NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Текст:
Календарні свята й обряди

6-го грудня святкувався день св. Миколая. В цей день прймали ритуального гостя - "полазника". Під впливом польського населення серед українців Поділля поширилась традиція дарувати подарунки від імені Миколая. 6 грудня влаштовувались повчальні вистави на релігійні теми, де разом із святими діяли і чорти. По закінченні вистави через костюмованого св. Миколу проходила церемонія вручення подарунків дітям. Іноді випікали особливий вид печива - "миколайчики". Разом з іншими гостинцями й палицею як пересторогою від злих вчинків їх клали дітям уночі під подушку. Звичай обдарування на Миколи зберігся і нині.

Серед низки зимових свят подоляни особливо поважали Різдво, Новий Рік та Хрещення. Обрядовість кожного з них дуже схожа. Всі ці свята повинні захищати людей від впливу злих сил, забезпечити добробут і щастя в сім'ї в наступному році, визначити перспективи на майбутнє.

На період святок припинялись усі господарські роботи, за винятком деяких найнеобхідніших. Недотримання цих правил, за народними нормами, вважалося гріховним і загрожувало порушникам всілякими нещастями. Інтер'єр житла набирав святкового вигляду. Часто хату прикрашали вишиваними рушниками, штучними паперовими квітками й витинанками - мережаними паперовими вирізками, якими прикрашали стіни.

Святкова трапеза напередодні Різдва (Світвечір, багата кутя, вілія), носила урочистий характер. Під образами розстеляли чисте сіно, на яке ставили горщик з кутею - пшеничною кашею, підсолодженою медом, з маком та горішками. Земляну долівку вкривали соломою. Хтось із старших членів родини розкидав у соломі горіхи. Розшукуючи їх, діти квоктали, як кури. На другий день удосвіта солому виносили з хати і розкладали багаття біля воріт чи при дорозі - "палили дідуха". Дорослі й діти перестрибували через вогонь.

Обов'язково на Святвечір господар заносив до хати сніп пшениці, жита або вівса - "дідуха" - і ставив його на покуті. Через кілька днів він чи хтось із колядників обмолочував цей сніп. Зібраним з нього зерном було прийнято розпочинати сівбу.

Святковий стіл в подільських селах також застилали сіном, по кутках клали часник (він виконував роль оберегу), а потім покривали скатертиною. Подекуди під стіл клали сокиру. На неї всі члени родини ставили ноги, "щоб були такими ж міцними". Сама вечеря складалася з 12-ти страв. Це повинно було забезпечити добробут людей у наступному році. Тому навіть найбідніший селянин докладав усіх зусиль, щоб зустріти Різдво якнайкраще. Починали їсти з куті. Серед подолян широко побутувало повір'я, що душі померлих родичів беруть участь у святковій трапезі, їх обов'язково згадували добрим словом. Для них після вечері залишали рештки їжі на столі (мити посуд у цей день вважалося гріхом). На ніч усі члени родини клали свої ложки у горщик з кутею. Це робилося для того, щоб обрядової каші могли поїсти предки. В такий же спосіб часто ворожили: якщо на ранок чия-небудь ложка була перевернута - це пророкувало смерть її господаря у наступному році.

Ясне небо на Святвечір віщувало врожай. Бурульки біля стріх обіцяли врожай кукурудзи, а іній на деревах - врожай садовини. Вірили також, що на Святвечір худоба отримує здатність говорити. Було прийнято годувати коней, волів і корів хлібом. На Святвечір відбувався обмін ритуальними стравами. Вечеря, яку надсилали родичам, хрещеним батькам, бабі-повитусі, складалася, як правило, з головних ритуальних страв столу: куті, риби, книшів, пирогів тощо. Приймаючи обрядову їжу, господарі дякували і теж передавали дари - такі самі страви зі свого столу. Таким чином, обмін ритуальною вечерею символізував спорідненість двох сімей, їхню приязнь і взаємну щедрість. Дітей, які приносили вечерю, частували, обдаровували гостинцями - пиріжками, горіхами, яблуками, цукерками.

Напередодні або й в перший день Різдва звечора починали колядувати. Групи чоловіків, парубочої молоді заходили на подвір'я кожної хати, піснями славили господарів, бажали їм здоров'я, достатку, виконували ряд обрядодійств, за що отримували певну винагороду. В основі цих обходів лежала магічна дія "першого дня", згідно з якою висловлені в період святок побажання мали стати реальністю. Група парубків-колядників на чолі з "березою" (парубком, який носив церковний дзвінок як ознаку влади) йшла насамперед до священика й колядувала у нього в сінях або під вікном. Від священика йшли до пана, а потім колядували у кожного господаря, у кожній хаті. Гроші, зібрані за колядування, а також прядиво, хліб, яйця тощо надходили у власність церкви. Колядки співали на кілька голосів, частіше а сapella, іноді в супроводі подільських троїстих музик (скрипка, цимбали, бубен).

На Східному Поділлі переважали обходи із зіркою, що виготовлялась, як правило, зі звичайного решета, до якого приладжували "роги" (від 5 до 12). Потім цю конструкцію обклеювали різнокольоровим промасленим папером, прикрашали фальгою, стрічками та китицями. Всередину вставляли свічку - так утворювалось щось на зразок чарівного ліхтаря.

На Західному Поділлі, крім "віфліємської зірки" (чи замість неї) колядники часто носили з собою вертеп - театр костюмованих виконавців. Драматичне дійство вертепу складалось з двох частин - релігійної (серйозної) і світської (інтермедійної). Відповідно на дві категорії поділялись й самі виконавці - маски. Тут театралізовувалась легенда про незвичайне народження Христа. У вертепі були "царі" ("королі"), "пастирі", "ангели", "воїни", "цар Ірод". Серед світських персонажів вертепу користувались популярністю "дід", "баба", "чорт", "коза", "єврей", "циган", "козак" тощо.

У населених пунктах Поділля, де проживали українці й поляки, групи колядників, хоча і ділились по національно-релігійним принципам, при обходах ніколи не обмежувались відвіданням дворів своїх одновірців. "Польські" колядники вважали своїм обов'язком зайти до священика і його пастви, а українські ідуть до хати ксьондза та його словесних овець. Таким чином, і ті і інші обходили все село, збираючі дрібні гроші й хліб, як для церкви, так і для костела.

Другорядним членом обходів була "коза". Її роль виконував парубок, на якого одягали кожух вовною догори. В руках він носив вирізане з дерева примітивне опудало тварини з випаленими ніздрями, а замість очей вставляли блискучі бляшки або гудзики. Голова "кози" мала рухому нижню щелепу з борідкою, що кумедно клацала під час вистави. На роги "кози" іноді чіпляли дзвоник і уквітчували їх кольоровими стрічками. Центральним моментом ритуального дійства були танець "кози", її "смерть" і "воскресіння", які символізували циклічний кругооберт часу, прихід Нового року. Часто при обходах ряжені колядники співали:

Ідем з козою,
Господь з тобою.
Де коза туп-туп,
Там жита сім куп.

Вітаючи господарів зі святами, колядники грали гумористичні сценки: "сварки діда й баби", "доїння кози", "продаж кози на ярмарку", "її вбивство", "лікування" тощо. На закінчення господарі обов'язково обдаровували ряджених "колядою", до складу якої входили гроші й продукти. Частина грошей, зібраних колядниками, йшла на організацію молодіжних вечірок з музикою й танцями.

Традиційне колядування з "козою" подекуди збереглися і тепер.
Останній день старого року і перший день нового подоляни відзначали як свята Маланки і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення ці дні не відігравали важливого значення в релігійному календарі., тому в їх обрядовості майже не помітно церковних мотивів. Ніч перед Новим роком вважалася чарівною, з нею було пов'язано чимало повір'їв і ритуалів. Серед подолян тривалий час поширювались легенди про гайдамаків, які за часів турецького панування заховували свої скарби. А опівночі на Новий рік ці гроші "горять" і їх можна знайти.

Під Новий рік, як і на Різдво, носили "вечерю", але цього разу переважно сільській бабі-повитусі. Звичайно до ней ходили молоді батьки, у яких протягом року народилися діти. Одночасно з "вечерею" пупорізній бабі приносили подарунки, а вона, в свою чергу пригощала гостей.

Тип файла:
Язык файла:

Скачать реферат: Українські національно - релігійні свята бесплатно