NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Текст:
Традиційно німецьку промисловість на Волині пов’язують з виробництвом сукна. І це цілком обґрунтовано. У 1832 р. поблизу містечка Рожище Луцького повіту з’явилися перші сім’ї німецьких ткачів, які заснували колонію Вовнянка (“Волнянка”). Власті їх навіть звільнили від податків і дали право безперешкодно привезти з-за кордону своє майно. Інколи вони навіть сприяли переїзду, надаючи допомогу за рахунок казни і сподіваючись на швидкий розвиток легкої промисловості в губернії [3, 109, 358-368]. До середини XIX ст. німці-ткачі оселилися ще в Дубно і Торчині. Але важка ручна праця, відсутність нових технологій, погана якість та низькі ціни у євреїв-перекупників, яким вони здавали виготовлене сукно, змусили майстрів-сукноробів Дубна і Торчина залишити цю діяльність і зайнятися іншою [16, 16]. Але у Вовнянці суконне виробництво не припинилося. Протягом наступних після 1832 р. десятиліть тут було відкрито ще кілька фабрик: у 1834 і 1838 рр. їх засновниками були селяни Г.Штейнгауер та Г.Ланге, в 1858 р. три фабрики були відкриті купцем К.Брокером і селянами Г.Вутке та І.Ренном, і в 1860, 1863, 1864, 1866, 1872, 1873, 1882 і 1890 рр., відповідно, прусськими підданими К.Лібгольцем, Ф.Бюргером і В.Вердіним, Е.Ябушем, Ю.Рейном, А.Кірхнером, С.Древсом та Е.Бюргером [7, 52-54]. Фактично Вовнянка – це яскравий приклад промислової німецької колонії на Волині, подібних якій не було. Згодом її стали називати Великою Вовнянкою на противагу ще одній – Малій Вовнянці, жителі якої займалися землеробством.
У переважній більшості фабрики Великої Вовнянки виготовляли просте грубе сукно, яке збувалося на місцевих ринках або ж перекупникам. Шерсть для роботи скуплялась у місцевих селян та поміщиків, які розводили овець. Потужність фабрик була різною. Так, фабрики Ф.Бюргера та Ю.Рейна у 1892 р. виготовили, відповідно, 2500 і 2400 аршинів сукна вартістю 1300 та 2200 руб., а на фабриці купця К.Брокера – 9000 аршинів сукна вартістю 4500 руб. Найнижчі обсяги випуску продукції були на селянських фабриках Г.Ланге, І.Ренна та Г.Вутке: відповідно – 100, 200 і 300 аршинів вартістю 50, 100 та 150 руб. [7, 52-54].
На всіх цих фабриках був кінний привід, працювали наймані робітники з числа німців і місцевих жителів навколишніх сіл. У кінці 80-х років фабричний інспектор Київського фабричного округу у своєму дорожньому журналі зробив короткий опис технічного стану та залишив деякі інші дані про ці фабрики. Наприклад, на фабриці Густава Штейнгауера працювало 8 найманих робітників, з них двоє підлітків (один при чесальних машинах, а другий поганяв коней для приведення в рух машини) і шестеро дорослих (4 ткачі, 1 прядильниця і ще одна жінка готувала пряжу). Оплата праці у прядильниці складала 100 руб. на рік плюс квартира і харчі. Підлітки теж квартирували і харчувалися за рахунок власника й отримували: 23 руб. – погонич коней і 30 руб. на рік той, хто працював біля чесальних машин. Жінка, яка готувала пряжу, працювала на подібних умовах, лише оплата складала 25 руб. на рік, а ткачі без квартири і без харчування отримували від 3 до 3,5 руб. на тиждень. Спали робітники в тому ж приміщенні, де стояли чесальні машини і ткацькі верстати. Тут же готувалась і вживалась їжа. Навкруги було тісно, брудно, важке повітря [13, 101].



Тип файла:
Язык файла:

Скачать реферат: Вклад німецьких колоністів у розвиток сільської промисловості Волинської губернії бесплатно

Рефераты, История, Історія України, На українській мові