*Реферати, курсові, дипломні роботи » Матеріали за 23.03.2013

**

Виникнення християнства та його культурно-історичний контекст

Християнство зародилося в середині І ст. н. е. в східних провінціях Римської імперії за часів глибокої кризи рабовласницького ладу. Внутрішня ситуація в імперії відзначалася напруженістю: постійно точилася боротьба між рабами і вільними, багатими і бідними, загарбниками і підкореними.
Поразка народних рухів породжувала настрої відчаю, беззахисності, надії на допомогу надприродних сил. Породжене загальним економічним, політичним, інтелектуальним і моральним розпадом Римської імперії християнство повинно було задовольнити духовну потребу суспільства, яке вже не мало надії на соціальне визволення.
Віра в месію, тобто у божественного спасителя, як основи християнської релігії, значно поширилася в східних провінціях імперії, де численні проповідники сповіщали про прихід справедливого ладу.
Месіаністські погляди набули особливого поширення серед іудеїв Палестини і Малої Азії у зв'язку з Іудейською війною 73—66 рр. до н. е. В іудаїзмі виникає секта євусеїв (євсеїв). 1947—1952рр. на березі Мертвого моря відкрито залишки їхніх поселень в Хірбет-Кумрані, а також знайдено рукописи, в одному з яких багато уваги відведено "наставнику справедливості" — ймовірно, засновнику секти (вона існувала з II ст. до н. е. до др. пол. І ст. н. е.). На основі рукописів можна зробити висновок, що євсеї, які називали себе "синами світу", вірили в якогось Вчителя праведності, який нібито був покараний за свою проповідь. Про Вчителя праведності говорили, що він є обранцем божим і що його переслідував якийсь нечестивий жрець. Через 40 років після його страти, як вважали кумраніти, він повинен був повернутися для суду над всіма народами. Цілком можливо, що вірування кумранітів стали одним з багатьох джерел міфу про божественного спасителя, який реалізувався в образі їсуса Христа (з грецьк. сЬгізіоз — помазаник, месія). Сучасні дослідження не заперечують історичного існування засновника християнства, оповіді про життя і діяльність якого — Євангелія — створювалися значно пізніше його смерті.

Релігійні вірування найдавніших мешканців Крилоської гори та її історичних околиць

Знаменитий дослідних старожитностей Галича, археолог Ярослав Пастернак, дошукуючись першоджерел релігійних вірувань древнього населення Українських Карпат, звернув увагу на поховальні звичаї та обряди носіїв різноманітних археологічних культур. У них він бачив ключ до розгадки зародження та еволюції релігійних вірувань стародавніх мешканців України. На думку вченого, історія поховального обряду це водночас — історія розвитку релігійних вірувань людства. „Згідно з повсякчасною вірою цілого людства та, з навчанням Христової церкви факт позагробового життя є незаперечний. Одні уявляють І собі його більш фізично, другі вірять, правильно, тільки в безсмертність душі, але всі разом вірять, що життя людини не кінчиться з її фізичною смертю на цім світі, бо матерія є незнищима, а дух безсмертний", — до такого висновку приходить дослідник.
За найновішими археологічними даними, заселення праісторичних околиць Галича розпочалося в час пізнього палеоліту (38-11 тисяч років тому). Якраз на цей час у стародавніх мешканців Європи сформувалися виразні релігійні уявлення.
Розкопуючи найдавніші поховання, археологи виявляють прямокутні гроби, вкопані в землю або видовбані у кам'яних породах. Дбайливе ставлення до покійників на світанку праісторичної доби свідчить про появу віри в давньої людини у позагробове життя. Небіжчиків складали як до сну, згинаючи відповідно руки і ноги, часом сильно скорчивши їх, або ж зв'язавши докупи. Частина вчених пояснює такий обряд бажанням мешканців старого континенту віддати покійників в лоно землі, подібно до позиції, у котрій людина приходить на світ з лона матері. Я. Пастернак вважав причиною скорчування і зв'язування померлих страх живих перед тим, аби мерці не ходили по світу і не турбували земне життя .

Особливості релігійної моралі

Релігійна мораль являє собою сукупність моральних понять, принципів, етичних норм, що утворюються під безпосереднім впливом релігійного світогляду. Стверджуючи, що моральність має надприродне, божественне походження, проповідники всіх релігій проголошують тим самим вічність і незмінність своїх моральних установлень.
Норми моральності можуть бути різноманітними в різних релігійних системах. Це пояснюється насамперед тим, що укладалися вони в різних країнах, у різних народів, на різних етапах суспільного розвитку.
У якості складової частини релігії, релігійна мораль преодоліває в міру подолання релігійний забобонів, у міру твердження нових моральних принципів і норм в умовах справедливого соціального ладу, вільного від експлуатації і класової нерівності людей.
Христианство, безперечно, є одне із самих величних явищ в історії людства. Нами мимоволі о пановує почуття подиву , коли ми вивчаємо історію християнської церкви: вона існує вже два тисячоріччя та все ще стоїть перед нами, повна життя, а в деяких країнах більш могутня чим, чим державна влада. От чому усе, що так чи інакше сприяє кращому розумінню цього грандіозного явища набуває величезне практичне значення.
Христианська мораль знаходить своє вираження у своєрідних уявленнях і поняттях про моральність й аморальність, у сукупності визначених моральних норм (наприклад, заповідях), у специфічних релігійно-моральних почуттях (християнська любов совість і т.п.) і деяких вольових якостях віруючої людини (терпіння, покірність і ін.), а також у системах морального богослов'я і теологічної етики. Усе разом перераховані елементи складають християнську моральну свідомість.

Християнська церква i духовне життя українського народу в ХІХ - ХХ ст.

В рiзнi перiоди ХIХ - ХХ ст. украiнська культура зазнала великого впливу цiлого комплексу iдей, вироблених про гресивними дiячами як православноi, так i греко-католицькоi церков, якi сприяли формуванню своэрiдноi ii самобутньоi нацiональноi iдеологii украiнського народу зорiэнтованоi на визрiвання його нацiональноi самосвiдомостi. Так, в першiй половинi ХIХ ст. в умовах украiнського вiдроження в Галичинi серед нового унiатського духовенства, вихованого в кращих культурних традициях , з'являються такi освiченi й енергiйнi постатi, як випускники Львiвськоi духовноi греко-кятолицькоi семiнарii, дiячi прогресивного лiтературного угруповання М. Шашкевич, I. Вагилезич, Я.Головацький, якi дбали не лише про iнтереси власноi церкви. а й про народнi, нацiональнi потреби, намагаючись сприяти пiднесенню народноi освiти, нацiональноi культури. Зразком такоi турботи за духовне вiдродження украiнського населення Галичини став iх вiдомий альманах , укладений з на родних пiсень, поезiй та наукових статей.

Особливий перiод культурно-просвiтницькоi дiяльностi Украiнськоi греко-католицькоi церкви пов'язаний з iм'ям митрополита А. Шептицького, який очолював ii протягом майже всiэi першоi половини ХХ ст. (1901 - 1944 рр.) . В цей час на захiдноукраiнських землях вiдчутними були, з одного боку, вплив римського католицизму, а з iншого - не менша загроза вiд польського уряду, який намагався полонiзувати украiнцiв через iх покатоличення. I в тому, що за таких умов украiиський народ зумiв вистояти i зберегти свою вiру, мову, культуру, велика роль належить греко-католицькiй церквi, яка стала в тi часи украiнською нацiональною церквою пiд проводом А. Шептицького. Сучаснi дослiдники iсторii греко-католицькоi церкви вiддають йому належне за великi заслуги у розвитку системи нацiональних украiнських шкiл, культурно-просвiтницьких установ (, ) та молодiжних органiзацiй (), заснуваннi украiнського Нацiонального музею у Львовi (1905 р.).

Бахаїзм

На сьогоднішній день набули поширення, так звані нові культи або релігії “нового віку”. Ці новоутворення у духовному житті суспільства у шістдесяті роки виникли поширилися у Сполучених Штатах Америки, а згодом у Західній Європі. Дана нетрадиційна релігійність небезпідставно може розглядатись, як симптоматичний прояв глибоких кризових процесів у ідеології та масовій свідомості Заходу, як несподівані метаморфози, що їх переживає релігія в сучасному світі.
Певним чином ці культи можна розглядати, як єдину ідейно політичну течію, як продукти саме сучасного етапу розвитку суспільства, що породжені спільними причинами і мають спільні характерні ознаки і особливості.
Перейдемо до змістовної характеристики і критики окремих культів, але перед цим дамо їхню класифікацію, щоб обґрунтувати вибір конкретних релігійних течій, як об’єкта критичного розгляду.
Умовно дослідники релігій “нового віку “ поділяють їх на три великі групи. До першої носять культи, що проголошують себе варіантами християнства і пропонують унікальну богоодкровенну істину, рекламуючи власний шлях до спасіння людства. Серед них: “Сім’я любові”, ”Церква Армагедона”, “Церква уніфікацій”, “Місцева церква”. Другу значну групу становлять культи, що ведуть свій родовід зі Сходу. Найбільші серед них: “Рух Харе Крішна”(Міжнародне товариство усвідомлення Харе Крішни), “Дзен-Буддизм”, “Місія божественного світла”, “Ананда Марга”, бахаїзм.
Бахаїзм – релігія послідовників Баха-Улли, ім’я якого перекладається як “Слава Господа”. Виникнувши в 1844 році в Ірані, ця релігія й сьогодні об’єднує до п’яти мільйонів чоловік , котрі жувуть у 166 країнах . Бахаїстську літературу перекладено приблизно на 800 мов світу .
Засновником основних положень бахаїзму вважається ширазький торговець Алі Муххамед, який 22 травня проголосив початок нової ери в історії людства . Слово “Баб” на арабській значить “ ворота”, тобто Баб заявив про себе як про ворота новою ери світу і всесвітнього братства. Його місія -- випередити появу іншого , більш вагомого Посланця , який обєднає всі народи і установить на Землі в справедливий і вічний мир .

Походження буддизму, його віровчення та культ

Буддизм — найдавніша світова релігія, що виникла в Індії у VI ст. До н. е . На початку І тис. н. с. буддизм поширився по всій території Азіатського материка, і наприкінці тисячоліття він уже розпросторився від Каспійського моря до Тихого океану, від Якутії до Індонезії. Далі буддизм поступово розчинявся у національних культурах, витіснявся ісламом і християнством. З XV ст. у степових народів складається буддистська церква — ламаїзм. У XIX ст. європейські сходознавці «відкрили» існування буд-дистської літератури, після чого інтерес до буддизму почав швидко зростати, з'явилися численні буд-дологічні школи в країнах Європи, Росії та США.
Наприкінці XIX ст. починається піднесення національно-визвольного руху в країнах Азії, що привело до відродження традиційних східних релігій, у тому числі буддизму. Російський індолог І. П. Минаєв зазначав, що відродження буддизму розпочалося тоді, коли ченці довідалися про вивчення священних буддійських текстів у Європі, про інтерес європейської демократичної громадськості до вчення Будди. Це спонукало їх вступити в полеміку з християнськими місіонерами, а успіхи буддійських ченців у диспутах прискорили процес ідеологізації вчення Будди і політизації буддійської громади — сангхи.До 60-х років XX ст. буддизм переживає своєрідний ренесанс здебільшого у країнах Азії, а буддійські громади, монастирі й центри виникли у багатьох країнах Європи, Америки та Австралії. Нині послідовників буддизму налічується близько 700 млн чоловік.Історичні джерела свідчать, що про буддизм людям нібито возвістив Шак'ямуні (пустельник з племені шак'їв) і відбулося це понад 2,5 тис. років тому в Індії. За переказами, після незліченних перероджень Будда (що означає на санскриті просвітлений вищим знанням, осінений істиною) з'явився на землю, щоб виконати свою рятівну місію, вказати людству шлях, який допоможе позбутися страждань. Для свого останнього переродження спаситель обрав подобу царевича Сиддхартхи, що належав до знатного роду Готама (звідси його родове ім'я Гаутама).Рід цей входив до племені шак'їв, яке жило за 500—600 років до н. е., у долині р. Ганг, в середній її течії.

Релігія і медицина

Про їх співпрацю за атеїстичних часів не могло бути і мови. В давніші часи, захворівши, посилали хто за медиком, а хто за духовним отцем, чи зібравши сили,
поспішали до церкви. Кожний вірив у своє. До священика часто зверталися й тоді, коли медицина відступала.
Були серед церковних людей знавці трав. Але здебільшого так повелося, що священики лікували словом, молитвами іменем Господнім. У церкві цей спосіб називається вичиткою. Під час спеціального богослужіння священик у молитвах
звертається до бога з проханням відпустити гріхи людині, яка прийшла, і зцілити її.
Ісус Христос теж пройшов до нас, на землю, у людському тілі й творив те, що навіть нинішній науці не під силу витлумачити. Наприклад, воскресіння з мертвих Лазаря. Як пояснити, що мертва людина, у якої вже тіло стало розкладатися, раптом за наказом Ісуса Христа встає і йде? Або випадок із сліпим, що його Син Божий зробив зрячим. Таких прикладів можна навести багато. Ісус Христос лікував і окремих людей і групи.
Пояснення тут просте: те, що не під силу людині, до снаги Творцеві. Ми не створили Бога, бог створив нас. А він має вплив на своє творіння і може його змінити в будь-який момент.
Кожна хвороба – це наслідок гріха. Адже спочатку людина не знала, що таке хвороба. Тільки тоді, як вона зігрішила, почала хворіти. Ось у чому причина захворювань.
Тому зцілювання треба починати з душі, а потім лікувати телесні захворювання.
Хвороби наші – наслідок порушень духовних заповідей.

Чернецтво. Історія виникнення

Чернецтво не було винаходом західноєвропейського середньовіччя. Вже в перші століття нашої ери в Єгипті, Сирії, Палестині і Малій Азії, напуваючи, вилися люди, що бажали "послужити Богу" своїм особливим образом. Вони поселялись у печерах, пустелях, інших важкодосяжнихх місцях, харчувалися дикими плодами, корінцями трав, їстівними комахами. Цих пустельників приймали як святих адже вони відмовилися від життя в грішному світі поруч із грішними людьми і вибрали самий прямий шлях до порятунку.
Перші ченці пам'ятали про слова Ісуса звернених до учнів; Христос радив їм не піклуватися про їжу й дах над головою. Якщо людина по сьогоденню вірить у Бога, то Бог дасть йому все необхідне, як дає птицям небесним. Тому відокремлене убоге життя ченців-пустельників було знаком щирої, непохитної віри.
Багато хто зі східних ченців придумували для себе додаткові випробування на стійкість: вони роками не виходили зі спеціально виритих ям чи ж не сходили з особливих узвиш, що називалися "стовпами". Деякі брали на себе зобов'язання мовчати все життя, не змінювати одяг і не митися...Таких ченців називали "подвижниками" (по "подвигу" віри, який вони робили); вони-те найчастіше і селилися в горах і порожніннях.
Подвижники прагнули уникнути людського сусідства і жили кожен поодинці. На заході Європи таке чернецтво прищеплювалося із працю-клімат
тут був більш суворим, та й звичка до громадського життя було сильно ще з римських часів. Тому в західній частині Римської імперії (спочатку в Італії) поширився інший різновид східного чернецтва: чернечі гуртожитки, монастирі.
Спочатку вони були дуже невеликі. Трохи "братів" (так називали себе ченці) поєднувалися для праведного життя під посібником настоятеля (його називали "батьком"), якого вибирали всі члени чернецької громади. Не можна сказати, що брати, що вступили в монастир поривали з світом цілком, як це робили єгипетські стовпники й повчальники. Просто чернеча громада заміняла їм великою мир, повний несправедливостей і насильства. Усе майно братів було загальним, загальним було і їх невелике господарство.

Основні риси католицизму

У XVI ст. стався ще один великий церковний розкол, коли у Західній Європі в процесі Реформації від католицизму відокремилися протестантські церкви. Так у християнстві виникли три основні течії: православ'я, католицизм і протестантизм (з лат. protestan — той, що заперечує).
У питаннях віровчення католицизм має багато спільного з православ'ям: віра у два джерела віровчення ("Святе Письмо" і "священний переказ"), Божественну Трійцю, рятівну силу церкви, наявність безсмертної душі, потойбічне життя тощо. Є загальні риси і в обрядовості. Але водночас віровчення та культ католицизму мають деякі відмінності.
За поглядами католицьких богословів, Дух Святий йде не тільки від Бога-Отця, а й від Бога-Сина (вчення про філіокве; з лат. Шк^ие — "і сина"). Поряд з раєм та пеклом католицизм визнає чистилище, де душа нібито знаходиться доти, поки її не відправлять до раю. Католицька церква вчить, що тривалість перебування у чистилищі залежить від молитов та пожертвувань родичів і друзів померлого. У католицизмі значнішою мірою, ніж у православ'ї, розвинуте шанування Богородиці.
Католики вірять, начебто Марія, на відміну від усіх інших святих, вознеслася на небо не лише душею, а й тілом. Вчення про Марію необхідне церкві для поширення свого впливу серед жінок.
Однією з головних відмінностей католицизму від інших напрямів у християнстві є вчення про зверхність римського папи (мається на увазі претензія бути керівником усіх християн) та догмат папської непогрішності у справах віри й моралі. Католицькому духовенству всіх рангів заборонено одружуватися.
Головним богослужінням у католицькій церкві є меса (літургія), яка до нещодавнього часу проводилася латинською мовою. Для посилення впливу на парафіян тепер дозволено користуватися національними мовами і вводити у літургію національні мелодії.

Історія інквізиції

СОЦІАЛЬНА СИТУАЦІЯ ПЕРЕД УТВОРЕННЯМ ІНКВІЗИЦІЇ
Людству завжди приходилося не солодко, а у час, який передував утворенню інквізиції, людям було і зовсім погано. Величезні побори феодалів церковна десятина і збори з боку держави примушували людей, які належали до класу, пізніше названому третім станом, трудитися в поті чола щоб здобути собі хліб насущний. І відразу поруч існував шар людей, які належали до християнської церкви. Ченці, священики, єпископи, абати, кардинали, диякони і безліч інших існували як би в окремому світі. Вони не платили зовнішньому світу абсолютно ніяких податків, були вільні від феодальних повинностей і непідсудні світським судам. Більш того існувало таке вираження: "Останній служитель церкви коштує набагато більше будь-якого государя". У початковий період свого існування церква була гнана, послідовники її дуже фанатичні, але в більш пізні століття свого існування церква перетворилася з гнаної секти однієї зі східних релігій у величезну тоталітарну організацію. А тоталітаризм у будь-якому прояві не терпить ніякого інакомислення. В епоху феодальної роздробленості безліч єпископів по всій Європі, особливо в німецьких князівствах, було світськими государями. Це спричинило за собою цілий ряд зловживань, і в остаточному підсумку привело до різкого падіння авторитету церкви. (не випадково величезна частина німецьких держав з радістю прийняло протестантизм, на противагу Чехії, що зберегла вірність католицтву не дивлячись на хрестові походи проти гуситів).
Існує чимало прикладів в історії, коли шляхетна справа почате групою фанатично набудованих подвижників у фіналі вироджувалися через навалу людей, що приєднанням до цього починання переслідували свої особисті корисливі цілі. Так відбулося і з католицькою церквою, у міру становлення величезною всеєвропейською організацією усе більше і більше служителів виявлялося порочними, корисливими лицемірами. Це не означає, що не залишилося в церкві людей подібних св. Франциску чи св. Домініку, але їхня кількість у загальній масі виявилося незначним.
Назад 1 2 Вперед


Популярні роботи

Реферати







Курсові







Дипломні








Навігація


Оформлення робіт

  • Оформлення рефератів
  • Правила оформлення реферату
  • Оформлення посилань реферату

  • Цікаве