*Реферати, курсові, дипломні роботи » Реферати » Сторінка 25

**

Родоплемінні культи

Родоплемінні культи є складним конгломератом місцевих традицій, обрядів, ритуалів, якими позначаються різні етапи людського життя (надання імені, похорон та ін.), уособлення небесних і атмосферних явищ, релігійно-міфологічні уявлення. Родоплемінним релігіям властиві: 1) поклоніння духам (природи, предків), яким спочатку надавали зооморфних, а пізніше — антропоморфних рис; 2) відсутність професійних служителів культу; 3) відправлення культу в формі особливого для кожного племені святкування, що супроводжується магічними обрядами (танцями, іграми) в честь духів.
До ранніх форм релігії належать: магія, фетишизм і анімізм, котрі виникли в період формування і розвитку родового ладу (від 100 до 40 000 років тому).
Магія (від грецьк. maheia — чаклунство) — віра в існування надприродних засобів впливу на природу. Приміром, деякі з північноамериканських індіанців ще у XIX ст. перед початком полювання на бізонів виконували особливий мисливський танець: танцювальним рухам вони приписували надприродні властивості заманювати бізонів до стійбищ і забезпечувати вдале полювання. Магія подвоювала (в уяві людей) шляхи впливу на природу: вважали, що людина могла вплинути на природу не лише своєю працею (природний рух), а й особливими символічними діями — обрядами (надприродний шлях).
Магія поділяється (за метою, яка ставиться перед чаклунством) на такі основні види: виробничу, лікувальну, застережну, військову, метеорологічну (магія погоди) та ін. Найпоширенішою була магія виробнича, яка, в свою чергу, мала ряд "розгалужень": мисливська, рибальська, будівельна тощо. У ході розвитку суспільства з'являються все нові різновиди виробничої магії; землеробна, скотарська, гончарна, ковальська, навчальна, спортивна.
Читать подробнее

Ранні національні релігії

Ранні національні релігії — це такі релігійш вірування, що охоплювали своїм впливом верхні й середні шари населення у межах однієї національної держави. До ранніх національних релігій відносять усі релігії, які в літературі позначають за допомогою префіксів "старо-", "давньо-": староєгипетську, староіндійську, старогрецьку, староперсидську, староримську та інші.
Історичним підґрунтям виникнення та існування ранніх національних релігій був рабовласницький лад. Ці релігії існували в умовах, коли була можливість тримати найбільш пригнічені шари суспільства (рабів) у покорі завдяки лише грубому насильству. Зазначимо такі основні риси ранніх національних релігій.
1. Відсторонення від офіційного культу низів суспільства. У всіх цих релігіях до культових відправлень не допускалися раби, а в окремих випадках — і частина сільської бідноти. Таке відсторонення низів від офіційного культу в староіндійській релігії, наприклад, наочно ілюструвалося термінами "різно-народжені" і "двічінароджені". Раби і сільська біднота, які належали до нижчих шарів (каст), вважалися "різнонародженими". їх породила мати. "Двічінарод-женими" вважалися ті люди, яких, по-перше, народила мати, а по-друге, вони пройшли через обряд посвячення богам, тобто "друге народження".
2. Порівняна маложивучість.
Мається на увазі та обставина, що давні національні релігії існували тільки в межах рабовласницького суспільства. Як тільки рабовласницьке суспільство вичерпувало себе, на зміну їм приходили або пізні національні, або світові релігії.
3. Суворий політеїзм. Усі ранні національні релігії були політеїстичними (від грецьк. роїу — багато, Оіеоз — бог), тобто багатобожні.
Серед багатьох богів, як правило, виділялася невелика група головних, а серед них — верховний бог. Останнього шанували як царя богів і людей, установника і охоронника законів. Інші головні боги вважалися його помічниками, які відповідали за окремі Ділянки земного і "потойбічного" життя.
4. Зародження вчення про загробну (посмертну) віддяку, тобто наявність причинного зв'язку між поведінкою людини в земному житті і її долею у загробному житті. Це вчення визнає посмертну винагороду для одних людей (праведників) і посмертну кару для інших (грішників).
Читать подробнее

Пізні національні релігії

Ранні національні релігії не збереглися до наших часів, але багато ідей і їх обрядів увійшли до сучасних релігій. Пізніше національні релігії виступають такими релігійними віруваннями, які охоплюють своїм впливом всі соціальні шари населення у межах однієї національності. До цієї релігійної форми належать багато релігій нашого часу — індуїзм, сикхізм, дхайнізм (Індія), конфуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу), зороастризм (Іран) та ін.
Історичним грунтом виникнення пізніх національних релігій була криза суспільних порядків, за якої виникла потреба використати релігії в ролі засобів втіхи і втихомирення найбільш пригніченої частини суспільства. В більшості випадків суть цієї кризи виявилася у розкладі рабовласництва і переході до феодальних суспільних відносин. Проте мали місце й специфічні форми проявів даної кризи. Так, у житті єврейської народності криза виразилась у тому, що вона рано втратила свою національну державність і на тривалий час потрапила до чужоземців-завойовни-ків- За цих умов національна релігія євреїв перестала бути релігією тільки верхів суспільства, втратила характерну для ранніх національних релігій функцію теологічного протистояння верхів низам.
Які ж риси пізніх національних релігій є основними?
Перша риса — великі масштаби впливу. В даному разі релігія відіграє роль засобу утиску всіх пригнічених соціальних шарів тієї чи іншої національної держави. Тепер можливість взяти участь у відправленні культу мала й найбільш експлуатована частина суспільства. Так, індуїзм, який прийшов на зміну брахманізму, ліквідував поділ індусів на "однонарод-жених" і "двічінароджених".
Друга риса — довга живучість. Багато пізніх національних релігій, як зазначалося, існують і до цього часу.
Третя риса — єдність політеїзму і монотеїзму. Більшість релігій цього типу є політеїстичними. Але є серед них і монотеїстичні (від грецьк. топоз — один, Шеоз — бог — єдинобожжя). До останніх належать іудаїзм і сикхізм.
Четверта риса — спрощення жертвоприношень. Жертви худоби, птиці значно скорочені або зовсім ліквідовані. Повністю відмовились пізні національні релігії від людських жертвоприношень.
П'ята риса — розвиненість вчення про загробні відплати.
Читать подробнее

Світові релігії

Складнішим і своєрідним явищем в історії релігії було виникнення наднаціональних, або світових релігій.
До них належать: буддизм (виник у VI ст. до н. е., нараховує до 400 млн віруючих), християнство (виникло у І ст. н. е., нараховує близько 1,7 млрд віруючих), іслам (виник у VII ст. н. е., нараховує 935 млн віруючих). Кількість віруючих світових релігій наведена на початку 90-х років і може розглядатись як приблизна.
Буддизм є найдавнішою з світових релігій. Якщо звернутися до буддиста із запитанням про те, як виникла релігія, котру він сповідує, то відповідь буде короткою: її проголосив людям Шак'ямуні (пустельник з племені шак'їв) понад 2,5 тис. років тому в Індії.
За легендою, після численних перероджень Будда (що означає на санскриті "освітлений вищими знаннями") прийшов на землю, щоб виконати свою місію порятунку, вказати людству шлях до виходу із страждань. Для свого останнього переродження, а він пройшов їх 550, під час яких побував 85 разів царем, 83 рази пустельником, 5 разів рабом, тричі парієм, а також великою кількістю різноманітних тварин, Будда обрав царевича Сіддхартху (563—483 рр. до н. е.), який належав до знатного роду (родове ім'я — Гаутама).
Рід належав до племені шак'їв, що жило 600— 500 рр. до н. е. в долині р. Ганг, в середній її течії. Мати Сіддхартхи — дружина правителя Майя (або Махамайя) — одного разу побачила уві сні, що їй у бік увійшов білий слон, а через деякий час вона народила дитину, яка з'явилася на світ незвичайним способом (вийшла з боку матері). Малюк зробив кілька кроків і вигукнув заклик, котрий почули усі боги Всесвіту. Пологи застали Майю в містечку Лумбіни, що знаходиться тепер на території Непалу, у 10 км на північ від індійського кордону. Цариця переселилася зі своєї столиці до батьків. Через сім днів після пологів вона померла. Боги подарували новонародженому подарунки.
Читать подробнее

Християнізація духовного життя українського народу

Історія християнства в українських землях розпочалась ще задовго до хрещення наших предків Володимиром Великим. Напевне, тому в Києві християнство не зустрічало ніякого опору. Поганство вже відмирало природним шляхом. Підтримка князівською владою християнства як релігії вищого типу змусила поганство відступити.
Християнство на наших землях виникло ще в І ст. н. е. Поширена згодом легенда про апостола Андрія Первозванного, мабуть, не з'явилася на порожньому місці. Згідно з цією легендою святий Андрій, який прийшов на Київські гори, поставив на них хреста і пророкував виникнення там великого міста з багатьма церквами-храмами. Цією легендою обґрунтовувалась ідея про рівноправність Києва і Візантії як двох християнських міст, Київської Русі й Візантійської імперії як двох християнських держав.
Якщо подорож святого Андрія Первозванного на наші землі вважається легендою, то діяльність на південноукраїнських землях святого Климента папи ґрунтується на вагомих доказах. За наказом римського Імператора святий Климент був засланий до Херсонесу, де зумів навернути в християнство тисячі поган і збудував на південноукраїнських землях 75 церков. Противники нової віри викинули його в море. Мощі святого знайшли брати Кирило і Мефодій і частину їх завезли до Риму. Згодом князь Володимир Великий перевіз решту мощей до Києва і помістив їх у найкращому Богородичному храмі. Образ святого Климента вибивався на монетах давньоукраїнської держави.
Як відомо з найновіших історичних досліджень, перше хрещення наші предки прийняли ще за часів кагана (імператора) Аскольда 860 р. Тоді охрестилась насамперед княжа дружина. До речі, в угоді з Візантією 944 р. руси виступають як дуалістичний, двовірний народ. У цьому документі згадуються як християни, так і нехрещені. Цікаво, що за сімдесят років до того Візантія трактувала Русь як християнську державу. Очевидно, прихід у 882 р. до Києва невірних варягів загальмував процес християнізації наших предків. Таким чином, 988 р. утвердження християнства на землях України досягло свого апогею.
Читать подробнее

Манявський скит

Описати словами дорогу до водоспаду та сам водоспад - справа даремна. Дійде туди не кожен, це точно - але кількакілометрова подорож та форсування гірських потоків окупляться дивовижним, містичним, якимось пра-історичним, язичнецьким місцем. Глибока ущелина поміж дивно-похилих скель, на яких - високі-високі смерічки. Місце, куди сонце якщо й заглядає, то рідко і ненадовго. Містичне місце.
Село Манява Богородчанського району, що розташоване за 25 км від залізничної станції Надвірна,знаходиться в мальовничій гірській ущелині. Населення - близько 3 тис. чоловік. Тут в лісі на скелі над річкою зберігся старовинний монастир-скит 17 ст., засновником якого є виходець із Афону монах Йов Княгинецький. Колись цей монастир підпорядковувся безпосередньо константинопольському патріарху.
Свого часу тут знаходилась велика бібліотека стародруків. Легенди кажуть, що сюди неодноразово навідувався легендарний гуцульський опришок Олекса Довбуш. Вище монастиря є один з наймальовничіших карпатських водоспадів - Манявський водоспад.
Манявський Скит заснував, як вже було згадано, в 1612 р. Йов Княгиницький. У 1620 р. Царгородський патріарх надав скитові право ставролігії. У середині ХVІІ ст. скит мав до 200 ченців і десятки підпорядкованих монастирів у Галичині, на Буковині й навіть у Молдавії. У 1612 р. споруджена Хрестовоздвиженська церква. У 1620-1621 рр. монастир обведений оборонним муром з трьома вежами, які знищили турки 1676 р. За підтримкою українських гетьманів, молдавських господарів, російських царів, місцевих криторів 1681 р. скит був відбудований.
За вірогідними джерелами у скиті похований гетьман України І. Виговський (1664 р.). Протягом 1970-1980 рр. тут проведені значні реставраційні роботи. Після цього Скит був оголошений історико-архітектурним заповідником. Тепер в ньому розташований Хрестовоздвиженський монастир УПЦКП.
Монастир оспівав у своїй поемі "Скит Манявський" А. Могильницький.
Читать подробнее

Становлення християнської церковної організації. Монастирі

Становлення християнської церковної організації. Церковна організація остаточно склалася VI ст. Імператор Юстиніан І своїм указом визначив п'ять центрів патріаршеств: Рим, Константинополь, Олександрія, Антіохія та Єрусалим. Кожному з них підпорядковувалися відповідні митрополії, а митрополіям — єпископії. Було створено чітку систему церковних громад, яка у загальних рисах нагадувала провінційний поділ імперії. Від названих патріаршеств пізніше відокремилися автокефальні церкви, які існують і зараз.
Християнство навіть при зародженні ніколи не було єдиним з точки зору ідеолога та організації. У ньому виникало багато різних течій, обумовлених соціальними чинниками.
395 р. Римська імперія розкололася на Західну та Східну. Розпочався процес розділення римської і константинопольської церков, який завершився у 1054 р. Західна церква з часом отримала назву католицької (з грецьк.— вселенський), а східна — православної (з грецьк. — правовір'я).
У 988 р., прагнучи якнайшвидше охрестити свій народ, Володимир наказав позаганяти юрби киян у притоку Дніпра р. Почайну й таму сіх разом вихрестити. Незважаючи на опір людей, ламалися язичницькі ідоли, а натомість будувалися християнські церкви. Церква, організаційні структури й служи-телі якої були цілком запозичені й привезені з Константинополя, не лише отримала широкі привілеї та автономію, на її потреби надходила, крім того, десята частина княжих прибутків. Унаслідок цих нововведень значно зріс престиж Володимирової династії, пов'язаної тепер зі славетним домом візантійських імператорів.
Оскільки вчення візантійської церкви підтримувало монарше право на владу, київські князі знайшли в ній ту ідеологічну опору, якої раніше не мали. До того ж церква з її складною внутрішньою підпорядкованістю знайомила київських правителів з новими моделями управління.
Читать подробнее

Православна Церква в Україні

Православна Церква не має єдиного адміністративного центру. В кожній країні архієреї підчиняються предстоятелю церкви, який являється вищою інстанцією в управлінні церквою. Глобальні питання вирішують на Синоді. Перевагу честі надають Вселенському Константинопольському Патріарху. На даний час патріархом являється Варфоломій І. Всі православні церкви перебувають у молитовному єднанні, а їх предстоятелем на Великому вході під час Літургії за всіх інших предстоятелів згідно порядку в динтаху. За Вселенським Патріархом збережено древній звичай надавати автономію та автокефалію іншим церквам. Східний напрям у християнстві поділяється на дві великі групи: Східні Православні Церкви та Стародавні Східні Православні Церкви. Ці групи мають єдину канонічну практику та подібну обрядовість. До давніх православних церков відносяться: Коптська Церква, Ефіопська, Сирійська, Вірменська та інші. До Помісних Автокефальних Церков відносяться такі: Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська, Єрусалимська, Російська, Грузинська, Сербська, Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елладська, Албанська, Польська, Церква в Чехії і Словаччині та Православна Церква в Америці. /За динт. Рос. Ц-ви/. Із інших 15-ти церков самостійність визнається лише 13-х, а автокефальний статус ще двох церков – в Америці та Церкви в Чехії і Словаччині – визнається не всіма. Існує два динтахи – Російський вище приведений та Константинопольський згідно якого шосте місце належить Сербській Церкві, сьоме місце Румунській, восьме Болгарській, дев’яте Грузинській і т.д. (крім двох останніх). До автономних Церков відносяться Синайська Православна Церква, Фінляндська, Японська, Китайська, Естонська, УПЦ МП та інші. До Церков невизначеного статусу відносяться: Македонська, УАПЦ та 4 УПЦ КП. Місце в динтаху визначається згідно древності церкви, статусу держави, кількості парафій, віруючих, часу надання автокефалії та інше. На час Вселенського Церковного Розколу на Сході існувало шість автокефальних церков: Константипольська, Олександрійська, Антіохійська, Єрусалимська, Кіпрська і Грузинська. Для вирішення певних питань в Церкві збирається Помісний собор.
Читать подробнее

Виникнення християнства та його культурно-історичний контекст

Християнство зародилося в середині І ст. н. е. в східних провінціях Римської імперії за часів глибокої кризи рабовласницького ладу. Внутрішня ситуація в імперії відзначалася напруженістю: постійно точилася боротьба між рабами і вільними, багатими і бідними, загарбниками і підкореними.
Поразка народних рухів породжувала настрої відчаю, беззахисності, надії на допомогу надприродних сил. Породжене загальним економічним, політичним, інтелектуальним і моральним розпадом Римської імперії християнство повинно було задовольнити духовну потребу суспільства, яке вже не мало надії на соціальне визволення.
Віра в месію, тобто у божественного спасителя, як основи християнської релігії, значно поширилася в східних провінціях імперії, де численні проповідники сповіщали про прихід справедливого ладу.
Месіаністські погляди набули особливого поширення серед іудеїв Палестини і Малої Азії у зв'язку з Іудейською війною 73—66 рр. до н. е. В іудаїзмі виникає секта євусеїв (євсеїв). 1947—1952рр. на березі Мертвого моря відкрито залишки їхніх поселень в Хірбет-Кумрані, а також знайдено рукописи, в одному з яких багато уваги відведено "наставнику справедливості" — ймовірно, засновнику секти (вона існувала з II ст. до н. е. до др. пол. І ст. н. е.). На основі рукописів можна зробити висновок, що євсеї, які називали себе "синами світу", вірили в якогось Вчителя праведності, який нібито був покараний за свою проповідь. Про Вчителя праведності говорили, що він є обранцем божим і що його переслідував якийсь нечестивий жрець. Через 40 років після його страти, як вважали кумраніти, він повинен був повернутися для суду над всіма народами. Цілком можливо, що вірування кумранітів стали одним з багатьох джерел міфу про божественного спасителя, який реалізувався в образі їсуса Христа (з грецьк. сЬгізіоз — помазаник, месія). Сучасні дослідження не заперечують історичного існування засновника християнства, оповіді про життя і діяльність якого — Євангелія — створювалися значно пізніше його смерті.
Читать подробнее

Релігійні вірування найдавніших мешканців Крилоської гори та її історичних околиць

Знаменитий дослідних старожитностей Галича, археолог Ярослав Пастернак, дошукуючись першоджерел релігійних вірувань древнього населення Українських Карпат, звернув увагу на поховальні звичаї та обряди носіїв різноманітних археологічних культур. У них він бачив ключ до розгадки зародження та еволюції релігійних вірувань стародавніх мешканців України. На думку вченого, історія поховального обряду це водночас — історія розвитку релігійних вірувань людства. „Згідно з повсякчасною вірою цілого людства та, з навчанням Христової церкви факт позагробового життя є незаперечний. Одні уявляють І собі його більш фізично, другі вірять, правильно, тільки в безсмертність душі, але всі разом вірять, що життя людини не кінчиться з її фізичною смертю на цім світі, бо матерія є незнищима, а дух безсмертний", — до такого висновку приходить дослідник.
За найновішими археологічними даними, заселення праісторичних околиць Галича розпочалося в час пізнього палеоліту (38-11 тисяч років тому). Якраз на цей час у стародавніх мешканців Європи сформувалися виразні релігійні уявлення.
Розкопуючи найдавніші поховання, археологи виявляють прямокутні гроби, вкопані в землю або видовбані у кам'яних породах. Дбайливе ставлення до покійників на світанку праісторичної доби свідчить про появу віри в давньої людини у позагробове життя. Небіжчиків складали як до сну, згинаючи відповідно руки і ноги, часом сильно скорчивши їх, або ж зв'язавши докупи. Частина вчених пояснює такий обряд бажанням мешканців старого континенту віддати покійників в лоно землі, подібно до позиції, у котрій людина приходить на світ з лона матері. Я. Пастернак вважав причиною скорчування і зв'язування померлих страх живих перед тим, аби мерці не ходили по світу і не турбували земне життя .
Читать подробнее
Посетите прекрасный новостной сайт htc, на котором Вы узнаете актуальные новости htc и можете узнать про все модели htc. На сайте скачать apk игры на Android и лучшие приложения для Android. Мобильная платформа Ubuntu Touch OS от Canonical и свежые мобильные новости про Apple iPhone и смартфоны htc.
Назад 1 ... 21 22 23 24 25 26 27 28 29 ... 60 Вперед

Популярные работы

Рефераты







Курсовые







Дипломные








Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

    • Интересное