Соціально-політичний розвиток і національний рух в українських землях в першій половині XIX ст.
Історія України XIX ст. характеризується важливими подіями у всіх сферах соціально-економічного життя і суспільно-політичного руху. На протязі цього часу зчинилося перетворення Росії, т тому числі України, із феодально-крепосницької в капіталістичну, сформувався промисловий пролетаріат, помітно розгорнувся визволювальний рух, почав поширюватись марксизм.
Особливістю історичного розвитку першої половини XIX ст. являється те, що поряд з феодальним ладом, виникають товарно-грошові відносини, ринок, розвивається промисловість, тобто паралельно починають існувати феодальні і буржуазні відносини. Ці процеси ще більше погіршують положення трудового народу. В зв‘язку з цим поширюється антикріпосницький рух.
Перша половина XIX ст. в історії України була періодом розладу і кризи феодально-кріпосницької системи та розвитку нових капіталістичних відносин. У першій половині XIX ст. в суспільно-політичному житті продовжували панувати кріпосницькі відносини. ЇЇ основними рисами були: а) колонізація натурального господарства; б) наділення виробника засобами виробництва, землею ; в) особиста залежність селянина від поміщика. Переважну більшість земель утримувало в руках дворянство, а селянство перебувало у феодальній залежності від поміщиків і держави. Так, на передодні реформи 1861 р. у поміщиків було понад 70% всієї землі та близько 60% загальної чисельності селян.
Особливістю історичного розвитку першої половини XIX ст. являється те, що поряд з феодальним ладом, виникають товарно-грошові відносини, ринок, розвивається промисловість, тобто паралельно починають існувати феодальні і буржуазні відносини. Ці процеси ще більше погіршують положення трудового народу. В зв‘язку з цим поширюється антикріпосницький рух.
Перша половина XIX ст. в історії України була періодом розладу і кризи феодально-кріпосницької системи та розвитку нових капіталістичних відносин. У першій половині XIX ст. в суспільно-політичному житті продовжували панувати кріпосницькі відносини. ЇЇ основними рисами були: а) колонізація натурального господарства; б) наділення виробника засобами виробництва, землею ; в) особиста залежність селянина від поміщика. Переважну більшість земель утримувало в руках дворянство, а селянство перебувало у феодальній залежності від поміщиків і держави. Так, на передодні реформи 1861 р. у поміщиків було понад 70% всієї землі та близько 60% загальної чисельності селян.
