Живописец, рисовальщик, гравер, гуманист, ученый, Дюрер был первым художником в Германии, который стал изучать математику и механику, строительное и фортификационное дело; он первый в Германии пытался применить в искусстве свои научные знания в области перспективы и пропорций; он был единственным немецким художником 16 века, оставившим после себя литературное наследие. Необычайная художественность, широта интересов, разносторонность знаний позволяют поставить Альбрехта Дюрера в один ряд с такими прославленными мастерами Возрождения, как Леонардо да Винчи, Микеланджело, Рафаэль.
Прославленный гуманист и современник Альбрехта Дюрера Эразм Роттердамский (1466-1536) писал в 1528 году, оценивая творчество художника: “Чего только не может он выразить в одном цвете, то есть черными штрихами! Тень, свет, блеск, вы-ступы и углубления, благодаря чему каждая вещь предстает перед взором зрителя не одной только своею гранью.
ПЕТРО САГАЙДАЧНИЙ, кошовий отаман, гетьман запорiзького козацтва, гетьман України.
Народився П. Сагайдачний близько 1550 року (точну дату iсторикам з'ясувати не вдалося) в селi Кульчицях неподалiк Самбора, що на Львiвщинi. Походив вiн з українського аристократичного роду, який навiть мав свiй герб (у Польщi такi аристократи називал ися "гербовою шляхтою"). Напевне, батько його, Конаш (звiдси й перша частина прiзвища "Конашевич"), був досить заможною людиною, оскiльки зумiв дати синовi чудову освiту, спочатку в Галичинi, а згодом - в елiтарнiй Острозькiй академiї, на Волинi.
Сталін (Джугашвіллі) Йосип Віссаріонович (1879-1953) – великий діяч Комуністичної партії Радянського союзу, Радянської держави, міжнародного комуністичного і робітничого руху. Життєвий шлях Сталіна до Великої Жовтневої соціалістичної революції – це шлях професійного російського революціонера. В РСДПР він вступив в 1898р. Вів партійну роботу в Тифлісі, Батумі, Баку, Петербурзі.
Київ перестав притягати до себе увагу князів, Суздаль взагалі перестав цікавитися українськими ділами, Галич був далеко й мав досить- свого клопоту. Початок доби литовської політичної зверхності на Південною Руссю був покладенний у 1340р. коли син Гедиміна Любарт закнязював на Волині й Галичині. Остання після 40 років запеклої воєнно-політичної боротьби відійшла до Польщи. Таким чином, Волинь стала першим реальним надбанням Литви на Українських землях. Потім упродовж одного-двух десятиліть до Літовського князівства перейшли Київщина, Сіверщина та Поділля. Більшість Українських земель було приєднано до Литви за часів правління князя Ольгерда.
Протягом майже 150 років від кінця XVIII до початку XX ст. українці перебували під владою двох імперій: 80 % із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів. Так на світанку новітньої доби українці опинилися у складі політичної системи, що радикально відрізнялася від устрою, до якого вони звикли. Як усі імперії, Російська імперія Романових та Австрійська Габсбургів являли собою величезні територіальні конгломерати, численне населення яких складалося із етнічно й культурно різноманітних народів.
а) Шкільництво. Мало відомо про стан шкільництва в литовсько-польській добі. Безперечно, в манастирях, при церквах школи існували по-старому, в кращих школах можна було не лише навчитися читати та писати, але й набути деякі відомості з теології, літератури, грецької мови. В XVI ст. такі школи при церквах та манастирях стали загальнопоширений.
Передумови і причини Кримської війни - загострення "східного питання" було викликано протиріччями між Росією та її противниками в боротьбі за переважний вплив на Балканах і на Близькому Сході.
Плани сторін. Англія і Франція. Буржуазії необхідні були нові ринки збуту, тому вони прагнули поширення колоніальної експансії на Близькому Сході.
Правлячі кола Англії і Франції бажали витиснути Росію з берегів Чорного Моря і перетворити Туреччину у свою колонію.
Росія. Прагнула забезпечити вільний вхід своїм кораблям із Чорного в Середземне море і з цією метою закрити протоки Босфор й Дарданелли для іноземних суднів.
Хто придивлявся до тої кривавої, завзятої боротьби, що йшла між литовськими князами й Польщею за галицько-волинські землї, аж до 1380-х років, мабуть і в снї не бачив, чим ця боротьба мала скінчитися. З урегулюванням галицького конфлікту провідні політики Польщі та Литви зрозуміли, що їх об'єднують важливі спільні інтереси. Обидві країни перебували під загрозою агресивних планів Тевтонського ордену, що панував на Балтійському узбережжі. Виснажена до краю своєю експансією на сході, Литва була нездатною чинити опір німцям на півночі.
Іван Сірко – особлива постать в історії України. За свій незвично довгий вік – як на козака, що ціле життя те й робив, що воював – він зазнав усього: злетів занепадів, зрад, захоплень, розчарувань, почуттів щирої приязні і лютої ворожнечі, скидав і садовив на трон гетьманів, і сам прагнув стати гетьманом. Ще за життя він став легендою козацтва, його подвиги описано у багатьох піснях і думах. І козаки, і вороги Сірка мали його собі за характерника – чоловіка надзвичайної сили волі, що може підпорядкувати собі оточення і навіть вміє замовляти рани.
В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, Бога, славленого в Тройці.
Нехай станеться на вікопомну пам'ять та славу Запорозького війська і всього народу малоросійського.
Дивний і невгадний у долях своїх Бог, милосердний і довготерпеливий, праведний у покарах як завжди від початку видимого сього світу, вивищує на праведнім мірилі свого правосуддя одні держави, а інші за гріхи та беззаконня смиряє; одні уярмлює, інші звільняє; одні підносить, інші скидає долі. Так і народ бойовий стародавній козацький, який раніше називався козарський, спершу був піднесений безсмертною славою, просторим володінням та рицарськими відвагами, якими не тільки довколишнім народам, а й самій Східній державі був страшний на морі й на землі, і то так далеко, що цісар східний, бажаючи його собі довічно примирити, з'єднував подружнім союзом синові своєму каганову дочку , тобто, князя козарського. Потім, славлений у вишніх, той таки праведний суддя Бог через примножені неправди й беззаконня, покаравши численними карами той козацький народ, знизив, змирив і ледве не вічною руїною скинув долі, нарешті військовою зброєю Польській державі піддав через Болеслава Хороброго та Стефана Баторія, королів польських.
