*Реферати, курсові, дипломні роботи » Філософія

**

Середньовічне вільнодумство

Встановлення феодального ладу у різних народів відбувалось не одночасно: в Китаї — у III—II ст. до н. е., в Індії — перші століття нашої ери, у Закавказзі та Середній Азії — у IV—VI ст., у Західній Європі — у V—VI ст., в Україні — у IX ст. Це був період остаточного формування більшості сучасних релігій. Релігійна ідеологія стала загальновизнаною ідеологією феодалізму. За феодальних часів навіть виступи проти релігії часто мали релігійну форму. Однак, незважаючи на виключне становище релігії у феодальному суспільстві, розвиток вільнодумства не припинився.
На Сході визначним його представником був таджицький вчений, поет і філософ О. Хайям (бл. 1040—1131 рр.), який заперечував істинність священних книг ісламу і високо оцінював науку. Вірші Хайяма "Рубаї" не тільки глибоко проникають у світ почуттів людини, вони сповнені філософських роздумів і відвертого вільнодумства. Хайям висміює релігійний заклик відмовитись від земних благ на користь благ, що чекають людину в потойбічному світі. Поет часто повторює і дотепно ілюструє думку, що єдиною реальною дійсністю є дійсність земна, лише вона має цінність.
Вже наприкінці X — початку XI ст. видатний син таджицького народу Ібн Сіна (Авіценна, 980— 1037 рр.) — вчений, філософ, поет, лікар — висуває теорію "двоякої істини", намагаючись довести незалежність науки і філософії від богослов'я і цим самим звільнити розвиток наукової думки від контролю духовенства. У своїх працях він заперечував божественну Ідею створення світу, стверджуючи, що світ має дві субстанції — матеріальну й ідеальну. Його теорія "двоякої істини" мала на той час прогресивне значення. Ідеї Ібн Сіни знайшли свій подальший розвиток у поглядах іншого видатного мислителя арабського світу про вічність матеріального світу, що довів панування в ньому суворої необхідності, відкидаючи, таким чином, чудеса і втручання Бога у звичайний перебіг подій. Продовжуючи розвивати теорію "двоякої істини", Ібн Рошд вважав, що шлях до вдосконалення людини лежить через науково-філософське знання, а не через містику й аскетизм, як твердять богослови.

Провідні ідеї містики

Вступ
Людей приваблювало все таємниче і загадкове, усе незвичайне, котре не знаходило відповіді, одним словом – містика.
Містика (від гр. слова таїнство) – це віра в надприродне, божественне, зверхчутливе, віра в можливість безпосередньо спілкування людини з “надприродними силами” невід'ємний елемент усіх релігійних вірувань.
У кожен період розвитку людства формується наукова картина світу, що відбивала світ з тією істинністю, що доступна людині. Крім цього картина світу містить і щось таке, що на даному етапі наукою не доведено, але є деякі представлення і гіпотези, що у майбутньому можуть бути доведені, а може бути і немає.
У стародавності природа досліджувалася силою розуму, а досвіди ігнорувалися. Наукові узагальнення будувалися на початкових узагальненнях, і в барвистих картинах світу мирно вживалися реальність і вимисел, що зараз здається несумісним з мудрістю древніх. Однак багато чого в представленнях древніх містиків було вірним і сучасні люди, так чи інакше, часом повертаються до того, що здавалося смішним і безглуздої ще десятиліття назад.
Представлення древніх.
Древні мислителі часто виявлялися містиками і по-своєму шукали єдине в різноманітті навколишнього світу. Так Фалес ототожнював з "душами" діючі у світі сили. Наприклад, на його думку, магніт має душу, тому що він притягає залізо. Фалес учив, що всі знання треба зводити до єдиної основи - душі.
Інший мислитель стародавності Анаксимандр першоосновою всього сущих вважав "алейрон" - деякий нескінченний і невизначений початок. Усі складається з алейрону і з нього виникає. Алейрон усі із себе робить сам. Земля виявляється в центрі як найважче. Навколо Землі розташовані три кільця, як три колеса. Живе зародилося на границі моря і суші з мулу під впливом небесного вогню. Людина зародилася у величезній морській рибі і вже дорослим вийшла на сушу.
Навіть Аристотель, що створив досить вірну матеріалістичну картину світу, створював щось, що створило цей світ. Бог в Аристотеля безособовий, але він не зміг обійтися без нього, тому що неможливо було пояснити рух зірок, планет, Місяці і Сонця.

Релігійність як риса української національної ментальності

Релігія завжди посідала значне місце в житті українського народу і на будь-яких етапах його розвитку була неодмінним складником знищуваної національної свідомості.
Релігійність - риса психології особистості та соціальної спільноти безпосередньо пов’язана з їх характером. Згадаймо, що характер складається з двох головних блоків: систем відношень до світу й до себе, в яких нерозривно переплітаються моральні оцінки з позиції “добро - зло”, естетичні - з точки зору “прекрасне - огидне”, емоційні - “подобається - не подобається”, та волі, яка спонукає на подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод на шляху до поставленої мети. Оскільки будь-яка віра є безумовним і рішучим прийняттям на рівні глибинних емоційних, моральних та естетичних відношень і керівництва до дії якихось ідей, цінностей, то очевидно, що вона розміщується в обох блоках характеру й справляє на них істотний вплив.
Християнська релігія є в самій своїй основі духовною. Людина - біо-соціо-духовна істота. Хоча біологічні інстинкти та соціальні вимоги перебувають в ній у постійному протиборстві; вони разом сковують дух людини, її власне Я, совість - процес внутрішнього визначення добра і зла. Гадаю, що саме в усій цій триєдиній скутості - коріння одвічного трагізму людського існування. Духовне в людині - це те, що дає їй змогу протистояти й біологічному, й соціальному. Християнська любов - найвищий злет духовності, оскільки в ній людина цілком підноситься над трагізмом власного існування, радісно підпорядковуючи дух сили найвищій цінності - життю в усіх його проявах для блага людини.

Релігійна філософія

1. Неотомізм і проблема співвідношення віри і знання (Марітен, Жільсон, Бохенський, Фріз).
Плин сучасної католицької філософії, що базується на навчанні Хоми Аквінського. Одержав статус офіційної філософської доктрини Ватикану після послу опублікування в 1878 р. енцикліки папи Лева 13-го. Після 2-го Ватиканського собору (1962-1965) чітко позначилася переорієнтація неотомізму. Неотомізм орієнтується на розгляд і обґрунтування положень "вічної філософії" через призму людського існування. Центральним для неотомізму є принцип гармонії розуму і віри. Доктрина, що захищається ними, має універсальні можливості, підніматися над полярністю матеріалізму й ідеалізму, сцієнтизму й антисцієнтизму.
Прихильники неотомізму затверджують встановлене зверхунепротиріччя єдності дані віри і розуму, взаємозв'язок теології одкровення, раціонального богослов'я і метафізики. філософський висновок, у інтерпретації неотомізму, покликано орієнтуватися на власні критерії раціональності і направлятися в остаточному підсумку "світлом віри".
Неотомізм базується на вченні Фоми Аквінського, центральним принципом якою є принцип гармонії віри та розуму Послідовники цього вчення розглядають його через призму сучасності, намагаються довести, що доктрині, яку вони захищають, притаманні універсальні можливості піднестися над полярністю матеріалізму та ідеалізму, сцієнтизму та антисцієнтизму Провідний представник неотомізму Е. Жільсон розмірковує таким чином “Мати віру — це значить прийняти дещо тому, що воно явлене Богом А тепер — що означає наука (тобто наукові переконання —Авг.) Це значить приймати дещо, що сприймається як істинне в світлі природного розуму Всім, хто займається відносинами Розуму та одкровення, ні в якому разі не слід випускати з уваги істотну різницю між цими двома типами прийняття істини Я знаю завдяки розуму, що дещо істинне тому що я бачу, що воно істинне але я вірю, що дещо істинне, тому що Бог сказав, що воно істинне В цих двох випадках причини мого прийняття істини різні і, отже, науку та віру слід розглядати як два зовсім різних типи прийняття істини" .

Філософія середньовіччя

Феодальний спосіб життя, який був панівним в Європейському Середньовіччі, на відміну від античності (орієнтованої на предметно-речове бачення світу), формував бачення реальності “за образом і подобою”, в цьому плані людина феодального суспільства постає “духовною людиною”, тобто такою, що усвідомлює себе насамперед “одухотвореною”(такою, що має духу), а не просто тілесною (чи природною) істотою. Адже навіть власність феодала становить передусім (і безпосередньо) люди, або як тоді було тоді висловлюватися, - “душі”.
Безпосереднім виявом особистого людського характеру соціальних відносин феодальної доби і виступає духовність. Не заперечуючи реальності речового світу суспільства свідомість середньовіччя тлумачить її як “зовнішню видимість” більш фундаментальної реальності – духовного світу. Тому ключ до розв‘язання всіх, у тому числі і суто “земних” проблем середньовічна людина шукала у сфері духу.
На цьому “ґрунті” і починає формуватися нова (середньовічна) філософська парадигма, ідейно-світоглядним змістом якої стає духовне ідеальне тлумачення реальності. Оскільки найдосконалішим втіленням мислиться Бог, то теологія (богослов‘я) підносить за цих умов на рівень “найголовнішого” знання, здатного дати вичерпні відповіді на всі “загадки буття”. Звертаючись до духовності як до вищого віднині критерію реальності, нова християнсько – середньовічна думка проголошує “неістотними”, тільки тілесні характеристики людського індивіда, які раніше (в античності) оцінювались, як найзначніші. “Нема різниці поміж юдеєм та геллеєм”, “нема чоловічої статі або ж жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі” . Подібні твердження заперечують традиційні критерії оцінки індивідів, утверджують натомість духовні критерії. Ці твердження ніби задають “ключ” для нового прочитання книг Старого Заповіту.
Згідно з міркуванням, що їх знаходимо насамперед у посланнях Апостола Павла, іудеї, які (за Старим Заповітом)спершу були “обраним народом”, неправильно зрозуміли божу “благу звістку”, тлумачили її як закон, “букву”, а не як дух. Тому юдеї, мовляв і втратили свою “обраність”, тому і тому і знадобилися і Новий Заповіт і новий обраний народ – християни “які не знають ні юдея, а ні геллея”, тобто обраність яких визначається їхньою духовною, а не “тілесною” (кровноспорідненою, етнічною і т.п.) спільністю. Саме тому християни і стали служителями Нового Заповіту, його духу, адже буква вбиває, а дух оживляє.

Синкретизм буддизму і сінтоїзму в Японії

Релігійна ситуація в Японії відрізняється надзвичайною строкатістю, наявністю численних течій і традицій. Це, перш за все, сінто — національна релігія японців, традиційні школи буддизму, християнство, яке вперше проникло в Японію в II пол. XVI ст., нові соціальні релігійні рухи. Крім перелічених течій за межами організованих релігійних груп зберігається багато народних вірувань, які беруть свій початок з давнини. Все це дає право назвати Японію "живим музеєм релігій".
Сінтоїзм, або сінто, що в перекладі з японської означає "шлях богів", є найдавнішою релігією японців, що бере свій початок в анімістичних і тотемістичних уявленнях. Такі вірування були притаманні людині, що не знала об'єктивних законів природи, яка стояла на такому щаблі суспільного розвитку, коли відбувалося одухотворення всього існуючого в світі, обожнення явищ природи тощо. Все, що мало незвичайну силу, що не могло бути зрозумілим людським розумом, розглядалося як щось надприроднє і божественне, являлося предметом поклоніння і позначалося як "камі" або "мікото" — "божество".
Камі було не злічити. Стверджують, що сінтоїстських божеств вісім мільйонів. За світоглядом японців, вони жили повсюди — в небесах, на землі і у морі. У кожної місцевості був свій камі – "хазяїн". Кожна скеля, водоспад або багатолітнє дерево також називалося "камі". Божествами вважалися деякі тварини. Від богів, за уявленнями японців, багато в чому залежало існування кожного індивідума, і через те вони і поважалися. З часом окремі розрізнені уявлення і створені на їх основі культи — культ природи і культ предків, віра в різного роду магічні сили і забобони, багато первісних шаманських і чаклунських обрядів — оформилися в міфи, об'єднані однією сюжетною лінією, де з відносною послідовністю пояснювалося, яким чином виникло все існуюче в світі. Вони і склали офіційну сінтоїстську ідеологію, на якій базується національна релігія японців, що не має чітко вираженогo і зафіксованого зведення догм. Основні міфи сінто донесли до нашого часу дві пам'ятки давнини, твори VIII ст. — "Кодзікі" ("Записки про справи давності", 712 р.) і "Ніхонгі", або "Ніхонські" ("Аннали Японії", 720 р. ).

Тит Лукрецій Кар, Асклепіад, Авл Корнелій Цельс - видатні учені стародавнього Риму

У І ст. до н.е. в Римі набуло поширення вчення грецького філософа Епікура (341 – 270 рр. до н.е.), літературно оформлене у високохудожній формі його послідовником поетом Тітом Лукрецієм Каром в його відомому творі «De natura renum» («Про природу речей»). У цьому винятково важливому для історії культури людства творі сконцентровано відомості про те, чого досягли античні вчены в матеріалістичному розумінні світу.
Тіт Лукрецій Кар (99 – 55 рр. до н.е.) – римськи й поет і філософ-матеріаліст. Ціль філософії бачив в тому, щоб показати дорогу до щастя, можливому для особистості, кинутої в кругообіг боротьби і лиха, пригноблені страхами : перед богами, смертю, потойбічним покаранням. Шлях звільнення від них – засвоєння вчення Епікура про природу речей, людину, суспільство. Душа, по Лукрецію, смертна, так-як вона лише тимчасове з’єднання особливих частинок і після смерті тіла розпадається на окремі атоми. Пізнання смертності душі відкидає віру не тільки в потойбічне життя, а й в загробне покарання, звільнює людину від страху перед пеклом. Знищується і страх смерті: поки ми живі – нема смерті, прийшла смерть – нема нас. На кінець, і страх перед богами розсіюється коли ми взнаєм, що боги живуть не в нашому світі, а в пустих проміжках між світами: ведучи там блаженне життя, вони не можуть впливати на життя людини. Лукрецій дав ясне матеріалістичний вигляд і пояснення світу, природи чоловіка, розвитку матеріальної культури і техніки. Лукрецій – великий просвітитель римського світу; його поема справила великий вплив на розвиток матеріалістичної філософії Відродження.


Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное