NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Здебільшого ми не задумуємося над причинамю своїх бажань та емоційних порухів. Просто вчимося жити з ними, незалежно від того, гарні вони чи погані, позитивні чи негативні наслідки матимуть для нас. А іноді зовсім не завадить дослідити стан власної душі. Такий аналіз допевне показав би, як в процесі високопрофесійної діяльності, вирішення соціальних і родиних проблем безперервна розумова напруга виснажує мозок, ускладнює його роботу. І як наслідок, стаємо заручниками численних стресових ситуації, як на думку сучасної медицини, є основною причиною більшості захворювань. Отже, дати мозку вчасно відпочити, емоційно розрядитися – найкращий спосіб зарадити такій ситуації, змінити негативну стресову реакцію на позитивну. Як це зробити? Рецептів – безліч, але ми хочемо зупинитися на одному з них – грі, точніше на одному з її різновидів.
Великим вчителем-психотерапевтом назвав відомий російський вчений Санніков – мовну гру. І мав рацію. Інтелектуальна, цікава, захоплююча, вона містить цілий спектр правил і способів, які сприяють емоційному розвантаженню, зняттю розумової напруги. Про які правила тут йдеться? В чому криється “секрет” їх успішного використання – адже з часом мовна гра не втрачає своєї свіжості й актуальності, а інтерес до неї зростає. На нашу думку, причина такої популярності мовної гри серед кіл слід шукати у її причепності до животрепетних реалій життя, глибиних зв‘язках з найваживливішими царинами людської діяльності: суспільними явищами, культурою, наукою, мистецтвом. Запропонована до Вашої уваги робота містить пробу дослідження цих зв‘язків, а також з‘ясування деяких проблем, що безпосередньо стосується явища мовної гри.

Педаль – цінна, неповторна властивість фортепіано. Жодний інший інструмент не володіє специфічним багатством, подібно педальному звучанню. Педаль широко використовували всі композитори, починаючи з Бетховена. Фортепіанна література 19-20 століття мислилась композиторами з педаллю, тому виконавське мислення піаністів також не може існувати поза педаллю. Відчувати педаль у всій багатогранності її застосування так як і відчувати звук у всіх його градаціях – значить володіти вже оприділеною піаністичною майстерністю. Тонка різноманітна педалізація збагачує звукову палітру виконавця. Посилення звучання обертонів резонансом відкритих струн, збереження органного пункту пів педаллю, колористичні змішання гармоній у імпресіоністів “педальна вуаль”, “таяння” звуків при вібруючій педалі – все це засоби виразовості необхідні кожному піаністу.
Фортепіанна методика не може обійти питання педалізації. Дана проблема – одна з найбільш складних у фортепіанній педагогіці. Вона менш ніж інша педагогічна проблема піддається систематизації і методичній розробці власне тому, що вміння педалізувати – один із компонентів художнього мислення виконавця. В педалізації проявляється творча уява, глибина розуміння музики і почуття стилю, багатства звукової палітри і артистичність, яка відзначається в імпровізаційності педалізації, що залежить від акустики і особливостей даного інструменту. Тому навчання педалізації абсолютно невідділимо від звучання музики, від живого її виконання, включаючи перші навчальні вправи в педалізації. Навчити педалізації – значить перш за все навчити слухати, уловлювати відтінки звучання і вслуховуватись в них, виховувати смак до педальних забарвлень, до зміни звукового колориту.

Професійне володіння скрипкою розкриває перед учителем музики, музичним вихователем широкі можливості для музично-естетичноговиховання дітей.
Скрипка, як ніякий інший інструмент, впливає на почуття людини. З іншої сторони – людське вухо гостріше реагує на нетомперований стрій, яким наділена скрипка. Небиякий ітой факт, що учень – скрипаль під час навчання у коледжі отримує навики володіння фіортепіано, а за бажанням – баяном чи акордеоном, що у подальшому відіграє позитивну роль у педагагічній діяльності.
Організовуючи роботу з учнями, педагогу потрібно враховувати різний рівень підготовки при вступі в коледж та чітко визначити індивідуальні напрямки їх професійного розвитку.
Важливим фактором успішного розвитку музично-виконавської майстерності учня є виховання у нього правильної постановки як правої так і лівої рук, при належній свободі та відсутності надмірних затиснень у всіх її ланках – плече, передпліччя, кисть, пальці; оволодіння рухами, викликаними художньо-виконавськими намірами, розвиток відчуття пластичної організованості рухів.
Велику увагу потрібно приділяти роботі над інтонацією, звуковидобуванню, різноманітніст динаміки.
Робота над розвитком техніки гри повинна бути систематичною і постійно контролюватися педагогом. Важливим засобом зростання зацікавленості до праці над техніко є зв‘язок вправ і етюдівз зхудожнім музичним матеріалом, а також є теоретичними знаннями. Але в цій роботі не можна обмежуватися вузькотехнічними завданнями. Не можна забувати, що робота над засобами виразності (звук, динаміка, фразування, ритм, вібрація тощо) зв‘язана не тільки з звуковим контролем, але і з відповідними рухами.
У повсякденній роботі педагогу слід виходити х індивідуальних даних учня, уникати фолрсового розвитку, оскільки такий метод роботи приводить до перенапруги сил учня, повної його безпорадності, невміння працювати самостійно, байдужості до суті музики та інше.
Дуже корисною формою розвитку в учнів виконавської майстерності є звітні концерти, де беруть участь кращі виконавці – солісти, ансамблі.
Велику користь приносить гра в ансамблі скрипалів, організація якого можлива в рамках гурткової роботи.

Перед тим, як приступити до вивчення хорового твору з хором, диригент повинне сам добре вивчити цей музичний твір.
Він повинен відмінно уявити собі всі стани, які він пройде, працюючи над партитурою, від вивчення нотного і літературного тексту до моменту виконання його на естраді.
Робота диригента над партитурою хорового твору відповідно, має два періоди: перший – попереднє вивчення партитури диригентом особисто і другий – розучування даного твору з хором. Щоб засвоїти музику вивчаючого твору потрібно не тільки знати музичний і літературний текст твору, корисно познайомитись із творчістю даного композитора (а якщо це народна пісня. То із пісенною творчістю даного народу). Необхідно засвоїти стиль, приймали письма і творче направлення автора вивчаючого твору, познайомитись з історичними даними про авторів, як музики, так і тексту. До музично-теоретичного аналізу твору слід переходити тільки після детального вивчення його літературного тексту.
Музично-теоретичний аналіз повинен включати слідуючи: необхідно зробити музично-теоретичний розбір творі і встановити зв’язок його музикального і літературного текстів, розібрати його музикальну форму, ладотональний план, метр і ритм. Оприділити темпи, докладно познайомитися із гармонією і голосовведенням, встановити цензури між музичними фразами і т.д.
Після цього музичний твір необхідно вивчати із вокально-хорової точки зору.
Вокально-хоровий аналіз повинен доторкнутися всіх сторін твору. Сюди відноситься – вивчення вокальних особливостей кожної партії – об’єм, діапазон, теситура, степінь використання кожного голосу, труднощі інтонації зі сторони інтервальної або ритмічної. Потрібно перевірити фразування зі сторони дихання і зробити потрібне позначення в голосах партитури. Розібрати літературний текст зі сторони його вокальності і дикції.
Встановити тип ансамблю між хоровими партіями, як зі сторони технічної (теситурні умови), так зі сторони музичної (значенні партії по музично-технічному матеріалу) і т.д.

Хор є колектив, який має своєю метою співати гуртом, спільно. Звідси виникає специфічна особливість хорового співу – спільне звучання окремих співаків хору в одному загальному цілому, що й зветься ансамблем.
Ансамбль – слово французьке (ensemble – разом, вкупі, ціле, узгодженість)
В ансамблі хору можемо спостерігати, що це буде лише несмілива і невміла спроба налагодити спільний спів, або є шляхом наполегливої і впертої праці колектив піднімається на високий ступінь довершеності і майстерності.
Під ансамблем високої майстерності треба розуміти точну інтонацію, злагодженість звучання співаків у хорі, злиття і врівноваженість щодо сили й тембру всіх голосів, наслідком чого буде соковитий, насичений, барвистий, але без найменшого виділення тембрів голосів окремих співаків, повноцінний унісон кожної партії. Первісним елементом хорового ансамблю є ансамблевий звук. Це звук певної висоти відтворюваний кількома співаками. Він може бути двох видів: унісонний і гармонійний.
Унісонний ансамбль ми маємо в одноголосному хорі, або в звучанні окремої партії хору.
Гармонійний ансамбль є співання акорду кількома співаками, або хоровими партіями.
Мінімальна кількість співаків для унісонного ансамблю – три чоловіки. Найменша кількість співаків для гармонічного ансамблю –шість людей, бо двоголосся – це перша стадія гармонії. Отже – мінімальний чотириголосний хор повинен складатися з дванадцяти співаків. Не можна думати, що ансамблевий звук високої якості – це злагодженість, насиченість, звучання – може бути легко досягнутий. Для цього потрібна велика майстерність, уміння пристосувати звучання голосу. Уміння подати хороший ансамблевий звук досягається витривалою, упертою працею, і крім того, що найголовніше воно потребує почуття ансамблю. Проте досвід спостереження дають установити деякі умови, які впливають на якість ансамблю, звука як унісонного, так і гармонічного.

Аналіз проведених уроків та позакласних заходів учительки української мови і літератури п.Оксани Щепан свідчить, що її педагогічний досвід на тему “Розвиток пізнавальних інтересів і здібностей учнів на уроках української мови” є важливим засобом формування творчої особистості учня, мовленнєвих умінь та навичок гімназистів.
Учителька постійно працює над тим, як найдоцільніше формувати в учнів правописні уміння і навички, як посилити комунікативну спрямованість уроків мови на основі педагогіки співробітництва.
Кожен її урок чи позакласний захід – це захоплююча пошукова робота, творче осмислення учнями виучуваного матеріалу, виховання любові до рідного слова, історії, звичаїв і традицій нашого народу.
Розвиваючи пізнавальні інтереси та здібності учнів, п.Оксана Щепан використовує різні ігрові ситуації, лінгвістичні дослідження, ситуативні вправи, опорні схеми, ключі-опори, алгоритми розпізнавання та розв’язування.
Цікавим в роботі словесника є використання методу спостереження і аналізу мовних явищ.
Великого значення в роботі надає вчителька відбору та використанню дидактичного матеріалу та різним видам роботи з ним, проведенню тематичних уроків.
Досвід роботи Оксани Миколаївни Щепан є актуальним, бо такі форми і методи роботи на уроках рідної мови зацікавлюють дітей, викликають бажання вчитися, дають змогу осмислено засвоювати нову інформацію, свідомо ставитись до мови як засобу самовираження, спілкування між людьми, передачі почуттів і переживань, формують національно-мовну особистість учня.
Тому він заслуговує широкого впровадження в педагогічну практику закладів освіти.

Сер Чарльз Спенсер Чаплін (16.04.1889 - 25.12.1977), американський актор, режисер, сценарист, продюсер, композитор.

Народився в Лондоні, у родині акторів вар'єте. З 1897 виступав у мюзик-холі, у 1907-1912 - у театрі Ф. Карно, де в досконалості опанував мистецтвом пантоміми, пластики, виразності рухів. Дарунок імпровізації і влучні побутові замальовки визначили успіх Чапліна в Англії і під час американських гастролей 1910-1912 років.

У грудні 1913 він підписав контракт з американської кинокомпанией "Кистоун", де став зніматися в М. Сеннета. У 1914 дебютував в ексцентричній комедії "Заробляючи на життя" (Making A Living). Виконуючи ролі хлыщеватых мерзотників у стрічках за участю Ф. Стерлінга, Ч. Конклина, М. Норман і Фатти, він придивлявся до роботи сеннетовских режисерів, аналізуючи характерні риси американської комічної школи і системи комедійних масок, заснованих на невідповідності життєвої ролі персонажа і його зовнішності.

З'явившись у 12 стрічках, знятих під керівництвом М. Сеннета чи Сеннетом і Мейбл Норман, Чаплін знімає самостійно комедію "Захоплений дощем" (Caught In The Rain, 1914), але до кінця року залишається в "Кистоун", працюючи те поодинці, то з М. Норман. Він усе ще грає покидька Чэза, і навіть його краща робота в комедії Сеннета "Перерваний роман Тилли" (Tіllіе's Punctured Romance, 1914) не влаштовує актора.

У 1915 він іде у фірму "Эссеней", де в поставлених їм по власних сценаріях фільмах поступово виникає образ бурлаки Чарли.
Завоювавши в комедіях Сеннета небачену популярність, Чаплін не відразу переборює інерцію бездумної эксцентриады. Усе-таки матеріал його стрічок наближається до реального життя, а умовні персонажі здобувають риси реальних людей, що переживають справжні радості і прикрості. У фільмах "Бурлака" (The Tramp, 1915), "Завербований" (His New Job, 1915), "Банк" (The Bank, 1915) новий зовнішній вигляд героя-обшарпанця відповідає його людської сутності і соціальному стану - самотнього і беззахисного аутсайдера, відкинутого світом.

Основи педагогіки.
Вступна частина.
Викладач: кандидат психологічних наук, доктор педагогічних наук в Польщі, асистент Вовк Юрій Аврамович.
"Враховуючи ту кризу, в якій знаходяться педагогічні науки в нашій країні, я зіткнувся з серйозною проблемою відсутності серйозних сучасних наукових розробок і джерел, посібників, підручників, які можна було б використовувати в процесі опрацювання даного курсу. Однак цей курс повністю опрацьований на моделях, зразках та в розробках західних університетів, зокрема Гарвардського, Краківського, Опольського, Мюнхенського університетів і т.д. Існує багато монографічних джерел на англійській мові, а також німецьких (адже не є таємницею, що Німеччина в педагогічно-дидактичному плані є однією з лідуючих країн світу, країна з дуже давніми науковими педагогічними традиціями) і французьких."

Місце педагогіки в структурі суспільних наук.
Питання лекції та семінару див. Програму курсу.

Педагогіка – це фундаментальна суспільна наука, яка вивчає закономірності здійснення навчально-виховної діяльності, а також функціонування систем освіти.
Саме поняття "педагогіка" має дуже давню історію. Виникло воно ще в часи Давньої Греції і походить від слова "педагог", що початково означало людину або раба, який супроводжував дитину свого рабовласника до школи.
Використання слів "педагогіка", "дидактика" і т.д. як термінів ми пов'язуємо з ім'ям видатного чеського педагога Яна Амоса Коменського, батька педагогічної науки, людини, яка вперше розробила науковий апарат педагогіки як науки. З ім'ям цієї людини пов'язано виділення педагогіки як самостійної наукової галузі в системі філософських наук (педагогіка відокремилася від філософських наук. До речі, навіть зараз на Заході люди, що захищали роботи з педагогіки отримували наукові ступені доктора філософії (або доктор гуманітарних [або як там кажуть "гуманістичних"] наук) з питань педагогічних чи освітніх питань.)
Ян Амос Коменський (інколи можна зустріти вимову Ян Амос Коменський, тобто так, як його прізвище звучить польською мовою ) жив і працював на початку 17 століття.

Система освіти в США
Основний принцип – децентралізація. Безпосередній контроль на території штатів виконують Boards of Education. В 19 ст. с США сформувалася наступна система середніх освітніх навчальних закладів:
1) 8-мирічна елементарна школа, після завершення якої учні, молодь мала можливість продовжувати своє навчання в повній середній школі (в певних штатах ця система збереглася) В інших шатах діє система освіти 6+3+3
6 років в елементарні школі
3 роки в молодшій середній школі
3 роки старша середня школа: повний цикл середньої освіти.
Головне завдання: створити всі можливості для різнобічного вияву особистості, закладення основ світогляду. Відповідно до засад плюралізму, толерантності, вчитель не може нав'язувати певні думки, оцінки. Великий вплив здійснює родина.
На етапі junior high school робляться заходи по поглибленню розвитку дитини в напрямку, що відповідає її здібностям.
На етапі senior high school – підготовка до навчання в вищих навчальних закладах, здійснення профільованого навчання, вибір відповідних курсів.

В США діє принцип не універсалізація, а спеціалізація освіти.
Від 6 років життя в США починається обов'язкове навчання, до 16 (17) років триває безкоштовне навчання.
2) Вища освіта в США здобувається в 4-рирічних коледжах, які мають право підготовки на рівні бакалавра. Головна особливість цього етапу, головне завдання – підготовка до виконання професійних обов'язків на найвищому рівні. Бакалаврська робота – тезова.
3) Однорічна або двохрічна магістратура. Головне завдання – наукова підготовка, підготовка до наукової діяльності, до здійснення самостійних наукових проектів. Магістерська робота теж можливо тезова. Відповідно рівень її нижчий, ніж в Європі.
Координація педагогічних досліджень в масштабі всієї країни здійснюється National Academy of Education.

Система освіти в Україні.
Ст.22 Конституції України – забезпечення гарантії дотримання прав кожного громадянина у суспільстві.
Ст.23 Конституції гарантує право на вільний розвиток особистості. В цій статті зазначено також межу використання прав громадянами нашої країни. Це пошанування прав інших людей. Інакше кажучи, ми можемо використовувати до тої міри, поки це використання не загрожує і не суперечить правам інших людей.
Ст.24 Конституції забороняє будь-які форми дискримінації за расовою, статевою, національною, релігійною ознаками і гарантує рівність в правах чоловіка і жінки. Нажаль, ми мусимо зазначити, що незважаючи на те, що наша Конституція є однією з найбільш прогресивних в Україні, реалізація її часто натикається на проблеми.
Ст.46 забезпечує право громадянина України на соціальний захист.
Ст.52 гарантує захист дітей від різних проявів насильства та експлуатації
Закон "Про освіту"
Середня освіта в нашій країні складається з трьох ступенів:
1) початкова школа (з 6-7 років; 1—4 класи) – закласти основи наукового світогляду дитини, забезпечити всебічний рівномірний розвиток особистості, дати основи елементарних знань;
2) основна школа (неповна середня школа, 5—9 класи) – закласти систематизовані наукові знання з основних галузевих наук і створити передумови для свідомого вибору кожним напрямку свого подальшого розвитку,
3) старша школа (10—11 класи) – профілювання, спеціалізація подальшого навчання з метою підготовки до навчання в умовах вищої школи.
В 1993 році в нашій країні були прийняті два положення: "Про середній загальноосвітній заклад" і "Про загальну середню загальноосвітню школу".