*Все для студентов - скачать Рефераты, курсовые, дипломные работы » История » История Украины » Страница 11

**

Виникнення та розквіт Київської Русі

Понад одинадцять століть тому східні слов’яни створили свою першу державу. Літописи та інші пам’ятки давньоруської літератури називають її Руссю, або Руською землею, вчені-історики – Київською, або Давньою Руссю. Вона належала до найбільших, найкультурніших, найрозвиненіших економічно й політично держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултара й Ітилю. Могутньою, високорозвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі. Її народ зводив величні кам’яні храми й ошатні дерев’яні житла, створював могутні фортифікаційні споруди свoїх великих і малих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків. …На весь світ славилися вироби давньоруських майстрів. У Києві, а далі в Новгороді та інших містах Русі складалися літописи, в яких описувалось славне минуле й аналізувалося сучасне життя. Давньоруський народ творив свою усну історію у вигляді переказів і легенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних пам’яток. Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені були рахуватися візантійські імператори й хозарські хагани. Протягом пів тисячоліття Давньоруська держава затуляла собою європейський світ і Візантію від кочовиків. Київська Русь зробила величезний внесок до світової історії ІХ-ХІІІ ст., тому інтерес до неї не вщухає серед учених сучасного світу.
Джерелами відтворення історії Київської Русі є писемні й речові (археологічні) пам’ятки. Головними писемними джерелами є літописи: “Повість временних літ”, Київський, Галицько-Волинський, Новгородські, Суздальський, Московський, Никонівський та ін. Чимало цінного додають і інші писемні пам’ятки – кодекси й записи норм права, князівські земельні грамоти, тощо.

Гетьман запорозького козацтва Марк Жмайло

Гетьманування Марка Жмайла припадає на 1624-1625 роки. У цей час козацтво, вся Україна перебували на гранi вiйни з Польщею. Козаки висунули перед польським урядом ряд вимог, вiд яких тепер не збиралися вiдступатися, але якi поляки не збиралися виконувати. Ну як король i сейм могли пiти, наприклад, на скасування унiї i на поширення по всiй Українi православ'я? А ще козаки вимагали узаконити їх козацьке судочинство, тобто за певнi провини козакiв повиннi були судити козацькi суди за козацькими звичаями, а не суди польськi. Занадто глибоке полiтичне пiдгрунтя мала й вимога про те, щоб з територiї Київського воєводства було виведено всi польськi вiйська, а їх мiсце зайняли гарнiзони українських козакiв...
Добре розумiючи, що всi цi вимоги - дипломатично замаскований ультиматум, король наказав головнокомандуючому польськими вiйськами Станiславу Конецпольському пройтися вогнем i мечем по українських землях i примусити козакiв пiдкорятися законам. Як у будь-якого вiйськового, у Конецпольського був сильний аргумент - близько 30 тисяч солдатiв. Коли вiн привiв це вiйсько до Канева, мiсцевi козаки виявили згоду вести переговори, але з умовою, що Конецпольський почекає, поки прибуде гетьман Жмайло. Та польський головнокомоандуючий добре знав, що в таких випадках козацькi гетьмани самi не прибувають, вони приводять з собою кiлька тисяч козакiв. Тому вiн вiдмовився чекати на появу Жмайла. А козаки не мали стiльки сил, щоб прийняти бiй, i тому вони вiдступили спочатку до Черкас, потiм до Крилова.

Розумовський Кирило Григорович (1728— 1803)

Народився в селі Лемеші Козелецької сотні Чернігівського полку в сім’ї козака Григорія Розума. Молодший брат його, Олексій Розумовський, 1731 року завдяки чудовому голосу потрапив до придворної капели в Петербурзі й став невдовзі фаворитом Єлизавети Петрівни, а після її вступу на престол 1741 року дістав від неї високі чини камергера та генерал-поручика і 1742 року таємно обвінчався з нею. Олексій Розумовський мав великий вплив при царському дворі й домігся багатьох пільг для української старшини, сприяв відновленню гетьманства на Лівобережній Україні. Саме Олексій Розумовський 1742 року забрав свого брата Кирила в Петербург, де він виховувався під опікою О.Сумарокова та І.Єлагіна. У 1743—1745 роках Кирило Розумовський навчався в університетах Кенігсберга, Берліна, Геттінгена, Страсбурга під керівництвом відомих вчених Ейлера та Штрубе. У червні 1744 року разом із старшим братом був удостоєний графського титулу. Після повернення з-за кордону 1745 року одержав чин дійсного камергера. Маючи гарну зовнішність, чудову освіту та приємні манери, швидко завойовує високий авторитет у царському дворі. 1746 року одружується з родичкою цариці Катериною Наришкіною. У 1746 році 18-річного Розумовського призначено президентом Петербурзької Академії наук. Йдучи назустріч проханням Олексія Розумовського та української старшини, Єлизавета Петрівна відновила гетьманство, скасоване після смерті гетьмана Данила Апостола 1734 року, і на Глухівській раді в лютому 1750 року за вказівкою цариці гетьманом Лівобережної України було обрано Кирила Розумовського.

Україна кінця 20-х – початок 30-х років ХХ ст

Кінець 20-х – початок 30-х років ХХ ст. ознаменувався для України, яка була тоді в складі СРСР – найстрашнішого, мабуть, прикладу тоталітарної держави в історії, приходом тяжких, дуже тяжких часів. За підрахунками Юрія Лавріненка, одного з небагатьох діячів національного відродження, якому вдалося вижити і під час Другої світової війни виїхати на Захід, в УРСР у 1930-х роках було ліквідовано майже 80% творчої інтелігенції. Тотальний характер винищення національної культурної еліти дали підстави йому назвати добу 1920–1930-х років “розстріляним відродженням”. Але найтяжчим злочином Сталіна супроти українського народу було влаштування голодомору 1932-1933 років. Віддаленою причиною голоду були завищені, нереальні цілі, яке радянське керівництво намагалося досягнути за час першої п’ятирічки (1928-1932). Виконання плану потребувало величезних капіталовкладень, і їх брак мав компенсуватися жорстокою експлуатацією населення – робітників, селян і політичних в’язнів. Примусовою працею можна було звести велетенські корпуси заводів, але як наповнити ці корпуси модерним технічним устаткуванням? Його треба було купувати за валюту на Заході, і єдиним джерелом одержання необхідних коштів став продаж зерна за кордон. Проте вже взимку 1927-1928 років у СРСР вибухнула заготівельна криза. За умов вільного ринку селяни не були зацікавлені продавати хліб, оскільки ціни на промислові товари утримувалися на дуже високому рівні. Шлях виходу із кризи Сталін вбачав у насильному вилученні хліба і здійсненні за 3- 4 роки часткової колективізації сільського господарства. Колективним господарствам під суворим державним контролем належало стати надійним постачальником хліба. У 1929 р. на Заході почалася затяжна економічна депресія, яка призвела до різкого падіння цін на хліб. Це означало, що більшовицькому керівництву для одержання необхідної кількості промислового устаткування потрібно було збільшити експорт зерна. Листопадовий (1929) пленум ЦК ВКП(б) прийняв курс на здійснення суцільної колективізації. Україна як основний постачальник зерна на ринок займала у цих планах особливе місце: вона мала стати прикладом того, як організувати великомасштабне колективне господарство.

Звідки взялись козаки

Хоча питання про походження козаків загалом розв’язане , існує декілька версій тлумачення «козак». Так деякі автори виводять це слово від слова «коза» : козаки прудкі , мов кози. Інші посилаються на сміливого воїна на ім’я Козак , що буцімто колись жив на світі. Ще інші пишуть, що,то поляки так називали мешканців українського степу. Але то все польські версії.
Класичне тлумачення цієї проблеми дав видатний український історик і знавець козацтва академік Д.І.Яворницький . У 2-му томі своєї «Історії запорозьких козаків» він стверджує , що слово «козак» (казак) є східного походження, тюркського кореня. Так , зокрема , називався один із родів народу киргизів , до того ж це була самоназва. Осілі мешканці середньої Азії під козаками розули войовничі , завжди готові до розбою племена кочовиків , від яких пішли сучасні козаки.
Лінгвісти слово «козак» (кай-сак) виводять з «кай» - легко , і «сак»-в’юк ,тобто легков’ючний. І.Крип’якевич вважав ,що слово «козак» турецького походження і означає відважну ,вільну людину юнака , войовника. Слід також згадати версію невідомого автора «Історії русів» , який виводить козаків від козарів чи хозарів. Він доводить , що хозари були не кочовики , а слов’янські воїни , що данина хозарам-то просто військова подать , а хозарські війни-то усобні війни слов’ян доварязької доби нашої історії. Але переважна більшість учених не погоджується з цією версією.
На терені України слово «козак» стало відомим з XI ст. у тюркомовних половців і означало вартового , передового, нічного і денного. Безпосередніми попередниками козаків були бродники і берладники. Назва бродників пішла від слова «бродити» в розумінні блукати , мандрувати. Вони відомі вже з другої половини XXI ст. Про бродників відомо , що 1147 року разом з половцями вони приходили на допомогу Олегові Святославину , а 1180 року воювали в Болгарії та Угорщині проти Візантії. Бровники мали українські імена , були християнами і пробували колонізувати південні степи. Назва «берладники» пішла від міста Берлад на Дунаї. Там 1145 року Іван Ростиславич , один із галицьких князів , після втрати уділу організував військо. Військо берладників зробило декілька походів півднем України та на узбережжя чорного моря. 1160 року вони захопили порт Олешню в гирлі Дунаю. Це степове військо мало чисельність до 6000 вояків та свій невеличкий флот із човнів. Дії берладників не мали певної політичної мети , були хаотичними і носили скоріше розбишацький характер.

Українська культура першої половини XIX століття

Концепція нації
Сьогодні національна свідомість є всепроникаючою дійсністю, і важко уявити, що на початку XIX ст. у Східній Європі, як, власне, і в більшості країн світу, вона була лише туманним поняттям, яке повільно набирало обрисів. Це не значить, що раніше народи не знали про існування етнічних відмінностей. Люди завжди відчували велику прив'язаність до своєї багьківщнни, мови, звичаїв і традицій. Але до недавнього часу етнічна належність не розглядалася як основний критерій визначення групової тотожності. Правові та соціально-економічні відмінності, втілені в системі феодальних станів, тобто відмінності в межах одного народу, вважалися важливішими, ніж відмінності між народами. Інакше кажучи, український, російський чи польський феодал відчував, то має більше спільного з феодалами інших країн, ніж із селянами чи міщанами власної країни. Й лише у XIX ст. починає формуватися нове поняття спільності, яке спирається на спільність мови та культури. На Україні, як і в інших країнах, виникнення й поступове поширення ідеї національної свідомості, що базується на етнічній тотожності, стане однією з головних тем нової та новітньої історії.
Французька революція, що ознаменувала розпад феодального суспільства й народження нової, опертої на маси, політичної та соціально-економічної системи, сприяла поширенню цієї ідеї. Дедалі більше європейців сприймали ідею про права особи й про те, що носієм суверенітету є народ, а не його правителі. Простий люд став займати належне йому місце в житті суспільства, водночас завойовували визнання народна мова. звичаї, традиції. З цього починається процес творення національної свідомості.

Західно-Українська Народня Республика

Перша світова війна призвела до різкого загострення обстановки на західноукраїнських землях, поглиблення соціально-економічної й політичної кризи в Австро-Угорщині. Після закінчення першої світової війни в імперії Габсбургів розгорнувся рух за утворення самостійних національних держав.
І на західноукраїнських землях настав якісно новий етап народних змагань. На західноукраїнських землях активізувалися виступи за створення незалежної Української держави. Здійнявшись у Галичині, хвиля загальнонаціонального повстання прокотилася Буковиною, Волинню, Закарпаттям. Українці, як і інші народи Австро-Угорщини, виступали за ліквідацію ненависної монархії на своїх землях. Революційні виступи у Східній Галичині, Буковині, Закарпатті та на Волині швидко переросли в оборонну війну проти військ новостворених держав (у першу чергу, Польщі) і тих, котрі існували й раніше (передусім Румунії). Гостроти й міжнародного резонансу набула збройна боротьба у Прикарпатті. Лютнева революція в Росії, проголошення в Києві Української Народної Республіки посилили прагнення населення Галичини, Буковини та Закарпаття до об'єднання зі Східною Україною. Це пояснювалося, з одного боку, стратегічним, політичним і культурним значенням Східної Галичини та її центру - Львова - в історичному житті українського народу, а з іншого тим, що Прикарпаття було найважливішим регіоном територіальних домагань Польщі на сході. Революційне оновлення, розпочате на етнічних українських територіях, являло собою взаємопов'язаний процес і зосереджувалося на досягненні незалежності України, державному об'єднанні її земель. На зборах українського студентства, що відбулися у Львові 13 жовтня 1917 р., в ухваленій резолюції заявлялося про необхідність домагатися об'єднання всіх земель, заселених українським народом, в одну державну цілісність, в ні від кого не залежну демократичну Українську державу”.

Володимир Вернадський

Нині багато хто з нас сповідує прагматично-конкретний підхід до життя. Його можна виразити лише двома словами: «тут і зараз!». Але горе тому суспільству, де перестають «бути в ціні» люди, які осягають найбільш загальні, фундаментальні, вічні закони світобудови, закони «живої речовини» та людини. Адже саме такі подвижники й визначають внесок кожного народу, кожної країни (і Україна – не виняток) у світову цивілізацію, у сукупну свідомість людства. До речі, герой нашої розповіді, геніальний геохімік, біолог, великий філософ та громадянин, академік Володимир Іванович Вернадський (1863 – 1945), у відповідь на прохання дати найкоротше та найточніше визначення цивілізації, написав у 1934 році лише три слова: «Цивілізація є свідомість». Розумна свідомість, додали б ми. Можливо, цивілізація, що розуміється саме таким чином, й потрібна усьому людству та нашій Батьківщині в епоху глобального насильства, екологічного безумства, втрати основних духовних орієнтирів і поваги до людини...

«Усвідомлення народом свого буття є, можливо,
найбільшою силою, що рухає життя»
В.І.Вернадський, 1927 рік
Український народ по праву пишається славою героїв своєї історії – подвигами козацтва, великими вчинками державних мужів й творців культури. Але якось дуже рідко називають у цій «незабутній шерензі» ім’я Вернадського. Адже цей найвидатніший натураліст ХХ століття був нащадком славного роду запорізьких козаків, завжди вважав Україну рідною для себе землею, у його листуванні можна зустріти безліч висловлювань на кшталт: «Я так сильно відчуваю свій зв’язок і з Україною, і з Києвом» (лист до академіка Н.П.Василенка, вересень 1921 року). Риси громадянина України та Росії й мислителя світового, навіть космічного масштабу поєднувалися в натурі Вернадського цілком органічно.

Поняття соціальної структури суспільства та її елементи. Соціальні спільноти, їх різновиди в Україні

Суспільство в соціології розглядається як певна історична, інтегративна та системна цілісність, яка складається з різних підсистем, способів взаємодії та форм об'єднання людей. Центральною проблемою соціології є аналіз та форм соціальної структури суспільства.
Поняття соціальної структури суспільства в науковій літературі розглядається в декількох аспектах.
Соціальна структура суспільства - система взаємозв'язаних та взаємодіючих спільнот або побудова суспільства в цілому. Соціальна структура характеризує різні види соціальних спільнот і відносини між ними. Це, зокрема, соціально-демографічні, класові, соціально-етнічні та інші спільноти. Тому ключовим у розумінні соціальної структури суспільства є поняття соціальної спільноти, соціальної групи.
Соціальні групи - це відносно сталі спільності людей, що склалися історично і відрізняються роллю і місцем у системі соціальних зв'язків суспільства. Соціальні групи виникають .на базі об'єднання людей за певною об'єктивною ознакою та відстоюючи їх інтереси.
Соціальні групи поділяються, на первинні і вторинні. Первинні соціальні групи це такі, члени яких контактують між собою безпосередньо. Ці групи відзначаються стабільністю і згуртованістю, емоційним забарвленням контактів між членами. Їх ще називають малими соціальними групами. До малої соціальної групи соціологи відносять: сім'ю, навчальний чи трудовий колектив - академічну групу, бригаду, сусідів і т.д. Вторинні соціальні групи складаються з окремих малих груп: нація, жінки, колектив вузу і т.д. Вони не можуть забезпечити безпосередніх особистих контактів між індивідами, І які до них включені. Масовість вторинних соціальних груп дозволяє їм істотно впливати на життєдіяльність суспільства.
Соціальні групи формуються в силу певних об'єктивних обставин, а належність до певної групи пов'язана з об'єктивним становищем людей у системі соціальних зв'язків, виконанням певних соціальних ролей.

Особливості релігійності запорозьких козаків 2

Характер церковного будівництва, управління духовною справою i, як наслідок, церковного устрою Запорозьких Вольностей великою мірою визначалися особливостями релігійності населення цього регіону. Особливості складу козацтва, історична традиція, геополітичні i природні умови його існування призвели до складання своєрідного світогляду запорожців, відмінного від будьякого іншого.
В світосприйманні запорозького козацтва, що формувалось протягом кількох століть, поєднались елементи російського, українського розуміння православ'я i оригінальних релігійних поглядів, що виникли в самому козацькому середовищі. Тому не можна вслід за історичною традицією категорично казати про запорожців ні як про лицарів православної віри, ні як про людей religionis nullius, "єретичих синів".
Безумовно має рацію О.М.Апанович, наголошуючи на тому, що в часи існування запорозького козацтва весь світ був віруючим [3; 14, 4; 208209]. Таке становище на той час було природнім i зрозумілим. Релiгiя була основною формою світосприймання, i тому навіть атеїстичні ідеї носили форму релігійних сект. Нацiональновизвольнi рухи, політичні, військові конфлікти мали релігійний характер i форму. Релiгiя супроводжувала людину протягом всього її життя. На релігійних темах будувалося мистецтво, значна частина книг, що виходили в ті часи, мала релігійний характер. Свята, під час яких люди відпочивали i спілкувалися зі своїми близькими, були релігійними. Тому світогляд запорозького козацтва теж мав релігійний характер i ззовні він проявлявся в формі православ'я.
Запорожжя знаходилось на перехресті трьох релігій i конфесій ісламу, православ'я i католицтва. Чому ж козацтво традиційно дотримувалось саме православ'я? На Запорожжя приходили люди в основному з українських земель, що входили до складу Росiї i Польщi. Для них, мало знайомих навіть з тонкощами православної релігії, іслам був зовсім чужим i незрозумілим. Крiм того, історично склалося так, що представники ісламської віри татари i турки були ворогами як України, так Росiї i Польщi. Вони здійснювали набіги на їхні землі i спричиняли значну шкодунаселенню. Звичайно, що татари i турки, а разом з ними i їхня релігія не могли не сприйматися запорожцями вороже.
Посетите прекрасный новостной сайт htc, на котором Вы узнаете актуальные новости htc и можете узнать про все модели htc. На сайте скачать apk игры на Android и лучшие приложения для Android. Мобильная платформа Ubuntu Touch OS от Canonical и свежые мобильные новости про Apple iPhone и смартфоны htc.
Назад 1 ... 7 8 9 10 11 12 13 14 15 ... 33 Вперед


Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное