* » » Старообрядництво:історія виникнення і еволюція

**

Старообрядництво:історія виникнення і еволюція

Содержание:
Російська церква до середин XVII ст. 3
Реформи патріарха Нікона і розкол російської церкви 4
Поповщина и безпоповщина. Формування основних старообрядницьких толків. 12
Старообрядництво в період кризи феодально-кріпосницького ладу 19
Сучасний стан старообрядництва 25
Література……………………………………………………………..……27

Текст:
Старообрядництво було найбільшим в історії Росії релігійно-суспільним рухом. У ньому відбився стихійний, втілений у релігійну оболонку протест, породжений соціальними протиріччями самодержавно-кріпосницького ладу й ідеологічним засиллям пануючої православної церкви. Протягом трьохсотрічної еволюції суспільно-політичний зміст цього протесту змінювався в залежності від зміни соціального складу руху, конкретної історичної ситуації і розтановки класових сил.
Російська церква до середини XVII століття
Водохрещення Русі в 988 р. при князі Володимирові було найбільшою подією в історії прасловя’нської держави. Прагнення до щирої віри Христової давно жило в душі слов’янських народів . Ще княгиня Ольга, бабуся князя Володимира, прийняла святе хрещення, і за словами літописця,. «многих ко вере приведе»
З часу князя Володимира церква Русі протягом більш як шістсот років розширювалася і процвітала, перебуваючи в єдності і мирі.
Христову віру на Русі не могли порушити ніякі замахи ворогів, що не раз робили спроби підпорядкувати її собі або розколоти її: татарське ярмо, що більш як 200 років загрожувало руській землі, не змогло знищити або спотворити православ'я. Не раз папа римський намагався підпорядкувати руські церкви своєму престолу. Вірній православній церкві, народи Русі завжди чинили опір католицтву.
Управління руською церквою спочатку знаходилося в Києві. На чолі церкви стояв Митрополит. Першими митрополитами на Русі були греки, що призначалися з Константинополя грецьким патріархом. Пізніше руські митрополити стали обиратися собором руського духовенсттва і їздили в Константинополь для прийняття хіротонії від грецького патріарха. Київський митрополит призначав єпіскопів у найважливіші руські міста.
Після зруйнування Києва військами татарського хана Батия (1240 р.) місце перебування митрополита було перенесено у Володимир. А при митрополиті Петрові кафедра митрополита була перенесена в Москву.
У 1439 р. у Флоренції (Італія) був скликаний церковний собор з питань об'єднання церков - західної і східної. Цього обє`днання бажали візантійський імператор і патріарх для того, щоб заручитися підтримкою від римського папи у боротьбі проти турок, що все більш тіснили Візантію.На Флорентійському соборі була прийнята унія (спілка), за якою папа визнавався головою обох церков: католицької і православної, причому остання повинна визнати також і католицькі догмати. За православною церквою зберігалися лише її богослужбові обряди. На собор у Флоренцію прибув і московський митрополит Ісідор, грек, присланий незадовго до собору Константинопольским патріархом. Він відкрито виступив за унію . Після повернення митрополита Ісідора в Москву відбувся собор російського духівництва, що визнав дії митрополита неправильними, і ,як наслілок, він був усунений із кафедри митрополита. Після чого собором російських єпіскопів був обраний митрополитом архієпископ Рязані Іона, що був призначений у 1448 р. уже без затвердження Константинопольского патріарха. З цього часу російські митрополити стали обиратися собором російського духовенства самостійно, без затвердження і хіротонії Візантійським патріархом. Таким чином, російська церква набула незалежності від грецької.
При митрополиті Іоні також відбулося відокремлення південно-західною руської церкви від північно-східної. Литовські князі з невдоволенням спостерігали за залежністю духовенства і їхніх земель від московського митрополита. За їхнім наполяганням в Києві була заснована особлива митрополія. Митрополит київський продовжував призначатися константинопольським патріархом.
Так утворилися дві руські міирополії: одна керувала північно-східною частиною Русі, інша - південно-західною .
У 1453 р. Константинополь був взятий турками, і вся Візантія опинилася під турецькою владою.
У 1551 р. за царя Івана Васильовича Грозного в Москві відбувся відомий церковний собор, що одержав назву «Стоглавого», тому що збірник його постанов складався зі ста глав. Цей собор підтвердив слушність старих церковних книг, вказавши лише на незначні описки і наклав суворі церковні покарання для тих, хто порушує правила святих апостолів, противитися вчиненню служби за церковним статутом.
У 1589 р. за царя Федора Івановича в Москву приїхав східний патріарх Ієремія. Хоча фактично Московський митрополит був уже незалежний від Константинопольского патріарха, перебування в Москві патріарха Ієремії російська церква використала для заснування патріархії, і в той же рік Митрополит Московський Іов був зведений у сан всеросійського патріарха. Звертаючись до царя Федора, патріарх Ієремія сказав: «Ветхий Рим пал от ересей, вторым Римом – Константинополем завладели турки; твое же великое Российское царство – третий Рим – всех превзошел благочестием».
Але саме в той час, коли російська церква досягла найбільшої величі і розквіту, у ній відбувся розкол, що розділив російських людей. Ця сумна подія трапилася у царювання Олексія Михайловича й у патріаршество Нікона у другій половині XVII століття.
Реформи патріарха Нікона і розкол російської церкви .
Патріарх Нікон став вводити в російську церкву нові обряди, нові богослужбові книги й інші нововведення самовільно без схвалення собору. Це і стало причиною церковного розколу. Хто пішов за Ніконом, тих народ став називати «Ніконіанами», або новообрядцами, самі ж послідовники Нікона, користуючись державною владою і силою, проголосили свою церкву православною або пануючою, а своїх супротивників стали називати образливим і принципово зрадливим прізвиськом «раскольники». На них вони звалили і всю провину церковного розколу. Насправді ж супротивники Ніконовских нововведень не спричиняли ніякого розколу: вони залишилися вірними стародавнім церковним обрядам. Тому вони називали себе православними старообрядниками, старовірами. Хто ж був справжнім ініціатором розколу?
Патріарх Нікон вступив на московський патріарший престол у 1652 р. Ще до посвячення в патріархи він зблизився з царем Олексієм Михайловичем.Разом вони і спланували переробити російську церкву на новий лад: ввести в ній нові чини, обряди, книжки, щоб вона у всьому походила на грецьку .
Гордий і самозакоханий патріарх Нікон не мав великої освіти. Але зате він оточив себе ученими українцями, із яких найбільшу роль став відігравати Арсеній Грек. Виховання й освіту він одержав у Єзуїтів, після прибуття на Схід він прийняв Магометанство, потім знову примкнув до православ'я, а потім схилився до католицтва. Коли він з'явився в Москві, його відправили в Соловецкий монастир як небезпечного єретика. Звідси і взяв його Нікон до себе і відразу зробив помічником у церковних справах. Це викликало велику спокусу і ремство в середовищі віруючого населення. Але суперечити Ніконові було не можливо. Цар надав йому необмежені права в справах церкви. Нікон, підбадьорений царем, робив, що хотів, не радячись ні з ким. Спираючись на царську дружбу і владу, він рішуче приступив до церковної реформи.

Тип файла: doc
Язык файла: Украинский

Скачать файл: Старообрядництво:історія виникнення і еволюція бесплатно

staroobryadnictvo.doc [172,5 Kb] (cкачиваний: 1)



Оставить

Отзывы о работе

Популярные работы

Рефераты







Курсовые







Дипломные








Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное