній, так і в духовній сферах. Ця обставина сьогодні є не тільки головним чинником кризи православної церкви в Україні, а й взагалі дестабілізуючим фактором в розвитку Української держави.
Посетите прекрасный новостной сайт htc, на котором Вы узнаете актуальные новости htc и можете узнать про все модели htc. На сайте скачать apk игры на Android и лучшие приложения для Android. Мобильная платформа Ubuntu Touch OS от Canonical и свежые мобильные новости про Apple iPhone и смартфоны htc.
Назад 1 ... 13 14 15 16 17 18 19 20 21 ... 39 Вперед


Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное