NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Методи педагогічних досліджень поділяються на 3 великі групи:
1) соціографічні методи (у нас вони називаються статистичні або соціологічні методи)
2) експериментальні методи.
Педагогічний експеримент має за завдання здіснення впливу людини на людину з метою її соціальної адаптації. Педагогічні експерименти умовно поділяється на дві групи: природні (або натуральні) експерименти і експерименти штучні (або організовані).
Природний експеримент складається в тому, що педагог залишає підопічних у їхньому середовищі, нічого не змінюючи, підбирає необхідні методи роботи і спостерігає на реакцію вихованців, на те, як вони сприймають його вплив в їх природному середовищі.
В умовах штучного експерименту педагог поділяє своїх вихованців на дві групи: групу контрольну та експериментальну. Група контрольна залишається в типових для себе умовах, а в групі експериментальній здійснюються заходи педагогічного впливу.
3) історичні методи (на Заході використовують інші поняття: методи історичного аналізу і методи порівняльного аналізу). Ці методи тісно пов'язані з історією педагогіки та порівняльною педагогікою.
Дослідник в першу чергу досліджує різноманітні джерела: архівні, монографічні (наукові) з обраної проблеми, потім конфронтує здобуті результати і на підставі цього результаті визначає, що є правдивим та фальсифікованим, і робить висновки про стан розвитку педагогічної науки в певну епоху.

В минулій лекції ми розглянули питання соціально-стандартного та соціально-нестандартного середовища. Однак оскільки це було наприкінці лекції і часу було мало, у декого може виникнути враження, що до соціально-нестандартного ми відносимо лише криміногенне середовищем. Але це не так. До соціально-нестандартного середовища ми відносимо також і ті прошарки населення, які з причин психічних або фізичних вад не можуть повністю виконувати весь спектр суспільних обов'язків члена суспільства. І звичайно поширення цього прошарку також суперечить інтересам суспільства.
Проблемою соціально-нестандартного середовища займається спеціальна педагогіка. Нажаль, не всі сучасні українські дослідники розуміють різницю між соціальною і спеціальною педагогікою. Так, наприклад, у найостаннішому виданому підручнику Галузинского і Євтуха сказано, що соціальна педагогіка займається середовищами людей з порушеннями психічними і фізичними. Це не відповідає дійсності.

Ми вже називали основні напрямки спеціальної педагогіки (див. лекцію від 8 вересня 1998 р.). До 6-ти названих нами напрямків слід також додати ресоціалізаційну педагогіку.
Ресоціалізаційна педагогіка вивчає закономірності здійснення навчально-виховної діяльності з метою соціальної адаптації людей, які відбули покарання або таких, які перенесли тривалі хвороби. Ви розумієте, що людина, яка потрапляє, скажімо, в аварію, чи перенесла якусь тривалу хворобу, вона вибивається з колії суспільного життя і потребує певної допомоги для того, щоб в це суспільство повернутися.
Приклад. В радянські часи існувала норма: якщо людина засуджується до покарання в порядку виконання статей кримінального кодексу, то вона могла втратити значну частину своїх майнових прав, в тому числі житло, прописку і т.д. Дуже часто люди, що проживали у містах особливого режиму (Київ, Москва, Ленінград), після відбуття покарання не мали куди повертатися. Більше того, не маючи паспортів, вони могли поселятися тільки в певних місцевостях (рангах місцевостей), знаходились на обліку в міліції. Влаштуватися на роботу було дуже важко. Вся ця система приводила до скоєння рецидиву. Це не універсальна догма чи норма, але вона була домінуюча.

Перше семінарське заняття. Перша півпара – контрольна робота (1 питання), далі – обговорення питань на стор. 4-5 програми.

Чому ж не вдалося асимілювати ці цивілізації? А тому, що вони були чи є носіями дуже давньої і високої культури, власної традиції освіти, передачі інформації від покоління до покоління.
Отже специфіка курсу педагогіки в Інституті Міжнародних Відносин полягає не у вивченні всіх основ, законів педагогіки, а в ознайомленні студентів з тією особливою функцією педагогічних наук у суспільстві, що забезпечує оцю передачу знань, навичок, традицій від покоління до покоління. Крім цього ми ознайомимося із аспектами міжнародного співробітництва в галузі освіти. Специфічним є також і те, що разом з психологією, філософією (разом з етикою, естетикою і т.д.) , педагогіка закладає основи гуманітарної освіти, отже це є необхідним в даному вузі.

Предметом педагогіки є навчально-виховний процес, а також система освіти. Об'єктом педагогіки виступає не сама людина, як така, а свідомість людини.

Ми вже говорили про існування тоталітарної педагогіки і демократичної педагогіки. Ці дві течії по різному трактують поняття. Розглянемо, наприклад, визначення особистості.
Згідно радянської тоталітарної педагогіки: Особистість – це людина, яка усвідомлює суспільно-значущі завдання, що стоять перед нею, і реалізовує ці завдання. Інакше кажучи, особистістю можна було б назвати тільки ту особу, яка під червоними прапорами, усвідомлюючи високу відповідальність за суспільство, підпорядковує себе суспільству.

Демократична педагогіка вважає: Особистість – це усвідомлення людиною її прав, усвідомлення прав інших людей і прагнення до максимальної реалізації своїх можливостей

Суб'єктами педагогічної діяльності (в суспільних науках – це те, що приймає участь у процесі, а не лише відчувають його вплив) вважаються ті, хто виконує педагогічні функції у суспільстві, і з другого боку ті, хто здобувають певні знання в системі освіти.

Наукові дослідження та педагогічна практика свідчать про динамічний і складний шлях розвитку позашкільної освіти.
Протягом ХІХ – ХХ ст. Перші будинки юнацтва на Україні були з ініціативи прогресивної педагогічної громадськості й за підтримки меценатів і добродійних комісій у Ніжин, Києві, Харкові тощо.
Нині більш як у 2-х тисячах позашкільних закладів починають шлях до творчості близько 2 млн. дітей і підлітків.
Аналіз становлення і розвитку позашкільної роботи з дітьми та учнівською молоддю в Україні свідчить про наявність прогресивних досягнень та позитивний вплив на творчий розвиток особистості. У процесі свого історичного розвитку позашкільна освіта і виховання набули певного досвіду, престижу і сформувалися як невід‘ємна частина цілісної системи освіти України.
Поряд з цим десятиріччям існувала невідповідність проблеми практичної діяльності позашкільних закладів та їх науково-теоретичного обґрунтування та забезпечення.
Актуальність реформування існуючих форм і методів позашкільної роботи в якісно нову систему закладів позашкільної роботи в якісно нову систему позашкільної освіти та виховання дітей та виховання дітей та учнівської молоді обумовлено рядом обставин.
По-перше, в умовах демократизації суспільства, переходу до ринкових відносин відбуваються значні зміни у суспільній свідомості, а тому вагомого значення набуває погляд на особистість з позиції культурно-історичної педагогіки розвитку.
По-друге, посилюється тенденція виховання різних країн світу, в тому числі української держави, до нового ступеня цивілізації, науково-технічного та соціального прогресу.
У цьому зв‘язку активізується необхідність виховання особистості творчого типу, здатної до сприйняття інноваційних процесів у суспільстві, використання і впровадження нових технологій.

Система освіти в країнах Західної Європи суттєво відрізняється від тієї, яка склалася в Україні та країнах колишнього СРСР. У зв’язку з цим існує невідповідність між вступними вимогами до вузів, термінами навчання, різними ступенями (бакалавр, магістр) та дипломами, що дають своїм випускникам учбові заклади. Мета цієї статті — описати систему освіти Німеччини, Франції та Голландії і привести Порівняння Українських та Західноєвропейських учбових установ, та дипломів.

Система освіти в Німеччині
Шкільна освіта в Німеччині перебуває під наглядом держави. За формування шкільних програм відповідають безпосередньо федеральні землі. Тому в кожній землі є відмінності в навчальних програмах. Зокрема, землі самостійно визначають час канікул та навчальні плани шкіл.
Шкільна система складається з трьох ступенів:
1. початковий ступінь(Primarstufe);
2. середній ступінь I (Sekundarstufe I);
3. середній ступінь ІІ (Sekundarstufe II).
Шкільна освіта у Німеччині починається з повних шести років і закінчується в дев’ятнадцять років.
Початкова школа охоплює чотири класи. Учні отримують знання з читання, рахування, письма, знайомляться з природознавством, мистецтвом та іншими предметами. У багатьох початкових школах вивчають також одну іноземну мову.
Після закінчення початкової школи кожен учень може вибрати іншу форму школи. Більше, ніж третина ідуть в основну школу. Навчання в ній триває 5 або 6 років. Іншими формами школи, де можна отримати освіту середнього ступеня І є реальна школа та гімназія. Після закінчення основної школи можна навчатися в професійній школі. Тут учні отримують професійні навички і після закінчення стають працівниками нижчої ланки (слюсарі, прибиральники, кельнери і т. д.).

Одним із найважливіших видів комуникативно-пізнавальної діяльності людини є читання. Професійна спрямованість навчання передбачає розвиток високої культури читання з метою підготовки вчителя, здатного виховати своїх учнів вдумливими, естетично сприйнятливими читачами. Необхідність досягнення високого рівня професійно-методичної компетенції випускників мовних факультетів інститутів університетів особливо гостро відчувається саме тепер у зв”язку з гуманітаризацією середньої та вищої освіт. Культура людини значною мірою залежіть від її вміння розуміти літературу. Література справляє естетичний вплив на читача, стимулюючи його творчу здатність пізнавати дійсність, зображену в тексті, що спонукає його до самостійних суджень і висновків, дає можливість для розвитку світогляду, допомогає правильно зорієнтуватися в складному процесі самопізнання.
Читання іноземною мовою як комуникативне вміння та засіб спілкування є найрозповсюдженішим способом іншомовної комунікації, яким учні середньої школи мають оволодіти згідно з вимогами чинної програми та Державного стандарту з іноземних мов.
За умови протікання процесу оволодіння іноземною мовою поза межами вторинної мовної спільності, роль художнього тексту значно зростає, оскільки він певною мірою реконструює мовне середовище. Художні тексти відіграють провідну роль і в пізнанні інокультурної дійсності, і у формуванні позитивного ставлення до країни та народу, мова якого вивчається. На старшому ступені середніх шкіл читання набуває вагомого значення у процесі навчання іноземної мови. Уміння читати надає можливість випускникам школи у своїй подальшій діяльності користуватися іншомовною літературою для пошуку інформації за фахом чи інформації, яка цікавить, задоволення своїх читацьких чи творчих потреб, удосконалення умінь усного мовлення і т. ін.
Чинні програми для шкіл з поглибленим вивченням англійської мови (1996) передбачають проведення уроків домашнього читання, протягом яких старшокласники вчаться читати адаптовані та неадаптовані уривки з автентичних творів.

Створення методики покрокового навчання писемного мовлення
передбачає, в першу чергу, характеристику запропонованих кроків, операцій, які вони містять, та обгрунтування їхньої послідовно¬сті. Крім того, серед завдань, вирішення яких вимагає дана система, виділяють наступні: І/ виявлення особливостей покрокової методики навчання кожної КМФ; 2/ створення си¬стеми пам'яток, що містять правила, характеристики явищ, впра¬ви, призначені для оволодіння ними, приклади та iн.
При формуванні методичної системи покрокового навчання ПМ та його композиційно-мовленнєвих форм ми свідомо випускаємо з уваги жанри та функціональні стилі. Це пов"язано, з одного бо¬ку, з універсальним застосуванням елементів КМФ у різних жанрах письмової комунікації, а з іншого, з тим що метою застосування даної си¬стеми є формування у студентів вищої мовної школи комунікативної компетенції з загаль¬ної специфіки організації та використання вказаних форм.
Отже, нашим першочерговим завданням є виявлення специфіки кроків писемного мовлення, співвіднесення їх змісту з відповідними мовленнівими діями психолінгвістичної моделі висловлювання та порівняння з аналогічними кроками, що виявлені у методичній літературi /якщо такі аналоги існують/. Ми дотримуємось традиційно ві¬домих етапів ПМ, серед яких: етапи підготовки до ПМ, письма та редагування. Грунтуючись на вказаних етапах, ми розробили покрокову систему, окремі кроки якої є складовими цих етапів, зумовлюються характером та послідовністю мовленнєвих операцій психолінгвістичної моделі висловлювання, і тому є необхідними та достатніми для ефективного навчання ПМ студен¬тів ІІІ курсу вищої мовної школи. При цьому студенти ознайомлюються з цими етапами у вигляді загального визначення, а потім і з кроками, що їх складають, наочно, у вигляді таблиці 1 (Етапи та кроки писемного мовлення) .

Даний вид індивідуалізації пов’язаний з формуванням у ліцеїстів-старшокласників індивідуального стилю (ІС) оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю з урахуванням індивідуальних особливостей нервової системи (комунікативний/некомунікативний тип) та стиля діяльності який уже склався протягом навчання в середніх класах загальноосвітньої школи.
В вітчизняній і зарубіжній літературі дане питання вивчається протягом багатьох років (С. Ю. Ніколаєва, Н. Ф. Бориско, Н, Д. Соловйова, I. O. Malley, A. U. Chamot, R. L. Oxford, E. Rod, P. Skehan, I. Tudor та ін.). Ми визначаємо ІС оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю як повна модель поведінки, яка включає психологічні, когнитивні та сенсорні індивідуальні особливості, які визначають прийоми та способи, яким учень надає перевагу по вивченні іноземної мови. Одним із завдань вчителя є надання допомоги учню у формуванні ІС.
В методичній літературі існує два підходи до формування ІС. Один з яких базується на організації таких видів діяльності учнів на уроці і вдома, які співпадають з спонтанно обраними учнями способами і прийомами, яким вони надають перевагу в досягненні успіху в навчанні (Willing 1987; 1988). І другий підхід включає додаткові способи і прийоми, які відрізняються від тих яким учні спонтанно надають перевагу, або до яких звикли (O’Malley, Chamot 1990).
На наш погляд прийнятним є другий підхід, тобто ознайомлення з різними стилями навчання з подальшою організацією навчальної діяльності таким чином, щоб учні могли вдосконалювати прийоми і способи такого стилю навчальної діяльності, який відповідає їх індивідуальним особливостям, тобто формувати ІС навчальної діяльності.
Для практичної реалізації навчання ІС необхідно визначити його компонентний склад. В методичній літературі дане питання розглядається в дослідженнях стратегій і стилів навчання. При цьому розрізняють тактику, яка полегшує використання мови (Production strategies i Communication strategies) і яка полегшує вивчення іноземної мови (Learning strategies). В сучасній методиці зустрічається велика кількість класифікацій стилів і стратегій навчання. Назвем деякі з них, прийнятні для ознайомлення з ними ліцеїстів: конкретний, аналітичний, комунікативний, авторитарно-орієнтований (Willing 1987); візуальний, аудитивний, діяльнісний (Reid 1987); послідовний, невпорядкований стилі (Lowes, Target 1998); когнитивні, соціально-ефективні, метокогнітивні стратегії (O’Malley, Chamot 1990), прямі (когнитивні, мнемотехнічні, компенсаторні) і непрямі (метакогнитивні, афективні, соціальні) стратегії (Oxford 1990) та ін. спираючись нароботи вище згаданих авторів, ми виділяємо такі компоненти ІС для навчання ліцеїстів старшокласників...

Мета: Розробка і систематизація вправ для вироблення навички читання мовчки, підготовка методичних рекомендацій з даної проблеми.

Найважливіше завдання початкової школи - навчити дітей вчитися, а це неможливо без уміння питати і працювати з книжкою. В.О.Сухомлинський в своїх працях зазначав, що без високої культури читання немає ні школи, ні справжньої розумової праці, що погане читання - ніби брудне вікно, крізь яке нічого не видно.
У загальному вигляді подібні твнрдження ні в кого не викликають сумнівів. А от з приводу окремих аспектів проблеми читання досить часто виникають суперечки. Взяти, наприклад, розвиток навички читання мовчки. Що повинно переважати? Читання вголос чи мовчки? Щоб з’ясувати це, зроблю невеликий відступ.
Відомо, що читання - настільки складний процес, що суть його важко чи й неможливо визначити однозначно. Адже є стільки різновидів діяльності, яка зветься багатозначним словом читання. Скажімо: читання невідомого твору - перечитування вдруге, втретє добре відомого ("для себе"), читання вголос ("для когось"), перегляд тексту в пошуках певної інформації, читання з метою виконати навчальне завдання (як правило, за текстом, зміст якого невідомий).
Можна вважати безсумнівним, що основою всіх різновидів читання є спроможність перекласти, перекодувати графічні знаки у зміст, втілений у друкованому чи писаному матеріалі. Адже це справжнє диво, що за допломогою невеликої кількості значків (букв, цифр, розділових знаків) люди можуть передавати один одному найрізноманітніші повідомлення, можуть розказати, попередити, застерегти, поділитися враженнями та ін. Взявши до рук цілком невідомий текст (скажімо, свіжу газету або щойно одержаного листа) ми можемо довідатись про те, що там написано.
І очевидно, що такі повідомлення та й інші читаються мовчки. Тому так важливо сформувати в учнів високу техніку читання. А цьому часто стає на заваді перебільшення деякими вчителями ролі читання вголос.

Основною характеристикою традиційної системи освіти є конкретно-практичні знання, викладені у вигляді готових зразків. Традиційна методика викладання предметів початкової ланки спрямована здебільшого на запам’ятовування програмового матеріалу і відтворення його.
Нині у початкових класах потрібно змінювати пріоритети цілей навчання: на перший план треба висувати його розвиваючу функцію, культ самостійності і нестандартності думок.
У північних народів є простий і мудрий афоризм: “Якщо подарувати людині одну рибину, вона буде ситою один день. Якщо подарувати дві, буде ситою два дні. А якщо навчити ловити рибу – буде ситою все життя.” Так і в навчанні: скільки б у школяра не було предметних знань і вмінь, старанності, сумлінності – їх все одно буде замало для подальшого успішного навчання і розвитку.
Стратегія розвитку освіти в Україні відповідно до національної програми “Освіта” передбачає використання світового досвіду для створення системи освіти, яка б відповідала стандартам ХХІ ст. До таких наукових розробок належить система розвивального навчання, що є прообразом принципово нової системи освіти. Його основна мета – розвиток здібностей дитини, на відміну від “навчання”, де відбувається механічне засвоєння знань.
Розвивальна мета реалізується на всіх уроках в початкових класах. Якщо учень залишається звичайним виконавцем і йому не вдається відчути задоволення від творчості, то сформувати стійкі пізнавальні інтереси не можливо. Розвивальні можливості уроку мають такі важливі напрями роботи:
1) розвиток процесів сприймання;
2) оволодіння загальнонавчальних умінь і навичок;
3) нагромадження індивідуального досвіду пошукової діяльності;
4) розвиток уяви, уваги.