*Все для студентов - скачать Рефераты, курсовые, дипломные работы » История » История Украины » Страница 12

**

Заснування Києво-Печерської лаври

Найдавніші джерела, в яких містяться відомості про походження Києво-Печерського монастиря, – це пам’ятки давньоруської писемності “Повість временних літ” та “Києво-Печерський патерик”. Автори цих рукописних книг були сучасниками подій, пов’язаних з виникненням монастиря. Більше того, вони були його мешканцями – ченцями, а деякі з них відігравали значну роль у суспільно-політичному житті.
У “Повісті” під 1051 роком говориться, що якийсь чоловік з міста Любеча, на Чернігівщині, відправився на Афон у Грецію, де був пострижений у ченці під ім’ям Антонія, після чого повернувся на батьківщину і опинивсь у Києві. Тут, після довгого блукання по монастирях, поселився в печері, виконаній пресвітером Іларіоном, якого у 1051 році Ярослав Мудрий поставив митрополитом.
Незабаром до відлюднтка почали збиратися ченці, і коли їх стало вже 12 чоловік, Антоній призначив їм ігуменом Варлама , а сам подався на сусідню гору і викопав там другу печеру , яка тепер називається Ближньою печерою. Там-таки, за свідченням літописця, засновник монастиря й помер.
Залишена Антонієм чернеча ггромада швидко розросталася. З часом її ігумен звернувся до великого князя Ізяслава Ярославича з чолобитною, вимолюючи в нього надпечерну гору. Коли князь задовільнив це прохання, ченці побудували там надпечерний монастир з церквою, келіями та іншими будовами. За твердженням літописця, це був початок існування монастиря, а оскільки раніше ченці жили в печері, то він “прозвався Печерський монастир”.
З цього видно, що Печерський монастир як чернеча община з усіма будовами сформувався за часів ігуменства Варлама при активній участі Антонія.
У “Києво-Печерському патерику” обставини виникнення Печерського монастиря викладені трохи інакше, ніж у “Повісті временних літ”.

Kиєво-Могилянська Академія- перша вища школа України

Протягом всієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури ніж Києво-Могилянська академія.Впродовж віків вона була виразником і носієм специфічних рис духовності українського народу , могутнім чинником формування його самоствідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу.Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд для англійців, Сорбона для французів, Карловий університет для чехів, Ягеллонський- для поляків.
Ще до виникнення Києво-Могилянськой колегії, згодом Академії, на землях, населених українцями, вже існували школи вищого типу, засновані переважно домініканами та ієзуїтами.З книги Антуана Жобера "Лютер і Могила" (Париж, 1874) дізнаємось, що в кінці 16 на початку 17 ст в Україні існувало близько десяти таких колегій. А генуезці заснували свою колегію в Києві ще століттям раніше.Всі ці заклади не могли не підносити і не поширювати серед місцевого населення ідеї значення освіти і науки в суспільному житті.Але через конфесійно-культурну відмінність и відчуженість від духовних традицій життя українського народу, ці ідеї не могли тут глибоко вкорінитися.Попри всю їх привабливість, вони слугували справі покатоличення та полонізації української молоді, відривали її від мови, віри, звичаїв, духовних і моральних традицій власного народу, вели до втрати нею національної ідентичності.Прилучення до униіверсалій європейскої культури здійснювалося в цих колегіях не через органічне поєднання загальнолюдського і національно, а через відторгнення від вітчизняної основи.Для українського народу, який боровся за своє виживання, збереження й передачу наступним поколінням своєї культури і школи боли непридатними, оскількивели до цілком протилежних результатів.Тому українські інтелектуали шукали шляхів до піднесення рівня власної освіти і використання нею здобутків в галузі науки і культури інших народів.
Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом, що відповідав запитам і потребам духовного життя українського народу в період радикальних світоглядних і суспільно-політичних змін, народно-визвольної боротьби, формування національної церкви і держави.

Православна церква на Волині у ХІХ – ХХ ст.

Суспільно-політичні процеси останніх років в Україні закономірно знайшли своє відображення і в церковній сфері. Тут визначився ряд тенденцій: як позитивних - активізація релігійного життя, прихильність громадської думки до релігії, спалах інтересу до релігії як до неосвоєної ділянки духовної культури; так і негативних - конфронтація віруючих різних конфесій, загострення міжцерковних відносин, конфліктів тощо. Сучасна релігійна ситуація в державі висуває на перший план проблему розв'язання кризи Православної церкви. Актуальність питання обумовлена тим, що ця криза виходить за межі звичайних міжцерковних стосунків і має під собою соціально-політичне підґрунтя. В основі кризи Православної церкви в Україні лежить боротьба між Українською православною церквою Київського патріархату і православною церквою Московського патріархату.
Донедавна на терені колишнього СРСР існувала єдина Російська Православна церква з патріаршим центром у Москві. З розпадом тоталітарної системи СРСР Україна здобула політичну незалежність від Росії і стала на шлях свого державного будівництва. Водночас більш національно-свідома частина духовенства і віруючих розпочала боротьбу за незалежність української церкви від Московського патріархату, що в кінцевому підсумку привело до утворення
самостійної Української Православної церкви - Київський патріархат. Це
закономірний процес, який випливає із самої практики утворення й існування діючих сьогодні в світі православних церков. Так, майже всі православні церкви: Болгарська, Румунська, Елладська (Грецька), Польська та інші проголосили свою самостійність після здобуття цими країнами державності.
Становлення незалежної Української Православної церкви виявилося непростим. Більшість духовенства і віруючих залишилася в структурі Московського патріархату. Далася взнаки тривала і послідовна політика національного гноблення - мовної і духовної русифікації українського народу, яка призвела до повної втрати серед значної частини населення усвідомлення необхідності свого національного самовизначення як в політичній, так і в духовній сферах. Ця обставина сьогодні є не тільки головним чинником кризи православної церкви в Україні, а й взагалі дестабілізуючим фактором в розвитку Української держави.

Українська православна церква на Волині у 20-40-х рр. XX ст.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Православна церква посідає помітне місце в політичному, культурному й соціально-економічному житті українського народу. Тривалий період її роль у формуванні національної ідентичності українців штучно ігнорувалась, хоча церква завжди була вагомим засобом впливу на суспільну свідомість. Зміни режимів, політичних систем не змогли похитнути її авторитет, оскільки з нею асоціювалися духовні почуття людини. В періоди бездержавного існування українського народу церква підтримувала національно-творчі процеси і як суспільна організація з могутньою християнською ідеологією об’єднувала народ.
Значення Православної церкви у національно-політичних процесах усвідомлювала частина української інтелігенції та інших верств, розгорнувши в першій половині XX ст. боротьбу за повернення церковній організації національних ознак. Тому вивчення історії Православної церкви має першорядне значення для відтворення цілісної картини минулого українського народу. Церковним процесам на Волині 20-40-х рр. XX ст. належить важлива роль у загальноукраїнському національно-визвольному русі та у відродженні Української держави і церкви.
Тривале табуювання цього напрямку досліджень призвело до викривленого показу ролі церкви в окремі періоди історії України. Це гальмувало створення власної школи церковно-історичних досліджень, вироблення методології, концептуальних підходів до вивчення минулого церкви. Націо- та державотворчі процеси кінця 80-х — початку 90-х рр. XX ст. викликали закономірний інтерес до історії Української церкви як важливого чинника цих процесів. Знання минулого Української церкви потрібні і для подолання багатьох штучних стереотипів, усталених у радянський період, які перешкоджають формуванню в Україні демократичного громадянського суспільства. Церковно-історичні дослідження розкривають причини сучасної міжконфесійної напруженості, з’ясовують її витоки і навіть подають варіанти можливих виходів з неї.

Уніатство. Українська греко-католицька церква

Соціально-політичні та історичні причини виникнення уніатства в Україні.

Із історії відомо, що християнство вже в 1 ст. Швидко поширюється за межі Іудеї і глибоко вкорінюється, насамперед в столиці імперії — Римі, в містах Східного і Північного Середземномор'я. Найбільш життєдіяльною і сильною за перші три століття існування стала римська громада. Вона витримала численні нападки й переслідування, але в жорстоких випробуваннях тільки міцніла духовно і кількісно, приваблюючи до нового віровчення не тільки простолюдинів, а й заможних і навіть представників знаті, чому значною мірою сприяв занепад величезної і колись могутньої імперії. Тому на час розпаду Римської імперії у 395 р. християнські громади становили тут досить значну суспільну силу. Пізніше християнство стало домінуючою релігією на заході колишньої держави, що утворилася всупереч світській владі і, підтримана народом, стала сильнішою за неї.
Доля ж християнської громади на сході, у Візантії, складається дещо по-іншому. Розпад Римської імперії на Східну і Західну, який призвів до цілковитого занепаду останньої в 476 р., започаткував утвердження Східної Римської імперії, котра під назвою «Візантія» проіснувала ще близько тисячі років. За міцніючої державної влади не могло бути й мови про той шлях визначення, що його пройшла римська громада. Східні громади християн, їхні церкви та ієрархи отримали офіційне визнання й підтримку візантійських імператорів, щоправда, при цьому вони поступилися самостійністю й змушені були визнати владу своїх благодійників. Так на основі єдиного віровчення і догматики, основні положення якого були закріплені в рішеннях Нікейського собору 325 р., виникло два центри християнства з різними генезисами, способами існування, політичними статусами.
Римська церква, очолювана своїм найвищим ієрархом — папою римським, завжди намагалася поставити себе над правителями окремих держав, не визнаючи главенства над собою світської влади. Східна ж церква, як правило, в умовах єдиної держави, довільно поділена монархами та урядами, не маючи єдиного пастиря і єдиного центру, століттями існувала в тіні царського трону, що був запорукою її панівного, привілейованого становища у суспільстві.

Політичні аспекти легалізації Української греко-католицької церкви(1987 — 1991 рр.)

Важливою складовою українського національно-визвольного руху кінця 80-х — початку 90-х років став широкий суспільний рух за відновлення діяльності Української греко-католицької церкви (УГКЦ), який за своїми маcштабами вийшов за рамки суто релігійного питання, набувши політичного характеру.
Як відомо, полем діяльності УГКЦ були, в основному, території нинішніх західноукраїнських областей — Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської і Закарпатської. За радянськими даними у 1945 р., напередодні заборони, церква мала в своєму підпорядкуванні 5 єпархій, 3100 парафій, 53 монастирі, академію, 3 семінарії, в її складі були митрополит, 12 єпископів, 2330 чол. духовенства і майже 3,5 млн. віруючих [1]. Після проведеного за ініціативою сталінського тоталітарного режиму Львівського церковного собору у 1946 р. УГКЦ була оголошена розпущеною, її церковна організація насильно ліквідована. Тисячі священиків, в тому числі представники вищого духовенства на чолі з митрополитом Йосипом Сліпим, були кинуті в гулагівські табори, сотні змушені були перейти у підпорядкування Московського православного патріархату, а вцілілі служителі УГКЦ пішли в підпілля [2].
В українському зарубіжному середовищі вживалась інша назва — Українська католицька церква (УКЦ), а радянська пропаганда використовувала термін “уніатська церква”.
Викорінюючи глибинну релігійність західних українців, закриваючи та перетворюючи на господарські будівлі церкви і храми УГКЦ, насаджуючи войовничий атеїзм, комуністична ідеологічна система була впевнена в незворотності цього процесу. Намагання чинити опір партійній політиці з боку прихильників забороненої церкви карались арештами, ув‘язненнями, утриманням в психіатричних закладах. Навіть в умовах проголошеної М.Горбачовим “перебудови” та “демократизації” загальний характер методів діяльності партійних органів в західному регіоні не тільки не змінився, але набув ознак оновленого ідеологічного фронту боротьби з проявами “релігійного екстремізму”

Вплив християнства на культуру в Київській Русі

ВСТУП
Культура Київської держави – яскраве та багатогранне явище, яке стало наслідком тривалого процесу внутрішнього розвитку східнослов’янського суспільства і увібрало все краще від своїх слов’янських предків та від світової цивілізації.
Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, розповсюдженню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалося і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ “чудотворних” ікон, культ святих.
Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань, стародавніх слов'ян лежав страх перед стихійними силами природи, ворожими і пануючими, то християнство плекало надію па порятунок, почуття захоплення навколишнім світом.
У процесі поширенню та утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов'янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних слов'ян. Візантійські церковні канони поступово пристосовувалися до особливостей давньоруського етносу. Водночас слід зазначити, що у боротьбі з “поганством” християни знищили безцінні пам'ятки мистецтва стародавнього язичницького світу, зокрема шедеври дерев’яної скульптури, забороняли старовинні танці, скомороші дійства тощо.

"Медовий рік"української преси - як історичний факт (від березня 1917 р. до березня 1918 р.)

В кінці лютого - на початку березня 1917 року історія України і всієї Європи повернула свій хід вбік від століттями наїждженого шляху. В Росії було повалено самовладдя. Цар Микола II, а за ним великий князь Михайло зреклися престолу. Створений революційним шляхом Тимчасовий уряд проголосив у Росії глибокі демократичні зміни.
Україна, яка, за виключенням західних земель, входила до складу Російської імперії, отримала історичний шанс відновити свою незалежність. Вже у перші дні революції у Петрограді було створено Український революційний комітет та петроградський відділ Товариства українських поступовців. Почався стрімкий розвиток політичних партій і в Україні.
17 березня 1917 року в Києві була створена Центральна Рада, яка прийняла на себе державну владу в Україні та, в числі інших демократичних свобод, проголосила свободу слова.
Розпочався надзвичайно цікавий і важливий, багатий на події період історії української журналістики. Деякі дослідники називають березень 1917 р. “медовим місяцем” розвитку вітчизняної преси: краще назвати “медовим роком” період від цього березня до наступного. Становлення української демократії, парламентаризму, багатопартійності закладали чудове підгрунтя для створення й розквіту небувалої за кількістю й різноманітністю преси в Україні. Нічого подібного в її історії не буде до 1990-1992 рр., тобто до розквіту горбачовської “перебудови” та початків відновлення незалежності України.
В перші ж дні з метою кращого інформування населення про свою діяльність та ситуацію в країні Центральна Рада організувала прес-бюро. Основою його діяльності було збирання, опублікування в виданнях, які вже існували, декретів, відозв, офіційних повідомлень “по всіх проявах українського життя” тощо. На це ж бюро було покладено й обов’язки “сприяти розвиткові української преси та поширювати відомості про неї”. Представники бюро працювали в багатьох містах України.

Початок занепаду вільної української преси

Квітневий переворот 1918 року, що усунув з історичної сцени Центральну Раду та привів до влади під прихильним поглядом німецького генштабу гетьмана Скоропадського, дав політичному настрою українства і його пресі новий водорозділ. Чи вже Центральна Рада вичерпала себе, а колишній царський генерал всіх врятував від брутальної німецької окупації - чи ЦР ще лишалася головною народною надією, бо щойно обрала президентом УНР М. Грушевського, майже прийняла конституцію УНР, а узурпатор посів з допомогою германських багнетів найвищу державну владу в нещасній Україні?
Оскільки власних видань гетьманці ще не мали, преса, що тяжіла до Центральної Ради, надала подіям негативного висвітлення. Зокрема, С. Єфремов у “Новій Раді” надрукував 9 травня статтю “Хресною путтю...”, де пророкував настання невдовзі нового акту народної трагедії.
Уряд Скоропадського, “наводячи порядок”, розпочав гоніння як на більшовиків, так і на націонал-демократів та анархістів: запровадив цензуру, заборонив есерівські газети “Боротьба” та “Народна воля”, піддав утискам “Нову Раду”. .Нові, після більшовицьких, переслідування дедалі сильніше дезорганізували український рух. За свідченням сучасників, 70 процентів газет в Україні виходили російською мовою, писали про російські справи і в кращому разі ніяк не переймалися українськими проблемами або навіть вели запеклу боротьбу проти “планів українізації”. Натомість осередки вітчизняної преси наполягали на запровадженні української мови (“Нова Рада” від 20, 24, 25 вересня та ін.). Газета “Самостійник” гостро критикувала гетьмана за його прогерманську політику, яка завдавала шкоди батьківщині.

Зародження партійно-радянської преси України

Преса більшовиків спочатку, від ленінської “Искры”, завозилася в Україну, здебільшого з Росії. Але невдовзі після лютневої (1917 р.) революції в Києві, Харкові, Катеринославі, Луганську почали виходити перші газети комуністів. Зокрема, в червні 1917 р. розпочала свою історію газета “Донецький пролетарій”, що, змінивши кілька разів назву, виходить і в наші дні як “Луганская правда”, одна з провідних газет Донбасу. Першим редактором її став К. Ворошилов, майбутній відомий державний і політичний діяч УРСР та СРСР.
Але “першою ластівкою” слід вважати харківську газету “Пролетарий”, яка вийшла в світ 10 лютого 1917 р. і випускалася до кінця вересня через нестачу коштів - після ряду невдалих спроб зібрати, за прикладом російських видань, гроші з робітників. Від початку й до кінця вона витримувала ленінську лінію “Правды”, на відміну від деяких інших видань, що допускали “хитання” в бік націонал-комунізму. Так, київський “Голос социал-демократа” дозволяв собі не передруковувати ленінські статті з петроградських видань, натомість видрукував так звану Київську платформу, що містила сумнівні, з точки зору ортодоксальних комуністів, положення.
Несхибну правдистську лінію обрала від 4 квітня катеринославська “Звезда”. Вона, перейменована згодом на “Зорю”, лишилася до наших днів одним з флагманів обласної преси Придніпров’я.
Перші ж видання зіткнулися з шаленим опором газет всіх політичних партій України. Їм відмовляли друкувати тиражі, чинили перешкоди у їх розповсюдженні. Несприйняття більшовизму як ідеології та особливо як способу вирішення політичних проблем відразу було в Україні дивуюче одностайним. Це добре знав В. Ленін, який не раз писав щодо масштабів усієї Росії: “Ми працюємо в кільці ворогів”, - адже всі можливі союзники відсахнулися від них. Недемократизм, непримиренність, схильність до масового насильства відштовхнули від них українську громадську думку. Але ці ж якості допомогли їм вихопити перемогу у 1921-му - хоч саме вони спричинили крах держави реального соціалізму у 1991-му.
Посетите прекрасный новостной сайт htc, на котором Вы узнаете актуальные новости htc и можете узнать про все модели htc. На сайте скачать apk игры на Android и лучшие приложения для Android. Мобильная платформа Ubuntu Touch OS от Canonical и свежые мобильные новости про Apple iPhone и смартфоны htc.
Назад 1 ... 8 9 10 11 12 13 14 15 16 ... 33 Вперед

Популярные работы

Рефераты







Курсовые







Дипломные








Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное