NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Хор є колектив, який має своєю метою співати гуртом, спільно. Звідси виникає специфічна особливість хорового співу – спільне звучання окремих співаків хору в одному загальному цілому, що й зветься ансамблем.
Ансамбль – слово французьке (ensemble – разом, вкупі, ціле, узгодженість)
В ансамблі хору можемо спостерігати, що це буде лише несмілива і невміла спроба налагодити спільний спів, або є шляхом наполегливої і впертої праці колектив піднімається на високий ступінь довершеності і майстерності.
Під ансамблем високої майстерності треба розуміти точну інтонацію, злагодженість звучання співаків у хорі, злиття і врівноваженість щодо сили й тембру всіх голосів, наслідком чого буде соковитий, насичений, барвистий, але без найменшого виділення тембрів голосів окремих співаків, повноцінний унісон кожної партії. Первісним елементом хорового ансамблю є ансамблевий звук. Це звук певної висоти відтворюваний кількома співаками. Він може бути двох видів: унісонний і гармонійний.
Унісонний ансамбль ми маємо в одноголосному хорі, або в звучанні окремої партії хору.
Гармонійний ансамбль є співання акорду кількома співаками, або хоровими партіями.
Мінімальна кількість співаків для унісонного ансамблю – три чоловіки. Найменша кількість співаків для гармонічного ансамблю –шість людей, бо двоголосся – це перша стадія гармонії. Отже – мінімальний чотириголосний хор повинен складатися з дванадцяти співаків. Не можна думати, що ансамблевий звук високої якості – це злагодженість, насиченість, звучання – може бути легко досягнутий. Для цього потрібна велика майстерність, уміння пристосувати звучання голосу. Уміння подати хороший ансамблевий звук досягається витривалою, упертою працею, і крім того, що найголовніше воно потребує почуття ансамблю. Проте досвід спостереження дають установити деякі умови, які впливають на якість ансамблю, звука як унісонного, так і гармонічного.

Сер Чарльз Спенсер Чаплін (16.04.1889 - 25.12.1977), американський актор, режисер, сценарист, продюсер, композитор.

Народився в Лондоні, у родині акторів вар'єте. З 1897 виступав у мюзик-холі, у 1907-1912 - у театрі Ф. Карно, де в досконалості опанував мистецтвом пантоміми, пластики, виразності рухів. Дарунок імпровізації і влучні побутові замальовки визначили успіх Чапліна в Англії і під час американських гастролей 1910-1912 років.

У грудні 1913 він підписав контракт з американської кинокомпанией "Кистоун", де став зніматися в М. Сеннета. У 1914 дебютував в ексцентричній комедії "Заробляючи на життя" (Making A Living). Виконуючи ролі хлыщеватых мерзотників у стрічках за участю Ф. Стерлінга, Ч. Конклина, М. Норман і Фатти, він придивлявся до роботи сеннетовских режисерів, аналізуючи характерні риси американської комічної школи і системи комедійних масок, заснованих на невідповідності життєвої ролі персонажа і його зовнішності.

З'явившись у 12 стрічках, знятих під керівництвом М. Сеннета чи Сеннетом і Мейбл Норман, Чаплін знімає самостійно комедію "Захоплений дощем" (Caught In The Rain, 1914), але до кінця року залишається в "Кистоун", працюючи те поодинці, то з М. Норман. Він усе ще грає покидька Чэза, і навіть його краща робота в комедії Сеннета "Перерваний роман Тилли" (Tіllіе's Punctured Romance, 1914) не влаштовує актора.

У 1915 він іде у фірму "Эссеней", де в поставлених їм по власних сценаріях фільмах поступово виникає образ бурлаки Чарли.
Завоювавши в комедіях Сеннета небачену популярність, Чаплін не відразу переборює інерцію бездумної эксцентриады. Усе-таки матеріал його стрічок наближається до реального життя, а умовні персонажі здобувають риси реальних людей, що переживають справжні радості і прикрості. У фільмах "Бурлака" (The Tramp, 1915), "Завербований" (His New Job, 1915), "Банк" (The Bank, 1915) новий зовнішній вигляд героя-обшарпанця відповідає його людської сутності і соціальному стану - самотнього і беззахисного аутсайдера, відкинутого світом.

ПОНЯТТЯ ПРО ЕТНОГРАФІЮ ТА ЕТНОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ
Етнографія (від грецького етнос — народ і графо — пишу) — це наука, яка вивчає культуру і побут народів світу, їхній етногенез, розселення та культурно-побутові взаємозв’язки.
Як рівнозначний з етнографією вживається ще й термін етнологія (етнос — народ, логос — наука, вчення). Як бачимо, етнографія позначає науку описову, а етнологія — загальнотеоретичну, яка розв’язує загальні народознавчі проблеми. Проте таке розмежування досить умовне, бо етнографія не виключає узагальнень теоретичного плану, так само як етнологія застосовує методи опису.
Безпосереднє спостереження і опис звичаїв, побуту, світогляду народу — це основний метод етнографії. Крім того, вона широко використовує писемні джерела, речові пам’ятки, дані археології, антропології, географії, фольклористики, мовознавства.
Першою спробою описати етнографічні особливості племен і народів в Україні можемо вважати “Повість врем’яних літ”. Літописець намагається накреслити генеалогію народів світу, іноді подаючи їхні культурно-побутові особливості, а також описує староукраїнські племена Київської Русі, вказуючи місця їхнього розселення, відмінності у звичаях, обрядах тощо. Такі спроби етнографічних описів наявні в деяких інших писемних пам’ятках. Наприклад, у “Галицько-Волинському літописі” згадуються народи, які межують з Руссю: ляхи, литовці, угри, чехи, половці, жмудь, ятвяги,
татари, німці, ізраїльтяни. Тут же знаходимо відомості про звичаї кожного народу, описи костюмів тощо (напр., костюм князя Володимира Васильковича).
До цінних етнографічних джерел можна віднести стародавні малюнки, ілюстрації до книжок, фрески, скульптурні чи рельєфні зображення людей, споруд, предметів побуту тощо.

Календарні свята й обряди

6-го грудня святкувався день св. Миколая. В цей день прймали ритуального гостя - "полазника". Під впливом польського населення серед українців Поділля поширилась традиція дарувати подарунки від імені Миколая. 6 грудня влаштовувались повчальні вистави на релігійні теми, де разом із святими діяли і чорти. По закінченні вистави через костюмованого св. Миколу проходила церемонія вручення подарунків дітям. Іноді випікали особливий вид печива - "миколайчики". Разом з іншими гостинцями й палицею як пересторогою від злих вчинків їх клали дітям уночі під подушку. Звичай обдарування на Миколи зберігся і нині.

Серед низки зимових свят подоляни особливо поважали Різдво, Новий Рік та Хрещення. Обрядовість кожного з них дуже схожа. Всі ці свята повинні захищати людей від впливу злих сил, забезпечити добробут і щастя в сім'ї в наступному році, визначити перспективи на майбутнє.

На період святок припинялись усі господарські роботи, за винятком деяких найнеобхідніших. Недотримання цих правил, за народними нормами, вважалося гріховним і загрожувало порушникам всілякими нещастями. Інтер'єр житла набирав святкового вигляду. Часто хату прикрашали вишиваними рушниками, штучними паперовими квітками й витинанками - мережаними паперовими вирізками, якими прикрашали стіни.

З революцією 1917 року преса та інші періодичні видання україн¬ською мовою на Україні (як на Наддніпрянщині, так і на Наддністрянщи¬ні) сильно зросла. Але особливо ці тенденції були помітні на Наддніпрянщині. Протягом пер¬ших років по революції (1917 —1919 роки) кількість пресових органів на Україні, що виходять українською мовою, постійно збільшувалася. Видання української преси почали з’являтися не тільки в центрах, а також і в другорядних осередках і навіть у глухих провінціальних пунктах (як Тараща на Київщині або Широке на Катеринославщині і т. п.). Українська преса, журнали в цей час стаювали дуже різноманітними щодо напрямків і змісту.
Але коли в 1919 році в Україні було створене Всеукраїнське державне видавництво, багато редакцій не тільки радикального, але й демократичного напрямку, “за их хулиганские выходки против большевизма», закривались або вливались у видання більшовиків. У цей період з’явилися численні органи змішаного напрямку. Це в основному були видавництва просвітянського та культурного характеру.

Розглядаючи розвиток образотворчого мистецтва і архітектури на Україні в XVI – XVIII ст., треба відмітити, що він відбувався у особливих історичних умовах. Період польського панування, напади татар, період визвольної війни, приєднання українських земель до Росії в наслідок Переяславської ради, період Руїни, коли українські землі входили до складу різних держав – все це зумовило особливості розвитку української архітектури та образотворчого мистецтва XVI – XVIII ст. Взагалі цей період можна розділити на 2 етапи: 1) XVI – I пол. XVII ст., коли більшість українських земель знаходилась під владою Польщи і 2) II пол. XVII – XVIII ст., коли Більшість українських земель знаходилась в складі Російської держави.
Архітектура і образотворче мистецтво України XVI - XVIII ст. розвивались на самобутній давньоруській основі. Для цього періоду характерним є поступове проникнення в будівництво і живопис національних, народних рис, з одного боку, і зменшення церковних впливів та збільшення світських елементів, заповнення релігійних сюжетів образами, взятими з реального життя, ширше зображення природи, почуттів і переживань людини, більш гуманістичний зміст і реалістичні форми художніх витворів – з другого.
З активізацією суспільного життя в архітектурі намічається небувале піднесення. Хоч для будівництва через історичні умови цей період був надзвичайно несприятливим, проте на Україні будувалося багато і повсюдно. Будівельна програма включала в себе відновлення зруйнованих і будівництво нових міст,, зведення оборонних споруд, арсеналів, храмів, житла. Саме перевага світського будівництва є визначальною рисою тогочасної архітектури.
У нових історичних умовах зодчество набувало нового змісту, оновлюючи свою конструктивну систему та пластично-декоративні засоби. Це була ренесансна архітектура, що стала закономірним етапом у поступальному розвитку національних будівельних традицій. Її характерними ознаками були: чітка симетричність, ордерність, горизонтальність членування на поверхи, багатство декоративного оздоблення фасадів.

В умовах національно-культурного відродження в духовних процесах суспільства все вагомішу роль відіграє народна творчість. В останні роки вона дуже популярна за кордоном. Особливо українські народні пісні й танці. Проводяться різноманітні національно-мистецькі вечірки, бесіди та інші культурні заходи. Для прикладу можна взяти Міжнародний фестиваль українського фольклору ,,Берегиня’’, Міжнародний фестиваль авторської пісні ,,Золоті ворота’’ та багато інших.
Світ особливо полонили елементи ,,незнайомої козацької екзотики’’, високий рівень акторського виконання в опері ,,Тарас Бульба’’ М. Лисенка.
У нелегких умовах русифікації чимало мистецьких колективів виїхали за кордон, але вони зуміли зберегти національний колорит і високий творчий потенціал. Серед них - заслужений державний хор ім. Верьовки, що багато разів виїжджав за кордони України, академічна хорова капела ,,Думка’’, заслужений ансамбль танцю України ім. Вірського.
Прекрасну, яскраву композиторським колоритом серію пісень створив Платон Майборода, вони відомі у багатьох куточках світу.
Понад 100 творчих колективів з України відвідало в 1992-1993 роках країни близького і далекого зарубіжжя. Серед них добре відомі в світі театр ім. Франка з Києва, солісти Національної опери М. Шопша, П. Майборода, Г. Ципола, гурт ,,Соколи’’, ряд зірок української естради.
Славетна піаністка і музичний педагог Любов Олександрівна Колесса народилася 19 травня 1904 року в родині українця - професора Львівського університету. Закінчила Віденську консерваторію, студіювала в таких відомих музикантів, учнів Ф. Ліста, як Луїс Терн, Еміль Зауер. З великим успіхом виступала піаністка на найбільших сценах світу, саме її гру записали в Лондоні на світанку телебачення у 30-х роках. Гастролювала по всій Європі, в концертах постійно пропагувала українське музичне мистецтво.

Ім'я Василя Барки - видатного українського письменника, що проживає далеко за межами рідної землі (США), про твори якого в діаспорі написано багато критичних та літературознавчих досліджень, для нас, українців на Україні, щойно відкривається.Нам не доводилось читати ні його прозових речей, ні поетичних творів, ні, тим паче, філософських праць релігійної тематики. Але нинішні можливості ліквідації "білих плям" у нашій історії, культурі, літературі вселяють надії і на вивчення духовних набутків української діаспори. Досі ми надто легковажно відмовлялися навіть від таких здобутків, творених діячами української культури за межами рідної землі, які можуть бути гордістю будь-якої із світових культур. Ми, на жаль, не тільки їх не помічали, не просто від них відмежовувались, а й одверто ігнорували та цуралися їх, як творів політично-ворожих...
Якщо ми в найобмеженіших порціях знали про такого письменника, Юрій Косач, то, звісна річ, про Василя Барку наче б і сам Бог велів зовсім не знати, адже Барка емігрував за кордон під час війни. Від 1943 по 1950 рік жив у Німеччині, а потім переїхав у Нью-Йорк, де проживає й досі. Взагалі його біографія складна, багата неординарними життєвими колізіями, часто досить драматичними.

Живописец, рисовальщик, гравер, гуманист, ученый, Дюрер был первым художником в Германии, который стал изучать математику и механику, строительное и фортификационное дело; он первый в Германии пытался применить в искусстве свои научные знания в области перспективы и пропорций; он был единственным немецким художником 16 века, оставившим после себя литературное наследие. Необычайная художественность, широта интересов, разносторонность знаний позволяют поставить Альбрехта Дюрера в один ряд с такими прославленными мастерами Возрождения, как Леонардо да Винчи, Микеланджело, Рафаэль.
Прославленный гуманист и современник Альбрехта Дюрера Эразм Роттердамский (1466-1536) писал в 1528 году, оценивая творчество художника: “Чего только не может он выразить в одном цвете, то есть черными штрихами! Тень, свет, блеск, вы-ступы и углубления, благодаря чему каждая вещь предстает перед взором зрителя не одной только своею гранью.