NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Пресвята Богородиця в святій святині на святій горі у вертепі над святою річкою Йорданією в святім городі Вифлиєєемі Іюдейськім в місяці березні, тринадцятого числа.
Лягала Владичиця спати і відпочивати, Владичиці мало спалось і в сні багато бачилось, бачила дуже сон страшний і грізний, і чудний про возлюбленого Сина свого, про самого Ісуса Христа, Царя Небесного, Спасителя. Тобто Господа нашого Ісуса Христа Сина Божого піймано було і для жидів приведено було, було зв’язано, передано жидам в руки для поручення Господа Нашого Ісуса Христа Бога ученикам, первим Іюдою Іскаріотським ціною за 30 серебряників.
І приведено було для жидів Господа Нашого Ісуса Христа Сина Божого, в руки Понтейському Пилатові і гемону на розп’яття в третій день розп'явши на хресті на трех деревах, на кедрі, на кепарисі і на нівсі.
Між двома розбійниками на горі Голгофі в руках і ногах цвяхами пробито, і ножем в ребро його пробивши святую кров проллєевши сонце померкло, місяць кров'ю став, небо і земля затряслися, церковна завіса на двоеє роздерлась, і зверху до низу каміння розпалось, могили відкрились і багато вмерших тілом встали і Бачили Господа нашого Ісуса Христа Сина Божого жовч'ю напоеєно і тростю на голові битого вінець з голови звивши, терновий вінець на голову положивши, бачила Господа Спаса Нашого Ісуса Христа за ноги тягли і чоло його все порубано, і по святому місцю бито, опльовано було від беззаконних і нечистивих жидів і скуплено і в гріб положено в землю поховано.
І так у третій день писало від гроба воскрес Христос. Бачила Господа Спаса Нашого Ісуса Христа Сина Божого з ангелами херувимами і серафимами, воскрес Христос Бачила Господа Спаса Нашого Ісуса Христа на первиннім престолі воскрес Христос І прийшов до неї Господь Наш Ісус Христос Син Божий Спаситель мира цього до Матері своєеї Діви Марії.

Історія цивілізації свідчить, що релігія не завжди домінувала в процесі розвитку духовної культури людства. Практично на всіх етапах цього розвитку виникали різноманітні форми критичного аналізу як релігійної доктрини в цілому, так і окремих її положень. Переоцінка традиційно поширених релігійних ідей, індиферентність уявлень, критика релігії з позицій здорового глузду, суспільної практики, науки знаходили своє відображення у філософії, природознавстві, фольклорі, єресях, світській літературі. Все це стало загальнокультурним тлом для формування вільнодумства в системі духовної культури. Основні історичні етапи його розвитку пропонується розглянути в контексті таких питань:
1. Вільнодумство Стародавнього світу.
2. Середньовічне вільнодумство.
3. Вільнодумство епохи Відродження і періоду ранніх буржуазних революцій.

Вільнодумство Стародавнього світу
Вперше термін "вільнодумство" використав англійський філософ XVIII ст. А. Коллінз для, з його точки зору, боротьби з релігійною нетерпимістю, догматизмом і авторитаризмом релігії. В світовій суспільній і природничонауковій думці обґрунтовувалося право розуму міркувати про все вільно, у тому числі й про релігію. В стародавні часи зародилося, а в подальшому концептуально оформилося серед багатьох видатних діячів переконання в тому, що вільнодумство є найкращим способом пошуку істини.

“Досвід”- сукупність знань і навичок, набутих на основі і в процесі безпосередньої практичної взаємодії людей із зовнішнім світом, форма засвоєння здобутків минулої діяльності людей.
Поняття “досвід” використовується і для позначення всієї суспільно-історичної практики.
Релігія виникла в свідомості людей під впливом умов суспільного буття, труднощів пізнавального процесу, емоційного відношення лбдини до дійсності.
Становлення людини і суспільства охоплює період більше 3 млн. років.
В історії людства існував тривалий безрелігійний період.
Перші релігійні уявлення склалися приблизно 40-20 тис. років до н.е.
На початку розвитку людства міфи були першою формою відображення дійсності, з яких почалася релігія.
Міф – це оповідання про богів, героїв, демонів, духів тощо. Вони передавалися з покоління у покоління і відбивали уявлення людей про світ, природу, буття.
Монотеїзм – релігія єдинобожжя.
Політеїзм – пантоеон богів.
Важливим елементом в історії релігії було виникнення світових релігій: християнства, буддизму та ісламу. Космополітизм цих релігій дозволив подолати національні і державні кордони. Світові релігії звернені до всіх народів незалежно від національності.
Космополітизм – (гр.”космос”-“kosmos”- Всесвіт). (гр.”космополітизм”-“громадянин світу”).
Важливу роль у релігійному досвіді відіграють релігійні почуття: любов, страх та ін. Вони об’єднують багатьох віруючих.

Для підготовки висококваліфікованих спеціалістів та високоосвідчених громадян України курс "Релігієзнавство" (як одна з важливих гуманітарних дисциплін) орієнтований на те, щоб дати грунтовне знання з проблем релігії, її стосунків з державою, місця і ролі релігії у політичному, економічному, духовно-моральному житті суспільства.
Курс має істотне значення для виховання студентів, збагачення їх розуму гуманітарними знаннями.
Курс містить аналіз виникнення, становлення, розвитку релігії як соціально-історичного феномена, його впливу на розвиток людської думки, стрктуру, цілі і завдання.
Курс досить "молодий". При його вивченні найбільшу увагу буде приділено вивченню історії релігії, важливим філософсько-релігійним питанням, історії та сучасному станові релігії в Україні.
Завданням цього курсу є розвиток гуманітарної загальної освіти.
"Релігієзнавство" - це загальноосвітній ознайомчий курс, який має на меті привернути увагу до релігії Як такої, висвітлити її роль у житті суспільства і окремої людини, зорієнтувати в питаннях різноманітності релігійних копоресій, їх походження, історії, сучасного стану і взаємних стосунків особливо ж у питаннях релігійного досвіду власного народу та історично пов"язаній з ним релігії.

2. Поняття релігії, основні концепції та класифікація релігій

Релігія (лат. religio - "благочестя", "святиня", "побожність", "предмет культу", "зв"язок"). Це явище відноситься до чогось вищог, святого, надлюдського у людському житті. Головною ознакою будь-якої релігії є віра у надприродне - існування потойбічних, надприродніх сил - богів, духів, душ, ангелів, демонів, чортів, у їхнє панування над світом.

Постать святого Климента Римського, священномученика епохи християнської єдності, є однією з найяскравіших в історії Церкви. Ім'я його тисячу років тому було відоме всьому християнському світові, а для середньовічної Русі стало символом її хрещення.
Згідно загіографічними джерелами, святий Климент (бл. 30-97) був знатним римлянином, який прийняв хрещення від апостола Петра і саме ним був висвячений на єпископську катедру Рима (88 р.). Климент став четвертим римським єпископом, згодом включеним до офіційно визнаного католицькою церквою списку пап.
Церковна традиція вважає його автором низки творів, серед яких Перше Послання до Коринфян, - найдавніша за часом, після творів апостольських, пам'ятка раннього християнського вчення [3, с.65-73]. Послання особливо шанувалося християнами і читалося у церквах поряд з апостольськими посланнями. Написане з приводу ворожнечі в Коринфській церкві, воно мало примирити ворогуючі партії коринфян. З твору постає образ Климента Римського як ревносного захисника церковної єдності (в Посланні, зокрема, віддається однакова шана як апостолу Петру, так і апостолу Павлу), талановитого промовця, наполегливого проповідника ранньохристиянських ідеалів.
За плідну місіонерську діяльність на посаді глави римської громади Климента було заслано імператором-язичником до Херсонеса Таврійського - звичного, як на той час, місця заслання християн. Незважаючи на каторжну працю в каменярнях Херсонеса, Климент продовжує християнську проповідь, за що його було піддано мученицькій смерті: прив'язано до кам'яного якоря і втоплено в морі. За церковним переказом щорічно на день мученицької кончини святителя (25 листопада) море дивовижним чином відступало до місця його упокоєння, над яким з'являвся нерукотворний печерний храм, і впродовж тижня паломники мали змогу відвідати гробницю Климента. З плином часу, як вважають, внаслідок послаблення християнської віри, паломництво до гробниці зменшувалось, а потім зовсім припинилося. Як покарання за це, скінчились і чудесні морські відпливи. Місцезнаходження мощей було зовсім забуто.

Звернення до найкращих зразків світової літератури дає всі підстави стверджувати: християнські засади упродовж століть були й залишаються фундаментом, основою цивілізації, культури й літератури зокрема. Особливий інтерес викликає пошук літературою форм активної, свідомої, вільної причетності персонажів до християнських уявлень про людину та її покликання. Без звернення до Бога, без духовної енергії, котра зв'язує людську душу з Господом, не може бути істинної культури (відповідно і літератури). Зв'язок тут двостороннній і міцний: культура у своїх найвищих проявах (література і мистецтво, філософія, богословська думка) тісно пов'язані з релігією; духовність культури, на думку багатьох відомих богословів, перебуває в безпосередній залежності від ступеня її релігійності. Зав'язь істинної людяності, "бутон культури", як говорив священик Павло Флоренський, виростає із зерна культу, тобто із богослужбово-обрядової сутності релігії. Це й є саме тією духовною закваскою, котра стимулює художню творчість.
Сьогодні в усьому світі поряд із духовним відродженням іде протилежний процес - процес духовної деградації, страшного обездуховлення культури, витіснення її всілякого роду підробками й сурогатами, що лише імітують духовність. Засоби масової інформації, на жаль, далеко не завжди виявляються на висоті: ми є свідками нав'язування читачам, слухачам, глядачам численних стереотипів антидій і антигероїв, котрі відкидають традиційні моральні принципи, принципи релігійні, особливо християнські, виражені в євангельських заповідях. Тому часто натовп, що вимагає хліба й видовищ, одержує цінності хибні та вигадані. А яка ж користь людині, якщо вона здобуде увесь світ, але загубить власну душу?
Віра в особисте безсмертя і необхідність обов'язкової відповідальності перед совістю, гласом Божим у душі людини - ось моральна основа християнства. Вона утверджується світовою літературою в найкращих її творіннях.

Насамперед, хочу попросити читача не шукати в цій роботі прямих наукових доказів існування Бога, або цитат з Біблії, які б протирічили сучасній науці. Спираючись на величний досвід цього Світу, і виходячи з результатів власного пізнання, мушу Вас запевнити, що першого просто не існує, а перед глибинами Другого раціональний розум є надто безсилий. І ще дозвольте мені розглядати дану проблему виходячи з принципів Християнства, оскільки абсолютна більшість мені відомих вчених сповідували або заперечували саме цю Віру (хоча, слід зазначити, останніх було не так багато). Ще однією причиною такого суб'єктивізму є те, що я також християнин.
Отже, в даній роботі я зроблю ще одну спробу проаналізувати причини виникнення (як на мене надуманих) розбіжностей між релігійним і науковим світоглядом, прослідкувати за етапами їх розвитку і розглянути наслідки цього протистояння. Звичайно, мені не вдасться розглянути всі аспекти цієї теми. Просто сподіваюсь, що фах фізика і елементарні знання математики і філософії дозволять мені на популярному рівні знайти спільну грань між цими світоглядами. Я гадаю, що зараз знайдеться мало людей, які б заперечували існування такої грані, але одночасно небагато набереться і таких, кого б ця проблема взагалі коли-небудь турбувала. Така байдужість і є наповнювачем порожнечі, що виникає між раціональним розумом і ірраціональним серцем людини. Тому саме завдяки взаємно доповненню розуму і серця Людина досягає сили, що здатна зробити її щасливою, що наповнює сенсом її життя, що врешті показує їй Істину, і називається Мудрістю.
Проблема співіснування релігії і науки є особливо актуальною для українського народу. Адже протягом сімдесяти років всіма методами і засобами прихильники комуністичної ідеології намагалися відкинути один з наріжних каменів, на яких будується усе людське буття.
Це тільки мала частина причин, що спонукають до вирішення такої проблеми або, хоча б, її розгляду. І вже з них можна зробити висновки про те, що питання віри і науки є складовою частиною однієї проблеми, яку намагається вирішити людство протягом свого існування, це сенс Буття Людини.

Дорогі брати і сестри в Христі! Мене запросили до вас на великопісні реколекції, щоб напередодні пасхальних свят краще підготувати нас до зустрічі великодня третього тисячоліття. Дивлюся на вас очима віри і з радістю приходжу до вас з доброю новиною. Сердечно вас усіх вітаю. Прошу, молімося зараз разом, перед реколекціями, про світло Св. Духа. Ви моліться до Бога, щоб дав мені добре зерно Слова Божого для вас, а я, сіяч цього слова, молитимуся, щоб ви були добре зораною землею, життєдайною, відкритою і готовою прийняти цей спасенний засів. Пам’ятайте застереження Господа: “Мають вуха, але не чують ...” А навіть, якщо комусь вдасться почути, то він не завжди виконує те, що почув. Тоді людина будує дім на піску. Скільки таких домів збудовано на Україні!
Молімося! Прийди, Св. Духу! Тільки ти наділюєш людські душі світлом, силою, любов'ю. Але Ти роздаєш твої дари – ласки найрадше серед тиші й самоти. Тому благаємо тебе: благослови спасенний дух реколекції, що намагаються якнайбільше людей вирвати з сучасного життєвого гамору, щоб у затишку цього святого храму передумати план свого спасіння й оновлення Духа. Благослови всіх, хто сьогодні прийшли. Дай нашій молоді, дай нашій інтелігенції глибоке розуміння й замилування у духовних вправах, а учасників реколекцій наділюй світлом, щоб вони пізнали своє життєве завдання. Своєю силою укріпи їхню волю на великі і святі постанови, зроби їхні сумління чутливими, щоб ішли за найлегшим твоїм порухом і так виховалися не тільки на сучасних святих, але й на Апостолів серед сучасного світу. А ти, Маріє, Вчителько Апостолів і найкращий взоре внутрішнього життя, візьми діло реколекцій під свою особливішу опіку, дай йому зріст і тривалих успіхів на славу Твого Сина й вічне добро безсмертних душ. Отче наш ... Богородице Діво ...
У своїх місійних подорожах зайшов Ап. народів св. Павло до славного міста столиці Греції, Атен. “Дивлячись на місто, повне ідолів, дух його кипів у ньому. Тож він розмовляв з юдеями й богобійними .... і Він подав доказа всім, із мертвих його воскресивши”. (Діяння 17, 16-31) ...

Релігійний дуалізм древніх іранців найчастіше пов'язується з зороастризмом, тобто з навчанням великого пророка Зороасгра (Заратуштри), що зафіксовано в найдавнішій священній книзі Авесті. Письмовий текст Авести - досить пізнього походження (десь, не раніше III в. до н.е.), тим більше це відноситься до її численних коментарів. Найбільше ж древні частини священної книги, її пісноспівання і гімни Гати і Ясні, у тому числі приписувані самому Зороастру, датуються приблизно XII-Х ст. до н.е., тобто за часом близькі до ранніх древнеіндійськиз ведів. Уся складність проблеми полягає в тому, щоб визначити, що саме написав і запропонував сам Зороастр і що існувало раніше і було лише використане пророком при проведенні ним свого роду релігійної реформи. А рішення цієї проблеми у свою чергу залежить від того, яким часом датувати роки життя Зороастра.
Зороастр - особистість легендарна, хоча багато дослідників визнають його реально існував діячем. Про нього немає практично ніяких достовірних даних, а час його життя в різних древніх джерелах варіюється від XIII до VI в. до н.е., Більш пізні легенди оповідають про переслідування, яким він піддавався, зображують його культурним героєм, великим пророком, рятівником людства і т. п. Але в найбільш ранніх перських текстах (ахеменідських написах) про нього не згадується, хоча в цих текстах є ідеї, що зв'язуються чимало з його ім'ям, зокрема в зв'язку з прославлянням Ахура-Мазди. Не дивно, що фахівці виявляються в затрудненні. Одні взагалі ставлять під сумнів реальне існування пророка, інші вважають, що він у свій час впав у немилість і був свідомо відданий забуттю, а треті схильні бачити в релігійній системі персів часів Ахеменідів лише предтечу зороастризму - маздеізм, тобто первісну доктрину, що згодом реформував Зороастр.

Наближається Великдень. З приходом цього свята народ пов'язує надії на кращу долю, на мир, злагоду в родинах і суспільстві. Великдень – це справжня суть християнства, це свято гармонійної єдності людини і природи, свято духовного єднання, поваги до своїх пращурів, історії.
Також Великдень символізує розквіт природи після весняного рівнодення, тому що Паска припадає під час весни, коли природа будиться з зимового сну та неначе воскресає до нового життя. Саме тому і кажуть Христос Воскрес - зруйновано смерть. Христос Воскрес – впали демони. Христос Воскрес – життя торжествує. Отже Воскресіння Христове – це не щось зовнішнє, випадкове, але внутрішньо істотне. Тому святкування Паски було поставлено в Нікеї 325 р. отцями Першого Вселенського Собору, в першу неділю по весняній повні і це рішення зберігається по сьогоднішній день. І саме традиції Великодніх свят - не загубилися у вирі життя, а навпаки розквітли у різних народів світу обираючи їх національний дух.
Основною традицією на Великдень є вживання свячених курячих яєць. Чому саме яєць? Тому, що яйце – символ початку життя та родючості. А з приходом християнства є символом воскресіння, продовження життя. Поняття життя – це те, що з мертвої матерії яйця курчатко проривається крізь лушпинку і так Ісус Христос поборовши печать гробу воскресає і дарує людству вічне життя.
Так свою інтерпретацію знаходять всі символи на українській писанці, які є дивовижним явищем у культурному надбанні народів. Розквіт писанки припадає в перше тисячоліття перед Хрестом і є тісно пов'язаний з релігійними ідеями культу предків.
Із впровадженням в Україні християнства починається час відродження й піднесення релігійних звичаїв. Також Християнство прийняло не тільки більшу частину давніх звичаїв, але й дало прадавнім обрядам і звичаям нову християнську інтерпретацію і підняло до нового розквіту, також прадавні символи та орнаменти на писанці дістають нову християнську назву.