У багатовіковій історії українського народу серед найпривабливіших для суспільної думки і дослідників-аналітиків сторінок — період української революціі Це був справжній злет і торжество національного руху, але водночас й глибокі розчарування та прикрі, нищівні поразки.
Але різні аспекти досвіду української революції, та й явище в цілому на сьогодні вивчені достатньо всебічно і грунтовно. Більше того, навіть сам термін «українська революція» надійно закріпився в науковому і політичному лексиконі лише з початку 90-років, з часу добуття Україною державної незалежності.
Віддаючи належне колективній творчості, колективному розумові, все ж важко заперечувати, що в екстремальних умовах (а такі й виникають в революційні періоди) визначальні імпульси виходять від найкритичиіше мислячих індивідумів, надзвичайно оперативно оволодівають свідомістю мас, перетворюються на їхні надбання і переконання.
Третій радянський голод в Україні тоталітарна "партія-держава" СРСР скоїла після страхітливої руйнівної війни, що двічі вогнем і кров'ю пройшла українською землею. Творення голоду відбувалося шляхом пограбування села через здійснення репресивної хлібозаготівельної та податкової політики, насильницькі зверхнадмірні зернопоставки у посушливі неврожайні повоєнні роки.
На порозі нового тисячоліття відмічалась знаменна дата - 80-ліття плану ГОЕЛРО.З 22 по 29 грудня 1920 р. у Москві проходив VIII Усеросійський з'їзд Рад. Одне з головних питань на порядку денному - питання про електрифікацію Росії. У підсумку з'їзд по доповіді Гліба Кржижановского приймає постанову про план електрифікації країни (план ГОЭЛРО). Мабуть, у XX столітті це був перший такого масштабу науково-технічний проект. І дотепер план ГОЭЛРО займає в цьому ряді саме почесне місце . Ці шість букв абревіатури - ГОЭЛРО - стали тоді символом прориву Росії на нові соціально-економічні рубежі.В ті роки важко було навіть уявити собі таку можливість. Росія вразила увесь світ. Будівництва ГОЭЛРО дотепер потрясають своїми масшатабами і темпами. У 1931 році план ГОЭЛРО по электробудівництву був виконаний, а до 1935 - уже перевиконаний.
Незважаючи на міжусобні війни між окремими князями, Волинська і Галицька земля здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні взаємини. Ці взаємини стали передумовою об'єднання Волині й Галичини в одному князівстві. Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславович на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися. Лише в 1199 р., після смерті Володимира Ярославовича, останнього представника династії Ростиславичів, Романові Мстславичу вдалось домогтися сполучення під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство. Незадовго до смерті Роман утвердився і в Києві. Кияни охоче перейшли на бік Романа і відчинили йому Подільські ворота Києва.
Етногенез (
від грецького етнос — народ і генезис — походження) — тривалий процес утворення і розвитку племені, народу, нації. Вивчення процесів етногенезу повинно спиратися на комплексне використання даних багатьох наук: історії, мовознавства, етнографії, антропології, археології.
Чи можемо ми вважати, що племена, які заселяли прабатьківщину слов’ян, були праслов’янськими? Протягом століть одні племена змінювали чи витісняли інших, асимілювалися, один етнос переливався в інший — скіфи, гуни, сармати, слов’яни, половці, татари та інші брали участь у етногенезі українців. Звичайно, людність Північного Причорномор’я не була етнічно однорідною протягом тисячоліть. Але при всіх міграціях та асиміляціях ядро етносу залишалось, зберігало історичну пам’ять, звичаї, вірування, етнографічні особливості — інакше ми не були б тими, ким є нині.
Упродовж століть волинське духовенство творило окрему замкнену групу зі своїми внутрішніми законами та традиціями. У ХХ ст. на відміну від Східної Волині, західна частина краю зазнала менш руйнівного впливу з боку радянського режиму. Священно- і церковнослужителі Волинсько-Крем’янецької єпархії Польської автокефальної церкви у міжвоєнний період по суті продовжили своє традиційне існування. І хоча у Другій Речі Посполитій час від часу спалахували антиправославні кампанії авторитет духовенства залишався на дуже високому рівні. Тому режим Ю.Пілсудського вирішив використати православне духовенство, церкву, у тому числі й на Волині, для вирішення своїх інтересів.
Михайло Петрович Драгоманов народився 30 вересня 1841 р. в м.Гадячі на Полтавщині в родині дрібномаєтних дворян. Особистість Михайла формувалася серед простого люду, який оточував його змалечку. Батько був чесною і справедливою людиною, добре ставився до селян. Як і дядько Яків, колишній декабрист, учив він хлопця набувати знань, щоб віддати себе праці для добра рідного краю.
Навчаючись у Полтавській гімназії, Драгоманов цікавився передовсім гуманітарними дісциплінами, а надто минулим українського народу, його безнастанною боротьбою за кращу долю. А ще місцевий учитель історії О. Стронін прищепив йому інтерес до праць європейських просвітителів Вольтера, Руссо, Дідро та ін. Про це згадував М.Драгоманов, який і сам згодом став одним з перших українських просвітителів.
Розробка договірно-правової бази міждержавних українсько-польських стосунків у 90-х роках ХХ ст. виявилася процесом, який зазнав впливу демократичних змін у всій Європі. Його тривалість та насиченість, поступова зміна пріоритетних геополітичних орієнтирів обох країн дали вітчизняним історикам і політологам підстави виділити ряд етапів у відносинах між незалежною Україною та Польщею.
Працюючи над цим, учені (зокрема І. Мельникова) відзначають, що нові засади зовнішньої політики України було сформульовано у проголошених Верховною Радою Декларації про державний суверенітет від 16 липня 1990 р. та Акті незалежності від 24 серпня 1991 р., затвердженому всенародним референдумом 1 грудня 1991 р. [4, 59].