У продиктованiй Молотовим постановi Раднаркому УСРР “Про заходи до посилення хлiбозаготiвель” вiд 20 листопада 1932 року мiстився пункт про застосування “натуральних штрафiв”. Йшлося про штрафування м’ясом тих колгоспiв, якi “заборгували” по хлiбозаготiвлi, але не мали хлiба, щоб розрахуватися з державою. Штрафи мали стягатися як за рахунок усуспiльненої худоби, так i худоби колгоспникiв. Санкцiю на них в кожному окремому випадку повинен був давати облвиконком. Пункт про “натуральнi штрафи” властi поширили на всi продовольчi запаси селян.
В усiх мiсцевостях України, крiм прикордоннних, поширилися подвiрнi обшуки з конфiскацiєю, крiм хлiба, будь-яких запасiв їжi-сухарiв, картоплi, бурякiв, сала, солiнь, фруктової сушки тощо, заготовлених селянами до нового врожаю. Конфiскацiя подавалася як кара за “куркульський саботаж” хлібозаготiвель. Фактично це була дiя, свiдомо спрямована на повiльне фiзичне винищення селянських родин. Пiд виглядом хлiбозаготiвлi на величезнiй територiї України було розгорнуто небачений терор голодом, щоб навчити тих, хто виживе, “уму-розуму”, тобто сумлiннiй працi на державу в громадському господарствi колгоспiв.
Те, що вiдбувалося в Українi у 1933 роцi не знайшло будь-якого вiдображення в документах офiцiйних установ. Причина полягає в тому, що Сталiн наказав ставитися до голодомору як до неiснуючого явища. Навiть у стенографiчних звiтах пленумiв ЦК КП(б)У i протоколах полiтбюро ЦК КП(б)У цього перiоду слово “голод” не згадується.
В 1654 р. гетьман Б. Хмельницький вступив у союз з Москвою, підписавши Переяславську угоду. Ця угода підписувалась на умовах, що обидві сторони не втрачають своєї незалежності, то була, навіть не автономія, а федерація двох держав. Але Москва мала свої погляди на цю угоду. Вона відразу почала дивитись на Україну, як на свою провінцію і вживала максимум зусиль аби вбити в українському народі дух самостійності. Найявнішим затвердженням намірів самодержавної Москви стало введення до Києва сильного гарнізону московського війська та призначення там московського воєводи. З того часу в Україні починаються антимосковський рух. Яскравими представниками якого були на той час Виговський, Тетеря, Брюховецький, Дорошенко. Сплески цієї боротьби за долю свого народу бачимо при гетьмані Мазепі.
25 червня 1687 р., тобто через 30 років після смерті Хмельницького, у Глухові було обрано гетьманом військовий осавул Іван Мазепа. По звичаю новообраний гетьман та московський уряд підписували додаткові угоди. Було укладено таку угоду і між Мазепою та князем В. Голіциним з московського боку. Всього та угода налічувала 22 пункти. В першому ж пункті цієї угоди Москва визнає за Україну збереження всіх прав та свобод.
Кінець XVIII ст. характеризується невпинним зростом могутності Російської імперії, що загарбала більшу частину українських земель під свою владу, втратою Україною автономних прав і перетворенням її на звичайну губернію Російської імперії. Величезне значення мала російсько-турецька війна 1769-1774 років, зв'язана з іншими подіями загальноєвропейського значення. Польща перебувала тоді в стані анархії. З початку XVIII ст. в її внутрішні справи постійно втручалися сусіди, головним чином Росія. Особливо гаряча боротьба розгорнулася в Польщі 1734 року, коли боролися там два кандидати на престол: Станіслав Лещинський та Август Саксонський, син померлого короля Августа II. Російський уряд, ввівши на польські землі свої війська, вирішив питання на користь Августа III Саксонського, Його правління фактично було правлінням магнатів, «королят», які вели боротьбу між собою. Засідання парламенту зривалися, бо кожен із членів мав право своїм голосом накласти «вето» на таке чи інше рішення і вимагати перегляду справи. Протягом кількох років не можна було досягти згоди, бо завжди хтось накладав “вето”.
В цьому рефераті мова йде про становище трудящих мас західноукраїнських земель, які перебували під владою чужоземних загарбників, ту боротьбу за соціальне й національне визволення, возз'єднання з Радянською Україною. Аналізується взаємозв'язок між радянсько-німецьким пактом про ненапад від 23 серпня 1939 р. і визвольним походом Червоної Армії на територію Західної України, Бессарабії та Буковини. Показано початок соціально-економічних перетворень на західноукраїнських землях, йдеться про необгрунтовані репресії й довільні депортації значної частини населення далеко за межі України.
Понад одинадцять століть тому східні слов’яни створили свою першу державу. Літописи та інші пам’ятки давньоруської літератури називають її Руссю, або Руською землею, вчені-історики – Київською, або Давньою Руссю. Вона належала до найбільших, найкультурніших, найрозвиненіших економічно й політично держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултара й Ітилю. Могутньою, високорозвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі. Її народ зводив величні кам’яні храми й ошатні дерев’яні житла, створював могутні фортифікаційні споруди свoїх великих і малих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків. …На весь світ славилися вироби давньоруських майстрів. У Києві, а далі в Новгороді та інших містах Русі складалися літописи, в яких описувалось славне минуле й аналізувалося сучасне життя. Давньоруський народ творив свою усну історію у вигляді переказів і легенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних пам’яток.
Київ постав на правому березі Дніпра, на кручах, які високо здіймаються над річкою. Це найзручніше місце для розташування міста в усьому Середньому Подніпров"ї. Тут пролягає межа між зонами лісу і лісостепу. У місці, де виник Київ, межу лісу і лісостепу перетинає могутній Дніпро. Не просто перетинає, а саме тут збирає води з величезних просторів, які зі сходу несе йому Десна, а із заходу - Прип"ять. Отож, Київ немов ключ, яким замикалися водні шляхи в усі сторони світу. Звичайно, таке виняткове місце не могло не стати великим могутнім центром навколишніх земель. Високі кручі з обривистими берегами, порізані річками Либідь, Почайна, Глибочиця, Киянка, були готовими укріпленнями, які створила сама природа. На цих пагорбах і з"явився Київ. Про його виникнення розповідається в нашому найдавнішому літописі "Повісті временних літ". Літописець Нестор записав народну легенду про трьох братів – Кия, Щека, Хорива і їхню сестру Либідь, які заснували на землі мудрих полян місто і назвали його в честь старшого брата Києвом. Кий сидів на тій горі, де узвіз Боричів, а Щек на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив на третій горі, яку назвали Хоревицею. "І був довкола ліс і бір великий, і ловили вони тут звірину. Були ж вони мужами мудрими і тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві і сьогодні".
Славетний гетьман, визволитель України Богдан Хмельницький був сином чигиринського сотника Михайла Хмельницького. Народився він близько 1595 року. Спочатку навчався в Київській братській, далі, за твердженням польських істориків, у єзуїтській школі, що в Ярославі над Сяном. Обдарований природним розумом, він був досить освіченою для свого часу людиною, вільно володів польською і латинською мовами, а Пізніше Ще й турецькою та французькою.
Здобувши освіту, Хмельницький, подібно до Сагайдачного, вступив до лав козацького війська, брав участь у польсько-турецькій війні 1620—1621 років. У цій війні вбито його батька, а Богдан тоді потрапив до турецькі неволі, пробувши в полоні два роки в Константинополі. Повернувшись додому, Хмельницький прибув на Запорожжя і час від часу ходив у морські походи з козаками на турецькі міста. Найуспішніше в серпні 1621 року, коли гетьман Сагайдачний мужньо відбивав під Хотином атаки багатотисячних військ Османа. Зібравши десять тисяч відважних козаків, Хмельницький потопив на Чорному морі дванадцять турецьки галер, а решту переслідували козацькі чайки аж до самісінького Царгорода. Успішний був і другий похід 1629 року, коли козаки «окурили мушкетним димом» мури Царгорода, спаливши передмістя столиці й з багатою здобиччю щасливо вернулися на Січ. Згодом Хмельницький прибув у рідні краї, до Чигирина, одружився з переяславкою Ганною Сомківною і одержав чин чигиринського сотника...
У першій половині XVII століття Річ Посполита, яка володіла більшістю українських земель, була однією з найбільших європейських країн. Але в соціально-політичному відношенні вона була відсталою порівняно з іншими країнами. У ній панували сваволя магнатів і анархія шляхти. На захоплених українських землях магнати й шляхта, господарюючи, знищували природні багатства, спалювали ліси задля виробництва поташу та продажу цієї важливої сировини за кордон. У селян забирали кращі землі, а повинності їх у зв’язку із збільшенням кількості фільварків зростали. Більшість селян мали наділи від 5 до 7 десятин, що ледь-ледь забезпечували прожитковий мінімум їхніх сімей. Панщина в районах поширення фільварків досягала 5-6 днів на тиждень. Становище міських жителів було не набагато краще. Магдебурзьке право не захищало від анархії навіть великі міста. У містах, де проживали поляки і німці, українці були позбавлені права працювати в цехах, а заняття ремеслом суворо переслідувалось. Все це викликало у міського населення незадоволення й спонукало їх до боротьби за своє визволення.
Битва в районі Курська, Орла і Бєлгорода є однією з найбільших битв другої світової війни. Тут були не тільки розгромлені відбірні і наймогутніші угруповання німців, а й безповоротно підірвана в німецькій армії і народі віра в гітлерівське фашистське керівництво і в здатність Німеччини протистояти зростаючій могутності Радянського Союзу.
Що ж було вирішальним у розгромі ворога в районі Курська? Що зірвало його могутній наступ, який так довго готувався?
Насамперед те, що до початку оборонної битви радянські війська як кількісно, так і особливо якісно переважали свого противника.
Зросла могутність радянської авіації, бронетанкових військ та артилерії, що дало змогу в короткі строки створювати такі ударні угруповання, які стрімко ламали будь-який опір ворожих військ. Це і дало можливість радянському воєнно-стратегічному керівництву підготувати й упевнено здійснити розгром ворожих військ в районі Курської дуги, зірвати широко задумані гітлерівські наступальні плани на 1943 рік.
Ідея унії — злуки Православної і Католицької Церкви ні¬коли не зникала. Уже в XI ст. було кілька спроб поєднати Церкви, що розділилися в 1054 році. В XII ст. Петро Клюнійський та Ансельм Кентерберійський шукали шляхів для їх поєднання.18* Але обопільна ворожнеча, фанатичні ексцеси збільшували відчуже¬ність. Взаємну неприязнь розпалювала літературна полеміка по¬між греками та католиками, яка «копала прірву між обома Церква¬ми», — пише митрополит Іларіон.
Тяжкий стан Візантійської імперії, якій загрожували вороги з усіх боків, викликав спробу цісаря Михаїла VIII шукати допо¬моги у папи Григорія X, якому він обіцяв за це прийняти унію. В 1274 р. був скликаний у Ліоні собор, на якому ухвалено, що Грецька Церква, зберігаючи свої догмати та обряди, має лише виз¬нати примат папи, але унію не прийняло ні духовенство Греції, ні народ.
