Олександр II (1855-1881)
Олександр II (1855-1881), молодий, ліберальних поглядів вихованець поета В. Жуковського, бачив усі вади режиму Миколи І. Року 1856 Кримська війна закінчилася мировим конгресом у Парижі, і в Російській імперії почалися кардинальні реформи. Першою відчула нову добу Україна. Уже 1855 року
Олександр ІІ дав амністію членам Кирило-Мефодіївського Братства, які перебували на засланні. Видатні члени його — П. Куліш, М. Костомаров, В. Білозерський, а трохи пізніше Т. Шевченко — зібралися в Петербурзі
1856 року цар Олександер II офіційно заявив представникам дворянства, що кріпацтво має бути скасовано, і що ліпше зробити це “зверху, ніж дочекатися, коли воно почне скасовуватися знизу”.
З того часу розпочалася підготова до скасування кріпацтва. По губерніях створено комітети, які розробляли пляни звільнення селян, враховуючи місцеві умови, і передавали свої проекти на розгляд головного комітету в Петербурзі. Членами головного комітету були представники від губерніяльних комітетів. Було там два українських дідичі, Василь Терновський та Григорій Галаґан, обидва з родин, дружніх із Шевченком, обидва твердо боронили інтереси селян. Проте, настрої членів комітетів були розбіжні: одні бажали дати якомога менше землі селянам або зовсім не давати, інші стояли за справедливе рішення справи й достатні забезпечення селянам землею. Чутки про ці суперечки доходили до селян, хвилювали їх. У багатьох місцях, особливо в Катеринославській та Чернігівській губерніях, селяни самовільно припинили працю на дідичів. Будо багато повстань, переважно на Правобережній Україні, де поміщицьке господарство переходило на капіталістичні основи, і лідичі хотіли звільнити селян зовсім без землі, щоб забезпечити себе робітниками. На Лівобережжі, зокрема на Полтавщині, хотіли дати селянам тільки садибні землі, а в Південній Україні, де робітних рук було мало, дідичі вирішили затримати панщину ще на 10-12 років, а селян звільнити без землі. Ці проекти свідчать, як тяжке було працювати комітетам.
Олександр ІІ дав амністію членам Кирило-Мефодіївського Братства, які перебували на засланні. Видатні члени його — П. Куліш, М. Костомаров, В. Білозерський, а трохи пізніше Т. Шевченко — зібралися в Петербурзі
1856 року цар Олександер II офіційно заявив представникам дворянства, що кріпацтво має бути скасовано, і що ліпше зробити це “зверху, ніж дочекатися, коли воно почне скасовуватися знизу”.
З того часу розпочалася підготова до скасування кріпацтва. По губерніях створено комітети, які розробляли пляни звільнення селян, враховуючи місцеві умови, і передавали свої проекти на розгляд головного комітету в Петербурзі. Членами головного комітету були представники від губерніяльних комітетів. Було там два українських дідичі, Василь Терновський та Григорій Галаґан, обидва з родин, дружніх із Шевченком, обидва твердо боронили інтереси селян. Проте, настрої членів комітетів були розбіжні: одні бажали дати якомога менше землі селянам або зовсім не давати, інші стояли за справедливе рішення справи й достатні забезпечення селянам землею. Чутки про ці суперечки доходили до селян, хвилювали їх. У багатьох місцях, особливо в Катеринославській та Чернігівській губерніях, селяни самовільно припинили працю на дідичів. Будо багато повстань, переважно на Правобережній Україні, де поміщицьке господарство переходило на капіталістичні основи, і лідичі хотіли звільнити селян зовсім без землі, щоб забезпечити себе робітниками. На Лівобережжі, зокрема на Полтавщині, хотіли дати селянам тільки садибні землі, а в Південній Україні, де робітних рук було мало, дідичі вирішили затримати панщину ще на 10-12 років, а селян звільнити без землі. Ці проекти свідчать, як тяжке було працювати комітетам.
