NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Суспільно-політичні процеси останніх років в Україні закономірно знайшли своє відображення і в церковній сфері. Тут визначився ряд тенденцій: як позитивних - активізація релігійного життя, прихильність громадської думки до релігії, спалах інтересу до релігії як до неосвоєної ділянки духовної культури; так і негативних - конфронтація віруючих різних конфесій, загострення міжцерковних відносин, конфліктів тощо. Сучасна релігійна ситуація в державі висуває на перший план проблему розв'язання кризи Православної церкви. Актуальність питання обумовлена тим, що ця криза виходить за межі звичайних міжцерковних стосунків і має під собою соціально-політичне підґрунтя. В основі кризи Православної церкви в Україні лежить боротьба між Українською православною церквою Київського патріархату і православною церквою Московського патріархату.
Донедавна на терені колишнього СРСР існувала єдина Російська Православна церква з патріаршим центром у Москві. З розпадом тоталітарної системи СРСР Україна здобула політичну незалежність від Росії і стала на шлях свого державного будівництва. Водночас більш національно-свідома частина духовенства і віруючих розпочала боротьбу за незалежність української церкви від Московського патріархату, що в кінцевому підсумку привело до утворення
самостійної Української Православної церкви - Київський патріархат. Це
закономірний процес, який випливає із самої практики утворення й існування діючих сьогодні в світі православних церков. Так, майже всі православні церкви: Болгарська, Румунська, Елладська (Грецька), Польська та інші проголосили свою самостійність після здобуття цими країнами державності.
Становлення незалежної Української Православної церкви виявилося непростим. Більшість духовенства і віруючих залишилася в структурі Московського патріархату. Далася взнаки тривала і послідовна політика національного гноблення - мовної і духовної русифікації українського народу, яка призвела до повної втрати серед значної частини населення усвідомлення необхідності свого національного самовизначення як в політичній, так і в духовній сферах. Ця обставина сьогодні є не тільки головним чинником кризи православної церкви в Україні, а й взагалі дестабілізуючим фактором в розвитку Української держави.

1. Вступ.
Питання про первісні релігійні вірування — важливе і досить складне в історії релігії. Передусім це стосується часу появи найдавніших релігійних уявлень. З цією проблемою пов’язана також низка питань про інтелектуальні, емоційно-почуттєві та вольові здібності людини, з якими, в свою чергу, тісно переплітається проблема формування уявлень про надприроднє та віри в нього.
Особливо великою розбіжністю думок позначені питання про причини виникнення, процес становлення та форми ранніх чи первісних релігійних вірувань. Причиною цього є майже повна відсутність прямих свідчень щодо цих вірувань, загалом недостатня наукова опрацьованість проблеми і, зрештою, різна світоглядна орієнтованість дослідників. З’ясування ж цієї проблеми може допомогти у вирішенні багатьох запитань, відповідь на які остаточно не знайдено і по сьогодення.
Саме тому мета цього реферату — спираючись на думки різних дослідників та фактичний матеріал, з’ясувати, а точніше, — дійти більш-менш вірогідної гіпотези щодо формування релігійних уявлень у свідомості первісних людей.
2. Теорії походження релігійних вірувань.
Більшість відомостей про первісні релігійні вірування ми отримуємо на основі порівняльного вивчення релігії. Основоположником цього методу був німецький мовознавець М.Мюллер. Його дослідження відіграли вирішальну роль у становленні релігієзнавства як самостійної наукової дисципліни. Мюллер поставив завдання — зрозуміти, що таке релігія, яке підґрунтя вона має в душі людини, які закони вона наслідує у своєму історичному розвитку. М. Мюллер був переконаний, що знання стародавніх мов дає можливість досліднику проникнути в потаємні закутки людської душі і віднайти справжній зміст релігійної віри стародавніх людей, відтворити відчуття і враження, пов’язані в їхній свідомості з іменами богів, міфами і легендами про них. “Так само як людина володіє даром мови незалежно від усіх її історичних форм, — писав М. Мюллер, — вона має здатність вірити незалежно від усіх історичних релігій.

Проблема виникнення релігії дуже важлива для повного розу¬міння її суті і значення. Якщо ми хочемо досконало знати якесь явище чи річ, ми неодмінно поставимо питання: звідки, чому, як і коли вони виникли і, лише одержавши відповідь на запи¬тання, ми здобудемо знання про це явище. Це стосується і релігії.
Але з точки зору переважної більшості віруючих і значної час¬тини духовенства, яке не вдається у богословські тонкощі, пи¬тання про виникнення релігії не має сенсу: релігію Бог дарував людству, причому саме ту, яку сповідують ці віруючі, релігія вічна і незмінна, саме їх релігія істинна і не потребує пояснення її походження. Та вже існує загальновизнана історія релігій, яка фіксує початок кожної із них. Ми знаємо майже в дрібних дета¬лях процес формування ісламу, який відбувався на початку XI І століття, коли вже історію записували. Докладно відомо і започаткування християнства, що завершує своє друге тисячоліття. Значно менше ми знаємо про виникнення буддизму, адже йому більш ніж дві з половиною тисячі років.
З далеких століть доходить до нас звістки про стародавні релігії, про їх початок і кінець. Про релігійні уявлення людей на зорі, їх існування свідчать численні факти науки. Всі народи мали свою релігію. Релігії виникали, розвивалися, зникали, змінювалися іншими. Безперечно, релігія має історичний характер, вона має свою, дуже цікаву і повчальну історію.
Ми з вами розглянемо питання про виникнення найперших релігійних уявлень, викладемо різні точки зору на це. І хай вас не дивує, що інший раз ці точки зору виключають одна одну.

2.Теологічні теорії походження релігії
Перш за все розглянемо теорії походження релігії, які акцентують на природних причи¬нах і обставинах цього складного процесу. В їх розробці беруть участь видатні філософи, які поділяють релігійну точку зору на світ, вони містять чимало глибоких міркувань, їх можна об'єднати загальною назвою — теологічні теорії. Це традиціоналістична, теїстична і специфічно-православна — академічна.

Утворення Київської держави в 9 ст. допомагає зміцненню зв'язків з греками. Військові походи, дипломатичні зносини й особливо торговельні зв'язки Київської Русі з Візантією утворюють сприятливі обставини для поширення християнства серед наших предків. Спершу приймають його верхи нашого громадянства, а від них воно переходить і в низи. Брак потрібних для того джерел не дає можливості простежити оцей процес повільної християнізації нашого народу. Стародавня традиція наша вказує сліди християнства в Києві ще в 9 ст. у зв'язку з легендою про князів Аскольда та Діра. З певністю можна твердити, що в першій половині 10 ст. в Києві вже була церква Святого пророка Ілії. Болгарські похода Святослава ще дужче збільшують впливи християнства, і в останній чверті 10 ст. кількість його прихильників стає настільки великою, що ставиться питання про перехід державної влади на бік нової релігії. Боротьба партій християнської, з одного боку, і прихильників старих національних вірувань, з другого, часами дуже загострювались.
Великий князь Святий Володимир (980-1015) з мотивів державно-політичного характеру, оцінивши значення міцної організації християнської церкви для державного будівництва, рішуче стає на бік християнства і близько 988 р. охрестився сам зі своєю родиною й почав ширити християнство скрізь по своїй державі. Князь повелів винищувати ідолів: Перуна прив'язали до кінського хвоста і потягли в Дніпро, по дорозі били його палицями. Після винищування ідолів духовенство і князь ходили по місту з проповіддю. Багато киян хрестилися з радістю; другі не хотіли і слухати проповіді; треті коливалися, як коливався колись і сам князь. Тоді Володимир видав повеління, щоб в наступний день усі нехрещені явилися до ріки, а хто не явиться, буде супротивником князю.
Це вирішило здивування тих, що коливалися. “Якби нова віра була б не гарною, – думали вони, – то князь та бояри не прийняли б її”, і пішли хреститися; інші явилися на ріку зі страху. Завзяті язичники бігли від княжого гніву в степи та ліси. На інший день після княжого повеління на Дніпрі відбулося загальне водохрещення народу. Тоді, по слову благочестивого літописця, земля і небо раділи, бачачи велику кількість людей, що рятуються. “Боже великий, сотворивши небо и землю, – волав у радісному захопленні Володимир, – призри на новых людей Своих, дай им. Господи, уведать Тебя, как уведали страны христианские, и утверди в них веру правую и несовратимую”.

1. Вступ.
Питання про первісні релігійні вірування — важливе і досить складне в історії релігії. Передусім це стосується часу появи найдавніших релігійних уявлень. З цією проблемою пов’язана також низка питань про інтелектуальні, емоційно-почуттєві та вольові здібності людини, з якими, в свою чергу, тісно переплітається проблема формування уявлень про надприроднє та віри в нього.
Особливо великою розбіжністю думок позначені питання про причини виникнення, процес становлення та форми ранніх чи первісних релігійних вірувань. Причиною цього є майже повна відсутність прямих свідчень щодо цих вірувань, загалом недостатня наукова опрацьованість проблеми і, зрештою, різна світоглядна орієнтованість дослідників. З’ясування ж цієї проблеми може допомогти у вирішенні багатьох запитань, відповідь на які остаточно не знайдено і по сьогодення.
Саме тому мета цього реферату — спираючись на думки різних дослідників та фактичний матеріал, з’ясувати, а точніше, — дійти більш-менш вірогідної гіпотези щодо формування релігійних уявлень у свідомості первісних людей.
2. Теорії походження релігійних вірувань.
Більшість відомостей про первісні релігійні вірування ми отримуємо на основі порівняльного вивчення релігії. Основоположником цього методу був німецький мовознавець М.Мюллер. Його дослідження відіграли вирішальну роль у становленні релігієзнавства як самостійної наукової дисципліни. Мюллер поставив завдання — зрозуміти, що таке релігія, яке підґрунтя вона має в душі людини, які закони вона наслідує у своєму історичному розвитку. М. Мюллер був переконаний, що знання стародавніх мов дає можливість досліднику проникнути в потаємні закутки людської душі і віднайти справжній зміст релігійної віри стародавніх людей, відтворити відчуття і враження, пов’язані в їхній свідомості з іменами богів, міфами і легендами про них.

Своє відношення до релігії хотілося б подати об’єктивним оглядом релігієзнавства як суспільного утворення.
Історія свідчить, що численні релігійні вірування і культи є продуктами суспільного розвитку, відображають у своїх специфічних вченнях і доктринах суттєві риси різних соціальних епох. У зв'язку з цим релігія є універсальним духовним явищем у житті суспільства. Релігійне вірування об'єднує за допомогою догматів, моральних і духовних цінностей певні верстви населення у ієрархічно побудовані церковні організації, протиставляє за чітко визначеними конфесійними ознаками різні угруповання віруючих і в контексті сучасних соціальних реформ може сприяти консолідації різних громад віруючих у їхній боротьбі проти негативних соціальних відхилень і явищ, виконувати інші функції.
Будь-яку форму релігії доцільно почати розглядати з позицій ретроспективного методу, висвітлюючи історичні особливості виникнення та еволюції релігійних вірувань і вчень, ту роль, яку вони фактично відігравали на певних етапах розвитку суспільства.
Однак історичний аналіз релігії необхідно поєднувати з теоретичним дослідженням її побудови, функцій, системи духовних цінностей. Вивчати релігійне середовище доцільно лише в тісному зв'язку з конкретно-історичними, соціальними, етнічними, культурними явищами, під впливом яких формуються ті чи інші релігійні вірування і культи. Отже, релігія — це історичне явище, яке необхідно вивчати, керуючись науковою точкою зору. Наукове релігієзнавство, яке було започатковане в XIX ст., є комплексом теоретичних поглядів на релігійну свідомість як форму суспільної свідомості, на соціальну природу релігії, закономірності її виникнення і розвитку. Релігієзнавчі знання складають методологічну основу вивчення релігійних явищ у їхнім зв'язку з соціальною практикою.
Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей в цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з врахуванням їхнього догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи інших релігійних ідей.

Всесвітня історія свідчить, що релігії з давніх-давен впливали не тільки на життя окремих осіб і суспільства в цілому, а й на міждержавні відносини. Держави часто намагалися використати конфесійне середовище для реалізації своїх геополітичних інтересів. Україна перебуває з Росією у стратегічному партнерстві, їх взаємини відбиваються на політичному, військовому, фінансово-економічному балансі європейського і світового співтовариства. Певну роль у відносинах між державами, природно, відіграє й конфесійний чинник. Ось чому систематичні дослідження стану та особливостей конфесійної сфери Російської Федерації з урахуванням її взаємин з Україною є важливими для визначення ступеня впливу конфесійного середовища РФ на громадсько-політичне життя країни, а також каналів можливого впливу Росії на Україну через це середовище.
1. Основні тенденції у конфесійному середовищі Російської Федерації
Аналізуючи матеріали засобів масової інформації загальноросійських, регіональних, локальних досліджень, можна виділити певні тенденції у конфесійному середовищі Російської Федерації.
Ще 10-15 років тому найнижчий показник релігійності в Росії був серед молоді (1-2%), серед дорослих – близько 10%. Зараз ці показники майже зрівнялися. Вірять у Бога серед молоді (18-26 р.) – 32,1%, серед дорослих (40-60 р.) – 34,9%. Православ’я чи іслам сприймаються не тільки як, власне, релігійна система, а як природне культурне середовище, національний спосіб життя: росіянин – православний, татарин – мусульманин.
На підтримку духовно-моральної діяльності релігійних організацій виступає 56% православних, 60% мусульман, 64,3% протестантів, 50% буддистів. Але, взагалі, громадяни і Росії, і України відмовили у підтримці політичним партіям, програми яких мають релігійне забарвлення. При цьому треба мати на увазі тенденцію – підвищення кількості православних – 8% і мусульман – 10%, які підтримують діяльність конфесій у громадсько-політичному житті. 11,5% молоді та 16,3% дорослих переконані, що православ’я має бути державною релігією. Рівність релігій перед законом підтримують 40% молоді і 40,8% дорослих.

Впродовж тисячі років після падіння Риму (500-1500 рр.) християнська Церква була єдиним духовним та релігійним монополістом в межах Європейського континенту. Поступово здобуваючи свій авторитет, Церква, вже як суспільна та політична організація, ідеологічно змінила пріоритети в усіх сферах суспільної діяльності, впроваджуючи власну концепцію морально-етичних норм. Як наслідок, цілий період середньовічної європейської історії ми будемо розглядати крізь церковну догму. І саме цей період ми назвемо "Добою папської могутності".
Зрештою піднесенню Церкви як організації та наддержавної інституції сприяли фактори не тільки релігійні чи суспільні, але й насамперед історичні. Однак не слід забувати, що Церква була єдиною організацією, яка стояла над розмаїттям мов, політичних структур та соціальних груп в регіоні, що був поділений на безліч маленьких князівств, що безперервно воювали між собою. Таким чином, мусимо визнати той факт, що єдиною силою, що була здатною в період своєї могутності об'єднати під своєю політичною владою всі європейські країни, була християнська Церква.
Причинами та умовами панування Церкви в суспільно-політичному середньовічному житті стали:
Чітка церковна ієрархія, що, на відміну від інших ієрархій, залишалась незмінною майже весь період існування Церкви.
Запропонована суспільству християнська мораль являла собою досконалу ідейну основу, що не потребувала корекцій, а отже, була доступна всім і в будь-який час.
Церква не залишалась лише релігійною організацією, але й, прагнучи певної стабільності управління, постійно втручалась у внутрідержавні та міждержавні відносини, виступаючи в них арбітром з правом остаточного вирішення того чи іншого питання.
Використовуючи всі надані їй з часів Римської імперії привілеї, Церква в період Середньовіччя стала найбільшим в Європі землевласником і найбагатшим сеньйором.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Православна церква посідає помітне місце в політичному, культурному й соціально-економічному житті українського народу. Тривалий період її роль у формуванні національної ідентичності українців штучно ігнорувалась, хоча церква завжди була вагомим засобом впливу на суспільну свідомість. Зміни режимів, політичних систем не змогли похитнути її авторитет, оскільки з нею асоціювалися духовні почуття людини. В періоди бездержавного існування українського народу церква підтримувала національно-творчі процеси і як суспільна організація з могутньою християнською ідеологією об’єднувала народ.
Значення Православної церкви у національно-політичних процесах усвідомлювала частина української інтелігенції та інших верств, розгорнувши в першій половині XX ст. боротьбу за повернення церковній організації національних ознак. Тому вивчення історії Православної церкви має першорядне значення для відтворення цілісної картини минулого українського народу. Церковним процесам на Волині 20-40-х рр. XX ст. належить важлива роль у загальноукраїнському національно-визвольному русі та у відродженні Української держави і церкви.
Тривале табуювання цього напрямку досліджень призвело до викривленого показу ролі церкви в окремі періоди історії України. Це гальмувало створення власної школи церковно-історичних досліджень, вироблення методології, концептуальних підходів до вивчення минулого церкви. Націо- та державотворчі процеси кінця 80-х — початку 90-х рр. XX ст. викликали закономірний інтерес до історії Української церкви як важливого чинника цих процесів. Знання минулого Української церкви потрібні і для подолання багатьох штучних стереотипів, усталених у радянський період, які перешкоджають формуванню в Україні демократичного громадянського суспільства. Церковно-історичні дослідження розкривають причини сучасної міжконфесійної напруженості, з’ясовують її витоки і навіть подають варіанти можливих виходів з неї.

I Разнолика магія.
Північ. Усе покрито мороком. Примарні фігури в каптурах,як у куклусклановцев, освітлені світлом тільки жертовного вогню, що горить у правому куті печери. У центрі печери - задрапірований чорний вівтар з тілом оголеної жінки. Поруч з вівтарем на кам'яному столі, в оточенні чорних свіч, у лиховісній посмішці скалиться білястий людський череп. Верховна жриця, теж вся в чорному, стискає в правій руці меч, лезо якого, відкидаючи відблиски вогню, здається живим. Вимовляючи заклинання, вона викликає магічні сили Всесвіту. Зверху на неї безмовно і безпристрасно дивиться рогате божество.
Що це? Це не сцена з історичного чи кінофільму фільму жахів про диявола. Немає. Це одні зі збор шанувальників чорної магії. Не секрет, що подібні оргії залучають людей і в даний час. Більш того, вважається, що сучасне суспільство переживає ренесанс окультизму і первісного колдоства. Чарівництво, волхвування, чорнокнижництво, колдоство, окультизм - ці слова нині не сходять зі сторінок журналів і газет.

II Причини виникнення магії.
Існують різні визначення магії. Однак усі вони незмінно відзначають одну її особливість, а саме: у її основі завжди лежить віра в надприродні сили й у здатність людини за допомогою цих сил контролювати навколишній світ.
“Магія - це обряди, зв'язані з вірою в здатність людини надприродним шляхом впливати на людей, тварин, явища природи, а також на уявлюваних парфумів і богів”(Велика радянська энициклопедия, 9, 15, 152).
Магічна дія, як правило, складається з наступних основних елементів: матеріальний предмет (речовина), тобто інструмент; словесне заклинання - чи прохання тпебование, з яким звертаються до надприродних сил; визначені дії і рухи без слів - обряд.