*Реферати, курсові, дипломні роботи » Реферати » Сторінка 14

**

Сталін(Джугашвіллі) Йосип Віссаріонович

Сталін(Джугашвіллі) Йосип Віссаріонович (1879-1953) – великий діяч Комуністичної партії Радянського союзу, Радянської держави, міжнародного комуністичного і робітничого руху. Життєвий шлях Сталіна до Великої Жовтневої соціалістичної революції – це шлях професійного російського революціонера. В РСДПР він вступив в 1898р. Вів партійну роботу в Тифлісі, Батумі, Баку, Петербурзі.
В січні 1912 року Сталіна ввели в склад Центрального комітету більшовицької партії. Брав участь у створенні газет “Зоря” і “Правда”. Приймав активну участь у підготовці та проведенні Великої Жовтневої революції, входив до складу політбюро ЦК РСДПР(б), військово-революційного центру по керівництву озброєного повстання, Петроградського ВРК. Після перемоги Великого Жовтня – наркому по справах національностей, наркому державного контролю (с 1920 року – Робітничо-християнська інспекція). В період громадянської війни і іноземної військової інтервенції – член Реввійськради Республіки і ряду фронтів, представник ВЦІК в Раді робочої і християнської оборони. В 1922 році Сталіна вибрали ген секретарем ЦК РКП(б). З 1941 року Сталін – председатель Ради народних Комісарів, а потім Ради міністрів СРСР. В роки Великої Вітчизняної війни займав пости Председателя Державного Комітету Оборони, наркома оборони, Верховного Головнокомандувача Озброєними Силами СРСР.
Читать подробнее

Постать Симона Васильовича Петлюри

Історична наука радянської доби з початку свого народження обслуговувала домінуючу в нашій країні ідеологію, партійно-кастові інтереси. Тож не дивно, що в нашій історії стільки «білих» і «чорних» плям, у тому числі стосовно революційних подій на Україні в 1917—1921 рр. До почасти замовчуваних, а почасти свідомо перекручених тем належить і діяльність С. В. Петлюри, чия постать виросла в буремні роки на гребені боротьби пробудженого революцією народу. Для об'єктивної характеристики цього діяча потрібен відповідний аналіз не тільки його життя, а й даного періоду в українській історії, позначеного інтенсивними, глибокими і складними процесами, що вимагає сьогодні нових досліджень питання.
Симон Васильович Петлюра народився 10 травня 1879 р. у Полтаві в сім'ї міщан. Початкову освіту одержав у церковно-приходській школі. З 1895 р. навчався в Полтавській духовній семінарії. Входячи до громади, що послужила ядром Революційної Української Партії (РУП) у Полтаві, в 1900 р. стає її членом, що спричинилося до виключення в 1901 р. із семінарії. Під загрозою арешту восени 1902 р. виїжджає на Кубань до Катеринодара, де вчителює, працює над архівами Кубанського козачого війська. За діяльність у Чорноморській Вільній Громаді (філіал РУП у Катеринодарі) і співробітництво в закордонних виданнях у грудні 1903 р. заарештований царським урядом. У березні 1904 р. звільнений «на поруки», переїздить до Києва, а звідти восени — до Львова, працює в редакції газети «Селянин» (органу РУП). Наприкінці 1905 р. повертається до Києва, а в січні 1906 р. подається до Петербурга, де редагує щомісячник «Вільна Україна», вступає до Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії (УСДРП). У липні 1906 р. знов у Києві, секретар редакції газети «Рада», а в 1907—1908 рр.— співредактор газети «Слово» (органу УСДРП).
Читать подробнее

Полтавська битва

Україна перед полтавською катострофою.

Перехід Мазепи до Шведів застав Петра І в Новгорді - Сіверському. Біля царя були увесь вищий склад армії - Меншиков та Шеремєтьєв, керевні члени уряду: кнцеляр І’олвкін, його помічник Шафіров та колишній посол у Польщі, князь Г. Долгорукий. Це значно полегшувало акцію царя й давало йому можливість діяти з блискавичною швидкістю.
Петор І розгорнув енергійну діяльність. Вже 27 жовтня він видав перший маніфест до украйнського народу, в якому сповіщав, що Мазепа “беззвестно пропав2. Він наказав негайно з’явитися старшині, полковникам і “прочим” на нараду, і, якщо виявиться “невірність” Мазепі, обрати новог гетьмана. 28 жовтня Петро І видав другий манівест, в якому повідомляв про зраду Мазепи, про його мету передати “Малоросійску землю” знову під польське володіння, а церкви віддати уніятам. Себе виставляв цар, як захисника українського народу, і, з демагогічною метою, скасував деякі податки, які Мазепа наклав нібито на свою користь. Вищим духовним особам: митрополитові Йоасафові Кроковському, Черніговському архиєпискові Іванові Максимовичу та полковникам обіцяно при тому “високу милість”. Так розпочалася пропагандивна діяльність Петра І, яку Б. Крупницький влучно назвав “війною маніфестів”.
Україна була поділена на дві частини: одну - меншу - окупувало шведське військо, а друга - більша - перебувала під владою гетьмана Скоропадського, фактично - Москви. Справдились побоювання Мазепи: терен війни перенесений був на Україну.
Читать подробнее

Петро Аркадійович Столипін

Петро Аркадійович Столипін ввійшов в історію України ,як видатний державний діяч, значний реформатор. На початку 90-х р. 19 ст. у України почався промисловий підйом. Він продовжувався декілька років і йшов дуже інтенсивно. Особливо високими темпами розвивалася важка промисловість, що до кінця сторіччя давала майже половину всієї промислової продукції в її вартісному виразі. По загальному обсягу продукції важкої промисловості Україна ввійшла в число перших країн світу.
Промисловий підйом був підкріплений гарними врожаями протягом ряду років. Пожвавлення в промисловості супроводжувалося бурхливим залізничним будівництвом. Уряд вірно оцінив значення залізниць для майбутнього економіки і не шкодував грошей для розширення їхньої мережі. Дороги зв'язали багаті сировиною околиці з промисловими центрами, індустріальні міста і землеробські губернії - із морськими портами.
Головною причиною промислового підйому 90-х рр. явилася економічна політика уряду, однієї зі складових частин якої стало установлення ввезень в Україну товарів й одночасно усунення перешкод на шляху проникнення в країну іноземних капіталів. Ці міри, за задумом їхніх ініціаторів повинні були позбутися молоду вітчизняну промисловість від згубної конкуренції і тим самим сприяти її розвитку, якому допомагали закордонні гроші. У економічній політиці влади кінця 19 - початку 20 ст., було чимало сильних сторін. У ті роки Україна впевнено завоювала позиції на ринках Дальнього і Середнього Сходу, притисняючи там своїх суперників. Про це свідчить промисловий зліт 90-х рр. Проте, ця політика залишалася внутрішньо суперечливою. І не тільки тому, що в ній володіли адміністративні міри і недооцінювалися значення приватного підприємництва. Головне полягало в тому, що самому курсу уряду не вистачало збалансованості між потребами промисловості і сільського господарства.
Читать подробнее

Михайло Петрович Старицький

Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 року в селI КлIщинцях, ЗолотонIського повIту, на ПолтавщинI, в небагатIй дворянськIй сIм'ї. Батько його, Петро Іванович, був офIцером, мати, НастасIя ЗахарIвна,— з роду ЛисенкIв, нащадкIв колишньої козацької старшини, вIдомої ще з часIв Б. Хмельницького.
Дитинство майбутнIй письменник провIв переважно в с. КлIщинцях, у дIда й баби ЛисенкIв, людей, як на той час, досить демократичних. Розмовляли в домI дIда українською мовою, “бо,— як писав Старицький,— бабуня другої не знала”. Хлопець дуже любив слухати няньчинI казки та українськI народнI пIснI, що їх спIвали дIвчата-килимницI. Початкової грамоти Михайла учив клIщинецький дяк.
На восьмому роцI життя хлопець втратив батька. Незабаром помер дIд, Захар Йосипович, потIм сестра I обидва брати, а за кIлька рокIв, коли Михайло почав учитися в полтавськIй гIмназIї, померла й мати. ДалI юнак виховувався в родинI В. Р. Лисенка, батька видатного українського композитора Миколи ВIталIйовича Лисенка. ВIдтодI Михайло Старицький I Микола Лисенко стали друзями на все життя.
У дядькIв АндрIя та Олександра ЛисенкIв юнаки познайомилися з “Енеїдою” І. Котляревського, “Кобзарем” Т. Шевченка, а потIм I з деякими його недрукованими творами, якI справили на них велике враження. “У Галицькому,— згадував пIзнIше М. Старицький,— раз достали ми вIд АндрIя Романовича забороненI вIршI Шевченка I цIлу нIч читали їх, захоплюючись I формою, I словом, I смIливIстю змIсту”.
В гIмназIї М. Старицький багато читав творIв росIйської та свIтової класики. Познайомився також ширше й з українською лIтературою, з прозою Марка Вовчка I П. КулIша, романом якого “Чорна рада” дуже захоплювався. На цей час припадають його першI лIтературнI спроби. Це були гумористичнI вIршI на теми гIмназIйного життя, написанI росIйською I українською мовами.
Читать подробнее

Культура, освіта і спорт суверенної української держави

Наприкінці 80-х — на початку 90-х років культура вперше за більш аніж 70 років позбулася ідеологіч¬ного підпорядкування комуністичній партії. Це створювало умови для національного відродження у сфері культури.
Але економічна криза 90-х років, зменшення можливостей державної підтримки культури поставили її в принизливу залежність від приватного комерційного фінансування. Ситуація, що склалася в куль¬турному і духовному житті суспільства, є тривожною. Вона вимагає невідкладних заходів по створен¬ню належних умов для подальшого розвитку культури України. Перш за все, мова йде про створення необхідної матеріальної бази, без якої унеможливлюється культурний поступ суспільства. Попри всі економічні негаразди, політичну боротьбу в українській культурі 80 — 90-х років спостері¬гаються певні позитивні зміни.

Проголошення незалежності перетворило культурну політику на одну з важливих сфер діяльності держави,і вже у 1992 р. Верховною Радою України було схвалено “Основи законодавства про культуру”.Культура розглядається як один із головних чинників національного відродження,подолання соціально-економічної і політичної кризи, збереження національної самобутності українців та національних меншин, що населяють територію держави.
В Україні, з багатонаціональним населенням, широким спектром мовних та регіональних культурних відмінностей, релігійною неоднорідністю почато впровадження принципів плюралізму.Культура звільнилася від диктату комунвстичної ідеології, збільшилася різноманітність творчості, духовного життя суспвльства,визнання новаторських форм в мистецтві – авангардизму.
Читать подробнее

Іван Петрович Котляревський

Творчість видатного діяча української демократичної культури, письменника – просвітителя Івана Петровича Котляревського відкрила нову добу в історії української літератури. Серед майстрів слова до шевченківського періоду він перший звернувся до життя народу, на повну силу заговорив його багатою барвистою мовою, засвідчивши таким чином її невичерпні можливості. Правдиво зображувати життя, захищати інтереси пригноблених мас – ось основне завдання, яке ставив перед собою Котляревський – гуманіст. Сформувавшись як письменник під впливом передової української та російської культур, зазнавши благодатного впливу народної творчості, Котляревський звеличав моральні якості народу, його мудрість, відстоював право трудового люду на свободу й вільне життя. Саме тому “Енеїда” та “Наталка Полтавка” і нині продовжує чарувати читачів, виховують у них почуття любові до Батьківщини, віру в народ, в його мужність і щирість.
Котляревський жив у переходовий час, коли на Україні відбувався процес ломки устоїв старого феодального ладу й народження нового буржуазно-демократичного. Характерні риси цього часу і знайшли відображення в його творах. У боротьбі нового й старого Котляревський виступив із запереченням істотних сторін і явищ старого феодального ладу з передових позицій, позицій речника нових ідей, поборника нових ідеалів. І, що для нас має особливе значення, він заперечив певні основи старого мистецтва і прокладав нові шляхи розвитку української культури.
Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня (29 серпня за ст. ст.) 1769 року в Полтаві, в родині дрібного чиновника-канцеляриста міського магістрату, дворянина за своїм соціальним становищем. Мати письменника Параска Леонтіївна Жуковська походила родом із сім’ї козака Решетилівської сотні.
Читать подробнее

Життя Адольфа Гітлера

20 квітня 1996р. в світі відмічалась 107-ма річниця від дня народження маньяка, який носив в собі ідеї завоювання всього світу-Адольфа Гітлера. 30 квітня виповнюється 51 рік з моменту його самовбивства. Багато говорять, якою великою людиною був Гітлер. Але яким був цей “великий” душогуб в житті та побуті.
Маловідомі факти з життя Адольфа Гітлера .
В юності Гітлер дуже бідував, але ніколи не працював і не знав, що таке зарплата. Iноді отримував трохи грошей з дому і тоді ходив по віденським музеям, годинами просиджував в бібліотеках, відвідував оперу, коли ставили Вагнера. Оперу Вагнера “Трістана та Iзольду” Гітлер слухав не меньше 30 раз. Коли ж джерело грошей з дому вичерпалось, він намагався малювати невеликі акварелі з видом вулиць Відня.Спочатку вдавалось погано, але поступово він набив руку, і його роботи почали купляти. Правда, сам Гітлер не займався збуванням картин. За нього це робив колега по нічліжці по фамілії Ханіш.
Першу світову війну Гітлер зустрів із захопленням. Він, не гаючи часу, подав заяву для зарахування його на військову службу і відправився на фронт. Свої обов'язки по доставці донесень та наказів з передової лінії в штаб виконував з якимось натхненням, був замічений начальством і одержав Залізний хрест.
Після війни в Німеччині він знову бідував, і лише заняття політикою дозволило йому трохи поповнити свій тонкий гаманець з партійної каси. Гітлер не отримав вищої освіти і писав з помилками. Наприклад, він так і не запам'ятав, як правильно писати слова “театр” та “ідея”. Але він багато читав, і, володіючи феноменальною пам'яттю, зумів в значнтй мірі наздогнати пропущене.
Але з вихованням, манерами та розмовою справа була значно гіршою. В гості він приходив з нагайкою та пістолетом в кобурі, демонстративно вішав їх в коридорі, прагнучи тім самим показати себе визначною людиною, яка виконує якісь секретні функції.
Читать подробнее

Iсторiя України в образах її вождiв та полководцiв XV-XVII столiть

ПЕТРО САГАЙДАЧНИЙ,
кошовий отаман, гетьман запорiзького козацтва, гетьман України
Гетьман Петро Сагайдачний (Конашевич-Сагайдачний) - один з найславетнiших i талановитiших козацьких вождiв та полководцiв, що з однаковим успiхом дiяв i на полi бою, i на дипломатичних теренах. Про цього полководця в українськiй iсторичнiй лiтературi написано чимало, йому присвячувалися окремi дослiдження та iсторичнi нариси (зокрема, нарис Д.Яворницького "Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний"), багато сторiнок своїх праць присвятили йому А.Кащенко, М.Грушевський, I.Крип'якевич... Отож дiзнатися п ро нього можна чимало. Тому у своєму короткому есе я лише зупинюся на головних подiях з життя цього гетьмана, що першим серед козацьких вождiв офiцiйно здобув титул "гетьмана України"
Народився П. Сагайдачний близько 1550 року (точну дату iсторикам з'ясувати не вдалося) в селi Кульчицях неподалiк Самбора, що на Львiвщинi. Походив вiн з українського аристократичного роду, який навiть мав свiй герб (у Польщi такi аристократи називал ися "гербовою шляхтою"). Напевне, батько його, Конаш (звiдси й перша частина прiзвища "Конашевич"), був досить заможною людиною, оскiльки зумiв дати синовi чудову освiту, спочатку в Галичинi, а згодом - в елiтарнiй Острозькiй академiї, на Волинi.
Пiсля закiнчення академiї майбутнiй полководець певний час служив канцеляристом в якогось київського шляхтичча. Одначе досить скоро вiдчув, що це не його стихiя. Так само не наважився вiн прилучатися й до духовенства, хоча саме йому деякi дослiдн ики приписують авторство полемiчного трактату "Пояснення про унiю", в якому вiн виступає на захист православ'я.
Читать подробнее

"Руська Правда" – видатний політичний документ в історії України

1. Походження і джерела.
«Руська Правда» - найдавніший законів сформувалася протягом ХI-ХII ст., але окремі її статті ідуть у язичницьку давнину. Зараз мається більш ста списків, що сильно розрізняються за складом, обсягом та структурою. Назва пам'ятника відрізняється від європейських традицій, де аналогічні збірники права одержували чисто юридичні заголовки - закон. На Русі в цей час були відомі поняття «статут», «закон», «звичай», але кодекс позначений легально-моральним терміном «Правда».
Прийнято поділяти збірник на три редакції (великі групи статей, об'єднані хронологічним і суттєвим змістом): Коротку (КП), Велику (ВП) і Скорочену (СП). У Коротку редакцію входять дві складові частини: Правда Ярослава (Найдавніша) і Правда Ярославичей - синів Ярослава Мудрого. Правда Ярослава включає - перші 18 статей Короткої Правди і цілком присвячена карному праву. Швидше за все, вона виникла під час боротьби за престол між Ярославом і його братом Святополком (1015-1019 р.). Наймана варязька дружина Ярослава вступила в конфлікт із новгородцями, що супроводжувався вбивствами і побоями. Прагнучи врегулювати ситуацію, Ярослав задобрив новгородців «дав им Правду, и устав списав, тако рекши им: по ее грамоте ходите». За цими словами в Новгородській літописі поміщений текст Найдавнішої Правди.
Правда Ярославичей включає ст. ст. 19-43 «Короткої Правди» (Академічний список). У її заголовку зазначено, що збірник розроблявся трьома синами Ярослава Мудрого при участі найвпливовіших людей з феодального оточення. У текстах є уточнення, з якого можна судити, що збірник затверджений не раніше року смерті Ярослава (1054 р.) і не пізніше 1072 р. (рік смерті одного з його синів).
Читать подробнее
Посетите прекрасный новостной сайт htc, на котором Вы узнаете актуальные новости htc и можете узнать про все модели htc. На сайте скачать apk игры на Android и лучшие приложения для Android. Мобильная платформа Ubuntu Touch OS от Canonical и свежые мобильные новости про Apple iPhone и смартфоны htc.
Назад 1 ... 10 11 12 13 14 15 16 17 18 ... 60 Вперед


Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

    • Интересное