а) Шкільництво. Мало відомо про стан шкільництва в литовсько-польській добі. Безперечно, в манастирях, при церквах школи існували по-старому, в кращих школах можна було не лише навчитися читати та писати, але й набути деякі відомості з теології, літератури, грецької мови. В XVI ст. такі школи при церквах та манастирях стали загальнопоширений.
Передумови і причини Кримської війни - загострення "східного питання" було викликано протиріччями між Росією та її противниками в боротьбі за переважний вплив на Балканах і на Близькому Сході.
Плани сторін. Англія і Франція. Буржуазії необхідні були нові ринки збуту, тому вони прагнули поширення колоніальної експансії на Близькому Сході.
Правлячі кола Англії і Франції бажали витиснути Росію з берегів Чорного Моря і перетворити Туреччину у свою колонію.
Росія. Прагнула забезпечити вільний вхід своїм кораблям із Чорного в Середземне море і з цією метою закрити протоки Босфор й Дарданелли для іноземних суднів.
Хто придивлявся до тої кривавої, завзятої боротьби, що йшла між литовськими князами й Польщею за галицько-волинські землї, аж до 1380-х років, мабуть і в снї не бачив, чим ця боротьба мала скінчитися. З урегулюванням галицького конфлікту провідні політики Польщі та Литви зрозуміли, що їх об'єднують важливі спільні інтереси. Обидві країни перебували під загрозою агресивних планів Тевтонського ордену, що панував на Балтійському узбережжі. Виснажена до краю своєю експансією на сході, Литва була нездатною чинити опір німцям на півночі.
Іван Сірко – особлива постать в історії України. За свій незвично довгий вік – як на козака, що ціле життя те й робив, що воював – він зазнав усього: злетів занепадів, зрад, захоплень, розчарувань, почуттів щирої приязні і лютої ворожнечі, скидав і садовив на трон гетьманів, і сам прагнув стати гетьманом. Ще за життя він став легендою козацтва, його подвиги описано у багатьох піснях і думах. І козаки, і вороги Сірка мали його собі за характерника – чоловіка надзвичайної сили волі, що може підпорядкувати собі оточення і навіть вміє замовляти рани.
В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, Бога, славленого в Тройці.
Нехай станеться на вікопомну пам'ять та славу Запорозького війська і всього народу малоросійського.
Дивний і невгадний у долях своїх Бог, милосердний і довготерпеливий, праведний у покарах як завжди від початку видимого сього світу, вивищує на праведнім мірилі свого правосуддя одні держави, а інші за гріхи та беззаконня смиряє; одні уярмлює, інші звільняє; одні підносить, інші скидає долі. Так і народ бойовий стародавній козацький, який раніше називався козарський, спершу був піднесений безсмертною славою, просторим володінням та рицарськими відвагами, якими не тільки довколишнім народам, а й самій Східній державі був страшний на морі й на землі, і то так далеко, що цісар східний, бажаючи його собі довічно примирити, з'єднував подружнім союзом синові своєму каганову дочку , тобто, князя козарського. Потім, славлений у вишніх, той таки праведний суддя Бог через примножені неправди й беззаконня, покаравши численними карами той козацький народ, знизив, змирив і ледве не вічною руїною скинув долі, нарешті військовою зброєю Польській державі піддав через Болеслава Хороброго та Стефана Баторія, королів польських.
Незабаром виповниться 80 років, як у селищі Старі Кайдаки, на залишках колишньої Кодацької фортеці, з ініціативи Дмитра Івановича Яворницького було встановлено невеличкий пам'ятник з таким написом: «На этом месте гетман Хмельницкий с войском запорожским взяли при-ступом польскую крепость Кодак 24 апреля 1648 года». Зазначена у написі дата була помилковою, джерелом стала, мабуть, широко відома «Історія Русів», що пов'язує взяття Кодака з початком повстання, але не в тому суть. До цього часу вже старенький пам'ятник залишається єдиною згадкою про славні події часів Визвольної війни українського народу 1648-1654 років на території сучасного Дніпропетровська.
У спогадах народовольців - навіть якщо спогади займають два - три томи- Кибальчичу присвячено зовсім небагато рядків. Напевно, його партійний псевдонім - "Технік" - багато в чому пояснює цю удавану чудність. Микола Іванович завжди був у центрі підготовки терористичних актів і одночасно - у тіні.
Доба гетьмана Б.Хмельницького була яскравим проявом філігранної української дипломатії з її надзусиллями утвердити Україну у балто-чорноморському геополітичному просторі як супердержаву.
Так, у лютому 1650 року, коли Польща намагалась втягнути гетьмана у війну в Туреччиною, а татарський хан - використати козацького ватажка у війні з Московщиною, Б. Хмельницький відновив овій союз із Туреччиною, чим приборкав одразу обох неспокійних сусідів. Складаючи 2 серпня 1650 року на руки посла Османа-аги присягу вірності Османській імперії, Хмельницький в такий спосіб зірвав московсько-польський союз, що був обернутий проти Туреччини, — в разі утворення його Україна перетворилася б на театр воєнних дій супротивників.
У жовтні 1917 р. спалахнув черговий конфлікт між Центральною Радою та Тимчасовим урядом. Тимчасовий уряд планував притягнути до судової відповідальності членів Генерального Секретаріату. Але такий перебіг подій був перерваний виступом більшовиків у Петрограді 25 жовтня (7 листопада за новим стилем, запровадженим у 1918р.). Другий Всеросійський з'їзд Рад утворив російський уряд на чолі з В.Ульяновим-Леніним. З'їзд прийняв Декрет про мир та Декрет про землю. Перемігши у Петрограді, більшовики намагались взяти владу в інших містах колишньої Російської імперії.
Багато селян обирали останній шлях. Ватаги незадоволених під ім'ям гайдамаків почали нападати на панські маєтки, грабувати й палити їх. В цих ватагах бувало чимало шукачів пригод, волоцюг, навіть розбишак. Вони не займали бідних і користалися пошаною та симпатіями селян, які вважали їх за своїх месників.
Селяни складали про їхні подвиги легенди і пісні. Багато повстанців було на Гуцульщині, в Карпатських горах, де їм легко було ховатися в поріччях Прута, Черемоша. Там називали їх опришками. Один з їхніх ватажків, Олекса Довбуш, став національним героєм. На Поділлі гайдамацьких повстанців називали левенцями, дейнеками. Вони ховалися в часи небезпеки за Дністром, у Молдавії: Гайдамаки Брацлавщини та Київщини були тісніше пов'язані з Південною Україною та Запоріжжям, де завжди знаходили притулок та військовий вишкіл, а також коней, зброю, продукти.
