*Реферати, курсові, дипломні роботи » Реферати » Сторінка 30

**

Старообрядництво:історія виникнення і еволюція

Старообрядництво було найбільшим в історії Росії релігійно-суспільним рухом. У ньому відбився стихійний, втілений у релігійну оболонку протест, породжений соціальними протиріччями самодержавно-кріпосницького ладу й ідеологічним засиллям пануючої православної церкви. Протягом трьохсотрічної еволюції суспільно-політичний зміст цього протесту змінювався в залежності від зміни соціального складу руху, конкретної історичної ситуації і розтановки класових сил.
Російська церква до середини XVII століття
Водохрещення Русі в 988 р. при князі Володимирові було найбільшою подією в історії прасловя’нської держави. Прагнення до щирої віри Христової давно жило в душі слов’янських народів . Ще княгиня Ольга, бабуся князя Володимира, прийняла святе хрещення, і за словами літописця,. «многих ко вере приведе»
З часу князя Володимира церква Русі протягом більш як шістсот років розширювалася і процвітала, перебуваючи в єдності і мирі.
Христову віру на Русі не могли порушити ніякі замахи ворогів, що не раз робили спроби підпорядкувати її собі або розколоти її: татарське ярмо, що більш як 200 років загрожувало руській землі, не змогло знищити або спотворити православ'я. Не раз папа римський намагався підпорядкувати руські церкви своєму престолу. Вірній православній церкві, народи Русі завжди чинили опір католицтву.
Управління руською церквою спочатку знаходилося в Києві. На чолі церкви стояв Митрополит. Першими митрополитами на Русі були греки, що призначалися з Константинополя грецьким патріархом. Пізніше руські митрополити стали обиратися собором руського духовенсттва і їздили в Константинополь для прийняття хіротонії від грецького патріарха. Київський митрополит призначав єпіскопів у найважливіші руські міста.
Після зруйнування Києва військами татарського хана Батия (1240 р.) місце перебування митрополита було перенесено у Володимир. А при митрополиті Петрові кафедра митрополита була перенесена в Москву.

Державні гарантії та регулювання діяльності релігійних організацій в Україні

В Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України, а саме Конституцією України та Законом "Про свободу совісті та релігійні організації", що був прийнятий Верховною Радою ще на початку незалежності нашої держави - 23 квітня 1991 року.
Конституціею та цим Законом кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Закон забороняє будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії.
Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.
Кожному громадянинові нашої країни гарантується рівноправність в усіх сферах життя незалежно від їх ставлення до релігії.
Громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

Соціально-психологічна природа релігій "Нового віку"

Кількість релігій «Нового віку», повторюю, надзвичайно велика. Але умовно їх можна поділити на три категорії. Перш за все це культи, що проголосили себе новітніми варіантами християнства, та пропонують унікальну «боговідверту» істину та єдиний шлях до спасіння людства. Серед них такі відомі організації, як Сім’я любові (раніше Діти Бога), Церква Армагеддона, Церква живого слова , Життєвий шлях, Церква біблійного розуміння, Міжнародний шлях, Віра алтаря та інші. Голосніше за всіх про себе заявляла відома , войовнича Церква уніфікації Сен Мюн Муна(Sun Myung Moon), який запевняв, що має мільйони прихильників по всьому світі.
Значну частину серед культів складають гурти, що ведуть свій родовід зі Сходу. Вважається, що в США у них більш ніж два мільйони прихильників. Найбільші та найвідоміші наступні: Рух Харе Крішна(Hare Krishna) (Міжнародна громада свідомості Харе Крішна), Місія Божественного світла та дзен- буддизм. Можна також згадати Організацію здоров’я, щастя та св’ятості, Рух Мехер Баби, Ананда Марга та ряд інших.
Особливу групу становлять об’єднання, що займаються виключно «духовними вправами», психотерапевтичними сеансами та процедурами, під які звичайно проводяться різні релігійні спекуляції. Тут особливо виділяється Церква сайентології, по її власним (та явно перебільшеним ) даним маюча біля 5 міліонів прихильників у багатьох країнах. Не менш відомою є Громада трансцендентної медицини, яку правильніше було б віднести до другої групи. Назвемо також Синанон, що так рекламує свої успіхи у лікуванні алкоголіків та наркоманів. До них також можна додати безліч дрібних груп, що пропагують астральні та окультні уявлення, спіритизм, парапсихологію.
При знайомстві з цими новоутвореннями можна виділити ряд загальних рис, що помітно відрізняють їх від традиційних церков, так і від об’єднань, що називаються «сектами». Головне тут можливо те, що вони не пов’язані з вже існуючими в країні релігійними течіями та віросповіданнями.

Буддизм як світова релігія:походження і священні книги

БУДДІЙСЬКА МІФОЛОГІЯ
Буддійська міфологія – це комплекс міфологічних образів, персонажів, символіки, пов’язаний з релігійно-філософською системою буддизму, яка виникла в 6-5 ст. до н. е. в Індії, в період централізованої держави, яка широко поширилась в Південній, Південно-Східній і Центральній Азії, а також на Далекому Сході. Буддизм прийнято розділяти на три течії: хінаяну (“мала колісниця”), махаяну (“велика колісниця”), ваджраяну (“алмазна колісниця”), які не являють собою три стадії розвитку буддизму (як стверджували деякі європейські буддологи наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття); очевидно, вони мали спільні витоки у первинному буддизмі безпосередньо, але потім розвивалися відносно самостійно. Письмово зафіксовані канони хінаяни і перші сутри махаяни з’явилися приблизно в один і той же час (І ст. до н. е.), а перші відомі тексти ваджраяни в ІІІ ст. н. е. Ці течії, які акцентували різні аспекти первинного буддизму не різняться між собою в основних принципах. Спільність сюжетів і образів їхніх міфологій дає привід говорити про існування загальнобуддійської міфології.
Виникнення і розвиток буддійської міфології досліджені недостатньо, особливо її початкова стадія, бо майже повністю відсутні тексти, які можна незаперечно віднести до часів так званого первинного буддизму.
Джерелами для вивчення буддійської міфології служать численні тексти, створені і оформлені протягом багатьох віків в основному в Індії, а також в інших країнах поширення буддизму. Основне джерело загальнобуддійської міфології та міфології хінаяни – “Тіпітака” – звід канонічних текстів на мові палі хінаянської школи тхеравади, зафіксоване письмово в І ст. до н. е. на Шрі-Ланці (Цейлоні) (згідно традиції, усний варіант був викладений в остаточній формі безпосередньо після смерті Шак’ямуні, однак до письмової фіксації “Тіпітака” перетерпів переробки і переосмислення). З трьох так званих кошиків (пітак) “Тіпітаки” з точки зору міфології являють собою “Вінаяпітака” (“Кошик дисципліни”) і “Суттапітака” (“Кошик сутр”). Канонічна література махаяни величезна. Створення канону махаяни (на санскриті) тривало довгий час, можливо з І ст. до н. е. до ІХ-Х ст. н. е.

Конфуціанство

Конфуцій (Кун-цзи, 551-479 р. До н.е.) народився і жив в епоху великих соціальних і політичних потрясінь, коли чжоуский Китай знаходився в стані важкої внутрішньої кризи. Влада чжоуского правителя - Вана давно ослабла, Руйнувалися патріархально-родові норми, в усобицях гибла родова аристократія. Катастрофа древніх підвалин сімейно-планового побуту, міжусобні чвари, продажність і алчність чиновників, бідування і страждання простого народу - усе це викликало різку критику ревнителів старовини. Виступивши з критикою свого сторіччя і високо ставлячи сторіччя минулі, Конфуцій на основі цього протиставлення створив свій ідеал зробленої людини изюнь-цзи. Високо моральний цзюнь-цзи повинний був володіти двома найважливішими в його уявленні гідностями: гуманністю і почуттям боргу. Гуманність (жень) містило в собі скромність, стриманість, гідність, безкорисливість, любов до людей і т.п. Жень - це майже недосяжний ідеал, сукупність досконалостей, який володіли лише древні. З сучасників він вважав гуманним лише себе і свого улюбленого учня Янь Хуея. Проте для дійсного цзюнь-цзи однієї гуманності було недостатньо. Він повинний був володіти ще одною важливою якістю - почуттям боргу. Борг - це моральне зобов'язання, що гуманна людина в силу своїх чеснот накладає на себе самий.
Почуття боргу, як правило, обумовлено знанням і вищими принципами, але не розрахунком. “Благородна людина думає про борг, низька людина піклується про вигоду,” - учив Конфуцій. Він також розробив і ряд інших понять, включаючи вірність і щирість (чжен), благопристойність і дотримання церемоній і обрядів (лі).
Проходження всім цим принципам було обов'язком благородного цзюнь-цзи, і, таким чином, “благородна людина”
Конфуція - це умоглядний соціальний ідеал, повчальний комплекс чеснот. Цей ідеал ставав обов'язковим для імітації, наблизиться до нього було справою честі і соціального престижу особливо для тих, представників вищого стана вчених-чиновників, фахових бюрократів-адміністраторів, що з епохи Хань (III в. до н.е.) стали управляти китайською конфуціальною интерією.

Культура середньовічного суспільства Київської Русі: від язичництва до християнства

Культура середньовічного суспільства зосереджується насамперед на його релігійних віруваннях . В історії України маємо дві релігійні, а відтак і культурні епохи. Простежимо, як кожна з релігій впливала на тогочасние суспільство.

1. Дохристиянські вірування східних слов'ян.
Пантеон давньоруських язичницьких богів.

Суспільство Київської держави за ідеологічними ознаками було тісно пов'язане з хритиянською релігією. Проте до самого процесу формування нової спільноти і появи першої східнослов'янської держави має стосунок інша релігійна система - язичництво. Під ним слід розуміти частину величезного загальнолюдського комплексу первісних поглядів, вірувань, обрядів тощо, які приходять з глибини тисячоліть і стають основою всіх пізніших світових релігій.
"Немає більш туманного й невизначеного терміна, ніж "язичництво"; виникнувши в церковному середовищі, він спершу означав усе дохристиянське й нехристиянське; ним покривалась і ведична гімнографія Індії, і літературно оброблена міфологія класичної Греції, і річний цикл слов'янських чи кельтських аграрних обрядів, і шаманство сибірських мисливців".
Ранні релігії класового суспільства були загалом досить розмаїтими. Це пояснюється особливостями розвитку тих чи інших народів кожна з таких релігій пов'язана з певною етнічною спільнотою і становить невід'ємну частину такої спільноти. Усі ці релігії були політеїстичними, тобто кожна з них являла собою сукупність культів великого числа богів. І хоча один із них вважався головним, жодна з таких релігій ще не мала ознак чітко виявленої стрункої системи. З цього погляду східнослов'янське язичництво кінця I тисячоліття н.е. також відповідало "міжнародним нормам".

Релігієзнавство

Релігія (лат. набожність, святість) – це така сукупність світоглядних принципів, яка базується на підставі віри у божественне.
1. АНІМІЗМ.
Анімізм – вірування первісних людей, віра в існування духів, одухотворення сил природи, тварин, рослин і предметів, приписування їм розуму, дієздатності і могутності. Звідси виникає погрібальний культ і розвиток вірувань в загробне існування душі.
Згідно з цими віруваннями, кожна річ в світі має душу або дух. Речі з негативними рисами мають дух як більш сильне начало (хвороби). Намагання підкорити сили природи призвело до появи чорної та білої магії.
Чорна магія – система маніпуляцій, спрямованих на підкорення злих сил.
Біла магія – сукупність маніпуляцій, завдяки яким намагаються встановити контакт з добрими силами.
Анімізм тісно пов`язаний з практикою табу (заборони на певні дії, що стосується якоїсь істоти або предмету).
Тотем – предмет абоістота, який вважався засновником племені, як правило був представлений у вигляді ідола або вважалося, що душа його перебуває в якомусь предметі. Взагалі тотемізм – одна з найбільш давніх форм релігійних уявлень. Поширення тотемізму серед народів світу досить добре вивчено, тотемізм був притаманний в той чи інший період розвитку всім народам. Класичною державою тотемізму є Австралія.

2. МІФ. СУТНІСТЬ МІФОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ.
Міфологія виникає як родова свідомість, тобто людина у первісному світі існує як невід’ємна частина роду. Міф – це колективна свідомість. Людина не відрізняє себе від інших людей та від усього роду взагалі. Це одностайне ставлення до природи та родічів Міф не є ілюзією або вигадкою, а являє собою історичну необхідність. Міфи створюються не тільки для пояснення навколішньогосвіту, а й для того, щоб встановити з цим світом контакт.
Міф – не продукт необізнаності, це просто інший способ ставлення до світу.

Релігійність як риса української національної ментальності

Релігія завжди посідала значне місце в житті українського народу і на будь-яких етапах його розвитку була неодмінним складником знищуваної національної свідомості.
Релігійність - риса психології особистості та соціальної спільноти безпосередньо пов’язана з їх характером. Згадаймо, що характер складається з двох головних блоків: систем відношень до світу й до себе, в яких нерозривно переплітаються моральні оцінки з позиції “добро - зло”, естетичні - з точки зору “прекрасне - огидне”, емоційні - “подобається - не подобається”, та волі, яка спонукає на подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод на шляху до поставленої мети. Оскільки будь-яка віра є безумовним і рішучим прийняттям на рівні глибинних емоційних, моральних та естетичних відношень і керівництва до дії якихось ідей, цінностей, то очевидно, що вона розміщується в обох блоках характеру й справляє на них істотний вплив.
Християнська релігія є в самій своїй основі духовною. Людина - біо-соціо-духовна істота. Хоча біологічні інстинкти та соціальні вимоги перебувають в ній у постійному протиборстві; вони разом сковують дух людини, її власне Я, совість - процес внутрішнього визначення добра і зла. Гадаю, що саме в усій цій триєдиній скутості - коріння одвічного трагізму людського існування. Духовне в людині - це те, що дає їй змогу протистояти й біологічному, й соціальному. Християнська любов - найвищий злет духовності, оскільки в ній людина цілком підноситься над трагізмом власного існування, радісно підпорядковуючи дух сили найвищій цінності - життю в усіх його проявах для блага людини.

Релігії Тихого океану

Вивчення релігій населення островів Тихого океану демонструє серйозні труднощі, що виникають у дослідників, орієнтованих на зовнішні прояви релігійності. Океанійці не тільки найчастіше приховують особливості свого культу, але і з легкістю змінюють його й удають до культів інших релігій, не міняє при цьому схильності до своїх споконвічних віроучень.
Факти приховання своеї- щирої конфесіональної приналежності океанійцями призводить Р.Форчун, що досліджував релігію жителів острівця Добу. Він відзначає, що важко вивчати тубільні звичаї (особливо магію) у тому випадку, якщо місцеві жителі бачили етнографа разом із місіонером або колоніальним чиновником. "Я запевняв тубільців, - пише він, - що в мене немає нічого загального з цими людьми, але не досяг у цьому повного успіху. Від мене щось приховували". Один. із: островитян клявся ученому (хоча той зовсім його про це не запитував), що він. -.. християнин і вірить тільки в Бога. "Це неправда, - помічає Форчун, - як кожний добуанець він ходить у церкву і посилає туди дітей із страху -перед місією, але він виконує всі дохристиянські звичаї і цілком вірить у них".
Достатньо найменшого привода (відмови місіонера в дозволі брати участь у спортивному змаганні, у музичному ансамблі і т.п.) і океаніець, з'ясувавши заздалегідь, що інший місіонер йому це розв'язає, прощається зі
старою вірою і приймає другу, благо в селі є і та, і інша церква. У Океанії чимало людей, що змінювали своє віросповідання по двох, трьох, чотирьох разу. Перехід з одного віросповідання в інше іноді відбувається колективно, усім селом. Так, на острові Бугенвиль місіонер-католик не розв'язав розлучитися з дружиною одному з впливових жителів села. Той швидко перемінив католицьку віру на протестантську (веслеянскую), а слідом за ним те ж саме зробили усе. жителі села. Релігійні вірування океанійців до прибуття до них місіонерів при всіх регіональних розходженнях містили в, собі щось загальне, властиве їм усім.

Релігійна філософія

1. Неотомізм і проблема співвідношення віри і знання (Марітен, Жільсон, Бохенський, Фріз).
Плин сучасної католицької філософії, що базується на навчанні Хоми Аквінського. Одержав статус офіційної філософської доктрини Ватикану після послу опублікування в 1878 р. енцикліки папи Лева 13-го. Після 2-го Ватиканського собору (1962-1965) чітко позначилася переорієнтація неотомізму. Неотомізм орієнтується на розгляд і обґрунтування положень "вічної філософії" через призму людського існування. Центральним для неотомізму є принцип гармонії розуму і віри. Доктрина, що захищається ними, має універсальні можливості, підніматися над полярністю матеріалізму й ідеалізму, сцієнтизму й антисцієнтизму.
Прихильники неотомізму затверджують встановлене зверхунепротиріччя єдності дані віри і розуму, взаємозв'язок теології одкровення, раціонального богослов'я і метафізики. філософський висновок, у інтерпретації неотомізму, покликано орієнтуватися на власні критерії раціональності і направлятися в остаточному підсумку "світлом віри".
Неотомізм базується на вченні Фоми Аквінського, центральним принципом якою є принцип гармонії віри та розуму Послідовники цього вчення розглядають його через призму сучасності, намагаються довести, що доктрині, яку вони захищають, притаманні універсальні можливості піднестися над полярністю матеріалізму та ідеалізму, сцієнтизму та антисцієнтизму Провідний представник неотомізму Е. Жільсон розмірковує таким чином “Мати віру — це значить прийняти дещо тому, що воно явлене Богом А тепер — що означає наука (тобто наукові переконання —Авг.) Це значить приймати дещо, що сприймається як істинне в світлі природного розуму Всім, хто займається відносинами Розуму та одкровення, ні в якому разі не слід випускати з уваги істотну різницю між цими двома типами прийняття істини Я знаю завдяки розуму, що дещо істинне тому що я бачу, що воно істинне але я вірю, що дещо істинне, тому що Бог сказав, що воно істинне В цих двох випадках причини мого прийняття істини різні і, отже, науку та віру слід розглядати як два зовсім різних типи прийняття істини" .
Посетите прекрасный новостной сайт htc, на котором Вы узнаете актуальные новости htc и можете узнать про все модели htc. На сайте скачать apk игры на Android и лучшие приложения для Android. Мобильная платформа Ubuntu Touch OS от Canonical и свежые мобильные новости про Apple iPhone и смартфоны htc.
Назад 1 ... 26 27 28 29 30 31 32 33 34 ... 60 Вперед


Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное