*Реферати, курсові, дипломні роботи » Релігія » Сторінка 7

**

Природа ісламу. Його основні положення

Іслам одна з трьох ( нарівні з буддизмом і християнством ) так званих світових релігій, що має своїх прихильників практично на всіх континентах і в більшості країн світу. Мусульмани складають переважну більшість населення багатьох країн Азії і Африки. Іслам є ідеологічною системою, що впливає значний чином і на міжнародну політику .
У сучасному розумінні іслам – це і релігія, і держава, внаслідок активного втручання релігії в державні справи. Але рогзглянемо історичне коріння цього явища.
"Іслам" в перекладі з арабського означає покірність, "мусульманство" (від арабського " муслим " ) – що віддав себе Алаху.
Засновником ісламу є арабський " пророк " Мухамед (Мухаммед або Магомет), значення якого на загальні долі людства важко переоцінити, тому на цій історичній особистості треба зупинитися особливо.
Муалід – як посланець великого Аллаха
Маулід – день народження пророка Мухамеда – відмічається 12 числа місяця раби ал-аввай по місячному календарю. Це сталося в "рік слона", тобто в 570 р. Маулід співпадає з днем смерті Мухамеда. Символічний збіг дат народження і смерті, тобто народження для вічного життя, був даний Мухамеду Творцем в знак його особливої місії носія Прозріння, останнього, як прочитає іслам, Пророка в історії людства.
Згідно з переказами, народження Мухамеда було передбачене пророками Ібрахимом (Авраамом), Ісмаїлом, Мусой (Моїсеєм) і Ісой (Іїсусом Христом ). У цих "подвійних" іменах немає нічого дивного, оскільки іслам відноситься до так званих авраамічних релігій і мусульмани нарівні з іудеями і християнами шанують одних і тих же старозавітних пророків, а так само Іїсуса Христа як одного з них.
Мухамед був уродженцем Мекки, міста в західній частині Аравійського півострова, де давно осіло сильне плем'я курейш.
Читать подробнее

Середньовічне вільнодумство

Встановлення феодального ладу у різних народів відбувалось не одночасно: в Китаї — у III—II ст. до н. е., в Індії — перші століття нашої ери, у Закавказзі та Середній Азії — у IV—VI ст., у Західній Європі — у V—VI ст., в Україні — у IX ст. Це був період остаточного формування більшості сучасних релігій. Релігійна ідеологія стала загальновизнаною ідеологією феодалізму. За феодальних часів навіть виступи проти релігії часто мали релігійну форму. Однак, незважаючи на виключне становище релігії у феодальному суспільстві, розвиток вільнодумства не припинився.
На Сході визначним його представником був таджицький вчений, поет і філософ О. Хайям (бл. 1040—1131 рр.), який заперечував істинність священних книг ісламу і високо оцінював науку. Вірші Хайяма "Рубаї" не тільки глибоко проникають у світ почуттів людини, вони сповнені філософських роздумів і відвертого вільнодумства. Хайям висміює релігійний заклик відмовитись від земних благ на користь благ, що чекають людину в потойбічному світі. Поет часто повторює і дотепно ілюструє думку, що єдиною реальною дійсністю є дійсність земна, лише вона має цінність.
Вже наприкінці X — початку XI ст. видатний син таджицького народу Ібн Сіна (Авіценна, 980— 1037 рр.) — вчений, філософ, поет, лікар — висуває теорію "двоякої істини", намагаючись довести незалежність науки і філософії від богослов'я і цим самим звільнити розвиток наукової думки від контролю духовенства. У своїх працях він заперечував божественну Ідею створення світу, стверджуючи, що світ має дві субстанції — матеріальну й ідеальну. Його теорія "двоякої істини" мала на той час прогресивне значення. Ідеї Ібн Сіни знайшли свій подальший розвиток у поглядах іншого видатного мислителя арабського світу про вічність матеріального світу, що довів панування в ньому суворої необхідності, відкидаючи, таким чином, чудеса і втручання Бога у звичайний перебіг подій. Продовжуючи розвивати теорію "двоякої істини", Ібн Рошд вважав, що шлях до вдосконалення людини лежить через науково-філософське знання, а не через містику й аскетизм, як твердять богослови.
Читать подробнее

Особливості відродження в ісламському світі. Відсутність доби варварства

У VІІІ – ІХ ст. в Арабському халіфаті пожвавлюється інтерес античного світу, його науки, культури, мистецтва. Арабською мовою перекладають грець книжки з логіки, математики, медицини, філософії, астрології, алхімії, коментують Арістотеля, Платона, Галена. Виникає теорія, згідно з якою мудрість грецький мислителів, котрі жили за доісламської доби і були “невірними”, вважалися “світлом від лампади пророцтва”. Антична містика александрійського періоду (гносис), елементи якої є вже у Корані (початок VІІ ст.), поступово стає домінуючою.
Хіба у всесвіті найкращий твір – не ми?
В очах у розуму зіниця й зір – не ми?
Це коло всесвіту скидається на перстень,
А камінь, що горить ясніш од зір, - це ми.
Омар Хайям
Релігійне обґрунтування любові до коханої жінки, до людини, до прекрасного було найвищим виявом гуманізму. Водночас із релігійними ідеалами, інколи вступаючи з ними в суперечності, зароджувалися, зміцнювалися й утверджувалися у свідомості кращих людей того періоду ідеали справжнього гуманізму. Засновник гуманістичної фарсомовної поезії Рудакі, творець монументальної епічної поеми “Шахнаме” Фірдоусі, учений і поет Омар Хайям, неперевершені поети Гафіз, Сааді, Нізамі славили щиру любов до жінки, до земного, грішного, але чесного життя. Цей урочистий гімн коханню і людині був для них засобом утвердження гуманістичних ідеалів людської свободи, гідності та доброти. Тому цю величну добу в історії людства і називають мусульманським Ренесансом – відродження.
Читать подробнее

Провідні ідеї містики

Вступ
Людей приваблювало все таємниче і загадкове, усе незвичайне, котре не знаходило відповіді, одним словом – містика.
Містика (від гр. слова таїнство) – це віра в надприродне, божественне, зверхчутливе, віра в можливість безпосередньо спілкування людини з “надприродними силами” невід'ємний елемент усіх релігійних вірувань.
У кожен період розвитку людства формується наукова картина світу, що відбивала світ з тією істинністю, що доступна людині. Крім цього картина світу містить і щось таке, що на даному етапі наукою не доведено, але є деякі представлення і гіпотези, що у майбутньому можуть бути доведені, а може бути і немає.
У стародавності природа досліджувалася силою розуму, а досвіди ігнорувалися. Наукові узагальнення будувалися на початкових узагальненнях, і в барвистих картинах світу мирно вживалися реальність і вимисел, що зараз здається несумісним з мудрістю древніх. Однак багато чого в представленнях древніх містиків було вірним і сучасні люди, так чи інакше, часом повертаються до того, що здавалося смішним і безглуздої ще десятиліття назад.
Представлення древніх.
Древні мислителі часто виявлялися містиками і по-своєму шукали єдине в різноманітті навколишнього світу. Так Фалес ототожнював з "душами" діючі у світі сили. Наприклад, на його думку, магніт має душу, тому що він притягає залізо. Фалес учив, що всі знання треба зводити до єдиної основи - душі.
Інший мислитель стародавності Анаксимандр першоосновою всього сущих вважав "алейрон" - деякий нескінченний і невизначений початок. Усі складається з алейрону і з нього виникає. Алейрон усі із себе робить сам. Земля виявляється в центрі як найважче. Навколо Землі розташовані три кільця, як три колеса. Живе зародилося на границі моря і суші з мулу під впливом небесного вогню. Людина зародилася у величезній морській рибі і вже дорослим вийшла на сушу.
Навіть Аристотель, що створив досить вірну матеріалістичну картину світу, створював щось, що створило цей світ. Бог в Аристотеля безособовий, але він не зміг обійтися без нього, тому що неможливо було пояснити рух зірок, планет, Місяці і Сонця.
Читать подробнее

Назви релігійних свят у посланнях Андрея Шептицького

Оригінальні релігійні твори відрізняються частотністю вживання власних назв, серед яких особливе місце належить теонімам, антропонімам, топонімам, назвам біблійних осіб та релігійних свят. Щодо останніх, то вони займають одне з провідних місць в ономастиконі листів – послань митрополита греко-католицької церкви Андрея Шептицького. Варто зазначити, що Андрей Шептицький на позначення релігійних свят послуговується передусім офіційними назвами з церковного календаря, хоча спорадично використовує й народні назви. Пор.: Христове Воскресення [6, 368] – Великодні Cвята [6, 372], Великий День [6, 34], Великдень [6, 270]. Крім паралельного використання церковних і народних назв свят маємо одиничне вживання народних назв, які є усіченими варіантами церковних. Напр.: Спаса [6, 330] від Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа; Вознесення [6, 330] від Вознесення Господнє. Або тільки церковних назв: преставлення св. Йоана Богослова [6, 2], пророка Малахії [6,5].
Народні й релігійні назви формують синонімічні ряди на позначення релігійних свят. Напр.: Христове Різдво [6, 270], Різдвяні Свята [6, 368]; Чотиродесятниця [6, 34], Великий Піст [6, 298], Успення Бого¬родиці [6, 36], Успення [6, 361], Богородничний празник [6, 361], Христове Воскресення [6, 368], Пасха [6, 100], Великодні Свята [6, 372], Великий День [6, 34], Великдень [6, 270].
На думку дослідників [2, 10], згідно з первісним значенням слова святий – “світлий”, “сяючий”, “незаплямований”, ”чистий”, ”шанований” у свідомості українського народу і свята сприймалися, очевидно, як дні “світлі, сяючі, шановані”. Святковий день як одиничне поняття у листах-посланнях Андрія Шепти¬цького виражається за допомогою слова “празник”. Як стверджує Митрополит Іларіон, старослов’янське “празникъ - це день вільний від праці. Пізніше день святковий, а особливо день святого, на честь якого поставлений храм, храмове свято” [3, 112]. Оскільки церковний рік складений так, що в центрі перебуває Ісус Христос і Пречиста Діва Марія, а довкола них свята, пов’язані з днями пам’яті давніх християнських святих, лексемою “празник” Андрій Шептицький послуговується лише стосовно великих церковних свят.
Читать подробнее

Буддизм.Цого витоки і догмати.

Буддизм виник на території Індостану в YI в. до н. е. Надалі він завоював мільйони послідовників у країнах Азії, але на території Індостану утратив свої позиції і фактично зник. Виникнення буддизму пов'язується з життям і проповідуванням Сиддхартхи Гаутами Будди. Знаменита бенареська проповідь Будди вважається найфундаментальнішим релігійним документом буддизму.
Виникнення буддизму було пов'язане з появою ряду творів, що увійшли згодом до складу канонічного зводу буддизму - Типитаки; це слово позначає на мові пали "три сосуди" (точніше три кошики). Типитаку було кодифіковано близько III ст. Тексти Типитаки розділено на три частини - питаки: Виная-питака, Суттапитака й Абхидхармапитака. Виная-питака присвячена переважно правилам поведінки ченців і порядкам у чернечих общинах. Центральну і найбільшу частину Типитаки складає Сутта-Нипата. Вона містить величезну кількість оповідань про окремі епізоди життя Будди і його висловів. У третьому "кошику" – Абхидхармапитака - містяться головним чином проповіді і повчання на етичні й абстрактно-філософські теми. У буддизмі існують декілька напрямків, що називаються махаяною- "широкою колісницею", хинаяною-"вузькою колісницею"(або тхеравадою - "щирим навчанням") і варджаяною - "діамантовою колісницею ".

II. ДОГМАТИ

Картина світу

Всесвіт у буддійській догматиці має багатошарову будову. Можна нарахувати десятки небес, що згадуються в різних канонічних і неканонічних творах хинаяни і махаяни. Усього існують , по уявленнях цієї космології, 31 сфера буття, розташовані одна над іншою, знизу нагору по ступеню своєї піднесеності й одухотвореності. Вони діляться на три розряди: кармолока, рупалока й арупалока.
Читать подробнее

Версії зрадництва Іуди

Відомий біблейський персонаж - Іуда Іскаріотський, якого ми знаємо як зрадника Ісуса Хреста, став в останні часи об`єетом зацікавленості як вітчизняних так і зарубіжних дослідників Бібліі та питаннь христіанської релігіі. Всі вони намагаються знайти і пояснити причини вчинку Іуди, що вимусило його, людину з духовними та гуманітарними якостями за 30 срібників продати свого Вчителя.
Сам по собі образ Іуди загадковий, і не зважаючи на його відому роль в драматичних подіях Страстної неділі, ми по суті про нього мало чого знаємо. Євангелісти повідомляють про Іуду дуже скупо, тільки Матфей розповідає про покаяння та самогубство Іуди. Що стосується мотивів зради Іуди, то про них розповідає тільки Иоанн.
Але все ж таки, чому Іуда зрадив Ісуса Христа? На це питання покі що не існує твердої відповіді. У зв`язку з цим вчені-біблеісти в своїх дослідженнях почали висувати численні версії, побачивши в особі Іуди не тільки індивідуальну проблему, але й символ деяких темних сторін людського характеру. Всі ці версії дуже різноманітні і протиречиві. В них Іуда Іскаріот зробив свій вчинок і як людина матеріальної корисності, і як патріот Іудеї, а то і як людина, яка опинилася в безвіхідному стані, втративши надії в майбутнє царства Божьєгого. Цьому питанню присвятили свої праці такі дослідники, як Костів К., З. Косідовський, Феррар, Е. Ренар, Ф. Хоул, які все ж такі на науковій основі, використовуючи певний ряд джерел, змогли більш об`єктивно ставитись до питання Іудиной зради.

Іуда Іскаріот - син Симона (Івана 6: 71; 13; 2; 26) уроженець Іудеі. Назва “Іскаріот” походить від арамейського “іш Керіот”, тобто “людина з Каріоту”. Це прізвище було спеціально додано Іуді, щоб таким чином відрізнити його від іншого Іуди поміж апостолами. Він був єдиним іудиянином серед інших учнів Христа - галилян. В житті Іуди сріблолюбство й раціоналізм брали верх над духовними та гуманітарними якостями, інакше кажучи, він керувався головним чином вимогами розуму, логіки й матеріальної корисності. Ісус Христос покликав його, як і всіх інших на свого учня, він ходив з Вчителем, прислуховувався до його науки і бачив його великі справи. Мав здібності управителя і був скарбником учнівської каси.
Читать подробнее

Конфесії в православ'ї України 20-30 рр. XX ст.

Вступ. Україна — поліконфесійна держава, що зумов¬лено поліетнічним складом населення. Існуюче різноманіття конфесій у сучасних її кордонах можна умовно розділити на традиційні, що скла¬лись у процесі етноісторичного формування країни, та нетрадиційні релігії, які виникли у XX ст. на засадах традиційних і поширились ос¬таннім часом в Україні. Наявні релігійні ор¬ганізації можна також умовно розділити на грома¬ди національної церкви, конфесії національних меншин, церкви (громади) східних віросповідань. Можливий поділ конфесій за іншими критеріями.
Течії православного походження в Україні почали виникати з другої половини ХVІІ ст. Їх умовно можна поділити на чотири великих групи:
1. Старообрядська церква. Майже всі її напрями (попівці, біглопопівці, безпопівці) були репрезентовані в Україні. Тривалий час основну масу старообрядців на українських теренах складали втікачі з Росії.
2. Духовні християни. Протиставили пануючому православному віровченню сповідання віри в “Дусі й Істині”. Різниця витлумачення цього догмату поділила духовних християн на духовно-містичні об’єднання (такими в Україні були христовіри (хлисти), скопці, підгорнівці та ін.), які робили наголос у віровченні на поняття дух, та раціоналістичні об’єднання (на Українських теренах це духобори, молокани та ін.), які спирались на поняття істини й основні ідеї яких мали глибокі корені у вченні богумилів, жидовствуючих, феодосіян.
3. Течії хіліастично-есхатологічного та харизматичного спрямування (іоанніти, єговісти-ільїнці, апокаліпсити, інокентіївці та ін.). Зазначимо, що іх хіліастичність, есхатологічність, харизматичність властива вченням майже всіх православних сект, але виділення раніше названих течій в окрему групу нам видається доцільним тому, що в цих сектах дані риси абсолютизуються і є основою віровчення.
4. Секти, що виникли як форма релігійного протистояння радянському тоталітаризму. (Істинно-православна церква, Істинно-православні християни, Церква Марії Божої перетворюваної (Богородична церква), федорівці та ін.).
Названі течії майже не мають відмінностей від подібних собі поза межами України, тому ми зупинимося лише на найбільш загальних їхніх характеристиках, на найважливіших тенденціях розвитку.
Читать подробнее

Релігієзнавство

Релігія – це складне соціальне і духовне явище , корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства – певної само відтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Слово походить від лат. Religio – і означає зв'язок. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей в цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з урахуванням їх догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи інших релігійних ідей.
У релігієзнавстві виділяються 2 важливі напрями, або розділи, - теоретичної та історичний. Теоретичне релігієзнавство складається з філософських, соціологічних і психологічних аспектів. Історичне - вивчає історію виникнення і еволюції окремих релігій та релігій вірувань в їхньому взаємозв'язку , акцентує увагу на послідовності розвитку релігійних культів.
Обидва напрями складають цілісну систему наукового дослідження релігії. Однак теоретичні й історичні питання релігієзнавства мають власну специфіку і повністю не зливаються, не ототожнюються. Така точка зору відображає об'єктивні процеси інтеграції та диференціації наукових знань про соціальну сутність релігії та її функції.
Зазначимо, що релігія – явище дуже складне і має соціальний характер, тобто воно виникло в суспільстві цілком закономірно й існує разом з ним. Релігія є однією з найдревніших форм суспільної свідомості – однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного.
Читать подробнее

Слов'янська міфологія

Витоки слов'янської міфології
Слов'янська міфологія, сукупність міфологічних уявлень давніх славян (праславян) часу їхньої єдності (до кінця 1-го тисячоліття н. э.)
По мірі расселення славян з праславянської території (між Вислой і Дніпром, передусім з області Карпат) по Центральній і Східній Європі від Ельби (Лаби) до Дніпра і від Південних берегів Балтійського моря до півночі Балканського півострова відбувався розподіл слов'янської мифології і обособлення місцевих варіантів, довго що зберігали основні характеристики загальнославянскої мифологиї.
Власне слов'янські мифологічні тексти не збереглися: релігійно-мифологична цілісність язицтва була зруйнована в період христианізації слов’ян. Можлива лише реконструкція основних елементів слов'янської мифології на базі вторинних письмових, фольклорних і речовинних джерел. Головне джерело відомостей по раннеслав’янскі мифології — средньовікові хроники, аннали, написані сторонніми спостерігачами на німецькому або латинському мовах і слов'янськими авторами (мифології польських і чеських племен), повчання проти язицтва ("Слова") і літописи. Цінні відомості містяться в роботах письменників (починаючи з Прокопія, 6 в.) і географічних описах средньовікових арабських і європейських авторів. Просторий матеріал по слов'янській мифології дадуть пізніші фольклорні і етнографічні зібрання, а також мовні дані (окремі мотиви, мифологічні персонажі і предмети). Всі ці дані відносяться в основному до епох, що слідували за праславянскої, і містять лише окремі фрагменти общеславянскої мифології. Хронологічні співпадають з праслав’янським періодом дані археології по ритуалам, святилищам (храми балтійських слав’ян в Арконе, Перине під Новгородом і ін.), окремі зображення (Збручский ідол ід. Р.).
Читать подробнее
Посетите прекрасный новостной сайт htc, на котором Вы узнаете актуальные новости htc и можете узнать про все модели htc. На сайте скачать apk игры на Android и лучшие приложения для Android. Мобильная платформа Ubuntu Touch OS от Canonical и свежые мобильные новости про Apple iPhone и смартфоны htc.
Назад 1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 15 Вперед


Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

    • Интересное