*Реферати, курсові, дипломні роботи » Історія » Сторінка 25

**

Міфи та реаліі навколо повстанського руху на Україні у першій половині 40-х років

Питання що до міфів та реалій навколо повстанського руху на Україні під час ІІ світової війни дуже актуальне та вагоме сьогодні. Ще не так давно офіційні радянські мас-мєдіа казали нам про ОУН-УПА як про бандитів, наводили на нас жах, кажучи про вбивства та кроваві злочини бандерівців. На кшталт, постійно наводились приклади терористичних акцій, які ніби-то проведено ОУН-УПА. Зараз же люди по-трошки починають пізнавати правду, хоча не всі її бажають бачити. Моя мета знайти компроміс або навіть якось реабілітувати ОУН-УПА шляхом доведення фактів, які будуть документально підкріплені, а не гасел, які були досі.
Специфічною рисою в цьому питанні є постать Степана Бандери, яка довгі роки була зачинена від нас жахом та ненавистю комуністичної диктатури. Навіть цілий рух отримав назву “бандерівського”, бо настількі був вагомий вплив Степана Бандери.
Про цю людину написано багато і цікаво, тому зупинятися на його власних рисах, біографіі не стану. Але треба сказати, що він зробив дуже багато для розвитку національно-визвольного руху на Україні не тількі під час війни, а і перед та після неї. І сьогодні ідеї Степана Бандери живуть у багатьох людей в душах. Якби Степан Бандера був дійсно таким жахливим та бездушним, як його змальовувула комуністична пропаганда, то я думаю, що при тих демократичних інститутах, які зараз починають існувати та розвиватися на Україні, його ім’я та ідеї загинули б, як знайомий державний устрій.

Морські походи запорожців

Польсько-литовська держава, до складу якої входила тоді Україна, не спромоглася організувати належну відсіч турецько-татарським агресорам, і спустошливі набіги степової орди і далі плюндрують Київщину, Волинь, Поділля, Білорусію, Червону Русь... і тоді український народ став творити власну військову силу, яка взяла на себе місію обороняти рідну землю. Такою силою "з кінця XV століття виступає наше славне козацтво — явище єдине в своєму роді в світовій історії. Воно покликалося до життя саме потребою захисту батьківщини, а не з метою грабежів торговельних шляхів, як це інколи представляють окремі дослідники. І якщо козаки пускалися в погоню за ордою аж до берегів Чорного моря, то не тільки відібрати загарбане хижаками-кочівниками, а в першу чергу врятувати ясир. У багатьох випадках це вдавалося, зокрема, коли ворога вдавалося наздогнати в степу. Так, 1540 року прославлений оборонець українського пограниччя барський староста Бернард Претвич двічі вибирався успішно на татар. Перший раз тоді, навесні, коли кількасот їх з Очакова та Білгорода пустошили околиці Бара та Хмільника. Претвич переслідував їх аж до «березанських верховин», де визволив 50 полонених і захопив 1000 коней, у тому числі 450 турецьких.
Восени орда пішла на Литву, Претвич зі своїми «служебниками» стеріг її на бродах під Кременчуком (на Дністрі) і багато побив, а чимало в полон узяв. Очевидно, цих полонених невдовзі обміняли на православний бранців, бо на початку квітня 1541 року султан Сулейман І, повідомив з Константинополя Сигізмунда І, що він «доручив звільнити християн, підданих короля, взятих до неволі людністю Акерману (Білгород-Дністровський.— В. С.) в часі нападу на польські землі і відшкодувати збитки».

Михайло Старицький

Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 року в селі Кліщинцях, Золотоніського повіту, на Полтавщині, в небагатій дворянській сім'ї. Батько його, Петро Іванович, був офіцером, мати, Настасія Захарівна,— з роду Лисенків, нащадків колишньої козацької старшини, відомої ще з часів Б. Хмельницького.
Дитинство майбутній письменник провів переважно в с. Кліщинцях, у діда й баби Лисенків, людей, як на той час, досить демократичних. Розмовляли в домі діда українською мовою, “бо,— як писав Старицький,— бабуня другої не знала”. Хлопець дуже любив слухати няньчині казки та українські народні пісні, що їх співали дівчата-килимниці. Початкової грамоти Михайла учив кліщинецький дяк.
На восьмому році життя хлопець втратив батька. Незабаром помер дід, Захар Йосипович, потім сестра і обидва брати, а за кілька років, коли Михайло почав учитися в полтавській гімназії, померла й мати. Далі юнак виховувався в родині В. Р. Лисенка, батька видатного українського композитора Миколи Віталійовича Лисенка. Відтоді Михайло Старицький і Микола Лисенко стали друзями на все життя.
У дядьків Андрія та Олександра Лисенків юнаки познайомилися з “Енеїдою” І. Котляревського, “Кобзарем” Т. Шевченка, а потім і з деякими його недрукованими творами, які справили на них велике враження. “У Галицькому,— згадував пізніше М. Старицький,— раз достали ми від Андрія Романовича заборонені вірші Шевченка і цілу ніч читали їх, захоплюючись і формою, і словом, і сміливістю змісту”.
В гімназії М. Старицький багато читав творів російської та світової класики. Познайомився також ширше й з українською літературою, з прозою Марка Вовчка і П. Куліша, романом якого “Чорна рада” дуже захоплювався. На цей час припадають його перші літературні спроби. Це були гумористичні вірші на теми гімназійного життя, написані російською і українською мовами.

Михайло Грушевський (його життя, праці, президенство)

Михайло Сергійович Грушевський народився 17 вересня (за староримським стилем) 1866 року в місті Хелм (нині - республіка Польща) в учительській сім'ї.
Згодом його батьки переїхали в Ставрополь, а пізніше поселилися на Кавказі, далеко від України. Там-то малий Михась провів свої дитячі роки.
Проте батьки зуміли в далеких краях прищепити синові любов до України, до її історії, культури, священних традицій.
Юний Михайло Грушевський захопився історією України ще будучи студентом Тифліської гімназії, де він дуже багато читав, зокрема, історичні праці «Історія Русів», дослідження визначних українських істориків середини XIX ст. Михайла Максимовича, Миколи Костомарова, Аполлона Скальковського та інших відомих дослідників історії, етнографії, літератури й мистецтва. Про все це він пізніше згадував у своїх споминах. Але найбільшою школою для нього став відомий київський журнал «Киевская Старина», в якому друкувалися різні статті і розвідки з історії українського народу. Усе це спонукало молодого Грушевського обирати шлях до поглибленого вивчення історії України.
У188б .році двадцятирічний Михайло Грушевський вже з багатими знаннями поступає на історико-філологічний факультет Київського університету. І тут щаслива доля звела його з видатним українським істориком, археологом, етнографом Володимиром Антоновичем, відомим дослідником і знавцем джерел з історії України. Михайло Грушевський, з головою пірнувши в історичну літературу, став його улюбленим учнем і саме під його впливом починає перші спроби наукового дослідження з історії України. Однією з перших наукових тем М.Грушевського була «Южнорусские господарские замки в І половине XVI века», яка власне й засвідчила про появу нового перспективного вченого з історії України.

Литовські статути – пам’ятки національного законодавства

Історії права відомі чимало стародавніх пам'яток. Серед них три Литовські статути, одному з яких — "Волинському" (1566 р.) — виповнюється 430 років. Для нашої держави ці юридичні акти мають особливе значення — вони є складовими національного права давно минулих років.
Окупація українських земель Литвою, яка відбулася у XIV столітті і продовжувалася більше двох віків, мала характер прилучення, збирання земель руської держави, розбитої удільною та татарською руїнами. Українське населення вважало Велике князівство Литовське своєю державою.
Ще на початку XVI століття держава Литовська не мала кодифікованого законодавства, а правувалася, окрім краєвих установ і привілеїв, за своїми місцевими звичаями. Князівський уряд мав намір звести докупи всі "права", але здійснення його відкладалося. З ініціативою кодифікації виступило шляхетство, яке саме набирало сили. Кого представники на сеймі 1514 року подали великому князеві прохання, щоб дав писані права та
закони. На сеймі 1522 року справу було порушено знову. Проект статуту складався юристами великокняжої канцелярії. При цьому враховувалися норми звичаєвого права, Судебника Казиміра 1468 року, а також привілеї 1447, 1492 та інших років, римське, польське та германське право.
Дослідники цього статуту вбачають також його зв'язок зі старим руським правом, особливо з "Руською правдою". Більшість вчених зійшлися на тому, що саме Литовська Русь, себто Білорусь і Україна, найбільше зберегла й розвинула староруські правові норми. Підкреслюючи надзвичайну схожість між "Руською правдою" й Литовським правом, професори Максимейко та Ясинський пояснювали цю схожість тим, що "Руська правда" виникла саме на тім грунті, де пізніше виник і Литовський статут, тобто на Київській Русі.

Литовська доба

Друга половина XIII і потім XIV вік були свідками незвичайно скорого і видатного роспросторення власти литовських князів над сусідніми землями білоруськими, а потім і дальшими, українськими. Найбільш запізнене в своїм розвою в своїх глухих лїсах, найбільш відстале зпоміж усіх народів сеї сїмї племя литовське було загрожене під той час в самім своїм істнованню німецьким рухом в литовські краї. Напружуючи всї сили в боротьбі з ним, воно розвиває незвичайно живу організаційну діяльність і немов щоб скріпити себе силами культурними, починає поширювати свою зверхність над сусідніми словянськими, більш культурними краями. Се виразно зазначило ся в серединї XIII в., за князя литовського Мендовга, і затрівожило короля Данила, що сам думав про як найбільше поширеннє своєї власти над сусідніми землями. На спілку з польськими князями і Німцями Данило задумав зломити Мендовга й почав з ним війну. Мендовг, щоб відвести Данила, відступив його синови Романови деякі з своїх земель вдержаву; потім Мендовгів син Войшелк другому Даниловичу Шварнови передав усе князівство Литовське. Та Шварно скоро вмер, а Данилові сини не вміли використати нагоди. Мендовгову спадщину забрали иньші литовські князї та знову начали поширювати свою власть над сусідніми землями.
В першій четвертині XIV в. більша половина білоруських земель стояла вже під властю литовських князів і вони почали простягати руки також до земель українських. При останніх Даниловичах галицьких, або зараз по їх смерти литовські князї захопили землю Берестейсько-Дорогичинську (Побуже). Ще перед тим мабуть забрали вони землі припетські, Туровопинські. Про якогось князя литовського Вида оповідаєть ся, що він в тих часах захопив великий шмат Деревлянської землї, себто київського Полїся. При князі Гедиминї в 1320-х рр. уже й Київ стояв під литовськими впливами, хоч тутешні князі були нїби під зверхністю татарською (згадується тут якийсь маленький князець Федір на імя).

Лазар Глоба

Це ім'я відомо всім городянам, але хто він і як жив відомо делеко не кожному. З ним тісно пов'язана історія Катеринослава-Дніпропетровська. Його сади вже давно стали прекрасними парками, знищити які не змогло саме бурхливе ХХ сторіччя.
Але навіть закоханий у старовину Катеринослава Д.І. Яворницький не зміг знайти нових даних про життя цього полкового осавула. Невідомі ні дати народження, ні смерті Лазаря Глоби. А на початку ХХ століття були навіть визначені сумніви, - чи його могила знаходиться в міському (тепер Л.Глоби) парку?
Так хто ж він і що відомо про його долю?
У записаних у 1828 -1831 рр. Катеринославським архієпископом Гаврилом Розановим спогадах запорожця Миколи Леонтійовича Коржа, близького приятеля Л. Глоби, він названий у числі перших жителів цих місць, що оселився навпроти о. Монастирського ще до появи селища Мостина. Більш докладно повідомляє про себе сам Лазар Глоба в складеному з його слів (сам Л.Глоба був неграмотний) “повідомленні”” новоросійському губернатору Н.Д. Язикову від 18 вересня 1778 р. Історія появи цього “повідомлення” (тобто прохання) така: коли в 1775 р. за наказом Катерини II була остаточно ліквідована Запорізька Січ, на землях колишніх Вільностей Запорізьких почали одержувати землю дворяни і селяни з Великоросії. Частина старшини, у першу чергу - отаман П. Калнишевський, останній писар Січі - Іван Глоба й ін. були заарештовані і розіслані по монастирях в ув’язненя. Землі їх перейшли до держави і теж склали нагородний фонд російських офіцерів. З побоювання розділити долю нещасливих і переживаючи “утискання” з боку навколишніх його поселенців і звернувся колишній осавул до губернатора.
Звідси, з “повідомлення” дізнаємося цінні факти біографії Л. Глоби.

Культура України

Співаємо, — писав автор «Велесової криги», — адже ми руси — про славні дні, і маємо співи ті про отців наших, про красне життя в степах і про славу отців».
Але та слава бачиться й через призму гірких уроків. Автор нещадний до всього потворного й антиморального, тим більше, що підстав, як бачимо, антипатріотичного, антиморального, антиестетичного, зрештою — антикультурного плану більше, ніж того хотілося б і нам. І, до всього, автор тільки силу приписує богам. За безсилля і рабство, відсутність волі та гідності він звинувачує самих людей.
Зауважимо: нині також стало звичним писати найдошкульніші інвективи на адресу українства. Але з яких позицій?
Коли для одних, як для творця «Велесової книги», рани і біль, ганьба України — це їхня печаль, і вони бачать їх у комплексному співвідношенні з явищами позитивного плану (які й визначають шану до України та її славу у всепланетарному масштабі), — то інші бачать лише негатив, на основі чого й проголошують вирок: Україна не може бути суверенною нацією-державою, бо українці за самою своєю суттю є народом бездуржавної ментальності (психіки, мови, культури) та історії.

Культура Галицько-Волинської Русі ХІІІ - ХІV ст.

Коли значення Києва як культурно-політичного центру підупало, важливу роль у духовному житті почали відігравати окремі князівства, в тому числі й Галицько-Волинське. Воно успадкувало і продовжило культурні традиції Київської Русі. Зразком цього є Галицько-Волинський літопис, що складає третю частину Іпатіївського літопису. Дослідження літопису показали, що він мав п'ять редакцій, в той же час він є цілісним твором, що належить до однієї літописної школи.
Деякі вчені вважають, що в Галицько-Волинському літописі було використано старовинний збірник, який до нашого часу не зберігся. На думку дослідників, цей збірник включав візантійські хроніки. Ці "премудрі хронографи" були зразком для літописця і він, визначаючи мету для себе, писав: "Хронографу треба описувати повністю все минуле, деколи сягати вперед, деколи повертати у давнє — мудрий читач зрозуміє". Характерною особливістю Галицько-Волинського літопису є те, що в ньому подано хронологічний перелік подій. Правда, літопис у перших редакціях не мав ніяких дат і час тієї чи іншої події визначався фразами "в ті ж роки", "в той же час", "після того" і т.ін. У процесі подальшого редагування літопис набув форми суцільного оповідання про історичні події.
Джерела для написання літопису, як засвідчують дослідження використовувались різні. У ньому наводились документи, окремі літописні записи, що були складені у містах Володимирі, Галичі, Холмі, Пінську, Любомлі, деякі оповідання, як наприклад, розповідь про бій над річкою Калкою тощо. Літописці нерідко користувались народними переказами, дружинним епосом, піснями, а також народними приказками і прислів'ями.

Контрольна робота з Історії України

1. Історичні корені українського народу. Трипільська культура.
Київська Русь-ранньослов’янська держава з центром у Києві виникла на рубежі VII-IX століть. Існування цієї держави охоплює період з IX століття по 30-ті роки XII століття. Територіальні мережі – від Балтики до Чорного (“Руського”) моря і від Карпат до Волго-Окського межиріччя.
лово” Русь” часто використовувалось у географічному значенні, як визначення території Середнього Подніпров’я. Візантійці називали русів скитами або тавроскитами.
Ім’я “Русь” у X-XII століттях було тісно пов’язано з Київщиною. Цим словом спочатку називали варягів, потім землі полян у центральній Україні, а потім – те політичне утворення , діставше назву Київська Русь. Слово “Україна” вперше з’являється в літописах у 1187 р. і вживається як географічне поняття Київського порубіжжя. Український народ сповнений духу національно-культурного відродження. Йому належить давньоруська історична спадщина, включаючи мову, культуру, державність. Ще до революції немало російських вчених вважали Київську Русь невід’ємною частиною національної історії Росії, а українські вчені – відповідно – України. Одні з вчених стверджували, що після розпаду Київської Русі населення Наддніпрянщини не прийшло на територію Центральної Росії і згодом утворило Московську державу.
Посетите прекрасный новостной сайт htc, на котором Вы узнаете актуальные новости htc и можете узнать про все модели htc. На сайте скачать apk игры на Android и лучшие приложения для Android. Мобильная платформа Ubuntu Touch OS от Canonical и свежые мобильные новости про Apple iPhone и смартфоны htc.
Назад 1 ... 21 22 23 24 25 26 27 28 29 ... 39 Вперед


Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное