*Реферати, курсові, дипломні роботи » Реферати » Сторінка 29

**

Назви релігійних свят у посланнях Андрея Шептицького

Оригінальні релігійні твори відрізняються частотністю вживання власних назв, серед яких особливе місце належить теонімам, антропонімам, топонімам, назвам біблійних осіб та релігійних свят. Щодо останніх, то вони займають одне з провідних місць в ономастиконі листів – послань митрополита греко-католицької церкви Андрея Шептицького. Варто зазначити, що Андрей Шептицький на позначення релігійних свят послуговується передусім офіційними назвами з церковного календаря, хоча спорадично використовує й народні назви. Пор.: Христове Воскресення [6, 368] – Великодні Cвята [6, 372], Великий День [6, 34], Великдень [6, 270]. Крім паралельного використання церковних і народних назв свят маємо одиничне вживання народних назв, які є усіченими варіантами церковних. Напр.: Спаса [6, 330] від Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа; Вознесення [6, 330] від Вознесення Господнє. Або тільки церковних назв: преставлення св. Йоана Богослова [6, 2], пророка Малахії [6,5].
Народні й релігійні назви формують синонімічні ряди на позначення релігійних свят. Напр.: Христове Різдво [6, 270], Різдвяні Свята [6, 368]; Чотиродесятниця [6, 34], Великий Піст [6, 298], Успення Бого¬родиці [6, 36], Успення [6, 361], Богородничний празник [6, 361], Христове Воскресення [6, 368], Пасха [6, 100], Великодні Свята [6, 372], Великий День [6, 34], Великдень [6, 270].
На думку дослідників [2, 10], згідно з первісним значенням слова святий – “світлий”, “сяючий”, “незаплямований”, ”чистий”, ”шанований” у свідомості українського народу і свята сприймалися, очевидно, як дні “світлі, сяючі, шановані”. Святковий день як одиничне поняття у листах-посланнях Андрія Шепти¬цького виражається за допомогою слова “празник”. Як стверджує Митрополит Іларіон, старослов’янське “празникъ - це день вільний від праці. Пізніше день святковий, а особливо день святого, на честь якого поставлений храм, храмове свято” [3, 112]. Оскільки церковний рік складений так, що в центрі перебуває Ісус Христос і Пречиста Діва Марія, а довкола них свята, пов’язані з днями пам’яті давніх християнських святих, лексемою “празник” Андрій Шептицький послуговується лише стосовно великих церковних свят.
Читать подробнее

Буддизм.Цого витоки і догмати.

Буддизм виник на території Індостану в YI в. до н. е. Надалі він завоював мільйони послідовників у країнах Азії, але на території Індостану утратив свої позиції і фактично зник. Виникнення буддизму пов'язується з життям і проповідуванням Сиддхартхи Гаутами Будди. Знаменита бенареська проповідь Будди вважається найфундаментальнішим релігійним документом буддизму.
Виникнення буддизму було пов'язане з появою ряду творів, що увійшли згодом до складу канонічного зводу буддизму - Типитаки; це слово позначає на мові пали "три сосуди" (точніше три кошики). Типитаку було кодифіковано близько III ст. Тексти Типитаки розділено на три частини - питаки: Виная-питака, Суттапитака й Абхидхармапитака. Виная-питака присвячена переважно правилам поведінки ченців і порядкам у чернечих общинах. Центральну і найбільшу частину Типитаки складає Сутта-Нипата. Вона містить величезну кількість оповідань про окремі епізоди життя Будди і його висловів. У третьому "кошику" – Абхидхармапитака - містяться головним чином проповіді і повчання на етичні й абстрактно-філософські теми. У буддизмі існують декілька напрямків, що називаються махаяною- "широкою колісницею", хинаяною-"вузькою колісницею"(або тхеравадою - "щирим навчанням") і варджаяною - "діамантовою колісницею ".

II. ДОГМАТИ

Картина світу

Всесвіт у буддійській догматиці має багатошарову будову. Можна нарахувати десятки небес, що згадуються в різних канонічних і неканонічних творах хинаяни і махаяни. Усього існують , по уявленнях цієї космології, 31 сфера буття, розташовані одна над іншою, знизу нагору по ступеню своєї піднесеності й одухотвореності. Вони діляться на три розряди: кармолока, рупалока й арупалока.
Читать подробнее

Версії зрадництва Іуди

Відомий біблейський персонаж - Іуда Іскаріотський, якого ми знаємо як зрадника Ісуса Хреста, став в останні часи об`єетом зацікавленості як вітчизняних так і зарубіжних дослідників Бібліі та питаннь христіанської релігіі. Всі вони намагаються знайти і пояснити причини вчинку Іуди, що вимусило його, людину з духовними та гуманітарними якостями за 30 срібників продати свого Вчителя.
Сам по собі образ Іуди загадковий, і не зважаючи на його відому роль в драматичних подіях Страстної неділі, ми по суті про нього мало чого знаємо. Євангелісти повідомляють про Іуду дуже скупо, тільки Матфей розповідає про покаяння та самогубство Іуди. Що стосується мотивів зради Іуди, то про них розповідає тільки Иоанн.
Але все ж таки, чому Іуда зрадив Ісуса Христа? На це питання покі що не існує твердої відповіді. У зв`язку з цим вчені-біблеісти в своїх дослідженнях почали висувати численні версії, побачивши в особі Іуди не тільки індивідуальну проблему, але й символ деяких темних сторін людського характеру. Всі ці версії дуже різноманітні і протиречиві. В них Іуда Іскаріот зробив свій вчинок і як людина матеріальної корисності, і як патріот Іудеї, а то і як людина, яка опинилася в безвіхідному стані, втративши надії в майбутнє царства Божьєгого. Цьому питанню присвятили свої праці такі дослідники, як Костів К., З. Косідовський, Феррар, Е. Ренар, Ф. Хоул, які все ж такі на науковій основі, використовуючи певний ряд джерел, змогли більш об`єктивно ставитись до питання Іудиной зради.

Іуда Іскаріот - син Симона (Івана 6: 71; 13; 2; 26) уроженець Іудеі. Назва “Іскаріот” походить від арамейського “іш Керіот”, тобто “людина з Каріоту”. Це прізвище було спеціально додано Іуді, щоб таким чином відрізнити його від іншого Іуди поміж апостолами. Він був єдиним іудиянином серед інших учнів Христа - галилян. В житті Іуди сріблолюбство й раціоналізм брали верх над духовними та гуманітарними якостями, інакше кажучи, він керувався головним чином вимогами розуму, логіки й матеріальної корисності. Ісус Христос покликав його, як і всіх інших на свого учня, він ходив з Вчителем, прислуховувався до його науки і бачив його великі справи. Мав здібності управителя і був скарбником учнівської каси.
Читать подробнее

Конфесії в православ'ї України 20-30 рр. XX ст.

Вступ. Україна — поліконфесійна держава, що зумов¬лено поліетнічним складом населення. Існуюче різноманіття конфесій у сучасних її кордонах можна умовно розділити на традиційні, що скла¬лись у процесі етноісторичного формування країни, та нетрадиційні релігії, які виникли у XX ст. на засадах традиційних і поширились ос¬таннім часом в Україні. Наявні релігійні ор¬ганізації можна також умовно розділити на грома¬ди національної церкви, конфесії національних меншин, церкви (громади) східних віросповідань. Можливий поділ конфесій за іншими критеріями.
Течії православного походження в Україні почали виникати з другої половини ХVІІ ст. Їх умовно можна поділити на чотири великих групи:
1. Старообрядська церква. Майже всі її напрями (попівці, біглопопівці, безпопівці) були репрезентовані в Україні. Тривалий час основну масу старообрядців на українських теренах складали втікачі з Росії.
2. Духовні християни. Протиставили пануючому православному віровченню сповідання віри в “Дусі й Істині”. Різниця витлумачення цього догмату поділила духовних християн на духовно-містичні об’єднання (такими в Україні були христовіри (хлисти), скопці, підгорнівці та ін.), які робили наголос у віровченні на поняття дух, та раціоналістичні об’єднання (на Українських теренах це духобори, молокани та ін.), які спирались на поняття істини й основні ідеї яких мали глибокі корені у вченні богумилів, жидовствуючих, феодосіян.
3. Течії хіліастично-есхатологічного та харизматичного спрямування (іоанніти, єговісти-ільїнці, апокаліпсити, інокентіївці та ін.). Зазначимо, що іх хіліастичність, есхатологічність, харизматичність властива вченням майже всіх православних сект, але виділення раніше названих течій в окрему групу нам видається доцільним тому, що в цих сектах дані риси абсолютизуються і є основою віровчення.
4. Секти, що виникли як форма релігійного протистояння радянському тоталітаризму. (Істинно-православна церква, Істинно-православні християни, Церква Марії Божої перетворюваної (Богородична церква), федорівці та ін.).
Названі течії майже не мають відмінностей від подібних собі поза межами України, тому ми зупинимося лише на найбільш загальних їхніх характеристиках, на найважливіших тенденціях розвитку.
Читать подробнее

Релігієзнавство

Релігія – це складне соціальне і духовне явище , корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства – певної само відтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Слово походить від лат. Religio – і означає зв'язок. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей в цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з урахуванням їх догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи інших релігійних ідей.
У релігієзнавстві виділяються 2 важливі напрями, або розділи, - теоретичної та історичний. Теоретичне релігієзнавство складається з філософських, соціологічних і психологічних аспектів. Історичне - вивчає історію виникнення і еволюції окремих релігій та релігій вірувань в їхньому взаємозв'язку , акцентує увагу на послідовності розвитку релігійних культів.
Обидва напрями складають цілісну систему наукового дослідження релігії. Однак теоретичні й історичні питання релігієзнавства мають власну специфіку і повністю не зливаються, не ототожнюються. Така точка зору відображає об'єктивні процеси інтеграції та диференціації наукових знань про соціальну сутність релігії та її функції.
Зазначимо, що релігія – явище дуже складне і має соціальний характер, тобто воно виникло в суспільстві цілком закономірно й існує разом з ним. Релігія є однією з найдревніших форм суспільної свідомості – однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного.
Читать подробнее

Слов'янська міфологія

Витоки слов'янської міфології
Слов'янська міфологія, сукупність міфологічних уявлень давніх славян (праславян) часу їхньої єдності (до кінця 1-го тисячоліття н. э.)
По мірі расселення славян з праславянської території (між Вислой і Дніпром, передусім з області Карпат) по Центральній і Східній Європі від Ельби (Лаби) до Дніпра і від Південних берегів Балтійського моря до півночі Балканського півострова відбувався розподіл слов'янської мифології і обособлення місцевих варіантів, довго що зберігали основні характеристики загальнославянскої мифологиї.
Власне слов'янські мифологічні тексти не збереглися: релігійно-мифологична цілісність язицтва була зруйнована в період христианізації слов’ян. Можлива лише реконструкція основних елементів слов'янської мифології на базі вторинних письмових, фольклорних і речовинних джерел. Головне джерело відомостей по раннеслав’янскі мифології — средньовікові хроники, аннали, написані сторонніми спостерігачами на німецькому або латинському мовах і слов'янськими авторами (мифології польських і чеських племен), повчання проти язицтва ("Слова") і літописи. Цінні відомості містяться в роботах письменників (починаючи з Прокопія, 6 в.) і географічних описах средньовікових арабських і європейських авторів. Просторий матеріал по слов'янській мифології дадуть пізніші фольклорні і етнографічні зібрання, а також мовні дані (окремі мотиви, мифологічні персонажі і предмети). Всі ці дані відносяться в основному до епох, що слідували за праславянскої, і містять лише окремі фрагменти общеславянскої мифології. Хронологічні співпадають з праслав’янським періодом дані археології по ритуалам, святилищам (храми балтійських слав’ян в Арконе, Перине під Новгородом і ін.), окремі зображення (Збручский ідол ід. Р.).
Читать подробнее

Соціально-історичні умови виникнення ісламу

Іслам одна з трьох ( нарівні з буддизмом і християнством ) так званих світових релігій, що має своїх прихильників практично на всіх континентах і в більшості країн світу. Мусульмани складають переважну більшість населення багатьох країн Азії і Африки. Іслам є ідеологічною системою, що впливає значний чином і на міжнародну політику .
У сучасному розумінні іслам – це і релігія, і держава, внаслідок активного втручання релігії в державні справи. Але рогзглянемо історичне коріння цього явища.
"Іслам" в перекладі з арабського означає покірність, "мусульманство" ( від арабського " муслим " ) – що віддав себе Алаху.
Засновником ісламу є арабський " пророк " Мухамед (Мухаммед або Магомет), значення якого на загальні долі людства важко переоцінити, тому на цій історичній особистості треба зупинитися особливо.
Посланець Алаха.
Маулід – день народження пророка Мухамеда – відмічається 12 числа місяця раби ал-аввай по місячному календарю. Це сталося в "рік слона", тобто в 570 р. Маулід співпадає з днем смерті Мухамеда. Символічний збіг дат народження і смерті, тобто народження для вічного життя, був даний Мухамеду Творцем в знак його особливої місії носія Прозріння, останнього, як прочитає іслам, Пророка в історії людства.
Згідно з переказами, народження Мухамеда було передбачене пророками Ібрахимом (Авраамом), Ісмаїлом, Мусой (Моїсеєм) і Ісой (Іїсусом Христом ). У цих "подвійних" іменах немає нічого дивного, оскільки іслам відноситься до так званих авраамічних релігій і мусульмани нарівні з іудеями і християнами шанують одних і тих же старозавітних пророків, а так само Іїсуса Христа як одного з них.
Мухамед був уродженцем Мекки, міста в західній частині Аравійського півострова, де давно осіло сильне плем'я курейш.
Читать подробнее

Ставлення до етносів та релігій в Римській імперії

Протягом багатьох століть Рим був наймогутнішою державою античного світу. Історія Римської держави – це історія нескінченних завоювань, розширення території, загарбань та численних воєн. З невеликого міста-держави Рим розрісся до світової імперії, рівної якій не знає історія стародавнього світу. На шляху римських легіонів траплялись і первісні племена, і високорозвинуті цивілізації. Та важливою рисою римської культури, на відміну від багатьох інших, є дивовижна спроможність римлян сприймати надбання різних культур та здатність застосовувати їх в своєму житті. Знайомлячись з новою культурою римляни намагались перейняти її досягнення, завойовуючи нову територію вони поглинали досягнення народу, що її заселяв. Починаючи військові дії, римляни намагались задобрити богів, але не тільки своїх, а й ворожих, бажаючи переманити бога, відвернути його ласку від ворожого війська та схилити божество на бік римлян. Дуже часто бог заслуговував повагу римлян і залишався серед римських божеств. Саме цим, напевно, можна пояснити численність римського пантеону та різноманітність культів та обрядів, що існували в Римі.

На зорі своєї історії Рим був невеличким містечком у Лацію, області в середній Італії на південь від Тібру. Спершу Рим нічим не вирізнявся серед інших сусідніх міст та перебував під впливом більш високорозвиненої етруської культури, що панувала на той час Лацію, але в VI та на початку V ст. римляни звільнилися від етруського панування. Культура етрусків наклала відбиток на подальший розвиток римського суспільства, римляни перейняли найважливіші здобутки етруської культури та спираючись на ці досягнення створили свою державу. Та на відміну від етрусків римляни відмовилися від царської влади, їх держава спиралась на пересічних громадян і враховувала їхні інтереси. Протягом V ст. римляни утвердили свою гегемонію в Лацію, поступово під їхню владу переходять і етруські міста. В IV–ІІІ ст. Римляни підкорили Етрурію, Кампанію, Самній та ряд інших областей Італії, до складу їхньої держави було включено грецькі міста-держави. В 265 р. римляни захопили етруське місто Вольсінії, і цим було завершено завоювання Італії.
Читать подробнее

Іудаїзм

І. Вступ.
Іудаїзм – це перша й найдавніша монотеістична релігійна система. Всі три монотеістичні релігійні системи, що відомі історії світової культури тісно пов’язані одна з іншою, виходять одна з іншої і своїми коренями сягають в один і той же регіон на близькому сході. Про іудаїзм написано багато. Ця релігія зі всіма її догматами та обрядами, багатими історико-культурними традиціями, що зафіксовані у священих писаннях, фундаментально досліджувалась багатьма спеціалістами. За століття кожна значна релігія розвиває у собі велику кількість різноманітних течій. Іслам містить у собі кілька конкуруючих течій, християнство поділено на сотні конфесій. Сучасний іудаїзм також не є однорідним. У даному рефераті я намагаюсь описати іудаїзм як однорідну релігійну систему, не акцентуючи увагу на різні течії іудаїзму.
Враховуючи, що окрім 14,8 млн. іудеїв у світі проживає щонайменше 1750 млн. віруючих, релігія яких тісно пов’язана з іудаїзмом, легко зрозуміти, що вивчення іудаїзму є обов’язковим для розуміння феномену світових релігій.

ІІ. Виникнення іудаїзму.
Нема нічого дивного у тому, що перша монотеїстична релігія виникла і набула характерних рис саме на близькому сході. Саме в цьому регіоні виникли найдавніші зародки цивілізації. Саме тут ще у ІІІ тисячолітті до н.е. сформувались перші достатньо розвинуті релігійні системи. Існуючі в той час у цьому регіоні централізовані деспотії, в першу чергу Єгипет, сприяли появі монотеїзму, адже сама ідея абсолютної влади передбачала наявність лише одного верховного правителя. Але не слід сприймати такий зв’язок спрощено. Звісно концентрація земної влади у руках однієї особи могла спричинити появу думки, що і на небесах структура влади схожа на земну, але тоді незрозуміло, чому монотеїзм не виник у Єгипті, якщо тенденції до його появи з’явились ще за часів Ехнатону . Справа у тому, що розвиток релігії багато в чому залежить від інерційних консервативних норм і традицій.
Читать подробнее

Світова релігія Буддизм

Вступ
2500 років тому Будда показав, що можливо звільнитися від буденних проблем, він дав своїм послідовникам в руки ключ до вищого і надійного щастя. Це щастя містить в собі звільнення від всіх страждань зумовлених існуванням, довершене знання природи всіх явищ, а також необмежену можливість допомагати іншим на шляху до звільнення і прояснення. Будда три рази повертав Колесо Дхарми, що означає, що він дав три великих цикли вчень, які відповідали різним здібностям учнів і показували їм шлях на щастя. Відтоді в розпорядженні його послідовників є методи, що дозволяють досягати такого ж стану “довершеного прояснення” як Будда.
Протягом життя, в різних життєвих ситуаціях через слова, символи або просто своїм власним прикладом, Будда давав своїм учням керівництво по послідовних кроках на шляху до звільнення і прояснення. Оскільки його учнями були люди різних здібностей і менталітету, від зовсім простих до королів, від новачків до архатів і високих бодхісатів, що вже знаходяться на високих рівнях, виник безперервний шлях, який однозначно приводив до мети.
Усього кажуть про 84000 різних вчення, які діють як протиотрути проти відповідного числа всіляких завіс і перешкод. Вчення Будда можна порівняти з гігантською аптекою, де є ліки проти кожної хвороби.
З часів Будди у його послідовників є ті частини всієї повноти вчень, які відповідають їх можливостям, що дозволяє здійснювати подальші кроки в розвитку. Тому протягом 2500-літньої історії Буддизму виникли різні традиції. Ці традиції розповсюдилися з Індії по всіх азіатських країнах і культурах і звідти вже по інших частинах світу. Центри різних буддійських традицій є по всьому світу.
Читать подробнее
Посетите прекрасный новостной сайт htc, на котором Вы узнаете актуальные новости htc и можете узнать про все модели htc. На сайте скачать apk игры на Android и лучшие приложения для Android. Мобильная платформа Ubuntu Touch OS от Canonical и свежые мобильные новости про Apple iPhone и смартфоны htc.
Назад 1 ... 25 26 27 28 29 30 31 32 33 ... 60 Вперед

Популярные работы

Рефераты







Курсовые







Дипломные








Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

    • Интересное